Рішення № 78449478, 28.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2018 м. Київ Справа № 910/28827/15

За позовом: QUICKCOM LIMITED (КВІККОМ ЛІМІТЕД);

до відповідача-1: Національного банку України в особі головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області;

до відповідача-2: публічного акціонерного товариства "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК";

про: розірвання кредитного договору.

Суддя Балац С.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники:

позивача: Чугунов М.В.;

відповідача-1: Перетятько С.М.;

відповідача-2: Лятіфов В.Б.

С У Т Ь С П О Р У:

QUICKCOM LIMITED (КВІККОМ ЛІМІТЕД) (далі - позивач) звернулось до господарського суду із позовом до Національного банку України в особі головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області далі - відповідач-1 та публічного акціонерного товариства "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК" (далі - відповідач-2) про розірвання кредитного договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між відповідачами кредитний договір від 04.03.2014 № 07 має бути розірваний за рішенням суду, оскільки на момент такого договору відповідачі, враховуючи офіційні фінансові (економічні) показники діяльності позичальника (відповідача-2) не могли передбачити істотну зміну обставин та останній не міг знати про введення в майбутньому тимчасової адміністрації та його подальшої ліквідації.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2015 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/28827/15.

До господарського суду надійшов відзив відповідача-2, в якому останній вказує на те, що оспорюваний правочин регулює відносини виключно між відповідачами, розірвання якого можливе лише за згодою сторін договору. В свою чергу, припинення поруки власника істотної участі та договорів застави майнових прав за кредитним договором призведе до штучного зменшення ліквідаційної маси, що порушить права держави в особі фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

До господарського суду надійшов відзив відповідача-1, в якому останній вказує на те, що позивачем не доведено наявність одночасно сукупності умов, за яких договір може бути розірваний в порядку ст. 652 Цивільного кодексу України. Також відповідач-1 вказав, що в поданому до суду позові відсутні докази порушення прав позивача у зв'язку із укладенням оспорюваного правочину.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016 у справі № 910/28827/15 призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 17, офіс 361).

До господарського суду міста Києва 14.09.2017 надійшов лист Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 07.09.2017 № 3383/3384-17, яким останній повернув до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/28827/15 з висновком проведеної судової економічної експертизи від 27.07.2017 № 3383/3384-16.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2017 провадження у справі № 910/28827/15 поновлено. Розгляд справи призначено на 09.10.2017.

Господарський суд міста Києва, в порядку передбаченому ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, ухвалами від 09.10.2017 та 15.11.2017 відклав розгляд даної справи на 15.11.2017 та 18.12.2017 відповідно.

Судове засідання, призначене на 18.12.2017 не відбулося у зв'язку із набранням чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України (15.12.2017), відповідно до п. 9 перехідних положень якого визначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про те, що справа № 910/28827/15 має бути розглянута в порядку (за правилами) загального позовного провадження та підлягає призначенню до розгляду в підготовчому засіданні.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2017 розгляд справи № 910/28827/15 вирішено здійснювати в порядку (за правилами) загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 04.07.2018. Вказаною ухвалою суд звернувся до Центральних органів Республіки Кіпр, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших договірних держав, з судовим дорученням про вручення документів.

В підготовчому засіданні 04.07.2018 оголошено перерву до 30.07.2018.

Ухвалами-повідомленнями від 20.07.2018 сторони процесу повідомлені про призначення підготовчого засідання на 13.08.2018.

До господарського суду надійшла заява позивача про зміну підстав позову. У вказаній заяві позивач окрім обставин, зазначених у позові на обґрунтування своїх вимог, також вказав на наявність ще однієї істотної зміни обставин - загострення соціальної та економічної ситуації на сході України, проведення антитерористичної операції та тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим, що спричинило зменшення кредитного портфелю, зменшення об'єму депозитів, втрату активів відповідача-2, а також унеможливило виконання банком кредитного договору від 04.03.2014 № 07, на умовах, досягнутих сторонами при його укладанні. Отже, на думку позивача ці додаткові обставини також є підставами для розірвання кредитного договору відповідно до ст. 652 ЦК України.

