Рішення № 78455608, 06.12.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року Справа № 160/8039/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Трест Реконструкції та розвитку» (код ЄДРПОУ 38529533, вул. Гомельська, 59, м. Дніпро, 49000) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ 39788766, вул. Казакова, 3 м. Дніпро, 49107) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Трест Реконструкції та розвитку» (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Державної служби з питань праці «Про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами» №ДН1709/24/АВ/ТД-ФС/633 від 25.10.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що оскаржувана постанова винесена на підставі необґрунтованих висновків контролюючого органу про порушення вимог трудового законодавства, яке полягало у відсутності трудових договорів з найманою фізичною особою. Позивач зазначає, що чинне законодавство України не наділяє органи Держпраці України повноваженнями аналізувати зміст цивільно-правового договору, а заразом визнавати цивільно-правові договори трудовими угодами. Оскільки висновки відповідача, які зазначені в акті перевірки, зроблені без урахування всіх істотних обставин, оскаржувана постанова про накладення штрафних санкцій є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

27.11.2018 року на адресу суду від Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, оскільки враховуючи специфіку виконаних робіт працівниками, які працювали за договорами цивільно-правового характеру, а саме директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Трест Реконструкції та розвитку» фактично було допущено працівників до роботи без укладення трудового договору.

03.12.2018 року до суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій було підтримано позицію, викладену в позовній заяві та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві.

06.12.2018 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких було підтримано позицію, викладену у письмовому відзиві на позовну заяву, та зазначено, що відповідь на відзив позивача жодним чином не спростовує твердження та аргументи відповідача стосовно суті позовних вимог, а викладені в ній заперечення не відповідають фактичним обставинам.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

05.12.2018 року позивачем до суду було подано клопотання про розгляд даної адміністративної справи за відсутності уповноваженого представника.

Представник відповідача про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, зазначив, що питання щодо розгляду даної справи в порядку письмового провадження залишає на розсуд суду.

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, враховуючи неявку представників позивача і відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 09.10.2018 року по 10.10.2018 року інспектором праці Аладіною Оленою Геннадіївною проведено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Трест Реконструкції та розвитку».

За наслідками інспекційного відвідування складено Акт № ДН1709/24/АВ від 10.10.2018 року, яким встановлено порушення ч. 1 ст. 21, ч. 1,3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

17.10.2018 року на підставі Акту № ДН1709/24/АВ від 10.10.2018 року інспектором праці Аладіною Оленою Геннадіївною винесено припис № ДН1709/24/АВ/П про усунення виявлених порушень.

На виконання вимог припису ТОВ «Проектно-будівельна компанія «Трест Реконструкції та розвитку» скерувало відповідачу лист за вих. № 23/10-18 від 23.10.2018 року та повідомило ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про те, що вказані в приписі особи працювали на умовах договорів цивільно-правового характеру та були залучені для виконання окремих (локальних) та короткострокових робіт з отримання конкретного кінцевого результату.

25.10.2018 року на підставі Акту № ДН1709/24/АВ від 10.10.2018 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Осадчим Ігорем Михайловичем прийнято Постанову № ДН1709/24/АВ/ТД-ФС/663 про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Трест Реконструкції та розвитку» штрафу у розмірі 1 675 350,00 грн.

Правомірність підстав, законність і обґрунтованість винесення оскаржуваної постанови № ДН1709/24/АВ/ТД-ФС/663 від 25.10.2018 року є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В даному випадку Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон №877-V) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі -Порядок №295).

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (ст.3 Закону №877-V).

Відповідно до п. 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема: Держпраці та її територіальних органів.

Інспекційні відвідування проводяться, зокрема за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю (пп. 5 п.5 Порядку №295).

Згідно п.п. 8, 9 Порядку № 295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Відповідно до п. 11 Порядку № 295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Вирішуючи питання щодо наявності порушення трудового законодавства збоку позивача, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, з правового аналізу зазначеної норми права випливає, що трудовий договір характеризується зокрема тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. В трудових договорах також визначається обов'язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов'язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність.

За змістом ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Суд вважає за потрібне зазначити, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору - кількості виконаних заявок замовника, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.

Так, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, суд зауважує, що договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.

Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрий визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Отже, за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам, укладається трудовий договір, за наявності ж ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, слід укладати цивільно-правовий договір.

Оскільки законодавство не містить обов'язкових приписів у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, суд дійшов переконання, що сторони договору (роботодавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору. При цьому сторони дотримались обов'язкової вимоги щодо письмової форми договору.

Як було встановлено судом під час розгляду справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Трест реконструкції та розвитку» у період з листопада по грудень 2017 року уклало 15 цивільно-правових договорів із фізичними особами, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18

Вищезазначені договори є типовими.

Відповідно до п. 1.1. договорів за вказаними цивільно-правовими договорами (Замовник) доручав, а Виконавці повинні були виконати певні роботи.

Виконавець виконує роботи на свій ризик, самостійно організує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленим народженням та похованням.

Згідно п. 1.2. Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цими договорами.

Пунктом 1.3. договорів встановлено, що Замовник зобов'язаний своєчасно прийняти та оплатити виконану Виконавцем роботу.

У відповідності до п. 2.1. договорів вартість виконаних робіт, передбачених даним Договором, визначається з фактичного об'єму виконаних Виконавцем та прийнятих Замовником робіт, згідно підписаного Акта прийому-передачі виконаних робіт.

Як вбачається з наведених вище цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем з фізичними особами, предметами останніх є кінцевий результат виконання стороною (Виконавцем) певного визначеного обсягу робіт, а не сам процес виконання.

Суд дослідивши зміст та обсяг договору, дійшов висновку про те, що у даному випадку передбачена періодичність надання послуг виконавцем, без фіксації конкретного графіку роботи з погодинною організацією праці, з обліком робочого часу та необхідністю дотримання виконавцем певного трудового розпорядку.

Суд зазначає, що оплата наданих послуг проводилась саме по факту наданих конкретних послуг за актами виконаних робіт та кошторисними розрахунками (містяться у матеріалах справи), а не за сам процес виконання трудових обов'язків протягом трудового дня.

Також, суд зауважує, що у разі надання послуг не на підставі трудового договору, а відповідно до договору про надання послуг (цивільно-правового договору), трудові відносини не виникають.

Стосовно допущення ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 до роботи без укладення трудових договорів, суд окремо зазначає, що відповідачем не надано належних доказів, присутності працівників на робочому місці.

Враховуючи предмет укладеного договору та поняття трудового договору, аргументи відповідача про трудовий характер відносин між позивачем та фізичними особами не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що твердження Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 21, ч. 1,3 ст. 24 Кодексу законів про працю України є помилковими, а тому прийнята на підставі цих висновків постанова № ДН1709/24/АВ/ТД-ФС/663 про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Трест Реконструкції та розвитку» штрафу у розмірі 1 675 350,00 грн. є необґрунтованою і такою, що прийнята без врахування всіх істотних обставин.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 25 130,25 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2060 від 29.10.2018 року та платіжним дорученням № 2114 від 02.11.2018 року, підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 205, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Трест Реконструкції та розвитку» (код ЄДРПОУ 38529533, вул. Гомельська, 59, м. Дніпро, 49000) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ 39788766, вул. Казакова, 3 м. Дніпро, 49107) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Державної служби з питань праці «Про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами» №ДН1709/24/АВ/ТД-ФС/633 від 25.10.2018 року.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Трест Реконструкції та розвитку» судові витрати у розмірі 25 130,25 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський