Рішення № 78433067, 21.02.2018, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/2278/17

Провадження №2/405/552/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2018 року Ленінський районний суд м.Кіровограда у складі:

головуючого судді Іванової Л.А.

при секретарі Береді Я.І.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача – адвоката ОСОБА_2

та представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кропивницькому цивільну справу №405/2278/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ГУ НП України в Кіровоградській області, в якому просила поновити їй строк звернення до суду з позовом; скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області №37 о/с від 01 березня 2017 року про її (позивача) звільнення; поновити її (позивача) на посаді робітника з комплексного обслуговування і ремонту будинків центру обслуговування підрозділів при ГУ НП в Кіровоградській області; стягнути з ГУ НП України в Кіровоградській області на її (позивача) користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 134, 75 грн., починаючи з 02 березня 2017 року по день вирішення справи по суті.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона працювала на посаді робітника з комплексного обслуговування та ремонту будівель центру обслуговування підрозділів УМВС при УМВС України в Кіровоградській області з 20 грудня 2011 року. У зв’язку із створенням Національної поліції України 06 листопада 2015 року була звільнена з посади, а 07 листопада 2015 року призначена робітником з комплексного обслуговування і ремонту будинків центру обслуговування підрозділів при ГУ НП на підставі наказу ГУ НП від 07 листопада 2015 року №7 о/с.

01 березня 2017 року на підставі наказу ГУ НП №37 о/с від 01 березня 2017 року вона (позивач) була звільнена з займаної посади з ініціативи власника або уповноваженого органу у зв’язку зі скороченням чисельності або штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач вважає звільнення незаконним, а наказ про звільнення таким, що підлягає скасуванню, з тих підстав, що протягом тривалого часу вона (позивач) працювала технічним робітником відповідних підрозділів спочатку УМВС України в Кіровоградській області, а через прийняття Закону України «Про національну поліцію», у відповідному відділі ГУНП в Кіровоградській області, при цьому, при реорганізації та зміні назви підприємства вона, як і інші працівники, завжди писали заяви про прийняття на роботу із зазначенням того, що можливі штатні зміни, оскільки зміна назви підприємств, підрозділів посад та чисельності працівників за час її (позивача) роботи досить часто змінювалися.

Зазначила, що 02 грудня 2016 року комендант ОСОБА_4, яка виконувала функції прямого керівника для неї, повідомила її та інших працівників, які виконували прибирання приміщень за адресою вул.В.Перспективна, 1, про те, що необхідно переписати заяви про прийняття на посаду аналогічно до заяв, які всі подавали 07.11.2015 року, однак із вказівкою про можливі штатні зміни, при цьому, жодних повідомлень про те, які саме штатні зміни мають відбутися, їй (позивачу) не було повідомлено, більш того, протягом грудня, 2016 року та січня, 2017 року жодних попереджень про її майбутнє звільнення, їй ніхто не доводив, наказ про попередження із зазначенням причин та строків можливого звільнення її з посади їй для ознайомлення та підпису не надавали та не ознайомлювали, також їй не пропонувалося жодної вакантної посади, яка б відповідала її спеціальності.

Вказала, що 01 лютого 2017 року в телефонній розмові з невідомим їй (позивачу) чоловіком, від останнього їй стало відомо, що 02 лютого 2017 року вона працюватиме останній день, так як на 02 лютого 2017 року заплановане її звільнення у зв’язку зі скороченням та того ж дня вона зателефонувала коменданту ОСОБА_4, яка повідомила, що їй нічого з приводу скорочення та звільнення не відомо.

Позивач також зазначила, що вона має захворювання серцево-судинної системи, та після повідомлення про звільнення вона отримала нервовий стрес, внаслідок чого була госпіталізована до лікарні через різке загострення гіпертонічної хвороби та серцеву недостатність та в період з 02.02.2017 року по 14.02.2017 року знаходилась на амбулаторному лікуванні в лікарні за місцем її проживання, а з 15.02.2017 року по 28.02.2017 року через погіршення стану здоров’я знаходилась на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні Кіровоградської обласної лікарні.

01 березня 2017 року вона (позивач) вийшла на роботу та в той же день була звільнена, при цьому, їй було видано лише трудову книжку, а наказ про її звільнення, наказ про скорочення та наказ про попередження на її прохання, їй не було надано.

Крім того, після звільнення вона зверталася з письмовою заявою про причини її звільнення та про видачу копій наказів про скорочення та про звільнення до начальника ГУНП в Кіровоградській області, відповідь на яку отримала особисто лише 18 квітня 2017 року, у відповіді за №К-25/01/5 від 03.03.2017 року було зазначено, що всі працівники центру обслуговування підрозділів ГУНП в Кіровоградській області, в т.ч., і вона (позивач) були попереджені в письмовій формі – власноруч заповнили попередження про зміну в ГУНП та розписалися у відомості про ознайомлення особового складу, копії наказів при цьому їй надано не було, однак, жодного попередження вона не заповнювала, так як 02.12.2016 року вона писала заяву про прийняття на посаду із зазначенням того, що можливі штатні зміни, однак, після написання заяви, 02.12.2016 року вона навіть не допускала, що може бути звільненою.

З огляду на зазначене, позивач вказала, що про будь-які зміни в організації виробництва та праці, в т.ч. ліквідації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, її ніхто не повідомляв та під підпис з таким рішенням не ознайомлював; будь-які пропозиції щодо переведення її на іншу роботу їй не пропонувалися; про її наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці персонально її ніхто не повідомляв; також зазначила, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, у зв’язку з чим вважає, що вона мала переважне право на залишення на роботі, оскільки мала високу продуктивність праці та тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві, більший, ніж всі інші працівники, та за час роботи не мала жодних стягнень.

