Рішення № 78426454, 14.11.2018, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/5709/17

(2/199/508/18)

РІШЕННЯ

Іменем України

14.11.2018 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

судді Скрипник О.Г.

секретарі Шеленок С.М.

за участю

а позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника співвідповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в приміщенні суду цивільну справу за позовом громадської організації «Дніпропетровський Незалежний Правозахисний Центр», що діє в інтересах своєї громадської організації ОСОБА_1 до прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_4 , Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

В серпні місяці 2017 року громадська організація «Дніпропетровський Незалежний Правозахисний Центр», що діє в інтересах своєї громадської організації ОСОБА_1 звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2, Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу прокуратури.

В обґрунтування позову зазначило, що з 26 березня 2014 року в провадженні слідчого управління ГУМВС України в Дніпропетровській області перебувало кримінальне провадження №42014040000000218 з правовою кваліфікацією за ч. 4 ст. 190 КК України щодо незаконного заволодіння квартирою за адресою : АДРЕСА_1.

Постановою слідчого СУ УМВС України в Дніпропетровській області Чорноморця С.С. від 10.09.2014 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України закрито кримінальне провадження №42014040000000218 за відсутністю в діях покупця квартири ОСОБА_1 складу злочину.

З цим не погодився ОСОБА_1 з даною постановою не погоджується, оскільки вважає, що в його діях відсутня подія злочину, а тому кримінальне провадження має бути закрито на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК України, так як він у законному порядку купив цю однокімнатну квартиру.

За фактом купівлі ОСОБА_1 однокімнатної квартири, у 2006 році була порушена кримінальна справа № 36061032, в рамках якої його звинуватили у шахрайстві та застосовували запобіжний захід.

В лютому 2007 року кримінальна справа № 36061032 була закрита постановою слідчого за недоведеністю ОСОБА_1 участі у шахрайстві щодо заволодіння квартирою. яку ОСОБА_1 отримав лише в січні 2014 року.

В подальшому, у цивільному судочинстві була використана почеркознавча експертиза з кримінальної справи № 36061032 і право власності ОСОБА_1 на квартиру було скасовано рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

Позивач наполягав на тому, що саме ОСОБА_1 у 2014 році після отримання постанови слідчого від 17.02.2007 року про закриття кримінального переслідування відносно ОСОБА_1 оскаржив цю постанову до суду.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська задоволено скаргу ОСОБА_1, скасовано постанову слідчого від 17.02.2007 року, а матеріали кримінальної справи направлено до прокуратури області для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Фактично, ОСОБА_1 своїми діями порушив кримінальне провадження відносно себе щодо заволодіння квартирою шляхом обману (шахрайство), з єдиною метою - встановлення об'єктивної істини в питанні законності купівлі ним однокімнатної квартири.

І саме тому, як стверджував неодноразово позивач, для нього було надзвичайно важлива повнота досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014040000000218 від 10.09.2014 року, та вмотивованість рішення по цьому кримінальному провадженню.

23 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2 з клопотанням про надання постанови про закриття кримінального провадження №42014040000000218 від 10.09.2014 року, проте дане клопотання прокурором розглянуто не було, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на бездіяльність прокурора у кримінальному провадженні.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.03.2015 по справі №201/3461/15-к визнано незаконною бездіяльність прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2 та зобов'язаного останнього надати ОСОБА_1 копію постанови про закриття кримінального провадження №42014040000000218 від 10.09.2014 року.

20 березня 2015 року ОСОБА_1 отримав постанову про закриття кримінального провадження №42014040000000218 від 10.09.2014 року.

Отримавши постанову від 10.09.2014р. яку ОСОБА_1 вважав абсолютно незаконною, він одразу ж намагався оскаржити цю постанову до слідчого судді.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2015 року по справі № 202/2784/14-к визнано незаконною постанову слідчого від 10.09.2014р. про закриття кримінального провадження №42014040000000218 та скасовано цю постанову, а матеріали кримінального провадження направлено до слідчого управління ГУМВС для проведення досудового розслідування у відповідності до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

Позивач зазначає, що бездіяльність прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2 у не надані ОСОБА_1 постанови про закриття кримінального провадження №42014040000000218 від 10.09.2014 року тривала 6 місяці 10 днів з 10.09.2014 по 20.03.2015, у зв'язку з чим ОСОБА_1 завдана моральна шкода у розмірі 55 000,00 грн.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, АДРЕСА_2 моральну шкоду в розмірі 55 000,00 грн., а також стягнути з прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_4 компенсацію за відрив від звичайних занять, що пов'язана із явкою до суду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав документальні докази на підтвердження заявлених вимог, надав пояснення аналогічні викладених в позовній заяві та наполягав на задоволені позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в задоволені позову відмовити, надав до суду заперечення в яких посилався на те, що досудовим слідством ОСОБА_1 визначено учасником кримінального провадження №42014040000000218 у якості свідка та допитано як свідка, відповідно до протоколу допиту свідка від 18.07.2014 року.