В підготовчому судовому засіданні 13.08.2018 суд на місці ухвалив:

- прийняти заяву позивача про зміну підстав позову;

- оголосити перерву в підготовчому засіданні до 29.08.2018.

До господарського суду надійшов відзив відповідача-1 в якому останній вказує про наступне: відповідач-1 не отримував будь-яких пропозицій щодо зміни чи розірвання оспорюваного правочину, ані від позивача, ані від відовідача-2; оспорюваний правочин був укладений 04.03.2014, а датою початку тимчасової окупації є 20.02.2014; посилання позивача на незаконність віднесення відповідачем-1 відповідача-2 до категорії неплатоспроможних не стосується предмету спору;

В підготовчому судовому засіданні 29.08.2018 оголошено перерву до 19.09.2018.

До господарського суду надійшло клопотання позивача про залучення до участі у справі фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

До господарського суду надійшло клопотання позивача про призначення експертизи.

В підготовчому судовому засіданні 19.09.2018 суд на місці ухвалив:

- відмовити в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки позивачем не доведено та не обґрунтовано, яким чином рішення з даного спору не вплине на права або обов'язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо однієї з сторін;

- відмовити в задоволенні клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи, оскільки питання які ставить позивач на вирішення експерту не мають значення для справи з урахуванням зміни підстав позову;

- продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів;

- закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 17.10.2018.

Ухвалами-повідомленнями від 12.11.2018 сторони процесу повідомлені про призначення справи до розгляду по суті на 28.11.2018.

В судовому засіданні 28.11.2018 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи повноважних представників сторін по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між відповідачем-1, як кредитором, та відповідачем-2, як позичальником, укладений кредитний договір від 04.03.2014 № 07 (далі - Договір/оспорюваний правочин), відповідно до предмету якого кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 850.000.000,00 грн. на строк з 04.03.2014 по 26.02.2015 (включно). Розмір процентної ставки встановлюється на рівні потрійної облікової ставки НБУ та на день укладення цього договору становить 19,5 % річних. Процентна ставка за кредитом є змінною, в залежності від діючої облікової ставки НБУ (п. 1.1 Договору).

Додатковим договором від 15.04.2014 № 1 до Договору сторони визначили, що розмір процентної ставки з 15.04.2014 встановлюється на рівні 19,5% річних

Цей кредитний договір вважається укладеним з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами, взятих на себе зобов'язань, що не звільняє сторони від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань за цим кредитним договором. (розділ 3 Договору).

Пунктом 6.4. Договору передбачено, що цей кредитний договір може бути розірваний за згодою сторін або у судовому порядку, та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та умовами цього кредитного договору.

Постановою Національного банку України від 20.11.2014 № 733 відповідача-2 було віднесено до категорії неплатоспроможних банків.

Так, 20.11.2014 виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення № 123 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у позивача. Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено строком на 3 місяці з 21.11.2014 по 20.02.2015, потім продовжено до 20.03.2015 (рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 35 від 17.02.2015).

В подальшому, постановою правління відповідача-1 № 188 від 19.03.2015 банківську ліцензію відповідача-2 було відкликано, а виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 про початок здійснення процедури ліквідації відповідача та призначено уповноважену особу фонду на ліквідацію відповідача-2 Славкіну М.А.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22.02.2016 року № 213 продовжено строк здійснення процедури ліквідації відповідача-2 та повноваження уповноваженої особи Фонду на ліквідацію відповідача-2 до 19.03.2018.

Позивач вказує про необхідність розірвання оспорюваного правочину у зв'язку із настанням істотної зміни обставин, за яких останній укладався, а саме - віднесення відповідача-2 до категорії неплатоспроможних та загострення соціальної та економічної ситуації на сході України.

За змістом ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення зобов'язання. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ст. 188 ГК України).

Відповідно до статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зокрема, відповідно до вимог ч. 4 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору не з безпосередньою наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, що настають при такій істотній зміні обставин.