Зважаючи на те, що про скорочення штатів та наступне звільнення її посади за два місяці її (позивача) не повідомили, згода профспілки для її звільнення не отримувалася, переважне право на залишення її на роботі не розглядалося, інші посади їй не пропонувалися, копії наказів про звільнення та про її попередження їй не надавалися, позивач вважає, що наказ №37 о/с від 01.03.2017 року та її звільнення є незаконним, у зв’язку з чим вона вимушена звернутися за захистом порушеного права до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 15 травня 2017 року відкрито провадження у справі за вказаною вище позовною заявою та справа призначена до судового розгляду.

Позивачем ОСОБА_1 в порядку ст.31 ЦПК України під час судового розгляду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій, крім заявлених позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач просила стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. 00 коп., обгрунтовуючи позовні вимоги з посиланням на ст.237-1 КЗпП України в цій частині тим, що, будучи незаконно звільненою, вона пережила сильний нервовий стрес, зазнала значних моральних страждань, після повідомлення її про звільнення в неї значно погіршився стан здоров’я, що призвело до тимчасової втрати працездатності та перебування на тривалому лікуванні. Окрім того, у зв’язку з незаконним звільненням вона відчула втрату нормальних життєвих зв’язків, приниження честі та гідності, відчуває необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя, пов’язаних з пошуком роботи та коштів, необхідних для забезпечення належних умов проживання себе та своєї сім’ї, придбання необхідних для лікування медичних препаратів, крім того, її душевні переживання підсилюються ще йтим, що вона перебуває у передпенсійному віці, при якому влаштуватися на роботу фактично не є можливим, а для отримання пенсіїнеобхідний деякий час.

Також позивач уточнила вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просила при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходити з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 256, 67 грн., починаючи з 02.03.2017 року та по день вирішення справи в суді.

Крім того, позивач на підставі ст.ст.233, 234 КЗпП України подала клопотання про поновлення строку звернення з позовом до суду, яке обґрунтувала тим, що строк звернення до суду з позовом про скасування наказу про звільнення від 01 березня 2017 року та про поновлення на посаді пропущено нею з поважних причин, оскільки 01 березня 2017 року вона отримала лише трудову книжку, однак наказ про звільнення вона не отримала, хоча зверталася з відповідними заявами до відповідача. Крім того, в лютому, 2017 року значно погіршився її (позивача) стан здоров’я та в період з 02.02.2017 року по 14.02.2017 року вона знаходилася на амбулаторному лікуванні в лікарні за місцем свого проживання, в період з 15.02.2017 року по 28.02.2017 року знаходилася на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні Кіровоградської обласної лікарні із захворюванням хребта, з вираженим больовим синдромом, гіпертонічною хворобою та іншими супутніми хворобами, та після лікування та деякого покращення її було виписано з лікарні, а вже 01 березня 2017 року звільнено, з чим вона не погоджувалася та мала намір оскаржити. Разом з тим, 03 березня 2017 року вона вимушена була виїхати в с.Зелене Компаніївського району Кіровоградської області для здійснення догляду за своєю свекрухою через захворювання останньої, та яка (свекруха) 06 березня 2017 року померла, у зв’язку з чим вона (позивач) залишилася в селі ще деякий час та внаслідок зазначених подій вона (позивач) знову отримала сильний нервовий стрес, внаслідок чого загострилися наявні у неї захворювання, зокрема, і захворювання хребта, а так як коштів на повторне лікування у неї не було, то до лікарні на стаціонарне лікування вона не зверталася. Після стресових подій та захворювань вона не могла повноцінно ходити, відчувала сильний біль та мала пригнічений стан здоров’я, крім того, 18.04.2017 року вона (позивач) змогла звернутися до відповідача за копіями наказів про її попередження та звільнення, так як на її звернення відповіді відповідачем надано не було та лише 18.04.2017 року їй було видано відповідь на її попереднє звернення, однак наказів надано не було. Наведені вище обставини , а саме, погіршення стану її (позивача) здоров’я, втрату близької для неї людини, не надання відповідачем копій наказів про її попередження, про штатні зміни та про її звільнення, на її (позивача) думку, - є поважними причинами.

Представник відповідача ГУ НП в Кіровоградській області ОСОБА_3 ( діє на підставі довіреності №91/01-2017 від 31.01.2017 року) подав клопотання про застосування наслідків пропуску звернення до суду з позовом, зазначивши на обгрунтування заяви, що наказом ГУНП в Кіровоградській області №37 о/с від 01.03.2017 року позивача ОСОБА_1, робітника з комплексного обслуговування підрозділів при ГУНП в Кіровоградській області було звільнено зі служби в поліції за п.1 ст.40 КЗпП України та 01 березня 2017 року позивач отримала трудову книжку серії БТ-І №9504083 та витяг з наказу про її звільнення, що підтверджується її власноручно написаною розпискою від 01.03.2017 року, у якій позивач зазначила, що претензій до працівників кадрового забезпечення вона не має, крім того, доказом того, шо позивач отримала витяг з наказу про її звільнення в день її звільнення, є те, що позивач власноручно поставила на витязі з наказу дату 01.03.2017 року, свій підпис та зазначила, що витяг вона отримала,тим самим, позивач була обізнана про причини та підстави свого звільнення 01 березня 2017 року. Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення – у місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дати видачі трудової книжки. Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків,встановлених статтею 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки. Поважними визнаються причини, які не залежали від працівника і завадили йому звернутися в установлені строки із заявою про порушення своїх прав. В свою чергу, жодних доказів про наявність поважних причин пропуску встановленого строку звернення до суду позивачем наведено не було і до суду не надано, а виписка про перебування в нейрохірургічному відділенні в період з 14.02.2017 року по 28.02.2017 року не є доказом поважності пропуску звернення до суду з цивільним позовом, так як позивач перебувала на лікуванні щедо звільнення, як не засвідчує і непрацездатний стан позивача довідка ЛКК від 07.03.2017 року про те, що позивач з 07.03.2017 року по 07.06.2017 року за станом здоров’я потребує звільнення від робіт, пов’язаних з підняттям тягаря, нічними змінами та відрядженнями, не є доказом поважності причин пропуску звернення до суду з цивільним позовом.