10 вересня 2014 року слідчим СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області винесена постанова про закриття кримінального провадження №42014040000000218 внесено до ЄРДР 26 березня 2014 року на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

10 вересня 2014 року, керуючись ч.5 ст.284 КПК України слідчий СУ ГУВС в Дніпропетровській області направив копії постанов про закриття кримінального провадження заявнику і потерпілому ОСОБА_5, прокурору. ОСОБА_1 як свідку у кримінальному провадженні копія постанови про закриття направлена не була.

Таким чином, ОСОБА_2 як прокурор, який здійснював нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42014040000000218 в період часу з 28 березня 2014 по 10 вересня 2014 року, не міг його здійснювати після його завершення та не міг вчинити бездіяльність відносно законних прав свідка ОСОБА_1 у вищезазначеному кримінальному провадженні.

23.02.2015 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням до прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2 про надання копії постанови про закриття кримінального провадження №42014040000000218 та не отримавши відповіді в триденний строк, звернувся зі скаргою до слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

На спростування доводів позивача про бездіяльність прокурора ОСОБА_4 відповідач зазначає, що ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні в період часу з 15 грудня 2014 по 29 грудня 2014, а також з 10.02.2015 по 23.02.2015 року включно в ревмовідділенні комунального закладу «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №11 та з 27.02.2015 року по 27.03.2015 на стаціонарному лікуванні КЗ «Обласний Шкірно-венерологічний диспансер», а тому клопотання ОСОБА_1 не розглядалося, а також, не міг бути належним чином повідомленим про розгляд скарги ОСОБА_1 у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська та прийняти участь у розгляді скарги у суді, оскільки не був уповноважений взагалі виконувати повноваження прокурора, передбачені КПК України.

Однак, з отриманих листів від комунального закладу «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №11 та комунального закладу «Обласний Шкірно-венерологічний диспансер», з яких вбачається, що прокурор ОСОБА_4 виконував свої посадові обов'язки з 24 лютого 2015 року до 27 лютого 2015 року, в то й час коли ОСОБА_1 звертався до нього з клопотанням про видачу постанови від 10 вересня 2014 року про закриття кримінального провадження №42014040000000218.

Представник Державної казначейської служби України в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав, надав до суду заперечення та просив в задоволені позову відмовити.

Заслухавши думку учасників судового процесу та досліджено матеріали кримінального провадження №42014040000000218 у двох томах та матеріали наглядового провадження з прокуратури Дніпропетровської області, матеріали судової справи № 201/3461/15-к (1-кс/201/2147/2015) витребувані з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, дослідивши письмові докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що постановою слідчого СУ УМВС України в Дніпропетровській області Чорноморця С.С. від 10.09.2014 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України закрито кримінальне провадження №42014040000000218.

23 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2 з клопотанням про надання постанови про закриття кримінального провадження №42014040000000218 від 10.09.2014 року, проте дане клопотання прокурором розглянуто не було, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на бездіяльність прокурора у кримінальному провадженні.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.03.2015 по справі №201/3461/15-к визнано незаконною бездіяльність прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2 та зобов'язаного останнього надати ОСОБА_1 копію постанови про закриття кримінального провадження №42014040000000218 від 10.09.2014 року.

20 березня 2015 року ОСОБА_1 отримав постанову про закриття кримінального провадження №42014040000000218 від 10.09.2014 року.

Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.03.2015 по справі №201/3461/15-к встановлено, що кримінальне провадження № 42014040000000218 від 26 березня 2014 року було закрито постановою слідчого від 10.09.2014 у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, копію якої ОСОБА_1 не було отримано у встановленому чинним кримінально-процесуальним законом порядку після його звернення з відповідним клопотанням. Таким чином прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області, яким здійснюється нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42014040000000218 у формі процесуального керівництва, було допущено бездіяльність.

Бездіяльність прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2 у не надані ОСОБА_1 постанови про закриття кримінального провадження №42014040000000218 від 10.09.2014 року тривала 6 місяців і 10 днів з 10.09.2014 по 20.03.2015.

Позивач надав Постанову Верховного Суду України від 25 травня 2015 року для застосування судової практики, в якій суд, встановивши, що шкода була заподіяна бездіяльністю начальником слідчого відділу, а його бездіяльність була визнана ухвалою слідчого судді незаконною, наголосив, що за таких обставин шкода відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України не посадовою особою органу досудового розслідування , а державою Україна.

