Постанова № 78436532, 27.11.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5148/18

Номер справи місцевого суду: 522/5992/17

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Калараш А.А.

за участю секретаря: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації «Антикорупційний контроль України», ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Бойчука А.В. 16 березня 2018 року у м. Одеса о 14:28 год.,-

встановила:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ГО «Антикорупційний контроль України», ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 він дізнався, що ГО «Антикорупційний контроль України» в інтернеті, на сторінці antikor.od.ua, розмістив статтю «ІНФОРМАЦІЯ_1», у якій міститься інформація, яка принижує честь та гідність, ділову репутацію та містить неправдиву інформацію про вчинення позивачем кримінальних правопорушень. Сайт ТОВ «Антикорупційний контроль України» належить ОСОБА_3, який є представником ГО «Антикорупційний контроль України».

Позивач зазначив, що нічим не обґрунтоване звинувачення в хабарництві спричинило значний негативний вплив на бездоганну ділову репутацію підполковника Збройних сил України.

ОСОБА_2 вважає, що відповідачами ГО «Антикорупційний контроль України» та ОСОБА_3 в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» серед мешканців м. Арциз було поширено завідомо недостовірні та неправдиві відомості у вигляді фактичних даних, щодо вчинення ним злочинних діянь, які порушують особисті немайнові права, зокрема, право на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації та чим завдано позивачу моральної шкоди, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, у зв'язку із чим позивач був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав (а.с. 2-6).

Уточнивши свої позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд інформацію, поширену в мережі Інтернет на сторінці antikor.od.ua в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2; зобов'язати ГО «Антикорупційний контроль України» та ОСОБА_3 спростувати поширену інформацію, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_2, у такий самий спосіб,

як вона була поширена; зобов'язати ОСОБА_3 видалити інформацію, що принижує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_2, наявну у мережі Інтернет на сторінці antikor.od.ua; стягнути з ГО «Антикорупційний контроль України» та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.; стягнути з ГО «Антикорупційний контроль України» та ОСОБА_3 судовий збір у сумі 2 240 грн. (а.с. 104-109).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено (а.с. 112-115).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме, на думку апелянта, суд першої інстанції неправомірно обмежив представника позивача можливості задавати питання відповідачу, і дозволив задати лише три питання; у статті відповідач не просто викладає своє особисте ставлення до певної події, а чітко вказує на вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК; факт придбання квартири, про яку йдеться у статті, саме донькою ОСОБА_2, судом не перевірений та не взятий до уваги (а.с. 187-190).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28).

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

За правилами ст.ст. 297, 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію», під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 листопада 2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

З матеріалів справи вбачається, що в мережі інтернет на сайті http//antikor.od.ua/ розміщено статтю «ІНФОРМАЦІЯ_1», у якій зазначене наступне: «ОСОБА_4 вот уже почти 10 лет промышляет в военкомате Арциза. Скромный вояка, у которого по официальным данным есть только квартира, площадью 56 кв/м, гараж, площадью 30 кв/м и

две машины, Ауди 1982 года и Фольксваген 2011 года, живет на скромную зарплату 152841 гривен в год. Это не помешало ему прикупить своей дочери, ОСОБА_7, квартиру в Одессе, которую обычному военкому пришлось бы даже в кредит оплачивать лет 30. Однако его неуёмная жажда наживы на призывниках приносит ему хороший доход в 500$ с человека. А людей призывного возраста в Арцизе и Тарутино, как известно, много. Подобная жадность уже довела до крайности его односельчан и ОСОБА_4, для начала, уже сожгли служебную Ниву и Фольксваген Джетту прямо в гараже. В немаленьком гараже, кстати, стоял и холодильник Снайге и мопед Ямаха и прочая бытовая техника. Об этом поджоге он незамедлительно сообщил полиции 25 октября 2016 года. Остается только догадываться, что последует далее, от благодарных жителей региона и как военком ОСОБА_4 будет из этой ситуации выкручиваться. Ведь услуги оккультистов стоят дорого, а пользы не приносят. Про что уже давно судачат односельчане ОСОБА_6. Мы будем пристально следить за развитием событий в Арцизе и зададим вопросы люстрирующим и антикоррупционным органам страны относительно данного персонажа времен орды ОСОБА_8».

У своїй позовній заяві позивач вказує про порушення його ділової репутації внаслідок поширення відповідачем інформації, яку він вважає недостовірною.

Згідно п. 4 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1, під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Разом з тим, ні позовна заява, ні надані позивачем докази, ні пояснення представника позивача в судовому засіданні, ні апеляційна скарга не свідчать про те, що мав місце факт порушення ділової репутації позивача, з боку відповідача.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ст. 277 ЦК України визначений загальний порядок доказування у даній категорії справ. Законодавцем було виключено з вказаної статті частину третю, яка покладала обов'язок на особу доказувати правдивість негативної інформації, поширеної такою особою.

Поруч із наведеним, відповідно до ч.ч. 1, 2 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Крім того, як встановлено, позивач проходить службу у військовій частині Арцизського РВК Одеської області на посаді військового комісара у званні підполковника ЗСУ та позиціонує себе як публічну особу, а висловлені відповідачем та розміщена в Інтернет-ресурсі спірна стаття стосувалася саме діяльності позивача пов'язаної з його службою.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості.

Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні

Комітету Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Таким чином, будучи вираженням суб'єктивної думки й поглядів відповідача, такі судження відповідно до вказаних вище правових норм та роз'яснень, що містяться у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Зазначені оціночні судження, думки та переконання не є предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки й поглядів відповідачів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності і не можуть бути спростовані, що також відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка висловлена, зокрема, в рішеннях цього суду у справах «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року та «Українська прес-група» проти України» від 29 березня 2005 року.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року (заява № 72713/01) у справі «Українська Прес-Група проти України» зазначено: «41. У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. 42. Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя».

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що немає фактів, які б доводили, що зазначені вище вислови відповідача, мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність, ділову репутацію позивача.

Необґрунтованими є вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки суд дійшов обґрунтованого висновку, що висловлені відповідачем коментарі є оціночними судженнями, вираженням суб'єктивної думки й поглядів відповідача, вони не є предметом судового захисту, оскільки не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності і не можуть бути спростовані.

Відповідно до абз. 5 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у статі відсутні брутальні, принизливі чи непристойні форми висловлювань, а тому вимога про відшкодування

моральної шкоди, яка є похідною вимогою від вимоги про спростування недостовірної інформації, не підлягала задоволенню.

Колегія суддів вважає необґрунтованим довід апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанціїнеправомірно обмежив представника позивача можливості задавати питання відповідачу, і дозволив задати лише три питання, оскільки вказане є правом головуючого у справі, закріпленим у ч.6 ст. 227 ЦПК України.

Безпідставним є також посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що у статті відповідач не просто викладає своє особисте ставлення до певної події, а чітко вказує на вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК; факт придбання квартири, про яку йдеться у статті, саме донькою ОСОБА_2, судом не перевірений та не взятий до уваги, оскільки, у разі незгоди зі вказаними висловленнями, апелянт міг скористатися, однак не скористався наданим йому положеннями ч.1 ст. 277 ЦК України та ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» правом на відповідь у тому ж самому засобі масової інформації, а також на викладення власного тлумачення фактів з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що апелянт не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що його ділова репутація була порушена та існує причинно-наслідковий зв'язок між нібито поширенням недостовірної інформації та порушеним правом ОСОБА_2

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2- залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року - залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складений 06 грудня 2018 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

А.А. Калараш