Рішення № 78431960, 10.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

__________________

Справа № 520/16040/15-ц

Провадження № 2/520/1641/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2018 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Куриленко О.М.

за участю секретаря – Баранової Ю.О.

представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними,

В С Т А Н О В И В :

26.11.2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати рішення від 25.09.2015 року № 24793421 про державну реєстрацію припинення обтяження у вигляді арешту всього майна ОСОБА_1, накладеного постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 46907072 від 12.03.2015 року, зареєстроване приватним нотаріусом ОСОБА_7; визнати недійсним договір № 217 купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Бабушкіна 10А, укладений 28.09.2015 року між продавцем ОСОБА_1 та покупцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що заочне рішення суду від 17 вересня 2014 року по справі №520/5338/14-ц про стягнення коштів не було виконане, борг не погашено, а державний виконавець або суд не видавав постанов про зняття арешту, скасування арешту приватним нотаріусом ОСОБА_7 є незаконним. Дії ОСОБА_1 є шахрайськими та спрямовані на умисне уникнення від виконання рішення суду шляхом маніпуляцій з реєстром арештованого майна. Оскільки зазначений арешт був скасований незаконно, вважає, що правочин укладений ОСОБА_1 зі своїм майном фактично є недійсним, як і подальші правочини з цим майном, зокрема, іпотечний договір.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Куриленко О.М. Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2015 року провадження по справі було відкрито та призначено судове засідання.

В ході судового засідання, яке відбулось 21.04.2016 року представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_8 звернувся до суду з клопотанням, в якому просив прийняти до провадження суду уточнену позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9 про визнання правочину недійсним.

Як вбачається з позовних вимог, позивач просить суд ухвалити рішення, яким: скасувати рішення від 25.09.2015 року № 24793421 про державну реєстрацію припинення обтяження у вигляді арешту всього майна ОСОБА_1, накладеного постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 46907072 від 12.03.2015 року, зареєстроване приватним нотаріусом ОСОБА_7. Визнати недійсним договір № 217 купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Бабушкіна, 10А, укладений 28.09.2015 року між продавцем ОСОБА_1 та покупцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Визнати недійсним договір № 218 купівлі-продажу будинку за адресою: м. Одеса, вул. Бабушкіна, 10А, укладений 28.09.2015 року між продавцем ОСОБА_1 та покупцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Визнати недійсним іпотечний договір № 375 від 12.10.2015 року посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 та укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_9.

Ухвалою суду від 21.04.2016 року уточнену позовну заяву ОСОБА_3 було прийнято до провадження суду, а також витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 (м. Одеса, вул. Жуковського, 2) копію справи щодо іпотечного договору № 375 від 12.10.2015 року, укладеного між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_9. Та витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11 (м. Одеса, вул. Канатна, 10) копію справи щодо договору купівлі-продажу земельної ділянки № 217 та договору купівлі-продажу будинку № 218 за адресою: м. Одеса, вул. Бабушкіна, 10А, укладених 28.09.2015 року між продавцем ОСОБА_1 та покупцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

28.07.2016 року представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_8 та представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулись до суду з клопотанням, в якому просили зупинити розгляд цивільної справи № 520/16040/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним до вирішення цивільної справи № 520/5338/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, яка розглядається Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28.07.2016 року було зупинено провадження по справі № 520/16040/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним до вирішення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільної справи №520/5338/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Через досить тривале зупинення провадження судом з власної ініціативи було перевірено відомості Єдиного державного реєстру судових рішень та встановлено, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року, справа № 520/5338/14-ц, провадження № 61-13891св18, було залишено без змін заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 09 березня 2016 року.

У зв’язку з чим, ухвалою суду від 13 листопада 2018 року провадження у справі було поновлено та призначено судове засідання.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_12 у судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи сповіщений належним чином телефонограммою, причини неявки суду не повідомив.

У судове засідання з’явився представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, який у зв’язку з тривалим перебуванням справи в провадженні суду просив розглянути справу за відсутності позивача та відмовити у задоволенні позову.

Інші сторони по справі у судове засідання не з’явились, причини неявки суду не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Перш за усе, слід зазначити, що дана цивільна справа перебуває в провадженні суду з вже більше 3 років!, що є недопустимим та дає можливість суду вирішити спір за наявними у справі документами у відсутності представника позивача.

Судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 520/5338/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року позов ОСОБА_3 було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 214 763, 55 гривень, а також судові витрати у розмірі 4 826, 68 гривень.

Слід зазначити, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року, справа № 520/5338/14-ц, провадження № 61-13891св18, було залишено без змін заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 09 березня 2016 року.

10 березня 2015 року та 10 вересня 2015 року Київським районним судом м. Одеси були видані виконавчі лист № 520/5338/14-ц з метою примусового виконання вказаного рішення.

У порядку статей 17,19,20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» старшим державним виконавцем другого ОСОБА_13 відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_14 12 березня 2015 року були винесені постанови про відкриття виконавчого провадження.

