Постанова № 7842280, 09.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2010                                                                                           № 35/472-11/184

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з’явились;

відповідача:                     не з’явились;

третьої особи:          1) не з’явились;

                              2) не з’явились;

прокуратури:           не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Автокооператив "Весна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 28.10.2009

у справі № 35/472-11/184 (суддя

за позовом                               Перший заступник прокурора Оболонського району м. Києва

до                                                   Автокооператив "Весна"

третя особа позивача           Оболонська районна у м. Києві рада           Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації

про                                                   повернення самовільно зайнятої земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Оболонського району м. Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Автокооперативу „Весна” про зобов'язання повернути Київській міській раді самовільно зайняту земельну ділянку площею 12 980,34 кв. м., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 5, шляхом знесення гаражів за власний рахунок.

Під час судового розгляду Автокооператив „Весна” (далі – відповідач за первісним позовом) звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом про визнання Автокооперативу „Весна” належним користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 5; зобов'язання Київської міської ради оформити вказану земельну ділянку у користування Автокооперативу „Весна” та визнання недійсним Розпорядження Київської міської державної адміністрації №170 від 21.02.2007р. в частині об’явлення (оголошення) інвестиційного конкурсу на продаж і забудову спірної земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2009р. №05-5-11/31090 зустрічний позов Автокооперативу „Весна” до Київської міської ради про визнання належним користувачем земельної ділянки, зобов’язання вчинити дії та визнання частково недійсним розпорядження було повернуто без розгляду на підставі п.п.3, 4, 10 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із вказаною Ухвалою суду, відповідач (за первісним позовом) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.10.2009р. №05-5-11/31090 та прийняти зустрічний позов до сумісного розгляду із первісним позовом.

Вимоги та доводи апеляційної скарги, зокрема, мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, щодо взаємопов’язаності первісного та зустрічного позовів, а також наявності належних доказів сплати державного мита за подання зустрічного позову, що призвело до безпідставного, на думку відповідача (за первісним позовом), повернення зустрічного позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.01.2010р. апеляційну скаргу відповідача (за первісним позовом) було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.02.2010р.

08.02.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов лист, в якому викладено клопотання про розгляд справи без участі представника Оболонської районної у м. Києві ради за наявними в ній матеріалами.

Дане клопотання було задоволено судом.

Представники прокуратури, позивача та відповідача (за первісним позовом), третьої особи-2 у судове засідання 09.02.2010р. не з’явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін, третіх осіб та прокуратури не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін, третіх осіб та прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників сторін, третіх осіб та прокуратури за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Оскаржувана Ухвала Господарського суду міста Києва від 29.10.2009р. №05-5-11/31090 мотивована тим, що відповідачем (за первісним позовом):

- порушено правила об'єднання вимог, оскільки в одній позовній заяві об'єднанні вимоги немайнового характеру і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору;

- не надано належних доказів сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у встановленому порядку та розмірі;

- не зазначив конкретного змісту позовних вимог та не навів їх правового обґрунтування.

Саме з урахуванням даних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність повернення зустрічної позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду на підставі п.п.3, 4, 10 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із вказаною Ухвалою суду, відповідач (за первісним позовом) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначав про те, що судом першої інстанції не було з’ясовано питання відносно взаємопов’язаності первісного та зустрічного позовів, оскільки, на думку відповідача (за первісним позовом), вимоги зустрічного позову про визнання апелянта належним користувачем спірної земельної ділянки та визнання недійсним Розпорядження Київської міської державної адміністрації №170 від 21.02.2007р. в частині об’явлення (оголошення) інвестиційного конкурсу на продаж і забудову даної ділянки є первісними по відношенню до вимог основного позову про зобов'язання повернути земельну ділянку Київській міській раді, як таку, що є самовільно зайнятою апелянтом (без достатніх правових підстав). Окрім того, відповідач (за первісним позовом) наголошував на тому, що до позову було додане платіжне доручення на підтвердження перерахування державного мита за подання зустрічного позову, у зв’язку з чим підстави для повернення зустрічної позовної заяви без розгляду були відсутні.

Суд не погоджується з таким твердженням відповідача (за первісним позовом), з огляду на наступні обставини.

Порядок подання зустрічного позову зазначений в ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

Перелік документів, що додаються до позовної заяви наведений в ст. 57 Господарського процесуального кодексу України.

Недодержання вимог статей 54 і 57 Господарського процесуального кодексу України щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, при поданні зустрічного позову необхідно застосовувати загальні правила подання позовів, які передбачені статтями 54-58 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з чим на зустрічний позов поширюються також і норми про відмову у прийнятті (ст. 62 Господарського процесуального кодексу України) та повернення позовної заяви без розгляду (ст. 63 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 54 Господарського процесуального кодексу України визначає форму і зміст позовної заяви, зокрема, в п.п.4, 5 ч.2 вказаної статті передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог; виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, зустрічна позовна заява не містить конкретного змісту позовних вимог, зокрема, заявляючи вимоги про визнання себе належним користувачем земельної ділянки та зобов’язання оформити ділянку у своє користування, позивач (за зустрічним позовом) не зазначає навіть площі (розміру) даної земельної ділянки.

Окрім того, заявляючи вимогу про визнання частково недійсним Розпорядження Київської міської державної адміністрації №170 від 21.02.2007р., позивач (за зустрічним позовом) взагалі не навів правового обґрунтування даної вимоги, тобто не зазначив жодної норми діючого законодавства, якою врегульоване дане питання.

Автокооперативом „Весна” фактично у зустрічному позові не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, що є підставою для застування п.3 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Також апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з п.п. 3, 3-1 ч.1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви подаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановленому порядку та розмірі, а також сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Матеріалами справи підтверджено, що до зустрічного позову взагалі не додано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки в додатку до зустрічного позову вказано лише платіжне доручення про сплату державного мита.

Розміри ставок державного мита із заяв, що подаються до господарських судів, встановлені в п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, згідно з пп. „б” якого із позовних заяв немайнового характеру підлягає сплаті державне мито за ставкою 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто – 85,00 грн.).

Як вбачається з матеріалів справи, в зустрічному позові заявлено кілька вимог немайнового характеру спору, а саме:

- визнання Автокооперативу „Весна” належним користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 5;

- зобов'язання Київської міської ради оформити у користування Автокооперативу „Весна” земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 5;

- визнання недійсним Розпорядження Київської міської державної адміністрації №170 від 21.02.2007р. в частині об’явлення (оголошення) інвестиційного конкурсу на продаж і забудову спірної земельної ділянки.

При цьому, як уже зазначалось вище, до зустрічного позову було додано платіжне доручення про сплату державного мита лише у розмірі 118,00 грн., тобто в меншому розмірі, ніж встановлено діючим законодавством. Окрім того, в графі „призначення платежу” відсутні відомості про те, що державне мито сплачено саме за подання до Господарського суду міста Києва зустрічного позову Автокооперативу „Весна” у даній справі, тоді як платіжне доручення на безготівкове перерахування державного мита та квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви, мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява) оплачується державним митом. Аналогічна позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 04.03.1998р. №02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” .

Неподання доказів сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу є підставою для повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. п. 4, 10 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем (за зустрічним позовом) було порушено правила об'єднання вимог, з наступних підстав.

В ст. 58 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Натомість, заявлені у зустрічному позові вимоги немайнового характеру виникають з різних правових підстав і тягнуть за собою різні правові наслідки, що може суттєво утруднити вирішення спору, оскільки під час розгляду зустрічного позову суду необхідно буде встановити відповідність оскаржуваного розпорядження Київської міської державної адміністрації актам чинного законодавства України, наявність достатніх підстав як для визнання позивача (за зустрічним позовом) належним користувачем спірної земельної ділянки, так і для зобов'язання оформити останню за позивачем (за первісним позовом).

У відповідності до положень ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, зустрічний позов може бути подано до позивача за первісним позовом, однак вимога про визнання частково недійсним розпорядження пред’явлена Київській міській державній адміністрації, яка не є стороною (позивачем) у справі №35/472-11/184, оскільки позивачем в даному випадку є Київська міська рада. Отже, вимога про визнання частково недійсним Розпорядження Київської міської державної адміністрації №170 від 21.02.2007р. не містить ознак зустрічної позовної вимоги.

Проаналізувавши норми Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у разі виявлення під час вирішення питання прийняття позовної заяви до розгляду порушення позивачем правила поєднання вимог чи об'єднання в одній позовній заяві кількох вимог до одного чи кількох відповідачів, і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суд має повернути дану позовну заяву і додані до неї документи без розгляду на підставі п.5 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України. Навіть у випадку коли позивач правомірно об'єднав вимоги, пов'язані між собою, суд вправі повернути позовну заяву, якщо вважатиме, що сумісний розгляд об'єднаних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що в зустрічній позовній заяві об'єднано кілька вимог немайнового характеру, сумісний розгляд яких перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін у справі та зможе суттєво утруднити вирішення спору, дана обставина свідчить про порушення позивачем (за зустрічним позовом) правила об'єднання вимог і в даному випадку підлягають застосуванню норми п.5 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, надані сторонами у справі, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом було порушено порядок його подання, визначений в господарському процесуальному судочинстві.

Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.

В ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Ухвала Господарського суду міста Києва від 29.10.2009р. №05-5-11/31090 прийнята з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга Автокооперативу „Весна”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що при поданні апеляційної скарги на Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.10.2009р. №05-5-11/31090 відповідачем (за первісним позовом) було сплачене державне мито у розмірі 100,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №112 від 20.11.2009р.

Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” не передбачено справляння державного мита за подання апеляційної скарги на ухвали суду.

Відповідно до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Пунтом 1 частини 1 ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито” передбачено, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, державне мито, сплачене позивачем при поданні апеляційної скарги, має бути повернуто з Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 54-58, 60, 63, 86, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Автокооперативу „Весна” залишити без задоволення, а Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.10.2009р. №05-5-11/31090 – без змін.

2. Матеріали справи №35/472-11/184 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Повернути Автокооперативу „Весна” (04209, м. Київ, вул. Озерна, 5, р/р №2600030453 в Оболонському відд. №8142 Ощадбанку м. Києва, МФО 320229, код ЄДРПОУ 22867113) з Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК у Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) державне мито у розмірі 100,00 грн. (сто гривень 00 коп.), сплачене згідно платіжного доручення №112 від 20.11.2009р. Оригінал платіжного доручення №112 від 20.11.2009р. знаходиться в матеріалах справи №35/472-11/184.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

10.02.10 (відправлено)