Постанова № 78437750, 10.12.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року

м.Суми

Справа №589/4459/17

Номер провадження 22-ц/788/2315/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Криворотенка В. І.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 10 жовтня 2018 року в складі судді Євдокімової О.П., ухвалене у м. Шостка,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, мотивуючи вимоги тим, що з 08 червня 1991 року вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого вони за спільні кошти придбали у власність дві квартири, які реконструювали в одну квартиру за АДРЕСА_1. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2

На даний час їх стосунки з відповідачем погіршилися, і останній не визнає за нею право власності на їх спільну квартиру.

Просила визнати за нею право власності на 1/2 частку спірної квартири.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 10 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1697 грн 85 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спірна квартира придбана ним у ТОВ «Гора-Н» за особисті кошти. Крім того, ним на реконструкцію квартир АДРЕСА_4 в одну квартиру було отримано кредит та укладено іпотечний договір, предметом іпотеки була квартира АДРЕСА_1. Зазначає, що позивач на погашення боргу за кредитом коштів не надавала, кредит ним погашався особисто. Також вказував, що коридор площею 11 кв м був переданий йому в постійне користування особисто власником ТОВ «Гора-Н» на підставі договору про передачу площі в постійне користування.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування немає. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову 137784,50 грн не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2017 року: 1600 грн х 100 = 160000 грн), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи убачається, що з 08 червня 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с. 12).

У період шлюбу, 18 січня 2008 року між ТОВ «Горан -Н» та ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу квартири, за умовами яких відповідач придбав на своє ім'я дві квартири за АДРЕСА_5, які посвідчені приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Кузьомкіною Л.Д. та зареєстровано в реєстрі за № 211 та № 213 (а.с. 17, 19).

30 квітня 2008 року між ТОВ «Гора-Н» та ОСОБА_2 укладено договір про передачу площі в постійне користування, відповідно до умов якого, відповідачу передано в постійне користування частину загального коридору на третьому поверсі жилого будинку АДРЕСА_6 (а.с. 46).

Із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Шосткинське міськрайонне бюро технічної інвентаризації» від 28 травня 2008 року убачається, що право власності на квартири АДРЕСА_7 зареєстроване за ОСОБА_2. (а.с. 18, 20).

26 червня 2008 року виконавчим комітетом Шосткинської міської ради прийнято рішення № 187 про оформлення документів про право власності на квартиру, що розташована у АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_2 (перепланування квартир АДРЕСА_8, що належали ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу квартир, посвідчених приватним нотаріусом Кузьомкіною Л.Д. 18 січня 2008 року) (а.с. 21-22).

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 займалася підприємницькою діяльністю та працювала на інших посадах і мала заробіток (а.с. 50-52, 53-58, 62).

З показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 убачається, що спірна квартира була придбана в інтересах сім'ї ОСОБА_1 та за їх спільні кошти.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_1 набута сторонами у справі у період шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, а тому за ОСОБА_1 підлягає визнанню право власності на 1/2 частину спірної квартири.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно із ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. (ст. 70 СК України ).

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, відповідачем, всупереч зазначеним вимогам закону, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 придбана ним за особисті кошти.

Як убачається зі змісту договорів купівлі-продажу квартир, купівля нерухомості здійснюється за спільні кошти сторін і відповідає інтересам сім'ї. Також у договорах вказано, що про зазначене викладено у заяві дружини, яка подана нотаріусові при укладенні цього договору і знаходиться у його справах (а.с. 17, 19).

Отже, укладені договори купівлі - продажу свідчать про те, що спірну квартиру придбано подружжям за час шлюбу для задоволення потреб сім'ї та за спільні грошові кошти.

Та обставина, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 свідчить лише про те, що він є титульним власником цієї нерухомості, але не є доказом належності цієї квартири останньому на праві особистої власності.

Матеріали справи також не містять будь - яких доказів, які спростовували б презумпцію спільності майна та доводили існування обставин, передбачених ст. 57 СК України.

Також, ОСОБА_2 не надано доказів на спростування доводів апеляційної скарги про те, що кредитний договір на реконструкцію квартир АДРЕСА_9 укладався не в інтересах сім'ї.

За встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів апеляційного суду вважає, що виходячи з правил рівності часток подружжя у спільному майні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірної квартири.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.

Апеляційний суд вважає, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідив всі докази, які підтверджували позицію позивача та входили до предмета доказування, надав їм належну оцінку, застосував положення законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1

За таких обставин, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 10 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: О.Ю.Кононенко

Т.А. Левченко

В.І.Криворотенко