Зокрема, при вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених ст. 652 ЦК України, необхідним є доведення позивачем того, яким чином змінились обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та чому зміна обставин є істотною і не може бути усунута. Так, позивач повинен довести, що події, які викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин", повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою, якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, що створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", створюють неможливість для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що такою істотною зміною обставин є, зокрема, віднесення відповідача-2 до категорії неплатоспроможних, чого сторони на момент укладання цього договору не могли передбачити.

Проте суд вказує, що оспорюваний правочин укладений на підставі постанов правління відповідача-1 від 24.02.2014 № 91, від 26.02.2014 № 103 та від 04.03.2014 № 115/БТ, саме з метою підтримки ліквідності відповідача-2.

Відтак, прийняття відповідачем-1 рішення про підтримку ліквідності банку через відповідні інструменти рефінансування, зокрема, шляхом видачі кредитів рефінансування для регулювання ліквідності банків, було показником неможливості підтримання банком (відповідачем-2) своєї ліквідності із застосуванням інших інструментів, тому відповідач-1 виступив кредитором у спірних правовідносинах.

Вказані обставини за висновками суду свідчать, що отримання кредиту для збереження ліквідності є одним із показників нестабільності банківської установи, а тому укладаючи оспорюваний правочин, сторони усвідомлювали та могли передбачити подальшу можливість зміни обставин щодо платоспроможності банку.

Крім того, надаючи оцінку доводам позивача, судом була призначена судова економічна експертиза, проведення якої було доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

За результатами проведеної економічної експертизи, експертом був зроблений висновок № 3383/3384-16 від 27.07.2017, про те, що на дату підписання оспорюваного правочину відповідач-2 був платоспроможним банком.

В свою чергу, на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних (введення тимчасової адміністрації 21.11.2014) була підтверджена неплатоспроможність відповідача-2.

Відтак, відповідно до вказаного вище експертного дослідження, станом на момент підписання та укладення оспорюваного правочину відповідач-2 був платоспроможним банком, проте, у подальшому втратив свою платоспроможність, що сталося внаслідок господарської діяльності.

Стосовно настання другої умови для розірвання договору, згідно з якою зміна обставин зумовлена такими причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, про яку вказує позивач, а саме - на те, що він жодним чином не міг вплинути на усунення істотних змін обставин, що настали у зв'язку із віднесенням відповідача-2 до категорії неплатоспроможних, суд зазначає, що, дійсно, прийняття рішення про віднесення банку до категорії проблемних та неплатоспроможних є виключним (дискреційним) повноваженням відповідача-1. Так останній, як суб'єкт владних повноважень, наділений правом та має об'єктивні можливості безпосередньо оцінювати показники діяльності банку, тому він наділений виключними повноваженнями самостійно визначати адекватність застосованого заходу впливу.

У той же час, із постанови правління відповідача-1 № 733 від 20.11.2014 "Про віднесення ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до категорії неплатоспроможних" вбачається, що підставою віднесення банку до категорії неплатоспроможних було не лише погіршення фінансового стану банку, а й недотримання відповідачем-2 вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, зокрема, Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001, Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України та філій іноземних банків в України, затвердженого постановою Правління НБУ № 91 від 16.03.2006, Положення про порядок встановлення НБУ лімітів відкритої валютної позиції та контроль за їх дотриманням уповноваженими банками, затвердженого постановою Правління НБУ № 290 від 12.08.2005, та інших.

Отже, підставою для застосування відповідачем-1 заходу впливу - віднесення відповідача-2 до категорії неплатоспроможних стало наслідком, зокрема, вчинення відповідачем-2 порушень банківського законодавства, від чого останній міг утриматися, а позивач, як акціонер даного банку, мав можливість цьому сприяти.

Стосовно умови про те, що виконання оспорюваного правочину порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при його укладенні, слід прийняти до уваги, що сторони оспорюваного правочину знаходяться у однакових фінансово-економічних умовах. Так, позичальник (відповідач-2), отримавши кошти банку та використавши їх на цілі, передбачені умовами Договору, повинен був своєчасно повернути кредит та проценти за його користування, проте, позбавив іншу сторону (відповідача-1) того, на що останній розраховував при укладенні Договору (на своєчасне повернення цих коштів та сплати відсотків), тобто співвідношення порушених майнових прав є рівнозначним для обох сторін Договору.

З приводу четвертої умови про те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона, суд зазначає, що надання кредиту було здійснене саме для підтримки ліквідності відповідача-2, тобто сторони розуміли можливість настання негативних наслідків та ризику для банку, зокрема - настання його неплатоспроможності, про що свідчить застосування заходів забезпечення виконання цього кредитного договору (іпотека нерухомого майна банку, крім об'єктів незавершеного будівництва, порука власника істотної участі відповідача-2).

Таким чином, зі змісту Договору випливає, що відповідач-2 несе усі ризики (у тому числі і своїм майном) перед своїми кредиторами у разі визнання його неплатоспроможним, у тому числі і перед відповідачем-1 за оспорюваним правочином.

Враховуючи викладене, суд вважає, що всі чотири умови, визначені ч. 2 ст. 652 ЦК України, необхідні для настання істотної зміни обставин (віднесення відповідача-2 до категорії неплатоспроможних), якими керувались сторони при укладенні оспорюваного правочину - відсутні.

Ще однією підставою для розірвання Договору, позивач вказує на загострення соціальної та економічної ситуації на сході України, проведення антитерористичної операції, що мало наслідком зменшення кредитного портфелю, зменшення об'єму депозитів, втрати активів банку котрі перебували на тимчасово окупованій території (територіях Донецької, Луганської областей та АР Крим), що унеможливлює виконання відповідачем-2 Договору на умовах, які було досягнуто сторонами при його укладанні.

Згідно із Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" датою початку тимчасової окупації АР Крим є 20.02.2014.

В свою чергу, оспорюваний правочин укладений між відповідачами - 04.03.2014, тобто на час його укладення вказані позивачем обставини вже існували.

При цьому суд також враховує, що зміни в економіці, які були викликані нестабільною ситуацією на сході країни та у АР Крим, не є істотною зміною обставин у розумінні ст. 652 ЦК України.

Так, відповідно до п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 21.11.2014 р. "Про деякі питання практики застосування практики вирішення спорів, що випливають з кредитних договорів" зміна економічної ситуації та коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору та не можуть бути підставами для зміни чи розірвання кредитного договору, оскільки це не є істотною зміною обставин. При цьому, знецінення національної валюти по відношенню до іноземної, відбивається на майнових правах та інтересах обох сторін кредитного договору.

Таким чином, економічна та політична ситуація в країні, яка призвела до нестабільності грошової одиниці України та її суттєве знецінена, не є істотною зміною обставин, якими сторони Договору керувалися при його укладенні, що виключає застосування ст. 652 ЦК України (аналогічна позиція викладена Вищим господарським судом України у постановах від 03.04.2017 у справі № 911/3797/15, від 14.11.2016 у справі № 911/3795/15).

Відтак, при зверненні до суду з вимогами про розірвання Договору, позивач повинен був довести факт наявності передбачених законом підстав для його розірвання. В той же час, позивач не надав суду доказів, які б свідчили про одночасну наявність усіх необхідних для розірвання оспорюваного правочину умов, передбачених ст. 652 ЦК України, що свідчить про безпідставність позову.

Стосовно доводів відповідачів про те, що позивач не довів наявність свого порушеного права, як акціонер відповідача-2, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Тобто, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз'яснив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес", - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно розірвання кредитного договору) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Вказане узгоджується із позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30.05.2018 по справі № 910/15567/17.

В той же час, позивач не довів, що діями відповідачів порушені його права, як акціонера, при цьому посилання позивача на те, що його позбавлено права на розподіл прибутку товариства та отримання дивідендів від господарської діяльності банку є необгрунтованими та непідтвердженим належними доказами.

Підсумовуючи викладені вище обставини, та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору, а також на проведення судової експертизи, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили та може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 241, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10 грудня 2018 року

Cуддя С.В. Балац