Постанова № 78436840, 04.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7110/18

Номер справи місцевого суду: 521/1872/17

Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

Цюри Т.В.,

за участю:

секретаря Ющак А.Ю.,

представника ТДВ «Чорноморгідробуд» - Хиневич І.О.,

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Чорноморгідробуд» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2018 року у цивільній справі за позовною заявою Товариства з додатковою відповідальністю «Чорноморгідробуд» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Товариства з додатковою відповідальністю «Чорноморгідробуд» про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

06.02.2017 року позивач ТДВ «Чорноморгідробуд» звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_4 та просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ТДВ «Чорноморгідробуд» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 14110,00 грн., судові витрати також покласти на відповідача.

Свої вимоги мотивував тим, що будинок гуртожитку по АДРЕСА_1 належить ТДВ «Чорноморгідробуд» на праві приватної власності (раніше Відкрите акціонерне товариство). Будівля гуртожитку знаходиться в оперативному управлінні Відокремленого підрозділу «Управління житлового господарства та соціального розвитку ТДВ «Чорноморгідробуд».

Під час праці в ТДВ «Чорноморгідробуд» ОСОБА_4 був поселений в гуртожиток як працівник ТДВ «Чорноморгідробуд». ОСОБА_4 мешкає в кімнаті №25 вищезазначеного будинку та в порушення чинного законодавства свої зобов'язання не виконує, плату за житлово-комунальні послуги не сплачує, у зв'язку з чим станом на 01.09.2016 року за ним нараховується заборгованість в розмірі 14110,0 грн. Крім того, ТДВ «Чорномогідробуд» 21.11.2016 року зверталось до Малиновського районного суду м. Одеси з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_4 вищезазначеної заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Проте, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 15.12.2016 року по справі №521/19485/16-ц відмовлено ТДВ «Чорноморгідробуд» в прийнятті заяви та роз'яснено право на звернення до суду в порядку позовного провадження. У зв'язку з цим позивач вимушений був звернутися з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Відповідач ОСОБА_4 надав до суду заперечення на позов, в якому просив у задоволенні позову ТДВ «Чорноморгідробуд» відмовити в повному обсязі, зазначивши, що ОСОБА_4 вселився згідно запрошення №31 от 17.04.2006 року працедавцем постійної роботи з гарантованою оплатою, другої постійної роботи не мав. Звільнився як пенсіонер без всяких інших умов та отримав свідоцтво соціального страхування НОМЕР_1 Серія НОМЕР_2. Відповідачу не було представлено другого приміщення та він не зареєстрований в ньому, не дивлячись на звернення.

Крім того, представник ОСОБА_4 заявив, що позов було подано з пропуском строку звернення до суду. Позивач мав вимагати стягнення заборгованості з лютого 2014 року, а просив стягнути борг з січня 2013 року, тобто з порушенням строків.

В подальшому відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТДВ «Чорноморгідробуд» про відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000,0 грн., стягнення судових витрат з ТДВ «Чорноморгідробуд» на користь ОСОБА_4, та про відмовлення в позові ТДВ «Чорноморгідробуд» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

ТДВ «Чорноморгідробуд» надало до суду заперечення на зустрічний позов, в якому просило в задоволенні зустрічного позову відмовити, вказуючи на те, що пред'являючи позов до суду про виселення ОСОБА_4 з гуртожитку, ТДВ «Чорноморгідробуд» не ставило перед собою мети завдати останньому будь-яких страждань, а лише намагалось захистити свої інтереси, користуючись правом на судовий захист, що не протирічить законодавству України. Крім того, при подачі вищезазначеного позову ТДВ «Чорноморгідробуд» було впевнено в законності своїх вимог, що підтверджується рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 червня 2014 року, яким їх позов до ОСОБА_4 про виселення було задоволено в повному обсязі. В подальшому суди апеляційної та касаційної інстанції притримувались іншої думки, внаслідок чого остаточне рішення суду було ухвалено на користь ОСОБА_4

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2018 року у задоволенні позову ТДВ «Чорноморгідробуд» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги було відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ТДВ «Чорноморгідробуд» про відшкодування моральної шкоди також було відмовлено.

В апеляційній скарзі ТДВ «Чорноморгідробуд» ставить питання щодо часткового скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2018 року та постановлення нового рішення, яким позов ТДВ «Чорноморгідробуд» задовольнити в повному обсязі, а в іншій частині залишити без змін, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Тобто, предметом апеляційного оскарження є лише рішення суду, в частині відмови у задоволенні позову ТДВ «Чорноморгідробуд» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. В іншій частині рішення не оскаржується.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, гуртожиток по АДРЕСА_1 складається з однієї будівлі, загальною площею 1510,2 кв. м., відображеної у технічному паспорті від 20 грудня 1999 року, та належить на праві приватної власності ВАТ «Чорноморгідробуд», відповідно до свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку від 09 квітня 2001 року за НОМЕР_3. Вказане свідоцтво видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі свідоцтва про власність, виданого Фондом державного майна України 20 березня 1997 року, реєстраційний № 11-518, переліку нерухомого майна, у власність ВАТ «Чорноморгідробуд», станом на 10 червня 1994 року, Приморської районної адміністрації Одеського міськвиконкому від січня 2001 року за №62, та входить до Статутного фонду ТДВ «Чорноморгідробуд».

