Рішення № 78463991, 28.11.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2018 р. Справа №1840/3723/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколова В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Заіченко А.М.,

позивача - ОСОБА_1,

представників позивача - ОСОБА_2,

- ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

свідків - ОСОБА_5,

- ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №1840/3723/18 за позовом ОСОБА_1 до Роменської районної державної адміністрації Сумської області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1В.) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Роменської районної державної адміністрації Сумської області (далі по тексту - відповідач, Роменська РДА), в якому з урахуванням заяви про виправлення описки просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Роменської РДА, оформлене у вигляді протоколу засідання районної комісії у справах альтернативної (невійськової) служби № 15 від 29 березня 2018 року про відмову в проходженні громадянином ОСОБА_1 альтернативної (невійськової) служби та направлення його на проходження строкової військової служби.

2. Зобов’язати Роменську РДА прийняти рішення про направлення ОСОБА_1 на проходження альтернативної (невійськової) служби.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він приєднався до Релігійного організації Свідків ОСОБА_7 в Україні та почав брати участь у проповідування доброї новини разом з місцевою релігійною громадою Свідків ОСОБА_7 в м. Ромни. Відповідно до релігійних переконань, сумління позивача не дозволяє користуватися зброєю та виконувати військовий обов’язок, у зв'язку з чим він звернувся до районної комісії у справах альтернативної (невійськової) служби Роменської РДА із заявою, в якій пояснив свої релігійні переконання та просив направити для проходження альтернативної (невійськової) служби. Відповідачем прийнято оскаржуване рішення про відмову йому в проходженні альтернативної (невійськової) служби та направлення його на проходження строкової військової служби.

Позивач зазначає, що встановлений ст. 65 Конституції України обов’язок громадянина захищати свою Державу кореспондується із встановленим ст. 35 Конституції України обов’язком Держави замінювати виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою громадянину, який має несумісні із військовою службою релігійні переконання.

Ухвалою суду від 04.10.2018 відкрито провадження у справі, розгляд проводиться за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 22.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач і його представники у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у запереченні (а.с.20-21) та зазначила, що відповідною комісією у справах альтернативної (невійськової) служби прийнято рішення про відмову в задоволенні заяви позивача, оскільки ним було порушено строк подачі заяви про направлення його на альтернативну службу.

Суд, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.

У судовому засіданні встановлено, що 19.01.2018 ОСОБА_1 прийняв рішення про приєднання до Релігійного організації Свідків ОСОБА_7 в Україні, що підтверджується Довідкою Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків ОСОБА_7 в Україні» № 238 від 15 лютого 2018 року (а.с.13).

Відповідно до релігійних переконань позивача, навчене по Біблії сумління не дозволяє йому користуватися зброєю та виконувати військовий обов’язок, тому, 12.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до районної комісії у справах альтернативної (невійськової) служби Роменської РДА із письмовою заявою, в якій пояснив свої релігійні переконання та просив направити для проходження альтернативної (невійськової) служби (а.с.14).

29.03.2018 районна комісія у справах альтернативної (невійськової) служби Роменської РДА розглянула заяву та прийняла рішення про відмову в проходженні ОСОБА_1 альтернативної (невійськової) служби та направлення на проходження строкової військової служби, що було зазначено в протоколі засідання комісії № 15 від 29.03.2018 (а.с.12).

Із пояснень представників сторін вбачається, що підставою для прийняття вказаного рішення було те, що позивач невчасно подав заяву про направлення на альтернативну (невійськову) службу. При цьому, у членів комісії відсутні сумніви щодо релігійних переконань позивача.

Позивач оскаржив дане рішення, у відповідь отримав лист №1030 від 04.05.2018, в якому Роменський об’єднаний міський військовий комісаріат зазначив, що дії позивача підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 335 Кримінального кодексу України та повідомив про своє звернення до Роменського відділу поліції з повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення (а.с.15).

Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

При цьому, ч. 4 ст. 35 Конституції України передбачено, що у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина. виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

З викладеного вбачається, що встановлений ст. 65 Конституції України обов’язок громадянина захищати свою Державу кореспондується із встановленим ст. 35 Конституції України обов’язком Держави замінювати виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою громадянину, який має несумісні із військовою службою релігійні переконання.

Чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України також встановлено, що право Держави зобов’язувати своїх громадян проходити військову службу не є абсолютним. Воно обмежується правом кожної людини на відмову від несення військової служби з міркувань совісті і релігії, закріпленому у статті 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), а також статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

При цьому, право на відмову від несення військової служби на підставі релігійних переконань має абсолютний характер. Тому держава не може накладати обмеження на свободу совісті та релігії за допомогою обов'язкової військової служби.

Так, пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право «включає ... свободу сповідувати свою релігію або переконання».

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово встановлював, що Свідки ОСОБА_7 є «відомою християнською релігією», котрі «з моменту свого виникнення... активно діють в багатьох країнах світу, в тому числі у всіх європейських країнах-членах Ради Європи» та «широко відомі тим, що є релігійною групою, яка дотримується принципів пацифізму, і їх віровчення не дозволяє її членам проходити військову службу, носити військову форму і брати в руки зброю ...» («Свідки ОСОБА_7 в м. Москва проти Росії», від 10.06.2010, заява № 302/02, § 150,155).

В свою чергу, розглядаючи справу Свідка ОСОБА_7, засудженого в кримінальному порядку за відмову від проходження військової служби через релігійні переконання, ЄСПЛ у рішенні у справі «Баятян проти Вірменії» від 7 липня 2011 року (заява № 23459/03), постановив: «несприйняття військової служби - коли мотивом такого несприйняття є серйозний і нездоланний конфлікт між обов'язком служити в армії і переконаннями конкретної особи або її глибокими і невдаваними релігійними чи іншими поглядами - є переконанням або поглядом настільки незаперечним, серйозним, послідовним і значущим, що на нього поширюються гарантії статті 9 Конвенції».

Таким чином, ЄСПЛ було встановлено, що право Свідків ОСОБА_7 (до яких належить також і позивач) на відмову від проходження військової служби внаслідок релігійних переконань прямо гарантовано п.1 статті 9 Конвенції. Не забезпечення таким особам можливості реалізувати їх право на альтернативну (невійськову) службу є втручанням в їх свободу сповідувати свою релігію.

В цьому контексті слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» вказана Конвенція та Міжнародний пакт є частиною національного законодавства України, правила яких мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами.

Таким чином, ОСОБА_1 за своїми релігійними переконаннями має право направлення на альтернативну (невійськову службу).

Підстави та порядок направлення на альтернативну (невійськову) службу визначені Законом України “Про альтернативну (невійськову) службу”.

У відповідності до вимог ст. 2 зазначеного Закону, право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Як було зазначено вище, ОСОБА_1 є Свідком ОСОБА_7 і активно бере участь у діяльності місцевої релігійної громади Свідків ОСОБА_7. Релігійна організація Свідки ОСОБА_7 в Україні, у відповідності з Положенням про Порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999, відноситься до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

У відповідності до ст. 4 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу” наявність релігійних переконань може підтверджуватись документально або іншим чином.

На підтвердження істинності своїх переконань позивачем надано зазначену вище довідку, видану Релігійною організацією “Релігійний Центр Свідків ОСОБА_7 в Україні” за № 238 від 15.02.2018, в якій зазначено, що він належить до Релігійної організації Свідків ОСОБА_7 в Україні, відвідує християнські зібрання та бере участь у проповідуванні (а.с.13).

Стаття 9 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу” передбачає, що для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 106 Конституції України та на виконання ч. 6 ст. 15 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" строки проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Такий указ публікується в засобах масової інформації не пізніш як за місяць до закінчення року, що передує року призову (призовів) громадян України на строкову військову службу, крім указу про призов (призови) громадян України на строкову військову службу в особливий період, який публікується не пізніш як за місяць до початку проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу.

Враховуючи наведене вище, строки проведення чергових призовів на строкову військову службу визначаються виключно указом Президента України. Тож, громадяни України, які мають право звертатися з мотивованою письмовою заявою про вирішення питання про направлення на альтернативну службу можуть визначити кінцевий термін подачі такої заяви (в контексті встановленого ст. 9 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу” строку), лише опираючись на даний нормативний акт.

15 лютого 2018 року Президент України постановив Указ № 33/2018 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2018 році». Строки проведення чергового призову громадян України на строкову військову службу пунктом 1 статті 3 цього Указу були призначені на період квітень - травень 2018 року. Цей указ був опублікований 17 лютого 2018 року, а пункт 1 статті 3 цього Указу, яким визначено дату початку періоду призову на строкову військову службу, відповідно до статті 7 цього Указу, набрав чинності 1 березня 2018 року (а.с.53).

