Рішення № 78449630, 13.11.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2018 р. Справа № 911/1510/18

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Гопанок І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа”

про стягнення 3 416 104,01 гривень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №83/17 від 27.12.2017)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №21 від 16.01.2018)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.07.2018 через канцелярію господарського суду Київської області надійшла позовна заява Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі – ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України»/позивач) до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” (далі – КП БМР «Білоцерківтепломережа»/відповідач) про стягнення 3 416 104,01 гривень, з яких: 2 694 875, 41 грн інфляційних втрат та 721 228,60 грн 3% річних, нарахованих на заборгованість за договором на постачання природного газу для надання населення послуг з опалення та гарячого водопостачання №06/09-1264-ТЕ-17 від 23.09.2009, стягнуту з відповідача за рішенням господарського суду Київської області від 23.05.2011 у справі №13/050-11, однак сплачену відповідачем станом на момент подання вказаного позову частково та з порушенням строків.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.07.2018 у справі №911/1510/18 позовну заяву Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” залишено без руху, виявлені недоліки постановлено усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

07.08.2018, у встановлений судом строк, через канцелярію господарського суду Київської області від ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви №31/13/2799 від 03.08.2018, відповідно до якої на виконання вимог ухвали господарського суду Київської області від 20.07.2018 у справі №911/1510/18 позивач надав витребувані судом відомості та пояснення стосовно поданого позову та розрахунку заявлених до стягнення сум.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.08.2018 прийнято позовну заяву ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 10.09.2018, а також запропоновано учасникам справи надати суду додаткові докази, необхідні до вирішення у порядку ст. 182 Господарського процесуального кодексу України заяви та клопотання, за їх наявності, у тому числі відповідачу – відзив на позов, та встановлено строки для подання таких доказів і клопотань – до 07.09.2018.

05.09.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого КП БМР «Білоцерківтепломережа» просило відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2018 відкладено підготовче засідання на 24.09.2018.

17.09.2018 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач заперечив доводи відповідача та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. ст. 183 та 194 Господарського процесуального кодексу України якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

З огляду вищенаведеного, у підготовчому судовому засіданні 24.09.2018 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 01.10.2018.

У судових засіданнях 01.10.2018, 22.10.2018 та 05.11.2018 оголошувалась перерва до 22.10.2018, 05.11.2018 та 13.11.2018.

У судовому засіданні 13.11.2018 після закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами судом оголошено про перехід до судових дебатів, по закінченні яких суд вийшов до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суд

ВСТАНОВИВ:

Зі змісту викладених у позові доводів слідує, що 23.09.2009 між позивачем та відповідачем було укладено договір на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання №06/09-1264-ТЕ-17 (далі –договір), відповідно до умов якого продавець (позивач) зобов’язується передати покупцю (відповідачу) природний газ, виключно для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

На підставі вказаного договору відповідач прийняв протягом жовтня-грудня 2009 року, січня-липня та вересня 2010 року природний газ на загальну суму 68 189 319,41 грн.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов’язань стосовно оплати вартості отриманого за договором газу ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради „Білоцерківтепломережа” про стягнення 13427437,08 грн., з яких: 10735082 грн. основного боргу, 834054,43 грн. пені, 1306885,35 грн. інфляційних збитків, 551414,66 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 23.05.2011 у справі №13/050-11 позов ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» задоволено частково, стягнуто тягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради „Білоцерківтепломережа” на користь Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз Україна” 10735082, 64 грн основного боргу, 417027, 22 грн пені, 1306885, 35 грн інфляційних збитків, 551414, 66 грн 3% річних, а також судові витрати: 25500,00 грн державного мита та 236, 00 грн витрат за інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.07.2012 затверджено мирову угоду у справі №13/050-11 в наданій сторонами редакції, згідно якої визначено порядок виконання рішення господарського суду Київської області від 23.05.2011 у справі №13/050-11 стосовно суми основного боргу, яка на момент затвердження відповідної мирової угоди становила 10 735 082,64 грн.

В обґрунтування позовних вимог у даній справі позивач посилається на те, що затверджена на стадії виконання судового рішення мирова угода не є правочином у цивільно-правовому розумінні, а тому не змінює строки виконання грошового зобов’язання, підставою виникнення якого є договір.

В свою чергу, як зауважив позивач, з моменту підписання мирової угоди у справі №13/050-11 відповідачем частково погашено суму основного боргу та станом на вересень 2015 року відповідна сума становила 8 990 631,51 грн та, надалі, погашалась відповідачем частково щомісячними платежами, в підтвердження чого суду надано копії банківських виписок по рахунку позивача.

Таким чином, позивача вказав, що відповідач вважається таким, що прострочив у розумінні ст. 612 ЦК України, незважаючи на укладення мирової угоди, яка лише встановлює інший спосіб та порядок виконання судового рішення.

З огляду вищезазначеного, оскільки відповідач свої грошові обов’язки виконав не належним чином, борг за отриманий згідно договору газ у повному обсязі не сплатив, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 694 875,41 грн інфляційних втрат та 721 228,60 грн 3% річних.

Відповідно до наведеного в позові розрахунку та пояснень до нього, позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат таким чином:

- 2 694 875,41 грн інфляційних втрат нараховано:

з 01.09.2015 по 30.09.2015 на 8 990 631,51 грн боргу;

з 01.10.2015 по 31.10.2015 на 8 965 631,51 грн боргу;

з 01.11.2015 по 30.11.2015 на 8 945 902,00 грн боргу;

з 01.12.2015 по 31.12.2015 на 8 901 172,49 грн боргу;

з 01.01.2016 по 31.01.2016 на 8 811 713,47 грн боргу;

з 01.02.2016 по 29.02.2016 на 8 766 983,96 грн боргу;

з 01.03.2016 по 31.03.2016 на 8 722 254,45 грн боргу;

з 01.04.2016 по 30.04.2016 на 8 677 524,94 грн боргу;

з 01.05.2016 по 31.05.2016 на 8 632 795,43 грн боргу;

з 01.06.2016 по 31.08.2016 на 8 543 336,41 грн боргу;

з 01.09.2016 по 30.09.2016 на 8 453 877,39 грн боргу;

з 01.10.2016 по 31.10.2016 на 8 409 147,88 грн боргу;

з 01.11.2016 по 30.11.2016 на 8 364 418,37 грн боргу;

з 01.12.2016 по 31.12.2016 на 8 319 688,86 грн боргу;

з 01.01.2017 по 31.01.2017 на 8 274 595,35 грн боргу;

з 01.02.2017 по 28.02.2017 на 8 230 229,84 грн боргу;

з 01.03.2017 по 31.03.2017 на 8 185 500,33 грн боргу;

з 01.04.2017 по 30.04.2017 на 8 140 770,82 грн боргу;

з 01.05.2017 по 30.11.2017 на 7 827 664,25 грн боргу;

з 01.12.2017 по 31.12.2017 на 7 782 934,74 грн боргу;

з 01.01.2018 по 31.01.2018 на 7 738 205,23 грн боргу;

з 01.02.2018 по 28.02.2018 на 7 693 475,72 грн боргу;

з 01.03.2018 по 31.03.2018 на 7 648 746,21 грн боргу;

з 01.04.2018 по 30.04.2018 на 7 604 016,70 грн боргу;

- 721 228,60 грн 3 % річних нараховано:

з 05.07.2015 по 26.07.2015 на 9 080 090,53 грн боргу;

з 27.07.2015 по 24.08.2015 на 9 035 361,02 грн боргу;

з 25.08.2015 по 20.09.2015 на 8 990 631,51 грн боргу;

з 21.09.2015 по 23.09.2015 на 8 970 631,51 грн боргу;

з 24.09.2015 по 30.09.2015 на 8 965 631,51 грн боргу;

з 01.10.2015 по 02.11.2015 на 8 945 902,00 грн боргу;

з 03.11.2015 по 15.12.2015 на 8 901 172,49 грн боргу;

з 16.12.2015 по 16.12.2015 на 8 881 172,49 грн боргу;

з 17.12.2015 по 29.12.2015 на 8 856 442,98 грн боргу;

з 30.12.2015 по 21.01.2016 на 8 811 713,47 грн боргу;

з 22.01.2016 по 28.02.2016 на 8 766 983,96 грн боргу;

з 29.02.2016 по 09.03.2016 на 8 722 254,45 грн боргу;

з 10.03.2016 по 28.04.2016 на 8 677 524,94 грн боргу;

з 29.04.2016 по 29.05.2016 на 8 632 795,43 грн боргу;

з 30.05.2016 по 30.05.2016 на 8 588 065,92 грн боргу;

з 31.05.2016 по 24.08.2016 на 8 543 336,41 грн боргу;

з 25.08.2016 по 29.08.2016 на 8 498 606,90 грн боргу;

з 30.08.2016 по 04.09.2016 на 8 453 877,39 грн боргу;

з 05.09.2016 по 09.10.2016 на 8 409 147,88 грн боргу;

з 10.10.2016 по 14.11.2016 на 8 364 418,37 грн боргу;

з 15.11.2016 по 20.12.2016 на 8 319 688,86 грн боргу;

з 21.12.2016 по 09.01.2017 на 8 274 595,35 грн боргу;

з 10.01.2017 по 31.01.2017 на 8 230 229,84 грн боргу;

з 01.02.2017 по 28.02.2017 на 8 185 500,33 грн боргу;

з 01.03.2017 по 04.04.2017 на 8 140 770,82 грн боргу;

з 05.04.2017 по 19.04.2017 на 8 096 041,31 грн боргу;

з 20.04.2017 по 31.10.2017 на 7 827 664,25 грн боргу;

з 01.11.2017 по 03.12.2017 на 7 782 934,74 грн боргу;

з 04.12.2017 по 02.01.2018 на 7 738 205,23 грн боргу;

з 03.01.2018 по 01.02.2018 на 7 693 475,72 грн боргу;

з 02.02.2018 по 01.03.2018 на 7 648 746,21 грн боргу;

з 02.03.2018 по 01.04.2018 на 7 604 016,70 грн боргу;

з 02.04.2018 по 02.05.2018 на 7 559 287,19 грн боргу;

з 03.05.2018 по 31.05.2018 на 7 514 557,68 грн боргу.

Відповідач заперечив проти відповідних вимог позивача з огляду на те, що умови мирової угоди та погодженого сторонами графіку погашення заборгованості КП БМР «Білоцерківтепломережа» виконує належним чином – щомісячно перераховує позивачу по 44 729,51 грн, у той час як за вказаним графіком повне погашення заборгованості передбачено 30.04.2032.

До того ж, відповідач зазначив, що умовами мирової угоди не передбачено право позивача нараховувати інфляційні втрати та 3% річних, навіть у випадку порушення відповідачем строків оплати основного боргу, визначених основною угодою.

Окрім того, відповідач зауважив, що відповідно до Закону України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» його включено до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а тому згідно положень вказаного закону на заборгованість відповідача не можуть нараховуватись неустойка, проценти річних та інфляційні нарахування.

Таким чином відповідач вважає, що у позивача відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

У відповідь на відзив позивач зауважив, що укладення мирової угоди не припиняє договірного зобов’язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов’язання.

Також позивач вказав, що мирова угода сторонами укладалася не на виконання вимог Закону України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а її умовами не реструктуризовано заборгованість відповідача, попри те як відповідачем не надано належних доказів погашення відповідної заборгованості до набрання чинності вказаним законом, що, на думку позивача, виключає підстави для застосування відповідних нормативних приписів до спірних правовідносин.

З’ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представників сторін, суд дійшов таких висновків.

