Рішення № 78462860, 27.11.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/5226/18

Провадження № 2/761/4323/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Осаулова А.А.

при секретарі Вольда М.А.

за участю представників учасників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Телеканал «ІНТЕР», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерактивний Маркетинг» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2018 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до Шевченківського районного суду м.Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Телеканал «ІНТЕР», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерактивний Маркетинг» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу «Інтер» у вечірньому випуску програми «Подробности», що розпочався о 20.00 год. в період ІНФОРМАЦІЯ_2 транслювався сюжет, що містив негативну інформацію про позивачів, а саме у текстовому форматі наступного змісту:

«31 миллион 500 тысяч гривен и 85 тысяч долларов - именно столько, по словам адвоката ОСОБА_5, было на счетах его клиента в "Ощадбанке". В своё время глава правления банка ОСОБА_6 заявлял, что у ОСОБА_5 и ОСОБА_9 на счетах якобы находится свыше миллиарда гривен. Теперь экс-чиновники судятся с правлением фин.учреждения.

Напомню, кроме денег "Семьи", Украина уже несколько лет пытается вернуть еще одну крупную сумму - 6 миллиардов гривен, украденных бывшими владельцами Надра-банка. Одиозных бизнесменов, сбежавших из страны еще в 2008-м, обвиняют в мошенничестве и воровстве. Ранее они находились в розыске Интерпола. Почему это дело так затянулось? Разбирались наши корреспонденты.

ОСОБА_4 и ОСОБА_3 - фигуранты более чем 20 уголовных дел. До 2009-го - владельцы банка "Надра". При этом всё время оставались в тени. В Интернете есть лишь одно фото скандальных бизнесменов.

Братьев ОСОБА_3 обвиняют в краже денег, выданных на рефинансирование "Надра" ещё в 2008 году. Тогда, чтобы спасти крупное финансовое учреждение от банкротства, Нацбанк выделил 7 миллиардов гривен помощи. Однако шесть с половиной миллиардов гривен - исчезли. Вместе с экс-владельцами банка. ОСОБА_3 бежали в Россию.

Правоохранители установили, что незадолго до банкротства "Надра" ОСОБА_4 и ОСОБА_3 вместе с бывшим главой банка ОСОБА_7 вывели деньги на сотни подставных фирм. Выдавали десятки многомиллионных ничем не подкрепленных кредитов. Только себе лично бизнесмены перевели 25 миллионов долларов бюджетных денег - через латвийский банк. Именно за это воровство ОСОБА_4 и ОСОБА_3 были объявлены в розыск Интерпола.

Одиозных бизнесменов также подозревают в связях с сепаратистами на Востоке Украины. Их ближайший бизнес-партнер - ОСОБА_8, бывший вицеспикер парламента так называемой "Новоросии" и экс-министр иностранных дел террористической ДНР. Многие не исключают что украденные бюджетные деньги через него братья ОСОБА_3 могли направить, в том числе и на финансирование боевиков на Востоке Украины.

Несмотря на серьезные обвинения, сейчас братья ОСОБА_3 - сняты с международного розыска Интерпола - из-за недостаточных доказательств их вины со стороны Генпрокуратуры Украины. Сейчас братья успешно ведут бизнес в США. А по некоторым данным один из скандальных бизнесменов недавно возвращался в Украину.

Мы уже направили запросы о том - числятся ли ОСОБА_4 и ОСОБА_3 в розыске в Украине. И если нет - кто стоит за отбеливанием их имиджа и почему украинские правоохранители, имея множество доказательств - до сих не вернули украденные шесть с половиной миллиардов гривен. Не смогли или не захотели? И кто дал команду прекратить поиск преступников? Ответы на все эти вопросы станут предметом расследования "Подробностей ". Надалі по тексту «Спірний сюжет».

Вказана ж програма міститься і в Інтернет-мережі на відповідному веб-сайті, а тому факт трансляції на телеканалі «Інтер» спірного Сюжету є доведеним, оскільки текстова версія сюжету повністю відповідає озвученому диктором у Сюжеті. В жовтні та грудні 2017 року на адресу телеканала «Інтер» позивачі звертались із заявами про отримання права на відповідь та спростування звинувачень позивачів у кримінальних злочинах. Між тим, відповіді надано не було. Вважають, що оскільки на телеканалі «Інтер» та в мережі Інтернет ТОВ «Інтерактивний маркетинг» була розповсюджена негативна інформація щодо позивачів, тому саме вказані юридичні особи є належними відповідачами по справі. Вказаною інформацією було поширена негативна інформація, яка стала доступна для широкого кола глядачів та користувачів, а тому така демонстрація завдала шкоди честі, гідності та діловій репутації позивачів не лише на національному, а й на міжнародному рівні. Вказана інформація стосується саме позивачів братів ОСОБА_3 та є неправдивою, оскільки насправді вони не мали жодного відношення до виведення з Банку «Надра» грошових коштів в сумі - 6.5 млрд.грн. рефінансування, не вчиняли інших кримінальних правопорушень, не підтримували сепаратистів на Сході України, а тому поширена інформація є недостовірною. При цьому, висловлювання у Сюжеті мають стверджувальний характер та містять однозначні твердження, що стосуються саме позивачів та не можуть бути розцінені судом як оціночні судження.

В той же час, позивачі є доволі відомими інвесторами та засновниками підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні сільгоспкультур та вони відомі і в інших сферах.

Відтак позивач просить визнати недостовірною і такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, яка була поширена у спірному Сюжеті, зобов»язати відповідачів її спростувати недостовірну інформацію таким самим шляхом, яким вона була оприлюднена, і стягнути з відповідачів на користь позивача кошти в сумі - 1,00 грн.

Відповідач ПрАТ «Телеканал «Інтер» в особі представника проти позову заперечував та у поданому до суду відзиві на позов зазначив, що позивачем не надано належних і допустимих доказів поширення оспорюваної інформації відповідачем 1, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 на телеканалі «Інтер» у вечірньому випуску програми «Подробности» сюжету під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», оскільки за відсутності офіційного запису вказаного ефіру за ІНФОРМАЦІЯ_1 неможливо достовірно встановити зміст трансльованих передач, а у визначений Законом України «Про телебачення та радіомовлення» на адресу відповідача не надходило скарг на зміст таких передач. Крім того, не було доведено, що позивачі є тими ж самими братами ОСОБА_3, про яких було зазначено у такому сюжеті, оскільки у копіях паспортів зазначено різні місця їх народження, хоча народились вони у один день - ІНФОРМАЦІЯ_4. Долучений же до справи висновок експерта не може прийматись до уваги судом, оскільки є не допустимим доказом, так як проведений експертом, свідоцтва яких було анульоване що задовго до його складання. Позивачами не було доведено, що сам по собі сюжет під назвою «Украденные миллиарды: кто стоит за отбеливанием имиджа братьев ОСОБА_3?»; є недостовірним, оскільки відносно братів ОСОБА_3 дійсно проводилось досудове розслідування Генеральною прокуратурою України за фактом заволодіння коштами ПАТ «Надра банк», а інформація щодо їх причетності до виведення коштів була поширена Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Обставини про зв»язки позивачів із бойовиками на Сході України носить характер оціночних суджень і не стверджувальною інформацією, а тому не підлягають спростуванню. Позивачами не було доведено порушення їх особистих немайнових прав внаслідок поширення спірної інформації, що виключає задоволення позовних вимог в повному обсязі. З огляду на наведене, не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення моральної шкоди. За таких обставин відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У відповіді на відзив від 20.06.2018 року представник позивачів навів свої доводи на спростування доводів відповідача 1, а саме зазначив, що запис ефіру передачі, де транслювався спірний сюжет, не є єдиним можливим доказом його поширення, оскільки випуск вказаної програми транслювався в мережі Інтернет і там же зберігається. З приводу листа про отримання права на відповідь слід зазначити, що сам відповідач 1 в особі представників умисно не отримував таких листів від адвоката позивачів під час подачі його 03.10.2017 року. Відтак, отримання листа відбулось у 14-ти денний термін. Відповідач 1 взагалі не володів інформацією щодо причетності позивачів до ймовірного виведення коштів з Банку «Надра». Інформація поширена відповідачем 1 про причетність позивачів до бойовиків на Сході України поширена зі злим умислом з метою доведення до громадськості тверджень про наміри та позицію позивачів та сформулювання про них своєї думки.

У запереченні представника відповідача 1 на відповідь на відзив від 19.09.2018 року зазначено, що наявність на Інтернет сайті відповідної інформації не вказує на те, що вказана інформація є саме тою, що безпосередньо транслювалась в ефірі телеканалу «Інтер», а висновки позивачів про їх ідентичність є лише припущенням і не підтверджуються жодними доказами. Офіційного запису програми суду надано не було. Обставини існування порушених кримінальних справ та виведення коштів з банку «Надра» є доведеними та містились у оголошенні на офіційному вед-сайті Фонду гарантування вкладів. Інші наведені у позові обставини є оціночними судженнями і не підлягають спростуванню. Доказів порушення немайнових прав позивачів спірним сюжетом не доведено.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Малинникова О.Ф. від 22 лютого 2018 року у цій цивільну справу було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовному провадження із повідомленням сторін.

Розпорядженням керівника апарату суду від 11.06.2018 року у зв»язку з довготривалим перебуванням судді Малинникова О.Ф. на лікарняному вказану справу було передано на повторний автоматичний розподіл в розподілено на суддю Осаулова А.А.

Ухвалою вказаного судді Шевченківського районного суду міста Києва Осаулова А.А. від 13 червня 2018 року у цій справі було призначено підготовче судове засідання за участю сторін.

В судовому засіданні 19.09.2018 року у цій справі було залучено відзив, відповідь на відзив та заперечення, а також відмовлено у розгляді вказаної справи у закритому судовому засіданні та повернуто заяву про забезпечення позову.

Ухвалою від 19 вересня 2018 року закрито підготовче провадження у цій цивільній справі і призначено судовий розгляд по суті на 27.11.2018 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених у позові підстав.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі та просив в його задоволенні відмовити.

Відповідач 2 в судове засідання своїх представників не направив, хоча про дату і час розгляду справи по суті 05.11.2018 відповідачі та їх представники не з'явилися, про дату час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, заслухавши присутніх представників учасників, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на таке.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до статті 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Під поняттям «ділова репутація», як особистого немайнового блага, слід розуміти усталену оцінку фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні чи негативні суспільно значимі діяння (поведінку), як правило в певній сфері (професійній, підприємницькій, службовій, тощо), що відома оточуючим, і в силу цього відображена в суспільній свідомості, як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства чи соціальній групи. Згідно з положень частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За умовами до частин 1-2 ст.299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. За змістом частини 1 ст. 277 ЦК України, особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування.

Відповідно до п.15 постанови пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Перевіряючи обставини у справі судом встановлено, на компакт-диску, наданому позивачем на підтвердження факту оприлюднення інформації, міститься запис програми за ІНФОРМАЦІЯ_1 із логотипом телеканалу «Інтер» у вечірньому випуску програми «Подробности» сюжету під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3» в період ІНФОРМАЦІЯ_2 Вказаний запис програми міститься на належному відповідачу 2 веб-сайті htth://podrobnosti.ua.

На підтвердження своєї позиції представник позивачів надає суду експертний висновок від 15.11.2017 року, де вказано, що за результатами змісту досліджуваної веб-сторінки знаходиться програвач, в якому відображено статистичне зображення кадру телевізійної програми та відеоряд із звуковим супроводом відповідної програми, зміст якої тотожний долученому до справи тексту (т.1 а.с.31-40).

В подальшому вбачається, що 02.10.2017 року письмовим листом та по електронній пошті від позивачів на адресу відповідача 1 було направлено звернення з приводу спірного сюжету із вимогою про отримання права на відповідь та спростування недостовірної інформації про спірний сюжет.