З огляду на зазначене, судом відзначається, що відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв’язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу(справа №1-5/2012) від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Крім того, як слідує з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в п. 4 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року, встановлені статями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпПУкраїни місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтуванні клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Під час судового розгляду справи, представник відповідача зазначив, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з позовом про поновлення на посаді та поважні причини пропуску строки звернення до суду з позовом відсутні, що, відповідно, є підставою для відмови позивачу в задоволенні позову.

В свою чергу, як на поважність причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначила погіршення стану її (позивача) здоров’я, втрату близької для неї людини, не надання відповідачем копій наказів про її попередження, про штатні зміни та про її звільнення, зокрема, в лютому, 2017 року значно погіршився її (позивача) стан здоров’я та в період з 02.02.2017 року по 14.02.2017 року вона знаходилася на амбулаторному лікуванні в лікарні за місцем свого проживання, в період з 15.02.2017 року по 28.02.2017 року знаходилася на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні Кіровоградської обласної лікарні із захворюванням хребта, з вираженим больовим синдромом, гіпертонічною хворобою та іншими супутніми хворобами, та після лікування та деякого покращення її було виписано з лікарні, а вже 01 березня 2017 року звільнено, з чим вона не погоджувалася та мала намір оскаржити, разом з тим, 03 березня 2017 року вона вимушена була виїхати в с.Зелене Компаніївського району Кіровоградської області для здійснення догляду за своєю свекрухою через захворювання останньої, та яка (свекруха) 06 березня 2017 року померла, у зв’язку з чим вона (позивач) залишилася в селі ще деякий час та внаслідок зазначених подій вона (позивач) знову отримала сильний нервовий стрес, внаслідок чого загострилися наявні у неї захворювання, зокрема, і захворювання хребта, а так як коштів на повторне лікування у неї не було, то до лікарні на стаціонарне лікування вона не зверталася. Після стресових подій та захворювань вона не могла повноцінно ходити, відчувала сильний біль та мала пригнічений стан здоров’я, крім того, 18.04.2017 року вона (позивач) змогла звернутися до відповідача за копіями наказів про її попередження та звільнення, так як на її звернення відповіді відповідачем надано не було та лише 18.04.2017 року їй було видано відповідь на її попереднє звернення, однак наказів надано не було.

На підтвердження зазначених доводів позивач надала виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №2852 Кіровоградської обласної лікарні (нейрохірургічне відділення); довідку ЛКК від 07.03.2017 року; копію свідоцтва про смерть серії І-ОЛ №238251, довідку сімейного лікаря від 18.01.2018 року про те, що ОСОБА_1 зверталася 19.04.2017 року за медичною допомогою до сімейного лікаря, Діагноз: ІХС, дифузний кардіосклероз ГХ ІІ ст.3 СН І ФК ІІ.

На думку суду, причини пропуску строку звернення до суду, на які вказує позивач, є поважними, на підставі чого визначений ст.233 КЗпП України місячний строк звернення з позовом до суду по справі про звільнення позивачу ОСОБА_1, - слід поновити.

Відповідно до п. 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав чинності 15.12.2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, та враховуючи, що провадження по справі відкрито до набрання чинності Законом №2147-VIII від 03.10.2017 року, суд продовжив розгляд даної справи за правилами Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який є чинним на час судового розгляду справи.

Крім того, представником відповідача ГУ НП в Кіровоградській області ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності №91/01-2017 від 31.01.2017 року) подано відзив на позов, за яким відповідач позов не визнає в повному обсязі, вважає його необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, зазначившп на обгрунтування заперечень, що на виконання ст.15 Закону України «Про Національну поліцію» керівником Національної поліції України було видано наказ Національної поліції від 06.11.2015 року №7, яким було затверджено тимчасовий штат органів та підрозділів ГУНП в Кіровоградській області та в подальшому 07.11.2015 року наказом ГУНП в Кіровоградській області №7 о/с від 07.11.2015 року позивач була призначена на посаду робітника з комплексного обслуговування та ремонту будинків ЦОП при ГУНП в Кіровоградській області.

Відповідно до наказу Національної поліції від 06.11.2015 року №7 на час призначення позивача на посаду робітника з комплексного обслуговування та ремонту будинків ЦОП при ГУНП в Кіровоградській області в тимчасовому штаті ГУНП в Кіровоградській області було передбачено 3 посади робітника з комплексного обслуговування та ремонту будинків ЦОП при ГУНП в Кіровоградській області та, відповідно, штатна чисельність цивільного персоналу ГУНП в Кіровоградській області складала 185 посад.

