Рішення № 78417963, 08.11.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 року справа № 823/2489/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Кульчицького С.О.,

за участю: секретаря судового засідання – Зачепи Х.В.,

представника позивача ОСОБА_1 - за ордером,

представника відповідача ОСОБА_2 – за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства “Канівриба” до Ліплявської сільської ради об’єднаної територіальної громади Черкаської області про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось приватне акціонерне товариство “Канівриба” (далі – позивач) з адміністративним позовом, в якому просить скасувати рішення Ліплявської сільської ради об’єднаної територіальної громади Черкаської області (далі – відповідач) “Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік” № 4-4/VIII від 22.12.2017.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що оскаржуване рішення прийнято усупереч положенням Конституції України та Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, а тому є незаконним та таким, що підлягає до скасування.

Ухвалою від 02.07.2018 відкрито провадження у справі за даним позовом та призначено підготовче засідання з розгляду справи.

Заперечуючи проти позову відповідачем 27.07.2018 надано до суду заперечення на адміністративний позов, в якому відповідач посилається на відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на вимоги Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році”, відповідно до п. 4 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” якого передбачено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Також у запереченнях відповідач вказує, що ті самі обмеження щодо застосування зазначених вище норм Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" не застосовуються до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів у 2018 році згідно із Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році”.

Ухвалою від 02.10.2018 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено судове засідання з розгляду справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити повністю з підстав, викладених у позові та письмових поясненнях від 22.10.2018. Також представник позивача у судовому засіданні вказав, що оскаржуване рішення порушує права позивача лише в частині встановлення плати за землю, пояснивши, що щодо встановлення інших місцевих податкових зборів оскаржуване рішення не порушує права, свободи та охоронювані законом інтереси позивача.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на обставини зазначені у запереченні на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Приватне акціонерне товариство “Канівриба” зареєстроване як юридична особа 27.04.2000 та за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням юридичної особи є: Черкаська область, Канівський район, с. Литвинець, вул. Рибна, 1.

Відповідно до договору оренди землі б/н від 11.04.2005 позивач є орендарем земельної ділянки загальною площею 986,770 га для риборозведення, яка знаходиться в адміністративних межах Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області.

З матеріалів справи судом встановлено та визнається сторонами, що відповідно до ст. 8 Закону України “Про добровільне об'єднання територіальних громад” рішенням Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області № 1-14/VІІ від 13.04.2017 утворено Ліплявську сільську об'єднану територіальну громаду з адміністративним центром у с. Ліпляве.

29 жовтня 2017 року відбулися вибори сільського голови та депутатів Ліплявської сільської ради, 24.11.2018 відбулась перша сесія Ліплявської сільської ради, як місцевої ради Ліплявської об'єднаної територіальної громади.

У подальшому, керуючись Планом діяльності з підготовки проектів регуляторних актів Ліплявської сільської ради на 2018 рік, рішенням Ліплявської сільської ради № 4-4/VIII від 22.12.2017 “Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік” прийнято, зокрема, Положення про оподаткування платою за землю на території Ліплявської сільської ради.

Не погоджуючись із порядком ухвалення рішення Ліплявської сільської ради № 4-4/VIII від 22.12.2017 “Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік” в частині затвердження Положення про оподаткування платою за землю на території Ліплявської сільської ради позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28.12.2014, яким, зокрема, викладено в новій редакції розділ ХІІ Податкового кодексу України “Податок на майно”.

Згідно зі ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до п. 269.1. ст. 269 Податкового кодексу України платники земельного податку власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Базою оподаткування земельним податком відповідно до ст. 271 Податкового кодексу України є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно з п. 271.2. ст. 271 Податкового кодексу України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Позивач звертаючись з даним позовом до суду, посилається на те, що оскаржуване рішення в частині встановлення плати за землю на території Ліплявської сільської об'єднаної територіальної громади на 2018 рік прийнято відповідачем із порушенням особливостей прийняття регуляторних актів органами та посадовими особами місцевого самоврядування, які передбачені Законом України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

Статтею 1 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” № 1160-IV від 11.09.2003 року (далі – Закон № 1160-IV) визначено, що регуляторний акт – це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері нормативно-правовим актом. Регуляторним органом, зокрема є місцевий орган виконавчої влади та орган місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.11 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування”, акти органів місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом, відповідно до Закону України “Про доступ до публічної інформації”.

Частиною 12 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом № 1160-IV.

Приписами ч. 2 ст.13 Закону № 1160-IV визначено, що повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються, шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Згідно зі ст.5 ч.1 п.1 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, доступ інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в інформаційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах мереж Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом.

Однак, при вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" №12245-VIII від 01.01.2018, установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Отже, у 2018 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Водночас, у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік.

Окрім того, приписами пункту 12.3.5 встановлено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов'язок фізичних та юридичних осіб сплатити місцеві податки і збори, незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Зазначене вище свідчить про безпідставність та правову необґрунтованість доводів позивача про протиправність оскаржуваного рішення.

Крім того, суд бере до уваги, що позивач звертаючись до суду просить скасувати рішення Ліплявської сільської ради об’єднаної територіальної громади Черкаської області (далі – відповідач) “Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік” № 4-4/VIII від 22.12.2017, яким встановлено на території Ліплявської сільської ради на 2018 рік: плату за землю, податок на нерухоме майцно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок, транспортний податок, при цьому представник позивача під час судового розгляду даної справи наголошував, що оскаржуване рішення порушує права позивача лише в частині встановлення плати за землю на 2018 рік.

У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), зокрема у п.58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04 повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними та не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію відповідача суд дійшов до висновку, що у задоволені позову слід відмовити повністю.

Судові витрати розподілити за правилами ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 14, 72, 76 - 79, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову приватного акціонерного товариства “Канівриба” (19030, Черкаська область, Канівський район, с. Литвинець, вул. Рибна, 1, ідентифікаційний код 02799036) до Ліплявської сільської ради об’єднаної територіальної громади Черкаської області (19020, Черкаська область, Канівський район, с. Ліпляве, вул. Центральна, 2, ідентифікаційний код 35821118) про скасування рішення — відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.12.2018.

Суддя С.О. Кульчицький