Суд дотримується висновку Верховного Суду України викладеному в постанові, постановленій у справі щодо неоднакового застосування норм права.

Також, суд бере до уваги той факт, що під час розгляду даної справи, відповідач ОСОБА_2 оскаржував ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.03.2015 по справі №201/3461/15-к до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2018 року колегія суддів відмовила прокурору ОСОБА_4 у поновленні строку на оскарження ухвали слідчого судді та повернула апеляційну скаргу особі яка її подала.

Крім цього суд звернув увагу на той факт, що після скасування постанови від 10 вересня 2014 року про закриття кримінального провадження №42014040000000218, слідчим управлінням ГУМС було проведено додаткове досудове розслідування, а зібрані докази стали підставою для закриття кримінального провадження саме на підставі пункту 1 частини 1 статті 284 КПК України за відсутністю події кримінального правопорушення.

Таким чином, цей факт підтверджує те, що довготривалий процес досудового розслідування і судових проваджень, ініційованих саме ОСОБА_1 мали наслідком саме закриття кримінального провадження №42014040000000218 на підставі пункту 1 частини 1 статті 284 КПК України, що зі слів позивача було надзвичайно важливим для ОСОБА_1

Відповідно ч.6 ст.1176 ЦК України Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно ч.1 ст.1174 ЦК України Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Разом із цим, відповідно до ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно- правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, у статті 23 якого встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга); моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини четверта, п'ята).

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів такого захисту є відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що гарантується в першу чергу Конституцією України, а також Цивільним та Господарським кодексами і відповідними законами України.

При цьому, суд у відповідності до частини 4 статті 10 ЦПК України застосовує як джерело права висновки, викладені в п.26 рішення Європейського суду з прав людини "Ромашов проти України" :

26. Відповідно до усталеної практики Суду термін "потерпілий" означає особу, на яку безпосередньо здійснюється вплив діями чи бездіяльністю. Існування порушення Конвенції ( 995_004 ) можливе навіть за відсутності шкоди. Отже, рішення чи захід на користь заявника не є в принципі достатніми для позбавлення його статусу потерпілого, якщо державні органи не визнали порушення, прямо або по суті, та не надали за це порушення компенсації (див. "Далбан

проти Румунії", заява N 28114/95, параграф 44, ЄСПЛ 1999-VI).

Розмір моральної шкоди характеризується величиною зусиль особи, якій вона завдана, для відновлення нормальних умов життєдіяльності і тривалості їх відновлення.

Бездіяльність відповідача до якого звернувся ОСОБА_1 за захистом своїх прав, фактично позбавило ОСОБА_1 можливості у законному порядку забезпечити проведення повного і об'єктивного досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014040000000218 .

Суд погоджується з доводами позивача про існування причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю прокурора і шкодою, заподіяною цією бездіяльністю.

Європейський суд у п.59 рішення «Войтенко проти України» зробив висновки про те, що моральна шкода не може бути виправлена шляхом лише констатації факту порушення :

59. Суд не бачить причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та заявленою сумою майнової шкоди, а тому він відхиляє цю скаргу. Проте Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте, розмір заявленої суми надмірний. Об'єктивно оцінюючи ситуацію, як це вимагає стаття 1 Конвенції ( 995_004 ), Суд на відшкодування моральної шкоди присуджує заявникові кошти у сумі 2000 євро.

Розмір моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні своїх повноважень, визначається виходячи з принципу розумності, об'єктивності та справедливості.

Зважаючи на душевні страждання, яких ОСОБА_1 зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього самого, а також ті дії які ОСОБА_1 вчинив для відновлення своїх порушених прав завданих бездіяльністю органів прокуратури, враховуючи принцип розумності, об'єктивності та справедливості, суд вважає, що розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 складає 2 000,00 грн.

Згідно частин 2 та 3 статті 138 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, слід стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_2 компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 806, 76 грн.

Оскільки в силу ст. 20 ЗУ «Про прокуратуру» Шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку визначеним законом, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_4 компенсацію за відрив від звичайних занять слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 138, 263-265 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов громадської організації «Дніпропетровський Незалежний Правозахисний Центр», що діє в інтересах своєї громадської організації ОСОБА_1 до прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6, Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу прокуратури - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_2, моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_2, компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 806, 76 грн.

Позовні вимоги щодо стягнення з прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_4 компенсацію за відрив від звичайних занять - залишити без задоволення.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.Г. Скрипник