В подальшому було видано наказ Національної поліції №1143 дск від 09.11.2016 року та на підставі даного наказу було затверджено наказ ГУНП в Кіровоградській області №892 від 02.12.2016 року «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в області» та даним наказами було затверджено новий постійний штат ГУНП в Кіровоградській області та скасований тимчасовий штат (скорочення всіх посад – 2 582), в т.ч. й посада позивача. Відповідно до вищезазначених наказів НП та ГУНП в Кіровоградській області в новому постійному штаті ГУНП в Кіровоградській області передбачено всього дві посади робітника з комплексного обслуговування та ремонту будинків ЦОП при ГУНП в Кіровоградській області, тобто, в порівнянні з тимчасовим штатом було скорочено одну посаду.

Крім того, в новому штаті ГУНП в Кіровоградській області змінилась структура та підпорядкованість підрозділів та відділів, в т.ч. змінилась і підпорядкованість підрозділу, в якому працювала позивач, так у центрі обслуговування підрозділів змінилась підпорядкованість, тому що даний підрозділ функціонує не при ГУНП в Кіровоградській області, а у складі ГУНП та на даний час даний підрозділ є Центром обслуговування підрозділів ГУНП в Кіровоградській області, тим самим, в ГУНП в Кіровоградській області, в т.ч., в підрозділі, в якому працювала позивач, відбулися організаційно-штатні зміни, які включали в себе скорочення чисельності та штату працівників ГУНП в Кіровоградській області.

Зазначив, що 02.12.2016 року позивача було проінформовано про зміни в структурі поліції, структурних підрозділах ГУНП в Кіровоградській області та про можливе звільнення з посади через два місяці, що підтверджується не тільки ознайомлення з відомістю про організаційно-штатні зміни, а й з попередженням від 02.12.2016 року, яке позивач особисто заповнила та поставила підпис про ознайомлення та дату 02.12.2016 року.

В подальшому, наказом ГУНП в Кіровоградській області від 01.03.2017 року №37 о/с позивача було звільнено з посади робітника з комплексного обслуговування та ремонту будинків ЦОП при ГУНП в Кіровоградській області на підставі наказу НПУ від 09.11.2016 року №1143 дск, наказу ГУНП в Кіровоградській області від 02.12.2016 року №892. При цьому, 01.03.2017 року позивач отримала свою трудову книжку серії БТ-І №9504083 та витяг з наказу про її звільнення від 01.03.2017 року, що підтверджується її власноручно написаною розпискою від 01.03.2017 року.

Також зазначено, що згідно з ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.1 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, тим самим, для призначення працівника на посаду необхідна його згода, яка оформляється у вигляді написання письмової заяви із зазначеннями посади та найменування органу та подається на розгляд керівникові уповноваженому приймати на роботу, в свою чергу, заяви про призначення на вакантні посади від позивача не надходило відповідно до довідки УКЗ ГУНП в Кіровоградській області від 13.09.2017 року №580/15/01-2017.

Щодо дотримання процедури звільнення позивача у відзиві також зазначено, що на підставі вимог ст.49-2 КЗпП України позивач 02.12.2016 року під підпис ознайомлена із наказом №892 від 02.12.2016 року «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП» та попереджена про організаційно-штатні зміни в ГУ. Звільнена позивач 01.03.2017 року. Також відповідно до довідки УКЗ ГУНП в Кіровоградській області від 09.01.2018 року №6/15/01-2018 з моменту попередження позивача та до часу звільнення були відсутні посади за відповідною професією чи спеціальністю, на які б могла позивач бути працевлаштована, а вакантними були посади виключно державних службовців, на які призначення відбувається лише після проходження конкурсу.

Крім того, зазначено, що згідно з довідкою УКЗ ГУНП в Кіровоградській області від 26.10.2017 року №2228/15/01-2018, позивач не є членом профспілки.

Не відповідають, на думку відповідача, дійсності, і твердження позивача про те, що вона мала переважне право на посаду, оскільки переважне право позивача на зайняття посади в новому постійному штаті могло би розглядатися тільки в тому випадку, якщо б позивач надав згоду на призначення на посаду, яке оформлюється у вигляді написання письмової заяви із зазначенням посади та найменування органу та подається на розгляд керівникові уповноваженому приймати на роботу, в той час, як позивач з такими заявами не зверталася.

У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 не погодилася з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, зазначивши на обгрунтування заперечень, що їй (позивачу) ніхто ніякої іншої роботи або посади не пропонував та про скорочення її посади також ніхто не повідомляв. Крім того, зазначення відповідачем у відзиві на позов про те, що вона (позивач) не подала заяви про призначення її на вакантні посади до керівництва є взагалі незрозумілим, так як відповідно до службової телеграми від 01.12.2016 року, копія якої була надана відповідачем разом з відзивом, однозначно вбачається, що керівник вимагав від начальників відділів, керівників галузевих служб забезпечити подання особовим складом рапортів та заяв про призначення на посади постійного штату та вимагав їх разом із попередженням про зміни та із відомістю про ознайомлення із наказом про зміни, надати їх до відділу кадрового забезпечення до 05 грудня 2016 року, тим самим саме керівника позивача було зобов’язано забезпечити заповнення та подання нею попередження, відомості та заяви, при цьому, зі свого боку вона (позивач)попередження про зміни заповнила, у відомості розписалася, заяву про прийняття на роботу написала, однак з яких причин керівник позивача ОСОБА_1 подану нею заяву не передав до відділу кадрового забезпечення, не зрозуміло, в той час як у неї (позивача) не було обов’язку самостійно подавати заяву про її прийняття до відділу кадрового забезпечення.

