Постанова № 78436691, 20.11.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6778/18

Номер справи місцевого суду: 495/2106/17

Головуючий у першій інстанції Боярський О. О.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради) про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування) про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Боярського О.О. 02 липня 2018 року в м. Білгород-Дністровський о 14:11 год., -

встановила:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради) про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком (а.с. 1-3).

В обґрунтування позову посилався на те, що 11 серпня 2007 року сторони зареєстрували шлюб, який в подальшому, 30 жовтня 2014 року, був розірваний рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

Під час шлюбу, 10 січня 2008 року у сторін народився син ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, актовий запис № 29. Після припинення шлюбних відносин та розлучення, сторони не змогли дійти згоди щодо визначення місця проживання дитини.

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування) про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю (а.с. 32-33).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 жовтня 2017 року призначено у справі судово-психологічну експертизу для визначення характеру відносин, що склалися між батьками та дитиною, та визначення, з ким саме із батьків має бажання проживати дитина. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено (а.с. 107-108).

У лютому 2018 року на адресу суду надійшов лист від Одеської філії ТОВ «КСНЕУ», згідно якого вбачається, що експертиза не була проведена у зв'язку із неоплатою вартості проведення експертизи (а.с.118).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 січня 2018 року провадження у справі відновлено (а.с. 121-123).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком - ОСОБА_3, який проживає за адресою: АДРЕСА_2.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено (а.с.173-178).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2просить скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що судом не було надано належної оцінки наступним фактам: при отриманні пояснень від ОСОБА_4 у судовому засіданні, судом першої інстанції не було викликано ОСОБА_2що, на її думку, могло вплинути на думку, яку висловив у судовому засіданні син сторін щодо бажання останнього проживати з батьком; ОСОБА_3, без отримання згоди ОСОБА_2, змінив місце проживання та оточення малолітнього ОСОБА_4; ОСОБА_2 має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерела існування, апелянтом створено належні умови для проживання, виховання і розвитку дитини (а.с. 160-164).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що батько має належні житлово-побутові умови для забезпечення дитини усім необхідним для її розвитку, має стабільний дохід, має можливість утримувати дитину матеріально, позитивно характеризуються за місцем роботи та проживання. У дитини з співмешканкою батька добрі відносини, він відчуває себе комфортно з ними.

На думку суду, позивач створив належні умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання та виховання сина, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов до переконання про те, що на час розгляду справи існували обставини для визначення місця проживання дитини з батьком, а не з матір'ю, і що таке відповідатиме інтересам дитини, сприятиме належним умовам його проживання, гармонійному розвитку та вихованню, належному матеріальному забезпеченню.

Однак, колегія суддів не може погодитись зі вказаним висновком суду з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

За даними КЗ «Навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І ступеня» імені Сільвії Олександрівни Морозової» м. Білгорода-Дністровського Одеської області, дитина ОСОБА_4 є учнем 3-А класу, як під час проживання з батьком, так і під час проживання з матір'ю завжди доглянута та охайна. Виконання домашніх завдань не завжди контролювалось як батьком, так і матір'ю. Дитина має середній рівень навчальних досягнень. Батьки цікавляться успіхами в навчанні, але реальної допомоги сину не надають. Ставлення дитини до обох батьків однакове.

Відповідно до ст.19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав,

побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

22 червня 2017 року виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради як орган опіки та піклування надав висновок про те, що визначити місце проживання ОСОБА_4, 2008 р.н., з батьком чи з матір'ю не представляється можливим враховуючи те, що батьками створено однакові умови для проживання дитини, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків є однаковим та однаковою є прихильність дитини до обох батьків. Рекомендовано батькам вирішити питання місця проживання дитини мирним шляхом з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Стаття 51 Конституції України гарантує кожному із подружжя рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Sommerfeld v. Germany») від 08 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («Zaunegger v. Germany») від 03 грудня 2009 року).

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Крім цього, принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної асамблеї ООН 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір'ю.

При розгляді справи колегія суддів враховує практику Європейського суду з приводу виниклих між сторонами правовідносин, - так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», в якому встановлено порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція). Вказане рішення підтвердило сталу позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед «якнайкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Статтею 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Згідно ч. 2 ст. 160 Сімейного кодексу, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно положень ст. 171 Сімейного кодексу, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також

питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Ініціатива про заслуховування думки дитини може виходити і від самого суду. Так, про необхідність заслуховування думки дітей та обов'язковості її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України». У пункті 59 цього рішення суд зауважив, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей (під час розгляду справи у відповідних судових інстанціях України).

