Рішення № 78466930, 06.12.2018, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/730/18

2/189/330/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.12.2018 року смт. Покровське

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Пустовар О.С.

при секретарі Комеристій І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Покровське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Державної казначейської служби України про захист прав споживача, визнання дій протиправними, стягнення інфляційних витрат та моральної шкоди,-

встановив:

Позивачка звернулася до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», Державної казначейської служби України про захист прав споживача, визнання дій протиправними, стягнення інфляційних витрат та моральної шкоди. В обґрунтування поданого позову вона зіслалася на те, що з 12 травня 2011 року вона була вкладником у структурному підрозділі ПАТ «Державний ощадний банк України» - територіальному відокремленому безбалансовому відділенні IV №10003/0289 та мала там свій особистий поточний рахунок №26207037036103. 29.12.2017 року вона відвідала структурний підрозділ банку та дізналася, що її рахунок має статус неактивного рахунку, у зв’язку з чим на цей рахунок не можуть поступати грошові суми. Однак відповідач ні в який спосіб не проінформував її про закриття її рахунку. Також не ознайомлював її із запровадженням з 01 лютого 2016 року щомісячної комісійної винагороди у розмірі 30 грн. за обслуговування неактивного поточного рахунку по якому протягом 12 місяців і більше не було жодного зарахування та/або списання коштів. Вона чекала перерахування на свій поточний рахунок грошові суми від відповідача Державної казначейської служби України за виконавчими листами Покровського районного суду №2а-331/10 від 09.11.2010 року, №2а-403/11 від 13.04.2011 року, №2а-633/11 від 17.05.2011 року, №2а-746/11 від 19.07.2011 року. Із урахуванням того, що їй було невідомо що її рахунок був недійсним, вона надала 06.03.2017 року структурному підрозділу Державної казначейської служби України реквізити свого рахунку, який вважала дійсним. Крім цього, із її рахунку ПАТ «Державний ощадний банк України» списав комісійну винагороду в розмірі 45,04 грн. Враховуючи дану обставину, того ж дня 29.12.2017 року вона оформила новий картковий поточний рахунок у цьому ж відділенні банку. Враховуючи закриття рахунку, 10.01.2018 року вона звернулася до Державної казначейської служби України з метою з’ясувати стан справ по виконанню виконавчих листів та надала поновлені реквізити свого відкритого 29.12.2017 року карткового рахунку. З наданої Державної казначейської служби України відповіді від 6 лютого 2018 року було вказано, що 31 березня 2017 року він перерахував грошові суми на її рахунок, але у зв’язку з недійсністю рахунку ПАТ «Державний ощадний банк України» повернув йому грошові кошти. Факт першого перерахування грошових сум від Державної казначейської служби України до ПАТ «Державний ощадний банк України» , які були здійснені 31 березня 2017 року підтверджується платіжними дорученнями №186, 187, 189 від 30 березня 2017 року. Факт повернення грошових сум від ПАТ «Державний ощадний банк України» до Державної казначейської служби України підтверджується штампами «Оплачено» та записами на штампі «кошти повернуто 31.03.2017 року» на виконавчих листах та листом Державної казначейської служби України від 06 лютого 2018 року. Дати повернення грошових сум Державна казначейська служба України жодним чином не повідомив їй про цю подію, пов’язаною із поверненням йому її коштів, хоча і мав її адресні дані та номер її контактного телефону. Повторно Державна казначейська служба України перерахувала на її оновлений поточний рахунок грошові суми 21 лютого 2018 року, що підтверджується платіжними дорученнями №6-9 та штампами на виконавчих листах «Оплачено 27 лютого 2018 року». За таких обставин, з вини ПАТ «Державний ощадний банк України», який в односторонньому порядку неправомірно закрив її рахунок, та Державної казначейської служби України, яка не зробила жодних заходів для інформування її про повернення коштів, затримка в отриманні нею грошових сум склала 10 місяців 20 днів (з 01.04.2017 року по 20 лютого 2018 року. Вважає, що ця неправомірна затримка в праві на отримання належних їй коштів принизило її гідність та спричинила душевні страждання, в зв’язку з чим просить стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду. В зв’язку з вищенаведеним просить задовольнити позовну заяву.

Позивачка направила до суду заяву про розгляд справи в її відсутності.

Представник відповідача ПАТ «Державний ощадний банк України» направив до суду заяву про розгляд справи в його відсутності. Позов не визнає в повному обсязі, заперечує проти його задоволення. Крім того, представник ПАТ «Державний ощадний банк України» направив до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що рахунок за №26207037036103 на ім’я ОСОБА_1 був відкритий на підставі меморіального ордеру від 12.05.2011 року, в якому зазначений отримувач: ОСОБА_1, який було відкрито у зв’язку з надходженням 12.05.2011 року на технологічний розподільчий рахунок Банку №29095928900900 безготівкових зарахувань на ім’я ОСОБА_1 в сумі 37,00 грн. та 8,50 грн. Будь-яких інших документів, які б слугували підтвердженням факту здійснення позивачем банківських операцій за вказаним рахунком в період 12.05.2011 року по 04.05.2016 року у АТ «Ощадбанк» відсутні. Договори на відкриття рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 не укладалися. 31 березня 2016 року з рахунку №26207037036103 (як з неактивного) була списана комісія в сумі 30 грн., залишок в сумі 15 грн 04 коп. було списано з неактивного рахунку 29 квітня 2016 року і наступного операційного дня, тобто 04 травня 2016 року рахунок було закрито, з підстав передбачених ч. 4 ст. 1075 ЦК України, п. 20.1 Інструкції №492. Оскільки операцій позивачем за рахунком не проводилось більш ніж 3 роки підряд АТ «Ощадбанк» було правомірно закрито рахунок №26207037036103. Дії банку щодо списання комісії є законними та не суперечать вимогам діючого законодавства, оскільки позивачем необґрунтовано та без належних доказів зазначено про відсутність інформації про вартість послуг, зважаючи, що нею особисто до матеріалів справи додано копію тарифів за послуги установ АТ «Ощадбанк» на які вона посилається і які мала можливість отримати/ознайомитися у будь-якому відділенні банку, або на веб-сайті банку. Враховуючи відсутність в діях відповідача порушень законних прав позивача, правові підстави для відшкодування матеріальної шкоди відсутні.

Представник відповідача Державної казначейської служби України направив до суду заяву про розгляд справи в його відсутності. Позов не визнає в повному обсязі, заперечує проти його задоволення. Крім того, представник позивача направив до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що дійсно на виконанні в Казначействі за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» знаходились виконавчі листи по справах №2-а-1007/11, 2-а-331/10, 2-а-403/11, 2-а-746/11, 2-а-633/11. Казначейством повністю здійснено всіх необхідних заходів для перерахування коштів позивачці за рішенням суду, а також виконано свої зобов’язання відповідно до законодавства. Крім того, Законом про гарантії та Порядком №845 не передбачено механізму інформування стягувачів про повернення коштів банком. Саме на стягувачів покладено обов’язок надавати реквізити банківського рахунку, на який слід перерахувати кошти. Оскільки в даному випадку відсутній один із обов’язкових елементів складу цивільного правопорушення – факт наявності рішення щодо бездіяльності, незаконності дій державних органів, без якого державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов’язати відшкодувати шкоду. Крім того, оскільки спірні правовідносини виникли у зв’язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов’язання, передбачені ст. 625 ЦК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, на підставі меморіального ордеру від 12.05.2011 року на ім’я ОСОБА_1 відкрито рахунок за №26207037036103, який було відкрито у зв’язку з надходженням 12.05.2011 року на технологічний розподільчий рахунок Банку №29095928900900 безготівкових зарахувань на ім’я ОСОБА_1 в сумі 37,00 грн. та 8,50 грн. Будь-яких інших операцій за вказаним рахунком в період з 12.05.2011 року по 04.05.2016 року не здійснювалось, вказана обставина не заперечується позивачем.

Як зазначено відповідачем ПАТ «Державний ощадний банк», 31 березня 2016 року з рахунку №26207037036103 (як з неактивного) була списана комісія в сумі 30 грн., залишок в сумі 15 грн 04 коп. було списано з неактивного рахунку 29 квітня 2016 року.

Відповідно ч. 4 ст. 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

ОСОБА_2 п. 20.1 Інструкції №492 Банк може відмовитися від договору банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років підряд і на цьому рахунку немає залишку коштів.

Тобто, оскільки операції за рахунком №26207037036103 не проводились більше трьох років підряд відповідачем ПАТ «Державний ощадний банк» було правомірно закрито рахунок, тому позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

ОСОБА_2 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

ОСОБА_2 ст. 56 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію:

1) відомості, які підлягають обов'язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан;

2) перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

3) перелік послуг, що надаються банком;

4) ціну банківських послуг;

5) іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг;

6) щодо кількості акцій (паїв) банку, які знаходяться у власності членів виконавчого органу банку, та інформацію в обсязі, визначеному Національним банком України, про осіб, частки яких у статутному капіталі банку перевищують 5 відсотків.

Банк зобов’язаний мати власний веб-сайт та розміщувати на ньому інформацію, визначену законами, нормативно-правовими актами Національного банку України, а також нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Банк несе відповідальність за актуальність та достовірність інформації, розміщеної на його веб-сайті.

ОСОБА_2 за послуги установ АТ «Ощадбанк», які надані позивачем при поданні позову до суду (додаток 7) за обслуговування неактивного поточного рахунку в місяць справляється плата у розмірі 30 грн. (а.с.11).

Неактивний рахунок - це рахунок по якому протягом 12 місяців і більше не було жодного зарахування та/або списання коштів (крім зарахування процентів та списання комісій по Рахунку). У випадку, коли залишок коштів на рахунку менше встановленого тарифу, комісія списується у розмірі залишку коштів на рахунку та подальше нарахування та списання комісії не здійснюється.

Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що списання комісії відповідачем ОСОБА_3 є законним та не суперечить вимогам діючого законодавства, а позивачу були відомі зміни тарифів банку за обслуговування неактивного поточного рахунку, оскільки вони долучені до матеріалів справи, тобто позивачем необґрунтовано та без належних доказів зазначено про відсутність інформації про вартість послуг.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

ОСОБА_2 з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом ( ч.ч.1-3 ст. 1068 ЦК України).

ОСОБА_2 копії листа від 06.02.2018 року №5-13/1017-2252 на виконанні у Державній казначейській службі України за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» знаходилися рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області по справах №2-а-1007/11, 2-а-331/10, 2-а-403/11, 2-а-746/11, 2-а-633/11. Казначейством 31.01.2017 року здійснено перерахування коштів відповідно до рішень суду на відкритий ОСОБА_1 в ОСОБА_3 рахунок. Проте кошти повернуті ОСОБА_3 у зв’язку із закриттям рахунка. (а.с.9).

Позивачка в поданому позові посилалася на те, що Державна казначейська служба України жодним чином не повідомила її дати повернення грошових сум, хоча і мала її адресні дані та номер її контактного телефону, що призвело до затримки в отриманні нею грошових коштів.

Однак дані твердження позивача спростовуються наступним.

Пунктом 24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затвердженого Постановою КМУ від 03.08.2011 №845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

ОСОБА_2 пункту 6 зазначеного Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв’язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім’я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення).

Тобто обов’язок подавати реквізити банківського рахунку, на який слід перерахувати кошти, покладений на стягувачів, та не передбачено механізму інформування стягувачів про повернення коштів банком.

Відповідно до листів ГУ Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області від 27.02.2017 року, направлених на адресу ОСОБА_1, останній було повідомлено, що найближчим часом планується проведення операції з перерахування коштів відповідно до виконавчих листів Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.05.2012 року по справах №2-а-746/11, №2а-403/11, №2а-633/11, №2а-331/10, що знаходяться на виконанні за бюджетною програмою «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою». На підставі вищенаведеного необхідно терміново підтвердити актуальність наданих реквізитів банківського рахунку для перерахування коштів, а у разі їх зміни надати оновлені повні реквізити. (а.с.79-82).

На вказані листи ОСОБА_1 було підтверджено актуальність її реквізитів банківського рахунку для перерахування коштів: Територіальне відокремлене безбалансове відділення №10003/0289 філії – Дніпропетровське обласне управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (с. Маломихайлівка Покровського району Дніпропетровської області). ЄДРПОУ 09305480, МФО 305482, власний рахунок 26207037036103. (а.с. 83).

На подані позивачем ОСОБА_1 реквізити 30.03.2017 року, Державною казначейською службою України направлено кошти.

Як вбачається з матеріалів справи, на подані позивачем ОСОБА_1 реквізити, за платіжними дорученнями №186, 187, 189 від 30.03.2017 року, Державною казначейською службою України були перераховані грошові кошти на виконання виконавчих листів, однак кошти були повернуті банком, оскільки рахунок ОСОБА_1 закритий.

Листом від 10.01.2018 року, позивачем ОСОБА_1 на адресу Державної казначейської служби України було направлено реквізити її поновленого рахунку №26257510455927, на який Державною казначейською службою України за платіжними дорученнями №6, 7, 8, 9 від 21.02.2018 року на виконання виконавчих листів було перераховано грошові кошти. (а.с. 8, 22-25).

Тобто, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем Державної казначейської служби України здійснено всі необхідні заходи для перерахування коштів позивачці, тобто виконано свої зобов’язання відповідно до законодавства.

У судовому засіданні встановлено, що позивачу було відомо про порядок виконання вказаних рішень, а відтак, ні банк, ні казначейство не може бути відповідальним за дії позивача щодо надання чи некоректного надання нею інформації до органів державної виконавчої служби чи будь - яких інших органів. Крім того, за необхідності ОСОБА_1 в будь - який час могла звернутися до установи банку та отримати необхідну їй інформацію, що стосується стану рахунку.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, оскільки до суду не надано належних доказів факту протиправної поведінки відповідачів, внаслідок чого позивачці могло б бути завдано моральної шкоди, існування втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, які вона понесла та співвідношення їх з розрахованим розміром моральних збитків.

Щодо вимог позивача стосовно стягнення з Державної казначейської служби України на її користь інфляційних витрат та відсотків від простроченої суми, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ОСОБА_2 з частиною першою статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

З урахуванням викладеного, положення статті 625 ЦК України регулює зобов'язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

При цьому частина третя статті 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що цивільні права та обов'язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, із рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 06.06.2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 р. у справі № 6-38цс11, від 27.01.2016 р. № 6-771цс15).

В даній справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, що регулюється Законом України «Про виконавче провадження», тому до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання. Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15.

Відповідно до положень ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_2 з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оскільки позивачем не надано до суду доказів порушення відповідачами законних прав позивача, то визнання їх протиправними та застосування відповідальності до відповідачів відсутні, а отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки позивачем не представлено, а судом не здобуто жодних переконливих доказів у їх підтвердження.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 80, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16, 257, 261, 267, 509, 526, 1066,1067,1068 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Державної казначейської служби України про захист прав споживача, визнання дій протиправними, стягнення інфляційних витрат та моральної шкоди – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до Розділу VІІІ п.п.15.5 п.15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Покровський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.С. Пустовар