Приписами ст. ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. ст. 610, 612, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, відповідно до ст. ст. 73, 74 та 75 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, оскільки обставини стосовно наявності у КП БМР «Білоцерківтепломережа» обов’язку сплатити, зокрема, 10 735 082, 64 грн основного боргу за отриманий на підставі договору №06/09-1264-ТЕ-17 від 23.09.2009 газ встановлені рішення господарського суду Київської області від 23.05.2011 у справі №13/050-11, суд дійшов висновку, що вказані обставини не потребують доказування та, у сукупності із наданими у даній справі доказами часткового виконання відповідачем відповідного грошового обов’язку, свідчать про обґрунтованість доводів позивача щодо порушення КП БМР «Білоцерківтепломережа» грошового зобов’язання та сум заборгованості, на які здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Стосовно доводів відповідача про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат з огляду на укладення між сторонами мирової угоди на стадії виконавчого провадження, умови якої відповідач виконує належним чином, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Приписами ст. ст. 598, 599, 604 ЦК України унормовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

З системного аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум, у той час як вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природу та підстави виникнення відповідного боргу.

Згідно з положеннями статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Водночас, мирова угода не є договором у цивільному/господарському правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями процесуального законодавства, а сама мирова угода має на меті припинення спору на умовах погоджених сторонами і затверджених судом та впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за договором поставки природного газу є незмінною.

Таким чином, мирова угода на стадії виконання судового рішення, не може вважатись правочином у цивільно-правовому розумінні, а є процесуальним актом, в якому встановлюється інший спосіб та порядок виконання судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 15.05.2018 №921/412/17-г/7.

Таким чином, укладення між сторонами спірних правовідносин мирової угоди не припиняє договірного зобов’язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов’язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Стосовно доводів відповідача про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат з огляду на наявність нормативно-правових актів щодо реструктуризації заборгованості слід зазначити таке.

12.05.2011 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" №3319-VI, який набрав чинності 04.06.2011 та діяв до 30.06.2012.

Відповідно до ст. 1, пунктом 2.6. статті 2 вказаного вище Закону його дія поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її Дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Суб'єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.

Однак, при дослідженні змісту затвердженої ухвалою господарського суду Київської області від 30.07.2012 мирової угоди у справі №13/050-11, суд дійшов до висновку, що остання не є договором про реструктуризацію з огляду на те, що така угода не є цивільно-правовою угодою, а лише є актом процесуальних дій сторін щодо встановлення іншого способу та порядок виконання судового рішення.

Водночас, посилання у п. 3 вказаної мирової угоди на п. 2.6. ст. 2 Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" не змінює правової природи відповідної угоди та не свідчить про досягнення сторонами спірних правовідносин належного волевиявлення, спрямованого на реструктуризацію заборгованості згідно з вимогами відповідного нормативно-правового акту, у той час як і зміст відповідної угоди, так і сам пункт 3 не містить жодного посилання на реструктуризацію заборгованості.

Окрім того, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів стосовно обставин реструктуризації наявного у нього залишку заборгованості згідно Закону України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» №1730-VIII від 03.11.2016, у той час як обставини погашення заборгованості до набрання чинності вказаним законом спростовуються наявними в матеріалах справи доказами стосовно проведення часткових оплат та облікованою за відповідачем сумою боргу станом на час розгляду вказаної справи.

Отже, усі доводи відповідача стосовно відсутні правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визнаються судом нормативно безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ст. 193 ГК України, що кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами спору, заборгованість за отриманий на підставі договору №06/09-1264-ТЕ-17 від 23.09.2009 газ, встановлена рішенням господарського суду Київської області від 23.05.2011 у справі №13/050-11, станом на момент розгляду справи відповідачем не погашена.

Так, здійснивши обрахунок заявлених до стягнення сум, суд встановив, що позивачем невірно здійснено зарахування частково сплачених відповідачем коштів, відтак і визначення періодів нарахування 3% річних, оскільки з наданих позивачем банківських виписок слідує, що відповідачем було сплачено 20 000,00 грн – 26.07.2016 та 24 729,51 грн – 27.07.2016, а не 44 729,51 – 30.08.2016, як помилково у розрахунку вказав позивач.

