Рішення № 78422070, 28.11.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/1707/18

Провадження №2/442/1028/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Медведика Л.О.,

за участю секретаря Чолавін Н.П.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дрогобич цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезгаданим позовом, в підтвердження позовних вимог посилається на те, що йому на праві спільної власності належить квартира АДРЕСА_1. Цю квартиру він приватизував разом з донькою - відповідачем по справі ОСОБА_5 та онуками - третіми особами. Упродовж 2002 року він особисто здійснив ремонт у вказаній квартирі, придбав меблі та все необхідне для проживання у ній. У цій квартирі до кінця квітня 2011 року відповідач проживала разом зі своїми дітьми (третіми особами). ОСОБА_6 був знятий з реєстраційного обліку 03.04.2011 року і фактично проживає за адресою: АДРЕСА_5.

08.11.2013 року ОСОБА_7 також була знята з обліку у вищезгаданій квартирі. З 2013 року відповідач проживає в даній квартирі сама. Перестала його допускати до даної квартири, змінила замки, тобто, - чинити перешкоди йому у користуванні квартирою. З приводу цього він звертався до правоохоронних органів, на що отримував відповідь про вирішення спору в судовому порядку. Вказує на те, що відповідач перешкоджає йому, як власнику, користуватися спірною квартирою, іншого житла він не має, його право порушене, відтак, змушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 23.03.2018 року відкрито провадження у даній справі.

13.04.2018 року третьою особою подано пояснення щодо позову, в якому ОСОБА_6 просить відмовити в задоволенні позову за безпідставністю.

16.04.2018 року позивачем подано відповідь на пояснення третьої особи щодо позову, в якому позивач підтримує позовні вимоги.

16.04.2018 року відповідачем ОСОБА_5 було подано зустрічну позовну заяву та ухвалою суду від 18.04.2018 року у прийнятті такого було відмовлено.

16.04.2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просила суд відмовити в задоволенні позову повністю.

18.04.2018 року представником позивача подано відповідь на відзив з обґрунтуванням позовних вимог позивача.

25.04.2018 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Позивач в судовому засіданні підтримав позов, просив його задоволити. Пояснив, що він отримав квартиру, відремонтував, займався її приватизацією, а тепер його туди не впускають. На даний час проживає в родичів, не має де жити, хоче, щоб його вселили в дану квартиру.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримала думку свого довірителя, вказала, що позивач є співвласником квартири. В 2017 році намагався потрапити туди, однак марно. Його особисті відносини з відповідачем не є підставою обмеження його права власності на майно.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з»явилася. Забезпечила явку свого представника ОСОБА_3, яка заперечила щодо задоволення позову, пославшись на його безпідставність. Додала, що у спірній квартирі є ще інші співвласники та чому позов подано лише до ОСОБА_5 не зрозуміло. В квартирі відключена вода і інші комунальні послуги. Забита каналізація. В матеріалах перевірки ВП ГУНП немає даних про перешкоджання позивачу у користуванні квартирою. Її довірителька не має можливості проживати в цій квартирі, так як відсутні комунальні послуги, тому твердження позивача, що вона там перебуває і створює для нього перешкоди в користуванні квартирою неправдиві. Просила суд відмовити в задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_6 допитаний в судовому засіданні як свідок пояснив, що позивач (його дід) ніколи в спірній квартирі не проживав. Рік-два назад виявив бажання в ній жити. З 1992 року по 1994 рік він з батьками, дідом та бабою проживали в АДРЕСА_6. В 1994 році він з батьками переїхали проживати в квартиру НОМЕР_3 за вищезгаданою адресою. На початку 2000-х років сусід заповів позивачу квартиру АДРЕСА_2. Потім його дід вийшов на пенсію. Дідова теща мала будинок в с. Літиня Дрогобицького району, куди він переїхав жити. В квартирі НОМЕР_2 за вищезгаданою адресою ніхто не проживав. Позивач від квартири НОМЕР_3 мав ключі до 2004 року. Потім вони змінили замки. Вказав, що його мати (відповідач по справі) не чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою. Просив відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи ОСОБА_6- ОСОБА_4 просив відмовити в задоволенні позову. Вказав, що позивач зареєстрував своє місце проживання в день подання позову. Після цього у нього немає доказів, що йому чинять перешкоди. Вказав, що відсутність у позивача ключів від спірної квартири не передбачає спосіб захисту порушеного права як вселення. Доказів вини з боку відповідача суду не представлено. Ні відповідач, ні треті особи не отримували від позивача прохання жити в даній квартирі.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з»явилася та не повідомила суд про причини своєї неявки. Задоволене судом клопотання про її допит як свідка було згодом відкликано заявниками.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши надані суду докази, оцінивши їх в сукупності, суд враховує наступні обставини.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на квартиру, виданим 26.03.2002 року комісією з питань приватизації житла при виконкомі Дрогобицької міської ради на підставі розпорядження №4/1-6, зареєстрованого ДК МБТІ та ЕО у реєстрову книгу №13968, позивачу (ОСОБА_1.) та членам його сім»ї (ОСОБА_5, ОСОБА_6., ОСОБА_8) на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_3.

Звідси, з огляду на норму ст.319 ЦК України, позивач має беззаперечне право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. При цьому право власника(співвласника) проживати у своїй квартирі жодним чином не пов'язано з моментом реєстрації свого місця проживання у ній, поданням подібного позову до цього чи після цього моменту, наявності чи відсутності у позивача іншого житла. Фактичне проживання відповідачки чи відсутність такого у квартирі, в доступі до якої вона створює перешкоди іншому співвласнику для вирішення питання вселення теж значення не має.

Таке його право обмежувалося відповідачем по справі, що підтверджується матеріалами за висновками Дрогобицького ВП ГУНПУ у Львівській області №4708 та №4725. За даними цих перевірок позивач звертався в поліцію саме із-за того, що його донька не пускає в квартиру. Двоє інших співвласників квартири у заявах в поліцію позивача не значаться. Такими доказами спростовуються висловлені представником відповідача сумніви щодо визначення її довірительки як відповідача по справі. Крім того, саме відповідачка значиться платником в квитанціях по оплаті за комунальні послуги, а інші два співвласники ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зняті з реєстраційного обліку в даній квартирі і фактично там не проживають, що підтверджено зокрема показами свідка на стороні відповідачки, допитаного в судовому засіданні.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-709цс16 від 16.11.2016 р. положення ст. 391 ЦК України визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким чином, право власності, як абсолютне право, має захищатися і судом у разі звернення до нього із відповідним позовом.

Оскільки позивач, не може фактично користуватися у передбачений законом спосіб житлом, а відповідач створила йому перешкоди у доступі до квартири, замінивши замок у вхідних дверях, то такі права підлягають поновленню шляхом його вселення у цю квартиру, що буде належним способом реалізації захисту порушеного права позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 102, 113, 43, 81, 264, 265 ЦПК України , суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задоволити.

Вселити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) у квартиру АДРЕСА_4.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.273 ЦПК України.

Суддя Медведик Л.О.