Крім того, зазначення при цьому положень про написання заяви про прийняття на іншу роботу взагалі є невідповідним, оскільки із процедури, визначеної керівником відповідача, вбачається необхідність написання заяв про прийняття на роботу на посади постійного штату, а не на іншу роботу, та навіть якщо допустити неподання нею такої заяви, в даному випадку мало б місце невиконання її (позивача) керівником вимоги про надання всіма підлеглими таких заяв. Окрім того, в разі, якби вона (позивач) таку заяву не написала або відмовилася її писати, керівник, виконуючи вимоги, мала б написати повідомлення про це у відповідній формі, відповідно в даному випадку є очевидним те, що вона (позивач) заяву про прийняття на посаду відповідно до постійного штату безперечно писала, а із заявою про її прийняття на іншу посаду звертатись не могла, оскільки не знала, що саме її посада скорочується та що саме вона буде звільнена, а також їй ніким не пропонувалася інша робота.

Окрім того, у відповіді на відзив позивач спростовувала зазначені у відзиві на позов доводи відповідача про те, що вона (позивач) була повідомлена та попереджена про наступне вивільнення працівників з тих підстав, що в копії попередження, яке є надрукованим та в якому власноручно нею заповнено лише її прізвище, ім’я та по батькові, назву посади та адресу місця проживання, а внизу друкованим текстом зазначено: «попереджено про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Кіровоградській області, а також ознайомлено з наказом Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області від 02.02.2016 року №892», тим самим, в даному формулюванні змісту попередження не зазначено жодного слова про можливе наступне вивільнення працівника, а також не зазначено нічого з приводу того, в якому обсязі ознайомлена особа із наказом – чи то із назвою, чи з окремим пунктом чи розділом. Виходячи із зміни назви підрозділу та посади, вона (позивач) вказане попередження сприймала формальністю, вважаючи, що змінюються лише певні слова у назві (прибирається слово «при», оскільки саме так пояснила це керівник її (позивача). Також зазначила, що відповідачем не надано доказів на підтвердження зазначених ним доводів про те, що вона (позивач), - не є членом профспілки. Щодо вирішення питання переважного права на посаду, відповідач зазначив, що позивач не зверталась із заявою про призначення її на посаду, а тому і не розглядалося питання її переважного права на залишення на роботі, тим самим, відповідач визнав, що не розглядалося питання її переважного права на залишення на посаді, що є обов’язковим при процедурі скорочення та звільнення.

В запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що позивач 01 березня 2017 року отримала свою трудову книжку, в якій мається запис із посиланням на відповідний наказ про звільнення, номер та дата видання наказу, також позивач 01 березня 2017 року отримала витяг з наказу про її звільнення, тим самим, позивач була обізнана про причини та підстави свого звільнення 01.03.2017 року, так як власноручно написала в розписці про отримання трудової книжки та що претензій до працівників кадрового забезпечення вона не має. Щодо доводів позивача про організаційно-штатні змін зазначив, що в зв’язку з останніми, які передбачалися зазначеними раніше наказами НП та ГУ НП в Кіровоградській області, в підрозділі, в якому працювала позивач скоротилася не лише її посада, а було також скорочено дві посади прибиральника службових приміщень, а загальна чисельність цивільного персоналу ГУПН в Кіровоградській області була скорочена до 179 посад, тим самим, у зв’язку з організаційно-штатними змінами, які передбачались, було скорочено 6 посад цивільного персоналу, у зв’язку з чим доводи позивача про те, що лише вона потрапила під скорочення, - є невірними.

Також в новому штаті ГУНП в Кіровоградській області змінилась структура та підпорядкованість підрозділів та відділів, в т.ч. змінилась підпорядкованість підрозділу, в якому працювала позивач, так у центрі обслуговування підрозділів змінилась підпорядкованість, тому що даний підрозділ функціонує не при ГУНП в Кіровоградській області, а у складі ГУНП та на даний час даний підрозділ є Центром обслуговування підрозділів ГУНП в Кіровоградській області. Зазначив, що позивач була ознайомлена з організаційно-штатними змінами, які повинні були відбутися в ГУНП в Кіровоградській області, та повинна була знати про скорочення посад, оскільки вона була ознайомлена з наказом ГУНП в Кіровоградській області №892 від 02.12.2016 року «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в області», про що поставила власний підпис у відомості про ознайомлення з вище зазначеним наказом та поставила дату ознайомлення 02.12.2016 року. Крім того, 02.12.2016 року позивача було проінформовано про зміни в структурі поліції, структурних підрозділах ГУНП в Кіровоградській області та про можливе звільнення з посади через два місяці, що підтверджується не тільки ознайомлення позивача з відомістю про організаційно-штатні зміни, а й з попередженням від 02.12.2016 року, яке позивач особисто заповнила та поставила підпис про ознайомлення та дату 02.12.2016 року. з огляду на зазначене, відповідач вважає, що звільнення позивача було проведено законно та вжито всіх можливих заходів для працевлаштування позивача.

Позивач ОСОБА_6 та в її інтересах представник – адвокат ОСОБА_2 (діє на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 13.09.2017 року №713) в судовому засіданні, підтримавши доводи, викладені в заявах по суті справи, а саме: позовній заяві, відповіді на відзив, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених в позові, просили позов задовольнити.

Представник відповідача ГУ НП в Кіровоградській області ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності від 31.01.2017 року №91/01-2017) позовні вимоги не визнав, просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, у зв’язку з їх необгрунтованістю та безпідставністю. Надав пояснення на обгрунтування заперечень проти позову аналогічні тим, які викладені у заявах по суті справи - у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

Заслухавши позивача та в її інтересах представника, заперечення проти позову представника відповідача, враховуючи доводи, викладені в заявах учасників справи по суті справи, заслухавши покази свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з’ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернулася позивач, виходячи з положень ст. 12 та ст. 13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що позов позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується записами в трудовій книжці серія БТ-І №9504083, виданої на ім'я ОСОБА_1, що 20.12.2011 року ОСОБА_1 була призначена на посаду робітника з комплексного обслуговування та ремонту будівель центру обслуговування підрозділів УМВС при УМВС України в області (наказ УМВС №607 о/с від 28.12.2011 року); 04.06.2013 року ОСОБА_1 була призначена на посаду робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків відділення комунально- експлуатаційного забезпечення центру обслуговування підрозділів при УМВС України в області (наказ УМВС №227 о/с від 17.06.2013 року); 06.11.2015 року ОСОБА_1 була звільнена відповідно до Закону України «Про національну поліцію» за п.5 ст.36 КЗпП України (за переведенням до Національної поліції) (наказ УМВС від 06.11.2015 року №408 о/с); 07.11.2015 року ОСОБА_1 була призначена робітником з комплексного обслуговування і ремонту будинків центру обслуговування підрозділів при ГУНП (наказ ГУНП від 07.11.2015 року №7 о/с).

Судом також встановлено, що 01.03.2017 року ОСОБА_1, робітника з комплексного обслуговування і ремонту будинків центру обслуговування підрозділів при Головному управлінні Національної поліції в області, було звільнено з 01 березня 2017 року за п.1 ст.40 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників) (витяг з наказу ГУНП від 01.03.2017 року №37 о/с).

При цьому, підставою для звільнення в наказі зазначено: наказ НПУ від 09.11.2016 року №1143 дск, наказ ГУНП від 02.12.2016 року №892, довідка УКЗ ГУНП від 01.03.2017 року №129/15/01-2017.

У зазначеному витягу з наказу про звільнення зазначено «Отримала ОСОБА_1, підпис, та дата 01.03.2017 року».

Правомірність зазначеного наказу про звільнення та звільнення з посади, серед інших заявлених позивачем ОСОБА_1 вимог є предметом судового оскарження позивачем.

Судом також встановлено, що наказом ГУНП в Кіровоградській області від 10.12.2015 року № 103 відповідно до ст.15 Закону України «Про національну поліцію» було оголошено тимчасовий штат органів і підрозділів ГУНП в області, та, відповідно на час призначення позивача на посаду робітника з комплексного обслуговування та ремонту будинків ЦОП при ГУНП в Кіровоградській області в тимчасовому штаті органів і підрозділів ГУНП в Кіровоградській області, затвердженого наказом Національної поліції 06.11.2015 року №7, було передбачено три посади робітника з комплексного обслуновування й ремонту будинків ЦОП при ГУНП в Кіровоградській області та відповідно до зазначених наказів штатна чисельність цивільного персоналу ГУНП в Кіровоградській області складала 185 посад.

Відповідно до Переліку змін у штатах Національної поліції, затвердженого наказом Національної поліції 09.11.2016 року №1143 дск, в Головному управлінні Національної поліції в Кіровоградській області скасовуються всі тимчасові посади - 2 582 посади.

09 листопада 2016 року було видано наказ Національної поліції №1143 дск та на підставі зазначеного наказу було затверджено наказ ГУНП в Кіровоградській області №892 від 02.12.2016 року «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в області», яким було оголошено штати окремих підрозділів ГУ НП в області, зокрема, Центр обслуговування підрозділів (відділення комунально-експлуатаційного забезпечення) - робітник з комплексного обслуговування й ремонту будинків – цивільний персонал – дві посади.

Крім того, з наданого представником відповідача під час судового розгляду справи документу, а саме: телеграми начальника ГУНП в Кіровоградській області від 01.12.2016 року №2253/01/15-2016, судом також встановлено, що наказом Національної поліції України від 09 листопада 2016 року НР 1143 дск затверджено постійний штат органів та підрозділів ГУНП області, на підставі чого та з метою забезпечення інформування особового складу про зміни в організаційно-штатній структурі та можливе звільнення через скорочення, своєчасної підготовки необхідної інформації в Центр зайнятості, а також організації процесу перепризначення особового складу на посади постійного штату та недопущення при цьому порушення вимог чинного трудового законодавства, начальник ГУНП в області вимагав начальників відділів відділень поліції, керівників галузевих служб, командирів стройових підрозділів, забезпечити прибуття 02 грудня 2016 року до підрозділів всього особового складу, в т.ч., працівників цивільного складу, для ознайомлення під підпис з наказом ГУНП про організаційно-штатні питання (Бланк відомості про ознайомлення, Додаток №1); забезпечити заповнення окремо кожним працівником попередження про ознайомлення з наказом ГУНП про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в області (Додаток №2); одночасно забезпечити подання особовим складом рапортів та заяв про призначення на посади постійного штату (Додатки 5, 6 та 7) відповідно до поданих та узгоджених раніше пропозицій.

Тим самим, судом відзначається, що із тексту даної телеграми вбачався прямий обов'язок всіх керівників ознайомити своїх підлеглих з наказом про зміни, забезпечити заповнення ними попереджень та подання заяв до 05.12.2016 року.