З огляду вищевказаного, суд здійснював обрахунок заявлених до стягнення сум 3% річних в межах заявлених позивачем періодів:

з 05.07.2015 по 26.07.2015 на 9 080 090,53 грн боргу;

з 27.07.2015 по 24.08.2015 на 9 035 361,02 грн боргу;

з 25.08.2015 по 20.09.2015 на 8 990 631,51 грн боргу;

з 21.09.2015 по 23.09.2015 на 8 970 631,51 грн боргу;

з 24.09.2015 по 30.09.2015 на 8 965 631,51 грн боргу;

з 01.10.2015 по 02.11.2015 на 8 945 902,00 грн боргу;

з 03.11.2015 по 15.12.2015 на 8 901 172,49 грн боргу;

з 16.12.2015 по 16.12.2015 на 8 881 172,49 грн боргу;

з 17.12.2015 по 29.12.2015 на 8 856 442,98 грн боргу;

з 30.12.2015 по 21.01.2016 на 8 811 713,47 грн боргу;

з 22.01.2016 по 28.02.2016 на 8 766 983,96 грн боргу;

з 29.02.2016 по 09.03.2016 на 8 722 254,45 грн боргу;

з 10.03.2016 по 28.04.2016 на 8 677 524,94 грн боргу;

з 29.04.2016 по 29.05.2016 на 8 632 795,43 грн боргу;

з 30.05.2016 по 30.05.2016 на 8 588 065,92 грн боргу;

з 31.05.2016 по 25.07.2016 на 8 543 336,41 грн боргу;

з 26.07.2016 по 26.07.2016 на 8 523 336,41 грн боргу;

з 27.07.2016 по 24.08.2016 на 8 498 606,90 грн боргу;

з 25.08.2016 по 04.09.2016 на 8 453 877,39 грн боргу;

з 05.09.2016 по 09.10.2016 на 8 409 147,88 грн боргу;

з 10.10.2016 по 14.11.2016 на 8 364 418,37 грн боргу;

з 15.11.2016 по 20.12.2016 на 8 319 688,86 грн боргу;

з 21.12.2016 по 09.01.2017 на 8 274 595,35 грн боргу;

з 10.01.2017 по 31.01.2017 на 8 230 229,84 грн боргу;

з 01.02.2017 по 28.02.2017 на 8 185 500,33 грн боргу;

з 01.03.2017 по 04.04.2017 на 8 140 770,82 грн боргу;

з 05.04.2017 по 19.04.2017 на 8 096 041,31 грн боргу;

з 20.04.2017 по 31.10.2017 на 7 827 664,25 грн боргу;

з 01.11.2017 по 03.12.2017 на 7 782 934,74 грн боргу;

з 04.12.2017 по 02.01.2018 на 7 738 205,23 грн боргу;

з 03.01.2018 по 01.02.2018 на 7 693 475,72 грн боргу;

з 02.02.2018 по 01.03.2018 на 7 648 746,21 грн боргу;

з 02.03.2018 по 01.04.2018 на 7 604 016,70 грн боргу;

з 02.04.2018 по 02.05.2018 на 7 559 287,19 грн боргу;

з 03.05.2018 по 31.05.2018 на 7 514 557,68 грн боргу.

Здійснивши обрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних в межах визначених позивачем періодів, з урахуванням вірних дат часткової сплати боргу, суд встановив, що арифметично вірний розмір сум інфляційних втрат і 3% річних становить 2 639 587,63 грн та 720 415,34 грн відповідно, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 694 875, 41 грн інфляційних втрат та 721 228,60 грн 3% річнихпідлягають частковому задоволенню у вірно визначеному розмірі 2 639 587,63 грн та 720 415,34 грн відповідно.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 11, 525, 526, 598, 599, 604, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 175, 193 Господарського кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради “Білоцерківтепломережа” (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мережна, 3, ідентифікаційний код 04654336) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) 2 639 587 (два мільйони шістсот тридцять дев’ять п’ятсот вісімдесят сім) грн 63 коп. інфляційних втрат, 720 415 (сімсот двадцять тисяч чотириста п’ятнадцять) грн 34 коп. 3% річних та 50 400 (п’ятдесят тисяч чотириста) грн 04 коп. судового збору.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у відповідності до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 11.12.2018.

Суддя В.А. Ярема