Рішення № 78427664, 05.12.2018, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/1684/18

Провадження №2/0203/823/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2018 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-позивача ОСОБА_1;

-представниці позивача ОСОБА_2;

-представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

у с т а н о в и в:

15 травня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що від 16.01.2018 року по 16.04.2018 року позивач працював у відповідача на посаді юрисконсульта і був звільнений у зв'язку із скороченням штату. Між тим, відповідач не узгодив таке звільнення з профспілковим комітетом, членом якого був позивач, а також не запропонував йому зайняти вакантні посади. Викладене стало причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди в сумі 8 000,00 грн. (т. 1 а.с.а.с. 1 - 6).

10 жовтня 2018 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначення справи до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач, його представниця підтримали позовні вимоги, пояснивши, що від 16.01.2018 року по 16.04.2018 року позивач працював у відповідача на посаді юрисконсульта і був звільнений у зв'язку із скороченням штату. Відповідач не отримав згоду профспілкового комітету на звільнення позивача та не запропонував йому існуючі вакантні посади. Позивач раніше працював у відповідача і був членом його профспілки. Звільнившись 2013 року, позивач не припиняв таке членство, отже відповідач, звільняючи позивача, мав узгодити це з профспілковою організацією.

Представник відповідача 25.06.2018 року подав до суду відзив на позов, у якому (а також у судовому засіданні) заперечував проти позову, пояснивши, що, звільнившись 2013 року, позивач відповідно припинив своє членство у профспілці. Крім того, на час звільнення позивача у штатному розкладі були відсутні будь-які вакантні посади, на які би міг претендувати позивач (т. 1 а.с.а.с. 26 - 30).

Третя особа до суду не з'явилася, була повідомлена належним чином.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов вис новку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом було встановлено, що позивач від 03.09.2012 року по 28.02.2013 року працював у відповідача на посаді юрисконсульта, звільнившись за власним бажанням (т. 1 а.с. 7).

16 січня 2018 року позивача на підставі наказу від 15.01.2018 року №50-к було прийнято на посаду юрисконсульта КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради зі строком випробування на два місяці (т. 1 а.с. 45).

22 січня 2018 року відповідачем було видано наказ №40-к про скорочення чисельності та штату працівників (у тому числі, однієї штатної одиниці юрисконсульта). 16.02.2018 року позивача було ознайомлено із цим наказом. Попередження про наступне звільнення позивачем також було отримано 16.02.2018 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с.а.с. 56 - 60).

16 квітня 2018 року відповідачем було видано наказ №127-к про звільнення позивача у зв'язку із скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) (т. 1 а.с. 10).

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами, встановленими статтею 76 ЦПК, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом частини 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Заявлений у справі позов побудовано на двох доводах:

-відповідач при звільненні позивача не запропонував йому існуючі вакантні посади;

-звільнення позивача не було узгоджено з профспілковою організацією, членом якої він був з часу роботи у період від 03.09.2012 року по 28.02.2013 року.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно з частиною третьою статті 492 КЗпП одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У відповідності з частиною другою статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Аналіз диспозиції приведених норм свідчить про те, що при звільненні працівника у зв'язку із скороченням штату таке звільнення має бути узгоджено з профспілковою організацією. Крім того, перед звільненням працівникові має бути запропоновано зайняти інші вакантні посади на цьому підприємстві. При цьому обов'язковими умовами для цього є членство працівника у профспілковій організації, а також фактична наявність на підприємстві вакантних посад.

Відтак, процесуальне завдання позивача у контексті спірних правовідносин полягало у доведенні суду факту членства у відповідній профспілковій організації відповідача, а також наявності у останнього вакантних посад на час звільнення.

Між тим, аналіз доказів, наданих позивачем, у контексті приведених вище норм, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки позивачем суду не було надано жодного належного, допустимого, достовірного доказу на підтвердження викладених обставин.

Так, факт членства позивача у профспілковій організації не знайшов свого підтвердження у судових засіданнях. Таке твердження позивач обґрунтовував тим, що звільнившись з роботи у лютому 2013 року, він залишався членом профспілки, отже після прийняття на роботу у січні 2018 року також був її членом.

Суд критично ставиться до цього доводу, оскільки, розірвавши трудові правовідносини з відповідачем за власним бажанням у лютому 2013 року і припинивши сплату профспілкових внесків, позивач, безумовно, автоматично вибув з числа членів профспілкової організації відповідача.

Посилання позивача на відрахування у січні та лютому 2018 року з його заробітної плати профспілкових внесків є хибним, оскільки ці кошти були повернуті йому у березні 2018 року (тобто до його звільнення) як помилково утримані, і він проти цього не заперечував ані під час повернення, ані згодом (т. 1 а.с.а.с. 69, 70).

Довід позовної заяви про відсутність пропозицій про зайняття вакантних посад також є безпідставним, оскільки абсолютно спростовується наданими відповідачем штатними розписами, які охоплюють як час, що передував звільненню, так і подальший час (т. 1 а.с.а.с. 61, 62, 122 - 125).

Інших підстав поновлення трудових прав позивача позовна заява не містить, у зв'язку з чим, з урахуванням принципу диспозитивності, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.

У порядку статті 141 ЦПК судові витрати у справі необхідно віднести на рахунок держави.

Керуючись статтями 5, 7, 10 - 13, 19, 23, 76 - 81, 89, 133, 141, 209 - 211, 213, 228, 229, 258, 259, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1; АДРЕСА_1) у позові до комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради (ідентифікаційний номер - 38199687; 49069, Україна, місто Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, 14), третя особа - ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 06 грудня 2018 року.

Суддя М.О. Католікян