Також, за листом адвоката Журавського Є.Б. від 01.12.2017 року в інтересах позивачів на адресу відповідача 1 було запропоновано надати додаткові матеріали про спірний сюжет, а листом від 20.12.2017 року із вимогою надати офіційну копію запису вказаної програми із спірним сюжетом (а.с.54, 71-73). Між тим, листом від 26.12.2017 року відповідач 1 повідомив адвоката позивачів про неможливість подати такої копії запису програми у зв»язку з закінченням строку на подання такої заяви.

За вимогами ч. 4 ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Таким чином, єдиним допустимим доказом, що може достовірно підтвердити зміст трансльованих телерадіоорганізацією передач, може бути лише здійснений цією телерадіоорганізацією запис ефіру за відповідний період.

Між тим, стороною позивача суду не було надано отриману у встановленому порядку копію запису програми із спірним сюжетом, як не було доведено обставини звернення позивачів до відповідача 1 та отримання останнім скарг по змісту сюжету у 14-ти денний строк з часу виходу програми в ефір.

Також, за умовами ч.3 ст..64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» заява з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради.

Порядок подачі заяви на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) визначається статтею 64 цього Закону (ч.2 ст.65 вказаного Закону).

Надані ж листи від позивачів від 02.10.2017 року на адресу відповідача 1 не відповідають вказаним вимогам Закону, оскільки не містять повідомлення про це Національної ради з питань телебачення та радіомовлення.

В той же час, відсутність офіційного запису ефіру програми «Подробности» на телеканалі «Інтер» за ІНФОРМАЦІЯ_1 наразі неможливо достовірно встановити щодо змісту спірного сюжету, оскільки його повна автентичність змісту на Інтернет ресурсі не підтверджена та доказів належності вказаного ресурсу саме відповідачу 1 не доведено.

Зазначені обставини вказують на не доведення стороною позивача факту поширення саме відповідачем 1 щодо позивачів спірного сюжету взагалі, а саме неправдивої інформації за викладених у позовній заяві обставин.

Розглядаючи питання про недостовірність інформації у спірному сюжеті слід зазначити наступне.

Так, обвинувачення позивачів у виведенні коштів, виданих на рефінансування Банку «Надра», підтверджується наявною в матеріалах справи постановою прокурора відділу Генеральної прокуратури України від 06.12.2017 року, якою кримінальне провадження №12013000000000232 за ч.5 ст.191 КК України за підозрою ОСОБА_3 та ОСОБА_4, було закрито за відсутністю в їх діяннях складу вказаного кримінального правопорушення (т.1 а.с.87-92). Також, за змістом відкритої інформації з інтернет-сайту Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вбачається про розповсюдження обставин існування порушених кримінальних справ відносно позивачів та їх участь у виведенні коштів Банку Надра (т.1 а.с.199). Вказані у цій постанові обставини обґрунтовують існування підозри щодо позивачів на час виходу в ефір спірного сюжету.

Інша інформація про зв»язки позивачів з бойовиками та учасниками подій на сході України викладена як: «Одиозных бизнесменов также подозревают в связях с сепаратистами на Востоке Украины. Их ближайший бизнес-партнер - ОСОБА_8, бывший вицеспикер парламента так называемой "Новоросии" и экс-министр иностранных дел террористической ДНР. Многие не исключают что украденные бюджетные деньги через него братья ОСОБА_3 могли направить, в том числе и на финансирование боевиков на Востоке Украины».

Вказані висловлювання не є стверджувальними, а вказані висловлювання суд вважає оціночним судженням, оскільки вони не містять конкретних даних щодо оцінки дій позивачів в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій ними або висновки про їх зв»язки з бойовиками на Сході України.

При цьому, суд не приймає до уваги висновок №8949 від 08.12.217 року комплексного експертного психолого-лінгвістичного дослідження спеціалістів (т.1 а.с.100-125), де зазначено про існування саме негативної інформації про позивачів та вказані висловлення викладені у формі фактичних тверджень, оскільки вказаний висновок складений ОСОБА_12 та ОСОБА_13, свідоцтва яких по відповідних спеціалізаціям (кваліфікаціям) були анульовані ще в квітні та жовтні 2016 року згідно наявним в Реєстрі атестованих експертів даним (т.1 а.с.197-198). Відтак, у відповідності до вимог ст..77, 78 ЦПК України вказаний висновок є недопустимим доказом.

У цьому сюжеті висловлювання «одиозных бизнесменов подозревают в связях з сепаратистами и многие не исключают направление украденных денег на финансирование боевиков» викладено у формі припущень зі слід або позиції інших осіб чи органів.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже журналістом в сюжеті викладено оціночні судження інших осіб, які, не підлягають спростуванню або доведенню їх правдивості. За оціночні судження журналіст та засіб масової інформації, в ефірі якого вони пролунали не можуть нести відповідальність.

У пункті 19 Постанови Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Враховуючи положення статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на підставі своєї практики застосування Конвенції Європейський суд з прав людини встановив, що норма статті обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).

Згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України у п. 5 постанови від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права. Кваліфікація поданої в тексті негативної інформації як фактологічної (ствердної) або суб'єктивно-оцінної (суб'єктивна думка, припущення, оцінне судження) має значення для з'ясування підстав юридизації спірного тексту, наявність або відсутність його елементів у площині правового регулювання. Відсутність у висловлюваннях маркерів суб'єктивної модальності, оцінних слів, конструкцій та інших показників, що виражають невпевненість, сумніви автора щодо вірогідності висловлюваного (гіперболи, алегорії, сатира, риторичні питання), а також спеціальних вставних конструкцій та прислівників, що виражають оцінність, невпевненість, підкреслюють вірогідність повідомлюваного, і вказують на те, що висловлюване є суб'єктивною думкою та поглядом автора на подію, його суб'єктивною оцінкою того, що відбувається, а отже відбивають його особисту точку зору та ставлення до описуваної події і не можуть бути перевірені на предмет відповідності дійсним фактам.

Відтак, оціночні судження з використанням матеріалів інших джерел, що становить суспільний резонанс та набули статусу загальновідомого, а відтак вказані висловлювання спростуванню не підлягають.

Крім того, незалежність засобів масової інформації і журналістів закріплено в нормах спеціального законодавства. Зокрема, ст.5 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» закріплює гарантії свободи діяльності телерадіоорганізацій. Цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється. Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач. В свою чергу, прецедентна практика Європейського суду засвідчує, що передбачені у статті 10 права мають особливе значення для преси (до якої принцип автономного тлумачення конвенційних понять відносить будь-які засоби масової інформації), і як неодноразово підкреслювалося, надійний захист її свободи слугує інтересам суспільства. Зокрема, суд прийняв точку зору, що обмін відомостями і ідеями в демократичному суспільстві оптимально реалізується через захист свободи преси. Тим не менш, Суд постійно наголошує, що першість свободи преси в рамках статті 10 Конвенції обґрунтовано не якимись особливими або окремими правами журналістів, а роллю засобів масової інформації в якості «вартового суспільних інтересів». Більше того, у справі ТоргерТоргерсон проти Ісландії (ThorgeirThorgeirsonv. Iceland) Суд зазначив, що це не тільки завдання преси - поширювати подібну інформацію та ідеї - суспільство також має право отримувати їх. Інакше чи здатна була б преса відігравати цю життєво важливу роль «вартового пса демократії».

Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначив, що суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Певні форми узгодження права на захист честі, гідності і ділової репутації зі свободою вираження поглядів передбачені у Законі України «Про інформацію». Ст. 2 зазначеного закону проголошує основні принципи інформаційних відносин, до яких відносяться гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

У контексті цього, слід зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Тома проти Люксембургу» заява N 38432/97 від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, .. серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не слід передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для того, що це зробити (п.58 рішення)

Свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Європейської Конвенції з прав людини застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство. Як передбачено в статті 10 Конвенції, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (рішення від 23.09.1994 у справі Jersild v. Denmark, рішення у справі Janowski v. Poland, рішення від 25.11.1999 у справі Nilsen &a09; Johnsen v. Norway, рішення від 29.02.2000 у справі Fuentes Bobo v. Spain, рішення від 10.08.2006 у справі Ляшко проти України).

