Рішення № 78465793, 30.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 листопада 2018 року 14:06 № 826/16577/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Придувалова В.В., від відповідача - Березовської А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВО «Адамас»доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.08.2018,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВО «Адамас» (далі - позивач/ ТОВ «ВО «Адамас») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач/ ГУ ДФС у м. Києві), в якій просить суд :

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.08.2018 №00009861402, №00009851402;

- визнати протиправними та скасувати рішення про нарахування пені по податку на прибуток у сумі 38245,14 грн. (платіж 851102100000);

- визнати протиправними та скасувати рішення про нарахування пені по податку на додану вартість у сумі 49993,64 грн. (платіж 49993,64 грн.).

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентом є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Адамас» (код 24746112) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю «Горсан» (код 39791208) за серпень 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ВО «Адамас»:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 57600 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за серпень 2015 року на загальну суму 64000 грн.

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби в м. Києві складено акт від 27.07.2018 №428/26-15-14-02-04/24746112 (далі - акт перевірки) та прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.08.2018:

- №00009851402, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 57600 грн.;

- №00009861402, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 80000 грн., з яких 64000 - податкове зобов'язання та 16000 - штрафні санкції.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно положень статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від'ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та відзиву ГУ ДФС у м. Києві, висновки щодо порушення ТОВ «ВО «Адамас» приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Горсан».

Так, між товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Адамас» (замовник) в особі виконуючого обов'язків директора Лазоренко Валерія Васильовича та товариством з обмеженою відповідальністю «Горсан» в особі директора ОСОБА_4 (виконавець) укладений договір від 15.07.2015 №01/06-2015 про надання послуг.

Замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, дає завдання, а Виконавець зобов'язується відповідно до завдання Замовника надавати йому за плату консультаційні послуги у сфері створення проекту гідродинамічної чистки хімічного устаткування в обсязі та на умовах, визначених цим Договором (пункт 1.1 Договору).

Згідно пункту 1.2 Договору, на підтвердження факту надання Виконавцем Замовнику консультаційних послуг за Договором складається відповідний Акт наданих послуг в строк до 15.08.2015р.

Виконавець, надаючи передбачені в п. 1.1 цього Договору послуги, консультує Замовника з наступних питань: попередня оцінка вартості проекту гідродинамічної чистки хімічного устаткування, калькуляція витрат на його створення та експлуатацію, розробка проекту з урахуванням можливості застосування прогресивних технологій, обладнання, конструкцій і матеріалів з різних альтернативних джерел, використання сучасних методів організації та управління всіма стадіями здійснення проекту (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до умов Договору, передбачене п. 2.1 цього Договору інформування повинно обов'язково мати нормативне підтвердження та обґрунтування у вигляді методичних рекомендацій відповідно до діючого законодавства України. Передбачене п. 2.1 цього Договору консультування обов'язково має містити рекомендації Замовнику щодо удосконалення та організації своєї діяльності в межах предмету консультування у вигляді письмової та усної форми.

Позивачем надано копію акту надання послуг від 14.08.2015 31408/08, додаток «рахунку на оплату від 14.08.2015 №1408/08, виписки по рахункам та «Описание технологического процесса очистки котла-утилизатора гидродинамическим способом».

Поряд з цим, судом встановлено, вироком Обухівського районного суду Київської області від 11.04.2016 у справі №372/812/16-к ОСОБА_4 визнано винуватим у вчинені злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 та ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Даним вироком встановлено, що ОСОБА_4, у квітні 2015 року, у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи біля станції метрополітену «Либідська» у місті Києві, вступив у попередню злочинну змову з невстановленою досудовим розслідуванням особою, з метою придбання та державної перереєстрації, за матеріальну винагороду, суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи ТОВ «Горсан» на своє ім'я, в органах державної влади, без наміру здійснення статутної господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб.

При цьому, ОСОБА_4 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, розподілили між собою ролі у спільному злочинному плані. Так ОСОБА_4, відповідно до розробленого плану, повинен надати свої дані, документи, що посвідчують особу, підписати статутні та інші документи по придбанню фіктивного підприємства - ТОВ «Горсан». В свою чергу, невстановлена досудовим розслідуванням особа, відповідно до відведеної їй злочинної ролі, повинна підготувати необхідні для перереєстрації підприємства в органах державної влади документи та організувати здійснення його державної перереєстрації, забезпечити та надати невстановленим досудовим розслідуванням особам використовувати придбане підприємство, з метою прикриття незаконної діяльності.

У подальшому, ОСОБА_4, виконуючи відведену йому роль у раніше розробленому злочинному плані, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, запропонованих невстановленою досудовим розслідуванням особою, як майбутнього засновника та власника придбаного фіктивного підприємства, усвідомлюючи, що підприємство придбається з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, з корисливих спонукань, погодившись на таку пропозицію, надав невстановленій досудовим розслідуванням особі, з метою підготування статутних та реєстраційних документів по придбанню ТОВ «Горсан» копії власного паспорту громадянина України та картки фізичної особи - платника податків.

У продовження раніше розробленого злочинного плану ОСОБА_4, в квітні 2015 року у невстановлений досудовим розслідуванням час, зустрівшись в раніше обумовленому місці біля станції метрополітену «Либідська» у місті Києві, з невстановленою досудовим розслідуванням особою, керуючись єдиним злочинним умислом при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах здійснив підписання протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Горсан», реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (форма 6).

ОСОБА_4, будучи засновником фіктивного підприємства - ТОВ «Горсан» у період з 14.05.2015 року забезпечив прикриття незаконної діяльності невстановленої досудовим розслідуванням особи щодо здійснення вигаданих прибуткових та видаткових операцій по рахунках підприємства, складанні від імені службових осіб ТОВ «Горсан» фіктивних первинних документів щодо реалізації товарів, робіт, послуг, складанні та видачі документів податкової звітності.

Крім того, актом перевірки встановлено, що ТОВ «Горсан» не має власних або орендованих основних засобів, трудових ресурсів, відсутнє залучення сторонніх організацій (ресурсів).

Суд вважає, що податкові накладні, що стали підставою для формування податкового кредиту, у випадку їх заповнення не уповноваженими особами не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг), а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Статус фіктивного нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 (справа №21-421а11), від 01.12.2015 у справі №21-1661а15, від 02.12.2015 у справі №21-3849а15).

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 23.02.2017 у справі № 805/3424/15-а (№К/800/25505/16) та викладена Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 у справі №826/7047/13-а (К/9901/436/18).

У постанові Верховного Суду України від 27.06.2017 №21-3418а16 висловлена правова позиція, згідно із якою первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв'язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Стала практика Верховного Суду України (рішення від 22.03.2016 у справі №810/6201/14, від 26.04.2016 №2а-4201/11/2670, від 12.04.2016 №826/17617/13-а тощо), виходить із того, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Отже, вироком у кримінальній справі діяння ОСОБА_4 кваліфіковано за частиною першою статті 205, статті 205-1 Кримінального кодексу України, як умисні протиправні дії, що виразились у фіктивному підприємництві, тобто придбанні суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності.

Долучені до матеріалів справи первинні документи, на підставі яких сформовані витрати та податковий кредит від контрагента позивача підписані ОСОБА_4, як особою, яка брала участь у здійсненні господарських операцій, що доводить їх невідповідність частині другій статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", не є доказами фактів здійснення господарських операцій та підставою для їх бухгалтерського обліку, виходячи із процесуальних принципів належності та допустимості доказів.

Відтак, такі первинні документи є неприйнятними з огляду на правові наслідки встановлення дій ОСОБА_4, як особи, стосовно якої ухвалено вирок.

Суд вважає, що вироком у кримінальній справі, який набрав законної сили, встановлено об'єктивну сторону складу злочину посадової особи контрагента платника податків, дії якої не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких Товариством сформований податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписаних цією ж особою і у той самий період, в якому встановлено факт вчинення злочину.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №826/15414/17 (К/9901/58858/18).

В площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків дійсно відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 77 КАС України). Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищевикладене, виходячи з наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод, відповідно при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 16.08.2018 №00009851402, №00009861402 контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасувати рішення про нарахування пені по податку на прибуток у сумі 38245,14 грн. (платіж 851102100000), рішення про нарахування пені по податку на додану вартість у сумі 49993,64 грн. (платіж 49993,64 грн.), суд зазначає наступне.

Відповідно до підпунктів 14.1.39, 14.1.156, 14.1.162, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);

пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки;

податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У відповідності до пункту 111.2 статті 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Порядок нарахування пені з визначенням періоду початку та закінчення її нарахування визначений статтею 129 ПК України.

Статтею 129 ПК України (у редакції від 1 січня 2017 року) визначений порядок нарахування.

Відповідно до положень підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України (у редакції від 1 січня 2017 року, яка було чинною на час нарахування пені та прийняття оскаржуваної податкової вимоги) нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

За замістом підпункту 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 ПК України нарахування пені закінчується: у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань.

Аналіз наведених норм ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає змогу дійти висновку, що нарахування пені розпочинається: при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

А нарахування пені здійснюється у випадку пропуску граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного пунктом 57.3 статті 57 ПК України.

Згідно із підпунктом 59.1 пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За змістом пункту 56.1статті 56 ПК України податковому органу надано право на прийняття рішень, а платник податку, у разі незгоди з прийнятими рішеннями, має право на їх оскарження.

Таким чином, податковому органу надано право на прийняття рішень про застосування штрафних санкцій/пені, а платник податку, у разі незгоди з таким рішенням, має право на оскарження такого рішення.

При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на витяг з особистого кабінету платника податків станом на 03.10.2018, разом з тим, суд звертає увагу на те, що рішення з приводу нарахування позивачу пені в заявлених позивачем розмірах контролюючим органом не приймалось, а тому вимога позивача про скасувати рішення про нарахування пені по податку на прибуток у сумі 38245,14 грн. (платіж 851102100000), рішення про нарахування пені по податку на додану вартість у сумі 49993,64 грн. (платіж 49993,64 грн.) не підлягає задоволенню.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Адамас" відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 11.12.2018.

Суддя С.К. Каракашьян