При цьому, нез'ясована на етапі судового розгляду думка дитини (крім випадків, коли є обгрунтовані підстави вважати, що дитина необ'єктивно спримає ситуацію або не може висловити свої думки) зазвичай має наслідком неможливість постановлення судом законного та обгрунтованого рішення.

Апеляційним судом Одеської області, для повного та всебічного розгляду справи, було прийнято рішення щодо виклику у судове засідання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, для з'ясування думки останнього щодо визначення місця проживання з одним з батьків.

20 листопада 2018 року, в процесі розгляду справи апеляційним судом, ОСОБА_4, у присутності педагога, назвав своє прізвище ім'я та по батькові, повідомив, в якій школі та в якому класі він навчається, повно та правильно розумів значення всіх питань, які йому були задані, на запитання надавав повну розгорнуту відповідь, що свідчить про розуміння дитиною характеру відносин, що склалися між ним та його батьками.

Так, малолітній ОСОБА_4 пояснив в судовому засіданні, що взимку 2018 року переїхав до батька, з матір'ю бачився на осінніх канікулах. В квартирі з ним та батьком проживає співмешканка ОСОБА_3 - ОСОБА_6 зі своїм тринадцятирічним сином, з яким дитина проживає в одній кімнаті, та з яким у неї постійно виникають конфліктні ситуації, на які, зі слів дитини, мачуха не реагує. Проживати у квартирі співмешканки батька ОСОБА_4 некомфортно.

Дитина пояснила суду, що у квартирі, де мешкає мати, у неї є власна кімната. ОСОБА_4 розповів, що проживання із матір'ю для нього є більш спокійним та прийнятним, крім того, во дворі будинку, де мешкає ОСОБА_2, у нього є багато друзів, з якими він постійно спілкується.

Зі слів ОСОБА_4, батько працює кожен день з четвертої ранку до пізнього вечору, має один вихідний у тиждень. Вільний час батько проводить в гаражі або дивлячись телевізор, іноді вони ходять на прогулянку до парку або у кінотеатр.

Мати ОСОБА_4, зі слів останнього, має більш гнучкий графік роботи, у вихідні вони також ходять на прогулянку до парку, кафе або у кінотеатр.

Проживаючи у батька, шкільні домашні завдання ОСОБА_4 робить спочатку зі співмешканкою батька, яка є вчителем англійської мови, а потім, коли додому повертається батько - разом із ним, таким чином, зі слів дитини, підготовка домашнього завдання триває до пізнього вечору.

Також, ОСОБА_4 пояснив суду, що він добре ставиться до обох батьків, любить їх, однак сумує за матір'ю та проживати хоче саме разом із нею.

Вказані пояснення дитини кореспондуються з інформацією, яка міститься у відповіді директора КЗ «Навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І ступеня» імені Сільвії Олександрівни Морозової» на запит начальника Служби у справах дітей, з якої вбачається, що в індивідуальній бесіді з класним керівником ОСОБА_7 спочатку хлопець висловлював бажання проживати з батьком, однак зараз дитина хоче проживати з матір'ю. За результатами психологічних досліджень та спостережень під час психокорекційної роботи з дитиною, практичним психологом ОСОБА_8 встановлена однакова прихильність дитини до обох батьків. Хоча, за словами самого ОСОБА_4, більше часу хочеться проводити з матір'ю (а.с. 78).

Таким чином, з урахуванням обставин справи та пояснень малолітнього ОСОБА_4, для забезпечення прав та інтересів дитини, колегія суддів вважає, що місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, має бути визначено разом із матір'ю ОСОБА_2

Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 створено більш сприятливі умови проживання дитини, оскільки в квартирі, у якій мешкає апелянт, є окрема облаштована кімната для сина, у якій він буде проживати сам.

ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, перебуває на обліку у ДПІ з 2008 року, дохід за 2017 рік склад 24 000 гривень. Власного житла не має, проживає у орендованій двокімнатній квартирі.

ОСОБА_3, на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, у ДПІ як фізична особа-підприємець зареєстрований не був, даних щодо його доходів матеріали справи не містять. Проживає у квартирі, яка належить його співмешканці ОСОБА_6, у якій також мешкає тринадцятирічний син останньої.

До суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 надав копію Свідоцтва про право власності на житло, з якого вбачається, що позивачу належить 1/3 квартири АДРЕСА_1, у якій він тривалий час не проживає. Дана квартира є однокімнатною та має загальну площу 32, 8 кв.м. Окрім ОСОБА_3, у квартирі є зареєстрованими ще дві особи - мати та брат.

При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку із чим рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 рокупідлягає скасуванню із ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- задовольнити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 року- скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування) про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю- задовольнити.

Встановити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, з матір'ю - ОСОБА_2.

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради) про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складений 06 грудня 2018 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе