Постанова № 78428399, 04.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4950/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Любчич Л.В.

суддів: Спаскіна О.А. , Сіренко О.І.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного військового комісаріату на рішення, Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2018, суддя Горшкова О.О., повний текст рішення складено 25.07.2018, вул. Мар'їнська 18 Б-3, м. Харків, 61004, по справі № 820/4950/18

за позовом ОСОБА_1

до Харківського обласного військового комісаріату

про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківського обласного військового комісаріату (далі -відповідач, Харківський ОВК), в якому просив - визнати протиправною бездіяльність Харківського ОВК, яка полягає у не поданні у 15- тиденний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю - ОСОБА_1, якому встановлено II групу інвалідності, внаслідок поранення (контузія) і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (додаток 13 до Положення, затвердженого наказом МОУ № 530) та належним чином оформлений пакет документів, наданий заявником разом з заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю від 03.05.2018 у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011), «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975) та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затверджене наказом МО України від 14.08.2014 № 530 (далі - Положення № 530); зобов'язати Харківський ОВК подати до Міністерства оборони України (далі - МО України) висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю - ОСОБА_1, якому встановлено II групу інвалідності, внаслідок поранення (контузія) і захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (додаток 13 до Положення № 530) та належним чином оформлений пакет документів, наданий заявником разом з заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю від 03.05.2018 у відповідності до Закону № 2011, Порядку № 975 та Положення № 530.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2018 задоволено позовні вимоги в повному обсязі.

Не погодившись з даним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, посилаючись на п. 6 Закону № 2011 зазначив, що оскільки позивача було звільнено з військової служби у 1985 році, а інвалідність встановлена у 2013 році, останній не має права на отримання допомоги. Крім того, інвалідність позивачу встановлена вперше у 2012 році, тобто саме тоді виникло право на отримання вказаної допомоги, проте звернувся він до відповідача лише у 2017 році, тобто після спливу трьох років, при цьому послався на ч. 8 ст. 16-3 Закону. Позивачем не було надано документа, що свідчить про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов'язано з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Згідно вказівки Департаменту фінансів МО України від 06.09.2016 № 248/3/6/3625, Харківському ОВК заборонено складати висновок та відправляти його на розгляд комісії МО України у разі відсутності всіх документів, зазначених у Положенні № 530.

Також відповідач зазначив, що оскільки позивач проходив строкову військову службу у прикордонних військах кольшнього СРСР у військовій частині 2088, яка належала до прикордонних військ, позивач являвся військовослужбовцем прикордонних військ.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2018 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 закінчено підготовку до розгляду та призначено справу в порядку письмового провадження на 19.11.2018 о 8 год. 40 хв.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2018, з метою повного всебічного та об'єктивного розгляду, справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.12.2018 о 13 год. 15 хв.

Сторони в судове засідання не з'явилися про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про врученя поштового відправлення (повістки).

Відповідно до положень ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства (далі -КАС України) справа розглянута без участі сторін.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції були встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.

З 09 липня 2013 року ОСОБА_1, вперше встановлено III групу інвалідності внаслідок поранення, контузія, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії зі строком дії до 01.08.2014 (черговий переогляд 09.07.2014), що підтверджується випискою до акту огляду обласною медико-соціальною експертною комісією №3 Серія 10 ААВ № 631116 від 17.07.2013.

З 22 липня 2014 року ОСОБА_1, повторно встановлено III групу інвалідності внаслідок поранення, контузія, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії зі строком дії до 01.08.2016 (черговий переогляд 22.07.2016), що підтверджується випискою до акту огляду обласною медико-соціальною експертною комісією №3 Серія 10 ААВ № 187894 від 30.07.2014.

З 24 липня 2016 року ОСОБА_1, вперше встановлено II групу інвалідності внаслідок поранення, контузія, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при гребуванні в країнах, де велись бойові дії зі строком дії до 01.08.2018 (черговий переогляд 26.07.2018), що підтверджується довідкою до акту огляду обласною медико-соціальною експертною комісією №3 Серія 12 ААА № 106956 від 28 липня 2016 року.

Витягом із протоколу № 793 від 04.04.2013 Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України встановлено, що захворювання позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

03 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського ОВК з заявою щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

Листом від 06.06.2018 роу № 1675/ВСЗ Харківський ОВК повідомив позивача про те, що підстав для складання та подання висновку щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги відповідачем немає, оскільки інвалідність позивача встановлена понад трьохмісячний термін після звільнення з строкової служби та позивач не представив документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Зокрема про те, що воно не пов'язане із вчинення особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Також зазначено, що у 2012 році позивачу встановлена інвалідність, а відтак виплата допомоги понад три роки з дня виникнення у них такого права згідно ч.8 ст. 16-3 Закону № 2011.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що до компетенції МО України віднесено прийняття рішення про призначення або відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, а відповідач має обов'язок у 15-ти денний строк з дня реєстрації документів направити до МО України висновок з поданими документами.

Суд апеляційної інстанції з даними висновками суду погоджується з огляду на наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону № 2011.

Відповідно до статті 41 цього Закону, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом № 2011.

Згідно статті 1 вищевказаного Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Розділом ІІ Закону № 2011 встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 16 вищенаведеного Закону, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 9 статті 16-3 Закону № 2011 передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На час звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначено Порядком № 975.

Пунктом 2 Порядку № 975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 11 Порядку № 975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Згідно п. 12 Порядку № 975 - призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобовязаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобовязаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Згідно п. 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

З аналізу вищезазначених правових норм слідує, що передумовою отримання одноразової грошової допомоги, яка виплачується МО України, є звернення до уповноваженого органу, в даному випадку - військкомату, із відповідною заявою та іншими необхідними документами, які в установлений строк розглядаються цим органом, після чого складається висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, який направляється розпоряднику бюджетних коштів для прийняття відповідного рішення (про призначення чи про відмову в призначенні такої допомоги).

При цьому, на відповідача покладено обов'язок направити до МО України висновок та документи для прийняття рішення про призначення або про відмову у призначені одноразової грошової допомоги, а до компетенції МО України віднесено прийняття відповідного рішення. Привласнення військкоматом повноважень МО України стосовно прийняття кінцевого рішення є неправомірним.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 802/1966/17-а.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірних висновків щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що виплату одноразової грошової допомоги позивачу повинна здійснюватися Державною прикордонною службою, оскільки позивач являвся військовослужбовцем прикордонних військ, проходив строкову військову службу у прикордонних військах кольшнього СРСР у військовій частині 2088, яка належала до прикордонних військ, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.

Так, згідно п. 17 Порядку № 975, особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

Відповідно до п. 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплата пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та ОСОБА_2, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що призов позивача на строкову військову службу та звільнення з цієї служби відбувалися на підставі наказів Міністерства оборони колишнього СРСР і відповідно до законодавства, що підтверджується військовим квитком позивача.

Крім того, причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби, встановлено саме Центральною військово - лікарською комісією МО України, що також підтверджує відсутність будь-яких взаємних прав і обов'язків між позивачем та Державною прикордонною службою України.

Враховуючи те, що позивач проходив службу саме у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні МО СРСР, правонаступником якого в подальшому стало МО України, та з урахуванням ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку № 975, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обов'язок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому групи інвалідності внаслідок поранення та контузії та наступних захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на МО України.

Як наслідок, вимоги апеляційної скарги про те, що МО України не може бути належним відповідачем по даній справі, а витрати, повязані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, який проходив службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України, є необґрунтованими з вищезазначених підстав.

Доводи апеляційної скарги стосовно заборони складання висновку та направлення його на розгляд комісії МО України у разі відсутності всіх документів, зазначених у Положенні № 530, в тому числі і документа, що свідчить про причини та обставини поранення, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки обов'язковість надання даного документу виникає, якщо поранення не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби. Згідно протоколу № 793 від 04.04.2013 Центральної військово - лікарської комісії МО України захворювання позивача - пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Северянін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на зазначені вище аргументи апеляційної скарги, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Врахочуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного військового комісаріату залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 року по справі № 820/4950/18 ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.А. Спаскін О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 10.12.2018