Рішення № 78467346, 04.12.2018, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/4598/18

Провадження № 2/185/2836/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2018 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача ФОП ОСОБА_2: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Павлограді Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, уточнивши його в подальшому, в останній редакції від 30.10.2018 року до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якій просила, стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь величину втрати товарної вартості у розмірі 17 979,68 грн та витрати на проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 1000,00 грн; стягнути з ОСОБА_5 на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн.; вирішити питання щодо судових витрат, які складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 800,00 грн, а саме, за складення позовної заяви в розмірі 500,00 грн та представництво інтересів в суді 300,00 грн (уточнивши зазначені суми в ході розгляду справи).

В обґрунтування позову зазначила, що 30.01.2018 року о 12.30 год. ОСОБА_5, керуючи транспортним засобом марки ДАФ, д.н.з. НОМЕР_1, з напівпричепом SCHMITZ, д.н.з СА 6918 ХО, на перехресті вул. Центральної та вул. Горького м. Павлоград Дніпропетровської області, при виїзді з вулиці Горького – другорядної на вул. Центральну – головну м. Павлограда, не виконав вимогу Правил дорожнього руху п. 2.1 – «Надати дорогу» та скоїв наїзд на транспортний засіб марки Сузукі, д.н.р. АЕ 9907 ІС, який рухався по вул. Центральна та зупинився на перехресті перед пішохідним переходом, по якому рухались пішоходи. Внаслідок ДТП транспорті засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19.02.2018 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Відповідач ОСОБА_5 під час ДТП знаходився в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 та йому належить автомобіль НОМЕР_2, з напівпричепом SCHMITZ, д.н.з СА 6918 ХО. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПАТ «Страхова група «ТАС», яке сплатило позивачу 17 500,00 грн.

У зв’язку з тим, що страховик відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не здійснює виплату втрати товарної вартості пошкодженого автомобіля, тому зазначену шкоду повинен сплатити ФОП ОСОБА_2 Відповідно до висновку № 013-1018 від 11.02.2018 р. експертного авто товарознавчого дослідження ПП ОСОБА_6 втрата товарної вартості автомобіля Сузукі, д.н.р. АЕ 9907 ІС складає 17 979,68 грн, а витрати на проведення вказаного дослідження 800,00 грн. Крім того позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях з приводу погіршення її звичного життя, так як належний їй автомобіль був пошкоджений, та певний період часу вона не могла їм користуватися. Тому вона просить стягнути з відповідача ОСОБА_5, як винної особи, в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн.

Ухвалою суду від 25.06.2018 року відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги на доводах та підставах зазначених у позові та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник ФОП ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі на тих підставах, що ОСОБА_2 застрахував свою цивільно-правову відповідальність у ПАТ «Страхова група «ТАС» за шкоду завданою майну третіх осіб у розмірі 100 000,00 грн та нульовою франшизою. Позивач скористався своїм правом щодо відшкодування шкоди з ПАТ «Страхова група «ТАС», з визначенням суми у розмірі 17 500,00 грн, як шкоди заподіяної власнику автомобіля. Відповідно до наданої заяви до страховика, визначення розміру страхового відшкодування здійснювалось сторонами за їх самостійним добровільним погодженням, без проведення відповідних експертиз з приводу розміру завданих збитків, що дає підстави вважати, що суми 17500,00 грн було достатньо позивачу для відшкодування завданих збитків, а тому посилання позивача на те, що не відшкодованою залишається втрата товарної вартості автомобіля відповідно до самостійно проведеного дослідження є необґрунтованими. Крім того відповідно до висновку № 013-1018 від 11.02.2018 р. експертного автотоварознавчого дослідження ПП ОСОБА_6 вартість матеріальної шкоди завданої власнику автомобіля НОМЕР_3 складала 42 909,29 грн та встановленого ліміту у розмірі 100 000,00 відповідно до страхового полісу було достатньо для відшкодування шкоди страховиком, надав відповідний відзив на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, був належним чином повідомлений про розгляд справи, причини не явки суду не відомі.

Вислухавши учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, приходжу до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_4 є власником автомобіля НОМЕР_3.

Із постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області вбачається, що 30.01.2018 року о 12.30 год. ОСОБА_5, керуючи транспортним засобом марки ДАФ, д.н.з. НОМЕР_1, з напівпричепом SCHMITZ, д.н.з СА 6918 ХО, на перехресті вул. Центральної та вул. Горького м. Павлоград Дніпропетровської області, при виїзді з вулиці Горького – другорядної на вул. Центральну – головну м. Павлограда, не виконав вимогу Правил дорожнього руху п. 2.1 – «Надати дорогу» та скоїв наїзд на транспортний засіб марки Сузукі, д.н.р. АЕ 9907 ІС, який рухався по вул. Центральна та зупинився на перехресті перед пішохідним переходом, по якому рухались пішоходи, внаслідок ДТП транспорті засоби отримали механічні пошкодження.

Відповідно до постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.02.2018 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн на користь держави.

ОСОБА_5 на час скоєння ДТП знаходився у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 на підставі наказу № 3 від 30.10.2017 року про прийняття останнього на посаду водія автотранспортних засобів ОСОБА_2 з 31.10.2017 року та трудового договору № 2 від 31.10.2017 року.

Законом України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV) передбачено обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров»ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Матеріалами справи встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2, як власника автомобіля ДАF FT XF 105.460, д.н.з.СА 1688 ВХ, з напівпричепом SCHMITZ, д.н.з СА 6918 ХО, застрахована, що підтверджується полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ-1938726 від 18.11.2017 року у ПАТ «Страхова група «ТАС», з лімітом відповідальності за майнову шкоду у розмірі 100 000,00 грн та нульовим розміром франшизи.

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону N 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв’язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Як вбачається із заяви позивача від 31.01.2018 року наданої до ПАТ «Страхова група «ТАС» остання погодилась з тим, що розмір страхового відшкодування складає 17 500,00 грн, з вирахуванням франшизи, та не наполягала на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна, в тому числі без зазначення інших понесених витрат, що свідчить про те, що позивач скористалась своїм правом, звернувшись до страховика з приводу відшкодування шкоди заподіяної її майну та, яка їй була відшкодована страховиком у тому розмірі, який вона погодила з ним, а саме 17 500,00 грн., тобто достатньою.

Доводи представника позивача про те, що при погодженні зі страховиком суми матеріальної шкоди не враховувався розмір втрати товарної вартості пошкодженого автомобіля, так як зазначені виплати не підлягають відшкодуванню відповідно до Закону N 1961-IV, суд не приймає до уваги, так як розмір завданої шкоди власнику автомобіля, до складу якої входить втрата товарної вартості автомобіля, був визначений відповідно до висновку № 013-1018 від 11.02.2018 р. експертного автотоварознавчого дослідження ПП ОСОБА_6 та не враховувався страховиком при проведені страхових виплат, так як зазначене дослідження було проведено позивачем поза межами відносин зі ПАТ «Страхова група «ТАС».

Крім того, як вбачається з висновку № 013-1018 від 11.02.2018 р. експертного автотоварознавчого дослідження ПП ОСОБА_6 вартість матеріальної шкоди завданої власнику автомобіля НОМЕР_3 складала 42 909,29 грн, а тому встановленого ліміту у розмірі 100 000,00 грн. відповідно до страхового полісу було достатньо для відшкодування шкоди страховиком, але позивач не скористалась в повній мірі своїм правом щодо відшкодування шкоди саме страховиком.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону N 1961-IV).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону N 1961-IV ).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону N 1961-IV ). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої ст. 6 Закону N 1961-IV). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов'язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону N 1961-IV. До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За матеріалами справи виникають декілька зобов'язань: договірне зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів між позивачемта страховикомПАТ «Страхова група «ТАС», деліктне зобов'язання між позивачем та відповідачем ОСОБА_5- із завдання шкоди внаслідок ДТП.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону N 1961-IV).

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Відповідно до статті 9 Закону N 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, відповідно до полісу № АМ-1938726 від 18.11.2017 року становить 100 000,00 грн. на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону N 1961-IV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом N 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

ОСОБА_7 Верховного Суду відповідно до постанови від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц дійшла до висновку, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону N 1961-IV»).

Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом N 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

З огляду на викладене, вважаю, що у задоволенні позовних вимог до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Беручи до уваги положення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. (з подальшими змінами та доповненнями), "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин, зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили, суд, враховуючи характер і тривалість страждань позивача, та ступінь вини відповідача у спричиненні позивачу моральної шкоди, прикладення позивачем додаткових зусиль для поновлення звичного ритму життя, вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн.

Стосовно судових витрат, пов’язаних з наданням професійної правничої допомоги слід зазначити наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, з аналізу статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат, пов’язаних з правничою допомогою адвоката має бути визначений умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Із матеріалів справи вбачається, що 29 травня 2018 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_8 було укладено договір про надання правової допомоги.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Однак, умовами вказаного договору про надання правової допомоги від 29.05.2018 року сторонами не було обумовлено розмір винагороди (гонорару) адвоката. Так, пунктом 4.2 вищевказаного договору було обумовлено, що за правову допомогу клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар). Розмір винагороди адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються за домовленістю сторін. Фактичні витрати щодо виконання адвокатом зобов’язань за договором, не включаються в розмір гонорару та оплачуються клієнтом окремо.

Позивачем, окрім договору про надання правової допомоги від 05 грудня 2017 року, не надано суду жодних додаткових угод, якими б визначався розмір винагороди адвоката при наданні правової допомоги. Крім того, стороною позивача не надано суду жодних доказів щодо обсягу наданих позивачу послуг і виконаних робіт, а також розрахунку їх вартості.

Згідно роз’яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 р. №10 визначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З наявних у матеріалах справи доказів, на які посилається позивач неможливо встановити об'єми, кількість та види конкретних послуг, за які здійснено оплату позивачем.

Відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи при подачі позову позивачем були надані дві копії квитанції щодо сплати судового збору у розмірі 704,80 грн та 704,80 грн за дві позовні вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, проте, як з’ясувалося при розгляді справи, зазначені квитанції є тотожними, за однаковим № 0.0.1050162838.1 від 01.06.2018 року, що дає підстави вважати сплати позивачем судового збору за одну позовну вимогу.

Тому, задовольняючі позовну вимогу з приводу стягнення моральної шкоди, слід стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в розмірі 704, 80 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 274, 279 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_5, в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 ( одна тисяча) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, на користь держави (платіжні реквізити для перерахування судового збору: отримувач коштів: УК у м. Павлограді/м. Павл-д/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37936856, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: 31218206004032, код класифікації доходів бюджету: 22030101) судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення, а учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В. М. Бондаренко