Цього ж дня, 12 березня 2015 року старшим державним виконавцем другого ОСОБА_13 відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_14 була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що рішення суду від 17 вересня 2014 року до теперішнього часу не виконано, проте відповідачем відчужено належне йому майно, оскільки приватним нотаріусом ОСОБА_7 було скасовано арешт з нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається, що, дійсно, 25 вересня 2015 року в державному реєстрі речових прав та їх обтяжень було вчинено запис про припинення обтяження майна ОСОБА_1, який нібито було вчинено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_7.

Разом з тим, на виконання ухвали суду від 01 грудня 2015 року приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_7 повідомила, що жодних реєстраційних дій з приводу припинення обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 вересня 2015 року нею не вчинялось, будь-яких звернень усних, чи письмових від будь-яких осіб не надходило, жодних правовідносин між нею та ОСОБА_1 та іншими особами, які б стосувалися припинення обтяжень майна ОСОБА_1, не існує. Зазначає, що припинення обтяження відбулося, в зв’язку з несанкціонованими діями третіх осіб з втручанням до Державного реєстру речових прав із використанням її логіну, паролю, ключа ЕЦП, без подання відповідної заяви про припинення обтяження та без надання підстави припинення такого обтяження.

На підтвердження своїх тверджень, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_7 надала суду: заяву до Житомирського міського відділу УМВС у Житомирській області; витяг з кримінального провадження; пам’ятку про визнання потерпілою; повідомлення Головного управління контр розвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки.

Таким чином, вимоги позивача в частині скасування рішення від 25.09.2015 року № 24793421 про державну реєстрацію припинення обтяження у вигляді арешту всього майна ОСОБА_1, накладеного постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 46907072 від 12.03.2015 року, зареєстроване приватним нотаріусом ОСОБА_7 задоволенню не підлягають,через відсутність такого рішення, не зрозумілість підстав його винесення тощо, та відсутність вироку у кримінальній справі, порушеній з цього приводу.

Також судом встановлено, що 28 вересня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11 було посвідчено Договір купівлі-продажу домоволодіння, відповідно до умов якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_5 та ОСОБА_4 купили в рівних частках домоволодіння, що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Бабушкіна, 10-А та в цілому складається з житлового будинку, зазначеного в схематичному плані літерою – «А», загальною площею 694,1 кв.м., житловою площею - 374,2 кв.м., сараїв - «Б», «В», мостіння – І, огорожа – 1-4.

Окрім того, 28 вересня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11 було посвідчено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_5 та ОСОБА_4 купили в рівних частках земельну ділянку площею 0, 0987 га, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Бабушкіна, 10-а, кадастровий номер земельної ділянки № 5110136900:38:012:0073.

За договором купівлі-продажу, як це встановлено ст. 655 ч.1 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В подальшому вищевказане нерухоме майно на підставі Іпотечного договору посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 12 жовтня 2015 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було передано в іпотеку гр. ОСОБА_9 з метою забезпечення зобов’язань за договором позики від 12 жовтня 2015 року.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (пеня, штрафи), порукою, гарантією, заставою, тощо, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання

Відповідно до ч.1 ст. 575 ЦПК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч.3 ст. 1 ЗУ «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

На думку позивача, вказані вище договори порушують його права, оскільки через їх укладання він позбавлений можливості в примусовому порядку виконати рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_1

Однак, суд не погоджується з такими доводами позивача, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 60 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

У відповідності до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно вимог ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ст. 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

На підставі ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

На думку суду, вказані вище правочини не можуть бути визнані недійсним, оскільки їх дії свідчать про намір набути, змінити чи припинити цивільні права та обов'язки, а також не суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Окрім того, залишилось не зрозумілим, яке саме порушене право захищає позивач звертаючись до суду з даним позовом, оскільки в ході розгляду справи з’ясувалось, що наразі відсутнє відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 520/5338/14-ц, так як в матеріалах справи містяться постанови про повернення виконавчого документа від 14 квітня 2016 року.

Доказів повторного звернення з виконавчим листом, позивачем суду надано не було.

Окрім того, в ході виконання вищевказаного виконавчого листа, державним виконавцем було з’ясовано, що звернути стягнення на будинок за адресою м. Одеса, вул. Бабушкіна, 10-а не представляється можливим, оскільки дане нерухоме майно являється іпотечним майном належним ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», що перешкоджає зверненню стягнення на це майно.

Зазначені обставини були повідомлені позивачеві ОСОБА_13 відділом Державної виконавчої служби в листі від 06.11.2015 року за №1855.

Також у судовому засіданні було встановлено, що ще 12 вересня 2007 року між ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК", правонаступником якого було ПАТ "Сведбанк Інвест" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у розмірі 575 000 доларів США, у забезпечення виконання якого спірне нерухоме майно було передано в іпотеку.

Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача, на теперішній час борг ОСОБА_1 по вказаному кредитному договору складає біля одного мільйона доларів США, тобто, в будь-якому разі, спірне нерухоме майно не могло бути використано для погашення боргу перед позивачем.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор Плюс" до ОСОБА_1 та інших про звернення стягнення на предмет іпотеки, де позивач, як іпотекодержатель, просить звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: домоволодіння під №10-а по вул. Бабушкіна, у м. Одесі. Зазначена обставина, також на думку суду, свідчить про неможливість задоволення позову.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 -284 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 317, 319, 321, 328, Цивільного кодексу України суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовну ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 10 грудня 2018 року