Так, відповідно до рішення у справі Хандісайд проти Сполученого Королівства («HandysidevUnitedKingdom») свобода вираження являється однією із найважливіших основ демократичного суспільства, однією з базових умов для його прогресу і розвитку кожної людини. За виключенням тих випадків, які підпадають під дію частини 2 Статті 10, вона застосовна не лише відносно інформації або ідей, які сприймаються позитивно або не розглядаються як образливі або сприймаються нейтрально, але і стосовно тих, які являються образливими, шокуючими або такими, що хвилюють державу або якісь сегмент населення. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких неможливим є демократичне суспільство.

Стаття 10 Конвенції захищає також обговорення або поширення отриманої інформації, навіть за наявності підозри щодо недостовірності цих відомостей. Європейський суд зазначив, що ствердження зворотного позбавило б людей права виражати свої погляди і думки відносно заяв, зроблених у засобах масової інформації і таким чином наклало б необґрунтовані обмеження на свободу вираження, як, наприклад у справі «Салов проти України» (SalovvUkraine).

Як питання загального принципу, "необхідність" будь-якого обмеження свободи вираження поглядів має бути переконливо встановлено. Звичайно, передусім національні органи влади мають оцінювати, чи є "нагальна соціальна потреба" обмеження. У справах стосовно преси національна можливість відхилення від виконання вимог Конвенції окреслюється інтересами демократичного суспільства у забезпеченні й підтриманні вільної преси. Аналогічно ці інтереси матимуть основну вагу при визначенні, чи це обмеження було пропорційним переслідуваній законній меті, відповідно до пункту 2 статті 10 рішення "Тома проти Люксембургу" (Thoma v. Luxembourg), N 38432/97, від 29 березня 2001 року, п. 48).

Щодо другого елементу визначення юридичного складу правопорушення, то дослідження відповідного сюжету засвідчує, що поширена інформація стосується позивача.

У зв'язку із викладеним, в даній справі суду належить встановити:

- чи є інформація, оприлюднена позивачами, недостовірною, і

- якщо інформація є недостовірною, то чи дійсно вона порочить честь, гідність і ділову репутацію позивача.

Дослідивши надані сторонами докази, заслухавши представників учасників, суд не вбачає підстав для визнання інформації такою, що порушує особисті немайнові права позивачів, з огляду на таке.

Згідно з п. 6 постанови ВСУ позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права. В даному випадку, позивачем не доведено порушення внаслідок поширення спірної інформації їх особистих немайнових прав. В даному випадку права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення позивачів до суду, відповідачами не було порушено.

Відтак, позивачем у відповідності до п.п.а,б п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009р. №1 не доведено усього юридичного складу правопорушення оспорюваними висловлюваннями по відношенню до позивачів, вони не порушують їх особисті немайнові права як законослухняних громадян, а завдання шкоди їх відповідним особистим немайновим благам чи перешкод у повному здійсненні своїх особистих немайнових прав не доведено, а відтак вони спростуванню в розумінні вимог ст..ст.277, 278 ЦК України не підлягають.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За умовами п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009р. №1, згідно з положеннями ст..277 ЦК і ст.ст.12, 81 ЦПК України позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

На думку суду, позивачем в судовому засіданні не доведено, що уся поширена відповідачами у викладеному ними тексті у позові у наведеному контексті в цілому порушує особисті немайнові права позивачів або завдає шкоди їх особистим немайновим благам, а оціночні судження спростуванню не підлягають.

Відтак, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов»язання відповідачів опублікувати спростування вказаної вище інформації щодо позивачів, оскільки підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання інформації неправомірною суд не вбачає.

Підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивачів коштів моральної шкоди суд не вбачає з огляду на відсутність встановленого судом порушення його права з боку відповідачів.

Крім того, у відповідності до вимог п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009р. №1 відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Керуючись ст. ст. 3-5, 258-259, 264-268, 272-283, 352-355 ЦПК України; ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст.277, 297 ЦК України; постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1, суд, -

в и р і ш и в :

Позовну заяву ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Телеканал «ІНТЕР», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерактивний Маркетинг» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: А.А.Осаулов

Повний текст виготовлено 07.12.2018 року