Таким чином, Указом Президента України № 33/2018 від 15.02.2018 було законодавчо встановлено початок періоду проведення призову на строкову військову службу з 1 квітня 2018 року, але водночас цей Указ був постановлений, опублікований та набрав чинності менше ніж за 2 місяці до цієї дати.

Отже, ОСОБА_1, маючи право на проходження альтернативної служби і очікуючи відомостей про початок призову на строку військову службу, щоб подати відповідну заяву, пропустив строк на її подання, який передбачений ч. 1 ст. 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу (за 2 місяці до початку призову), з причин, які не залежали від нього.

Пунктом 1 частини 3 статті 11 Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" дійсно передбачено, що несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу є підставою відмови у її задоволенні.

При цьому, у даному випадку законодавець зазначає про несвоєчасне подання заяви, яке залежить від волі особи. Натомість, позивач пропустив строк подання заяви з причин, які не залежали від його волі та не міг подати цю заяву вчасно.

Частиною 2 статті 35 Конституції України передбачено вичерпний перелік підстав, з яких може бути обмежене право на альтернативну (невійськову) службу, а саме: в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. У цьому переліку відсутня така підстава як порушення особою, чиї релігійні переконання не дозволяють їй проходити строкову військову службу, строку подання відповідної заяви чи інших процедур.

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположні свободи, відповідно до якої свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Надаючи тлумачення цим положенням, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 14 червня 2007 року по справі «Свято-Михайлівська парафія проти України», заява № 77703/01, у § 137 встановив наступні основоположні принципи:

1. «перелік таких обмежень, перелічених в статті 9... Конвенції, є вичерпним та вони мають чітко тлумачитись... і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдати запровадження таких обмежень»;

2. «будь-які такі обмеження мають відповідати "нагальній суспільній потребі" та бути "пропорційними легітимній меті, яку вони переслідують"... причини, наведені органами державної влади на виправдання вказаного втручання, [повинні бути] "належними та достатніми"».

Так, пропуск строку на подання заяви про направлення на альтернативну службу ОСОБА_1 жодним чином не посягає на громадський порядок, здоров'я і моральність населення, як і на права і свободи інших людей. З огляду на це, обмеження, накладене відповідачем на право позивача сповідувати свою релігію, є необґрунтованим.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що Роменською РДА при прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги докази об'єктивної неможливості звернення позивачем із заявою про направлення на альтернативну (невійськову) службу у встановлений законом строк, оскаржене рішення є нерозсудливим та таким, що прийняте без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто воно не відповідає критеріям якості рішень суб'єкта владних повноважень, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Разом з тим, суд не може зобов'язати відповідача прийняти рішення про направлення позивача на проходження альтернативної (невійськової) служби, оскільки це є втручання у дискреційні повноваження Роменської РДА, у зв'язку з чим, для повного захисту прав та інтересів позивача суд зобов’язує Роменську РДА повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про направлення на проходження альтернативної (невійськової) служби та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 1409,60 грн. за квитанцією №20 від 28.09.2018 (а.с.4).

Таким чином, позивачу необхідно відшкодувати витрати зі сплати судового збору в сумі 1409,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Роменської РДА.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Роменської районної державної адміністрації Сумської області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Роменської районної державної адміністрації Сумської області (бульвар Свободи, 1, м. Ромни, Сумська область, 42000, код ЄДРПОУ 04057936), оформлене у вигляді протоколу засідання районної комісії у справах альтернативної (невійськової) служби № 15 від 29 березня 2018 року про відмову в проходженні громадянином ОСОБА_1 (вул. Центральна, 51, с. Локня, Роменський район, Сумська область, 42002, РНОКПП НОМЕР_1) альтернативної (невійськової) служби та направлення його на проходження строкової військової служби.

Зобов’язати Роменську районну державну адміністрацію Сумської області (бульвар Свободи, 1, м. Ромни, Сумська область, 42000, код ЄДРПОУ 04057936) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (вул. Центральна, 51, с. Локня, Роменський район, Сумська область, 42002, РНОКПП НОМЕР_1) про направлення на проходження альтернативної (невійськової) служби та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (вул. Центральна, 51, с. Локня, Роменський район, Сумська область, 42002, РНОКПП НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору в сумі 1409,60 грн. з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Роменської районної державної адміністрації Сумської області (бульвар Свободи, 1, м. Ромни, Сумська область, 42000, код ЄДРПОУ 04057936).

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10.12.2018 року.

Суддя В.М. Соколов