Відповідач по первісному позову ОСОБА_4 поселився в гуртожиток відповідно до листа №51 від 17 квітня 2006 року будівельного управління №463 на ім'я голови правління ВАТ «Чорноморгідробуд», в якості їх працівника - машиніста бульдозера.

Згідно наказу по управлінню механізації треста «ЧГС» №31-ОК від 03 березня 1981 року, відповідач прийнятий машиністом бульдозеру по 5-му розряду з погодинною оплатою праці і недільним випробувальним терміном, на діл. №1 с. 3.III.81 г. таб. №632, на підставі його заяви.

ОСОБА_4 неодноразово звертався до ТДВ «Чорноморгідробуд» з вимогою про реєстрацію місця проживання у гуртожитку, в якому він проживає.Однак, ТДВ «Чорноморгідробуд» як власник гуртожитку своїми наказами №10 від 07.04.2008 р. та №13 від 13.11.2011 р. заборонив реєстрацію громадян, які проживають в гуртожитку по АДРЕСА_1.

В подальшому, відповідно до наказу ВАТ «Чорноморгідробуд» будівельного управління №463 від 07 лютого 2011 року за №7-К звільнено відповідача - слюсаря 4 розряду т. №848, по ст. 38 КЗПП України за власним бажанням з 09 лютого 2011 року (а.с.45).

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_4 ордер на вселення в кімнату гуртожитку по АДРЕСА_1 не видавався, договір найму при вселенні в кімнату гуртожитку сторонами не укладався.

Разом з тим, згідно з Актом обстеження кімнати №25 в гуртожитку, складеного працівниками ТДВ «Чорноморгідробуд» від 29 листопада 2013 року, встановлено, що в кімнаті №25 гуртожитку без дозволу ТДВ «Чорноморгідробуд» займає койко-місце ОСОБА_4, який раніше працював в ТДВ «Чорноморгідробуд» та був поселений в гуртожиток на час праці (а.с.31).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТДВ «Чорноморгідробуд» про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції виходив із того, щопозивачем до суду не надано відповідних копій договорів з постачальними організаціями (водопостачання, газопостачання, теплопостачання, вивіз сміття тощо), підтвердження розрахунків з постачальними організаціями, документів на підтвердження щодо видачі відповідних квитанцій на оплату житлово-комунальних послуг, розміру податку на землю, заробітну плату персоналу, накладні витрати тощо, що унеможливлює достеменно встановити фактичний розмір заборгованості.

У зв'язку з цими обставинами, суд відмовив у позові ТДВ «Чорноморгідробуд» за недоведеністю позовних вимог.

Однак, з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

У відповідності до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 162 ЖК України плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України, за змістом ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У зв'язку з цим, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. З ст. 6, ст.ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 зазначеного Закону.

Разом з тим, Верховний Суд України виходив із того, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувались ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг в повному обсязі, про що ним зазначено за результатами розгляду справи № 6-2951 цс 15, в постанові від 20 квітня 2016 p.

Судом першої інстанції не було враховано, що на підтвердження обгрунтованості заборгованості ОСОБА_4 перед ТДВ «Чорноморгідробуд» за житлово-комунальні послуги позивачем було надано розрахунок заборгованості за період 2013-2016 pp., з посиланням на калькуляції витрат по утриманню гуртожитку з 01.01.2013 p. по серпень 2016 року (а.с.5-8).

Судом також не було враховано, що після звільнення ОСОБА_4 з роботи з будівельного управління -463, тобто з лютого 2011 року, він не сплатив жодної копійки за надання йому житлово-комунальних послуг. До вказаного часу витрати за житлово-комунальні послуги за ОСОБА_4 відшкодовував відокремлений підрозділ ТДВ «Чорноморгідробуд» - будівельне управління-463.

Зазначеними обставинами повністю спростовуються доводи відповідача ОСОБА_4 про те, що до позовної заяви не були приєднані докази того, що відповідач дійсно реально щомісячно отримував документи від позивача про щомісячне начислення плати за конкретно вказані житлово-комунальні послуги, які він відмовлявся сплачувати щомісячно.

Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що ТДВ «Чорноморгідробуд» після звільнення ОСОБА_4 з роботи, зверталось до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4 про виселення його з гуртожитку та 11 червня 2014 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси позов був задоволений та виселено ОСОБА_4 з кімнати №25 гуртожитку №1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, без надання йому іншого житлового приміщення (а.с.50-53).

