Рішення № 78459559, 11.12.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

11 грудня 2018 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі

головуючого судді - Галінської В.В.

секретар судового засідання - Калетинець Т.В.

Справа № 569/17705/18

учасники справи: позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини,

представник третьої особи - Мазанович Наталія Петрівна,- ВСТАНОВИВ:

24.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить шлюб між ним та відповідачем, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 893 - розірвати, малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити проживати з ним.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що сімейне життя з відповідачем не склалось у зв'язку з несумісністю їх характерів, а також те, що відповідач перестала дбати про сина та сім'ю. 29 квітня 2018 року відповідач пішла з дому і по сьогоднішній день проживає окремо від них з сином. На даний час шлюбних відносин не підтримують, спільного господарства не ведуть, не спілкуються взагалі. Неодноразові спроби примирення не призвели до бажаного результату, сім»я фактично припинила своє існування, подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливе та суперечить їх інтересам. Оскільки мати участі у вихованні дитини не бере, її фізичним, духовним, моральним розвитком не займається, вирішити питання про місце проживання дитини не можуть, звернувся до суду з позовом визначити місце проживання дитини з ним, так як це буде відповідати інтересам сина.

Відповідач відзиву на позов не подала.

В судовому засіданні позивач обґрунтування позовних вимог та самі вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач в підготовчому судовому засіданні позовні вимоги щодо визначення місця проживання дитини - визнала, проти розірвання шлюбу заперечувала, вважала за можливе шлюб зберегти.

В судові засіданні 22.11.2018, 11.12.2018 не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена заздалегідь та належним чином, про причини неявки суду не повідомляла, відзиву на позов не подала, позивач не заперечує проти заочного розгляду справи. Суд ухвалив провести заочний розгляд по справі.

Представник третьої особи щодо визначення місця проживання дитини вказала на доцільність визначити місце проживання малолітньої дитини разом з батьком.

04 жовтня 2018 року ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області позов прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 30 жовтня 2018 року на 11 годину 00 хвилин. Зобов'язано третю особу надати письмовий висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком.

В підготовчому судовому засіданні, відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України судом прийнято визнання відповідачем позову в частині визначення місця проживання з батьком, як такого, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

30 жовтня 2018 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу для розгляду по суті на 22.11.2018 на 11 години 30 хвилин.

11 грудня 2018 року представником позивача надано суду пояснення з приводу невиконання ухвали суду про надання висновку про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком. Згідно якого зазначено, що враховуючи, що відповідач визнала позов в цій частині, підстави для надання висновку в органу опіки та піклування відсутні.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи.

18 серпня 2012 року між сторонами було зареєстровано шлюб відділом ДРАЦС Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 893, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3.

Згідно Свідоцтва про народження серії НОМЕР_4, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Рівне, про що 20 листопада 2012 року складено актовий запис № 3146, батьками якого є ОСОБА_1, та ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Враховуючи, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинились, від шлюбу сторони дітей не мають, сторони не виявили бажання примиритись, позивач наполягав на розірванні шлюбу, суд прийшов до висновку, що подальше спільне життя і збереження шлюбу між сторонами є неможливим, а подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача та їх малолітнього сина.

Відтак, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позову про розірвання шлюбу.

Також судом встановлено, що малолітній ОСОБА_4, зареєстрований та проживає разом з батьком ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1, співвласником якої є позивач, що підтверджується Довідкою про склад сім»ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 26 травня 2018 року, свідоцтвом про право власності на житло від 26 жовтня 1994 року, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 03 квітня 2015 року.

ОСОБА_1 повідомив про те, що ОСОБА_2 з 29 квітня 2018 року з ними не проживає, оскільки залишила домівку та виявила бажання проживати окремо, свого житла у неї немає, вона винаймає кімнату в квартирі. До сина мати періодично приходить та спілкується з ним.

З довідки про доходи виданої 29 травня 2018 року А1671 та довідки від 29 травня 2018 року виданої Рівненським об'єднаним Управлінням ПФУ вбачається, що позивач працює у військовій частині А 1671 та займає посаду військовослужбовця і йому призначення пенсія як інваліду ІІІ групи, має постійний дохід. Даний доказ підтверджує, що дитина знаходиться на повному його утриманні.

Відповідно до Характеристики виданої члену ГО «Обласна ветеранська спілка учасників АТО Рівненщини» та посвідчень вбачається, що останній є інвалідом ІІІ групи внаслідок війни, учасник бойових дій, нагороджений відзнаками: «За оборону Донецького аеропорту», «За оборону рідної держави», «За бойові заслуги», «За воїнську доблесть», що свідчить про його відповідальність, надійність, ініціативність та наполегливість.

Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції ООН «Про захист прав і основних свобод людини» передбачено, що кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» вказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Враховуючи вимоги чинного законодавства, інтереси малолітньої дитини, ту обставину, що мати сама залишила сім»ю і не заперечує, щоб син проживав з батьком, умови проживання дитини разом із батьком, характеристику позивача, та інші істотні обставини, суд вважає позов підставним та обґрунтованим, тому його слід задовольнити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та п.1 ч.1ст. 5 Закону України "Про судовий збір" витрати по сплаті судового збору суд покладає на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 141, 200, 258-259, 264-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 18 серпня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 893.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету судовий збір у розмірі 1409 (одну тичісу чотирста дев"ять) гривень 60 копійок.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суд або через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1, проживає в АДРЕСА_2, РНОКПП - НОМЕР_1,

Відповідач - ОСОБА_2, проживає в АДРЕСА_3, РНОКПП - НОМЕР_2,

Третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, місцезнаходження м. Рівне, вул. Поштова, 2.

Повне судове рішення складено 11 грудня 2018 року.

Суддя -