Допитана в судовому засіданні безпосередній керівник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 суду пояснила, що в грудні, 2016 року в Управлінні їй дійсно вказали про необхідність відібрання від підлеглих їй працівників заяв про зміну назви, відомість з підписами про це, та, можливо, попередження, але точного переліку документів вона не пам'ятає. Зазначила, що вказану вимогу керівництва вона довела до підлеглих, та, в подальшому, зібравши відповідні документи, передала їх через водія до Управління, при цьому, реєстрація заяв не проводилася. Вказала, що ОСОБА_1 писала заяву про прийняття її на посаду, однак з достовірністю зазначити про це не може. Крім того, зазначила, що нею не розглядалося питання переважного права на залишення на посаді стосовно її підлеглих, при цьому, позивач ОСОБА_1 мала найбільший досвід роботи, не допускала порушень, та про те, що ОСОБА_1 підпадає під звільнення за скороченням штату та посади, вона (свідок) не знала, дізналась про це на початку лютого, 2017 року від самої ОСОБА_1 Вказала, що ніяких пропозицій про звільнення ОСОБА_1 на узгодження вона не подавала, як не попереджала і ОСОБА_1 про наступне звільнення.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що працювала разом з позивачем ОСОБА_1 більше трьох років, при цьому, в грудні, 2016 року всі працівники відділу, в т.ч. і ОСОБА_1 писали та підписували багато паперів, які в подальшому клали на стіл керівнику ОСОБА_4

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка працівник управління кадрового забезпечення ОСОБА_8 пояснив, що він працює на посаді старшого інспектора ВК УКЗ ГУНП в Кіровоградській області, та щодо причин звільнення позивача ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_1 не подала заяву про прийняття її на посаду згідно з новим штатним розписом, так як в справі були лише попередження та відомість. Вказав, що питання переважного права на залишення на роботі не розглядалося, так як для цього не було підстав, інші вакантні посади не пропонувалися. Також свідок зазначив, що ним виконувалася лише технічна робота та яким чином до Управління надходили заяви, попередження та відомості про зміни не може повідомити, зазначивши, що Управлінням, в якому він працює, реєстрація таких заяв не велася.

Судом також відзначається, що надана представником відповідача копія відомості про ознайомлення особового складу з наказом ГУНП №892 від 02.12.2016 року «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в області» (Додаток №1 до телеграми ГУНП від 01.12.2016 року №2253/01/15-2016) , в якій містяться підписи шістьох працівників особового складу Центру обслуговування підрозділів при ГУНП в Кіровоградській області, в т.ч., позивача ОСОБА_1, з зазначенням дати ознайомлення 02.12.2016 року, підтверджує факт ознайомлення лише з наказом №892 без додатків до нього, а також підтверджує той факт, що позивач ОСОБА_1, як і всі інші працівники, виконувала вказівку безпосереднього керівника, заповнювала та писала всі необхідні документи для цього.

Судом також встановлено, що 02.12.2016 року позивачем ОСОБА_1 підписано попередження (Додаток №2 до телеграми ГУПН від 01.12.2016 №2253/01/15-2016), за яким її (ОСОБА_1Д.) робітника з комплексного обслуговування та ремонту будинків центру обслуговування підрозділів при ГУНП України в Кіровоградській області попереджено про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Кіровоградській області від 02.12.2016 року №892 «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в області», при цьому, судом відзначається, що будь-яких об'єктивних даних про те, що додатки до зазначеного наказу надавалися позивачу ОСОБА_1 для ознайомлення, - попередження не містить, і зазначене не спростовано представником відповідача.

Крім того, із змісту наказу №892 від 02.12.2016 року неможливо зрозуміти, в чому саме відбуваються зміни та яка посада і в якому підрозділі скорочується.

Більш того, в зазначеному попередженні не зазначено, що саме посада, яку займає позивач ОСОБА_1 буде скорочуватися.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору, серед інших підстав, визначених зазначеною статтею, є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.ст.40, 41 КЗпП України).

Частиною 1 ст. 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України).

Звільнення з підстав, зазначених у п.1 ст.40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу та тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності та штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишенні на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці.

Частиною 2 ст.42 КЗпП України визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, установі, організації; працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, а також в інших випадках.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

З огляду на зазначене, судом відзначається, що персонального попередження про наступне вивільнення позивача ОСОБА_1 не було, при цьому, надана відповідачем копія попередження є, на переконання суду, попередженням про організаційно-штатні зміни в ГУНП, та будь-якої інформації про те, що саме посада позивача ОСОБА_1 буде скорочена, зазначене попередження не містить, на підставі чого, суд вважає, що обов’язок відповідача як роботодавця щодо персонального попередження позивача про наступне вивільнення не пізніше чим за два місяці до звільнення, як то визначено ч.1 ст.49-2 КЗпП України, - відповідачем не виконано.

Крім того, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності та штату працівників є обов’язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, - працював.

Оскільки обов’язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст.49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом цього періоду і існували на день звільнення.

З огляду на зазначене, судом відзначається, що після попередження про організаційно-штатні зміни 02 грудня 2016 року відповідачем не пропонувалася позивачу жодна із посад або інших робіт, які з’явилися на підприємстві та які існували на день звільнення.

Також судом не приймається до уваги надана представником відповідача довідка від 09.01.2018 року за вих.№6/15/01-2018 про відсутність вакантних посад станом на 01.03.2017 року – день звільнення позивача, з тих підстав, що інформація про наявність або відсутність таких посад мала б бути наданою відповідачем станом до 02.02.2017 року, до дня запланованого звільнення позивача, а не на день її (позивача) фактичного звільнення, так як зазначені питання мали б вирішуватися до закінчення двох місяців з дня попередження, як і розгляд відповідачем питання про те, чи мала позивач переважне право на залишення на посаді.

Не приймається судом до уваги як належний доказ по справі і наданий представником відповідача список осіб для призначення на посади від 28.11.2016 року, з тих підстав, що останній складався на виконання службової телеграми від 23.11.2016 року №2185/01/15-2016, та представляє собою список осіб для призначення на посади в постійний штат ще до настання організаційно-штатних змін в Управлінні, при цьому, даних про те, від чого або від кого залежало визначення осіб в даному списку, зазначений документ не містить, крім того, текст телеграми, на виконання якої зазначений список готувався, - не відомий. Крім того, зазначений список, який створений до початку організаційно-штатних змін в Управлінні не може бути доказом правомірності проведеного звільнення позивача ОСОБА_1 за скороченням штату та посади.

Також, судом не приймається до уваги як належний доказ по справі надана відповідачем довідка за №580/15/01-17 від 13.09.2017 року про те, що заяви та звернення від ОСОБА_1 про призначення її на посаду до центру обслуговування підрозділів ГУНП до управління кадрового забезпечення ГУНП в Кіровоградській області не надходили, з тих підстав, що в зазначеній довідці не вказано протягом якого періоду не надходили заяви від позивача ОСОБА_1, при цьому, враховуючи направлену керівником ГУ НП в Кіровоградській області телеграму та саме обов’язок керівників забезпечити подання таких заяв працівниками.

За викладених вище обставин, суд вважає, що звільнення позивача ОСОБА_1 було проведено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства, зокрема, положень ст.ст.42, 49-2 КЗпП України, що свідчить про незаконність такого звільнення та має наслідком поновлення порушених трудових прав працівника, на підставі чого наказ Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області «По особовому складу» №37 о/с від 01 березня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_1, робітника з комплексного обслуговування і ремонту будинків центру обслуговування підрозділів при Головному управлінні Національної поліції в області, за п.1 ст.40 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв’язку зі скороченням чисельності або штату працівників), слід скасувати та поновити ОСОБА_1 на посаді робітника з комплексного обслуговування і ремонту будинків центру обслуговування підрозділів при Головному управлінні Національної поліції в області, з 01 березня 2017 року .

Крім того, відповідно до ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці у разі виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 з наступними змінами і доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-195цс14.

Відповідно до наданої представником відповідача під час судового розгляду справи довідки №203/28/01-18 від 30 січня 2018 року про доходи ОСОБА_1 за період січня-лютого, 2017 року, середньомісячна заробітка плата за вказаний період становить 4 219 грн. 04 коп., середньоденна заробітна плата складає 194 грн. 98 коп., при цьому, позивач ОСОБА_1 в додаткових поясненнях вважала правильним визначений відповідачем розмір середньоденного заробітку в розмірі 194, 98 грн., на підставі чого розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу просила розраховувати в розміру середньоденного заробітку, що становить 194 грн. 98 коп., починаючи з 02.03.2017 року по день вирішення справи по суті, на підставі чого середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.03.2017 року по 21 лютого 2018 року становить 47 380 грн. 14 коп. (кеількість робочих днів за період з 02.03.2017 року по 21.02.2018 року = 243 робочі дні х 194 грн. 98 коп. – середньоденний заробіток = 47 380 грн. 14 коп.

Позивачем ОСОБА_1 пред'явлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. 00 коп., які підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України у п.3 Постанови № 4 від 31.03.95 року " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п.9 вказаної постанови).

Згідно з п.13 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної ( немайнової ) шкоди покладається на власника або уповноважений ним органом незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Приймаючи до уваги те, що відповідачем незаконно було звільнено позивача, чим спричинено позивачу моральні страждання, переживання, яких зазнала позивач, у зв’язку з погіршенням стану здоров’я, що також призвело до тимчасової втрати працездатності та перебування на лікуванні, в т.ч., на стаціонарному лікуванні, що підтверджується медичними документами, втрату нормальних життєвих зв’язків, необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, пов’язаних з пошуком коштів, необхідних для забезпечення належних умов проживання себе та своєї сім’ї, придбання необхідних для лікування медичних препаратів, при цьому, вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, суд враховує характер і ступінь моральних страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнала позивач, враховуючи також характер та обсяг заподіяних позивачу душевних страждань, тривалості негативних наслідків морального характеру, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також, виходячи із засад розумності, справедливості та виваженості, суд вважає, що розмір морального відшкодування позивачу належить визначити в розмірі 2 500 грн. 00 коп., який, на думку суду, буде адекватним моральним стражданням позивача.

Відповідно до ч.5 ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з п.п.2.4 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Судові витрати по справі слід вирішити в порядку ст.141 ЦПК України, стягнувши з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп., сплачений позивачем при пред’явленні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 12, 13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області «По особовому складу» №37 о/с від 01 березня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_1, робітника з комплексного обслуговування і ремонту будинків центру обслуговування підрозділів при Головному управлінні Національної поліції в області, за п.1 ст.40 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв’язку зі скороченням чисельності або штату працівників).

Поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на посаді робітника з комплексного обслуговування і ремонту будинків центру обслуговування підрозділів при Головному управлінні Національної поліції в області, з 01 березня 2017 року.

Стягнути з Головного Управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 березня 2017 року по 21 лютого 2018 року в розмірі 47 380 (сорок сім тисяч триста вісімдесят) грн. 14 коп.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 500 грн. 00 коп.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше, ніж за один місяць, - допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.

Відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147- VІІІ від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда ОСОБА_9