Однак, 06 серпня 2014 року Апеляційним судом Одеської області рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 червня 2014 року було скасовано, з посиланням на ст. 125, ч. 2 ст. 132 ЖК України, п. 41 Примірного положення, згідно яких визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, а саме у разі, якщо робітники і службовці припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією за власним бажанням, не може бути виселено певне коло осіб, у тому числі пенсіонерів по старості (а.с.54-57).

22 жовтня 2014 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вищевказане рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2014 року залишено без змін (а.с.58-59) .

Таким чином, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відмовляючи ТДВ «Чорноморгідробуд» у задоволенні позову про виселення ОСОБА_4 з гуртожитку, суди апеляційної та касаційної інстанції фактично надали йому дозвіл і надалі мешкати в гуртожитку.

Разом з тим, ні суд апеляційної інстанції, ні суд касаційної інстанції не звільняли ОСОБА_4 від сплати за житлово-комунальні послуги. Так, дійсно Конституція та Закони України гарантують кожному громадянину захист його прав, але, ані Конституція України, ані будь-який інший Закон України не звільняє громадянина від сплати за житлово-комунальні послуги, а напроти зобов'язує кожну людину платити за житло в тому числі і за житлове приміщення (койко-місце) в гуртожитку.

З підстав викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що з ОСОБА_4 на користь ТДВ «Чорноморгідробуд» слід стягнути витрати на житлово-комунальні послуги в межах строку позовної давності, про застосування якого ним було усно заявлено в суді першої інстанції, та про що йдеться в оскаржуваному судовому рішенні.

Що стосується строку позовної давності, то він є загальним - трирічним, який слід відраховувати до моменту пред'явлення позову до суду.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, вказаний строк слід відраховувати з грудня 2013 року, оскільки саме 15 грудня 2016 року Малиновським районним судом м. Одеси було винесено ухвалу про відмову у прийнятті заяви ТДВ «Чорноморгідробуд» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за комунальні послуги (а.с.9).

При цьому, колегія суддів враховує, що представником ТДВ «Чорноморгідробуд» не було надано суду доказів із вказанням дати звернення до суду із вказаною заявою, тому колегія суддів виходить саме з дати винесення вищевказаної ухвали, тобто з грудня 2013 року, оскільки в грудні 2016 року строк давності перервався, як то передбачено ст. 264 ЦК України.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_4 постійно проживає в гуртожитку і користується житлово-комунальними послугами, незважаючи на те, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, він має сплачувати витрати на отримані ним житлово-комунальні послуги.

Сума заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ТДВ «Чорноморгідробуд», за період з грудня 2013 року по серпень 2016 року, включно (в межах строку позовної давності), склала 11130 грн.

У зв'язку з тим, що вказана сума складає 78,88 % від пред'явлених позовних вимог, то відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 на користь ТДВ «Чорноморгідробуд» сплачений судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 1262 грн., та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції - у сумі 1893,12 грн., що відповідає принципу пропорційності до задоволених позовних вимог.

В решті рішення слід залишити без змін.

Що стосується посилання ОСОБА_4 на те, що він мешкає в гуртожитку за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1-а, а калькуляція витрат розроблена на гуртожитки №1, 5 по АДРЕСА_1, а відтак його гуртожитку це не стосується, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №62 від 25.01.2001 р. гуртожитку по АДРЕСА_1 присвоєно №1, що повністю спростовує вищезазначене посилання відповідача, та підтверджує, що розрахунок заборгованості витрат за житлово-комунальні послуги здійснений по кімнаті АДРЕСА_1, в якій фактично мешкає ОСОБА_4

Саме із вказаної кімнати гуртожитку вищевказаними судовими рішеннями було відмовлено ТДВ «Чорноморгідробуд» про виселення ОСОБА_4

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку проте, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду, в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТДВ «Чорноморгідробуд»,скасувати і прийняти постанову, якою позовні вимоги ТДВ «Чорноморгідробуд» задовольнити частково і стягнути з ОСОБА_4 на користь ТДВ «Чорноморгідробуд» заборгованість за житлово-комунальні послуги у сумі 11130 грн.

Колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 на користь ТДВ «Чорноморгідробуд» сплачений судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 1262 грн. та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції - у сумі 1893,12 грн.

В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.1, п.2 ч.1 ст. 374, ст. 375, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Чорноморгідробуд»задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 04 липня 2018 року, в частині відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю «Чорноморгідробуд»,скасувати і прийняти постанову, якою позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Чорноморгідробуд» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Чорноморгідробуд» заборгованість за житлово-комунальні послуги у сумі 11130 грн. (одинадцять тисяч сто тридцять гривень).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Чорноморгідробуд» сплачений судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 1262 грн. (одна тисяча двісті шістдесят дві гривні).

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Чорноморгідробуд» сплачений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 1893,12 грн. (одна тисяча вісімсот дев'яносто три гривні 12 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10.12.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Т.В. Цюра