Рішення № 78418490, 10.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 грудня 2018 року № 826/7671/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енгельхарт СТП (Україна)»доГоловного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енгельхарт СТП (Україна)» (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.03.2017 № 0014481404, 0014461404, 0014451404.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку контролюючого органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до відповідних показників податкової звітності. За таких обставин, контролюючий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017, а рішення постановлене з урахуванням п. 10 частини першої Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31 березня 2017 відповідачем на підставі акту перевірки № 97/26-15-14-04-01/39112313, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0014481404, яким позивачу за порушення п.п.200.1, 200.4 Податкового кодексу України зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень-листопад 2016 року всього на суму 20 030 250,00 грн, в т.ч. за основним платежем (сума завищення) - 13 353 500 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 6 676 750,00 грн;

- 0014461404, яким позивачу за порушення п.п.185.1, 198.1, 198.3, 198.6, 200.1, 201.1 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення ПДВ за листопад 2016 року в сумі 3 501 088,00 грн;

- 0014451404, відповідно до якого у позивача, враховуючи порушення п.п.200.1, 200.4, 200.14 Податкового кодексу України, виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування та відсутність права на врахування суми від'ємного значення при наданні бюджетного відшкодування за жовтень-листопад 2016 в загальному розмірі 116 693,00 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, зменшення суми від'ємного значення та бюджетного відшкодування, ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій з поставки зернових між позивачем і ТОВ «Агро.С.С», ТОВ «Реалагро-центр», ТОВ «Інвест Агро Трейд», ФГ «Терра України», ТОВ «Компанія Шарман».

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, ґрунтується виключно на обставинах порушення норм податкового законодавства контрагентами контрагентів позивача, тобто особами, з яким позивач в господарські взаємовідносини не вступав.

Інших обставин зменшення розміру від'ємного значення акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

За таких обставин, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності діяльності контрагентів позивача, яка (фіктивність), встановлена в акті перевірки з огляду на порушення норм податкового законодавства особами, з яким позивач у взаємовідносини не вступав, не сприймаються судом, як преюдиційна обставина, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагентів позивача або безпосередньо посадових осіб позивача, було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України, або звільнено від кримінальної відповідальності за нереабілітуючих обставин.

В той же час, як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом було детально здійснено аналіз змісту та обсягу господарських операцій між позивачем і спірними контрагентами, що вказані в наданих позивачем до перевірки договорах купівлі-продажу зернових, договорах зберігання, прибуткових (видаткових) та податкових накладних, платіжних дорученнях, ТТН, актах приймання-передачі, складських квитанціях (а.с.28-42 том 1).

Жодних зауважень до належності та повноти наданих до перевірки документів акт перевірки в собі не містить.

Аналогічні документи по взаємовідносинам з ТОВ «Агро.С.С» (а.с.73-247 том 1), ТОВ «Реалагро-центр» (а.с.1-110 том 2), ТОВ «Інвест Агро Трейд» (а.с.37-202 том 3), ФГ «Терра України» (а.с.112-141 том 2), ТОВ «Компанія Шарман» (а.с.1-36 том 3), долучено позивачем до матеріалів справи.

Зі змісту наданих позивачем до матеріалів справи документів, судом встановлено, що за період з 01.09.2016 по 30.11.2016 між Позивачем та ТОВ «Агро.С.С.», ТОВ «Реалагро-Центр», ТОВ «Компанія Шарман» та ТОВ «Інвест Агро Трейд» було укладено ряд однотипних договорів поставки на умовах СРТ («перевезення оплачене до ...») згідно Інкотермс в редакції 2010 p.

Щодо насіння соняшнику поставка здійснювалась на: Філію «ТОВ «Олсідз Блек Сі»; «Олійно-екстракційний завод».

Щодо кукурудзи, пшениці та ячменю, поставка здійснювалась на порт Южний, ТОВ «ТІС- Зерно».

Дані обставини підтверджуються належним чином засвідченими копіями ТТН, які також містять в собі відтиск штампів зернових складів про прийняття зерна.

Передача та одночасно перехід права власності на товар, між сторонами оформлені відповідними видатковими та податковими накладними, які, як зазначалось вище, детально були досліджені під час перевірки.

Стосовно ФГ «Терра України», судом встановлено, що між Позивачем та ФГ «Терра України» було укладено ряд договорів поставки насіння соняшника на умовах EXW («франко завод ...») згідно з Інкотермс в редакції 2010 р. з місцем поставки: зерновий склад ПП «Стандарт Україна».

Передача товару від ФГ «Терра України» Позивачеві підтверджується відповідними складськими квитанціями на зерно, виданими ПП «Стандарт України» - зерновим складом на підставі договору складського зберігання зерна № 56 від 19.10.2016 p., укладеним між Позивачем та ПП «Стандарт України», зі змінами та доповненнями, та актами приймання-передачі зерна.

Позивач придбав у ТОВ «Агро.С.С.», ТОВ «Реалагро-Центр», ФГ «Терра України», ТОВ «Компанія Шарман» та ТОВ «Інвест Агро Трейд» товар - сільськогосподарську продукцію (насіння соняшнику, пшеницю, ячмінь, кукурудзу), який у подальшому був використаний Позивачем у його господарській діяльності, а саме для переробки насіння соняшнику відповідно до договору на переробку давальницької сировини №02012/SRV210916 від 21.09.2016 та актів приймання-передачі продукції (а.с.1-85 том 4).

В той же час, подальша поставка позивачем за кордон у режимі експорту пшениці, кукурудзи і ячменю, підтверджується належним чином засвідченими копіями експортних договорів та експортних декларацій (а.с.86-195 том 4).

Разом з цим, як вже зазначалось, не прийняття до уваги вказаних документів, як належних доказів правомірності формування позивачем показників податкової звітності, обумовлено лише порушенням норм податкового законодавства третіми особами в ланцюгу постачання.

Відповідно до положень ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оскільки в основу прийнятих ППР покладено висновки про безтоварність господарських операцій внаслідок та порушенням норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, Окружний адміністративний суд міста Києва не вбачає за необхідне повторно детально здійснювати аналіз первинних бухгалтерських, перевізних та податкових документів по взаємовідносинам позивача зі спірними контрагентами, адже, як вже зазначалось, акт перевірки жодних претензій до належності та повноти вказаних документів, в собі не містить.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в наданих до перевірки документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, контролюючий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства третіми особами, з якими позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та видаткових накладних, актів приймання-передачі товару, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для зменшення платнику податків від'ємного значення з ПДВ, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки постачальників в ланцюгу постачання, ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б таким особам збільшувались/зменшувались суми грошових зобов'язань з ПДВ, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відтак, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі докази, не доведено обставин протиправного формування позивачем показників податкової звітності на підставі зазначених вище досліджених судом господарських операцій.

За таких обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам ч.2 ст.2 КАС України, внаслідок чого є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Так, позивачем сплачено судовий збір в сумі 354 720,46 грн, який, відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

В той же час, суд не знаходить підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правову допомогу, з урахуванням наступного.

Відповідно до заяви про відшкодування витрат на правову допомогу (вх. № 59100/18 від 01.06.2018) та доповнення до даної заяви (вх.№14815/18 від 20.07.2018), позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві 243 756 грн.

Положеннями ч. 2 ст.134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Як передбачено ч.ч.5-7 вказаної статті процесуального закону, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в зв'язку з їх не співмірністю, внаслідок чого суд вирішує дане питання на основі наявних доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем і АО «Саєнко Харенко» укладено договір про надання правової допомоги № 01/08/14-2 від 01.08.2014 з додатками, предметом якого є надання виконавцем замовнику послуг з правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в сумі 243 756,00 грн, до матеріалів справи долучено рахунок-фактуру №03-26-0795/17 від 20.12.2017, платіжне доручення №8505 від 20.12.2017, акт прийому-передачі наданих послуг та документ під назвою Детальний опис наданої правової допомоги.

Відповідно до Детального опису, загальна вартість робіт становить 203 130 грн, ПДВ - 40 626,00 грн.

Втім, оскільки позивачем до матеріалів справи не надано податкової накладної на загальну суму 243 756,00 грн, в т.ч. ПДВ - 40 626,00 грн, яка складена відповідно до вимог п.187.1 Податкового кодексу України, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що витрати на правову допомогу у вказаній сумі документально не підтверджені, з урахуванням того, що АО «Саєнко Харенко» є платником ПДВ, а отже, у випадку надання позивачу відповідних послуг, було зобов'язано скласти відповідну податкову накладну по першій з подій, що визначені у п.187.1 ПК України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.03.2017 № 0014481404, 0014461404, 0014451404, складені Головним управлінням ДФС.

3. Стягнути на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕНГЕЛЬХАРТ СТП (УКРАЇНА)» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 354 720,46 (триста п'ятдесят чотири тисячі сімсот двадцять грн 46 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕНГЕЛЬХАРТ СТП (УКРАЇНА)» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39112319, адреса: 01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 12, 4-Й ПОВЕРХ).

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович