Рішення № 78417667, 04.12.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2018 р. № 520/9558/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Шапошник С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 27.06.2018 року №002930/1309 за формою «Ф», яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 78934,40 гривень за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період : 2017 рік та від 27.06.2018 року №002931/1309 за формою «Ф», яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 3190,40 гривень за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період : 2017 рік, як такі, що суперечать вимогам чинного законодавства України.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення - рішення незаконними, отже, підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив його задовольнити, посилаючись на наведені у ньому доводи.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити з огляду на позицію, викладену у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником об'єкту нерухомості: нежитлової будівлі літ. «Р-1» загальною площею 99,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 10.10.2016, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, реєстровий номер 2253.

ОСОБА_3 також є власником об'єкту нерухомості: нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 180,9 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Б-1» загальною площею 76,9 кв.м., нежитлової будівлі літ. «В-1» загальною площею 86,6 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Г-1» загальною площею 95,6 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Д-1» загальною площею 445,8 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Е-1» загальною площею 82,7 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Ж-2» загальною площею 301,7 кв.м., нежитлової будівлі літ. «З-1» загальною площею 260,4 кв.м., нежитлової будівлі літ. «И-1» загальною площею 60,9 кв.м., нежитлової будівлі літ. «К-1» загальною площею 101,6 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Л-1» загальною площею 547,2 кв.м., нежитлової будівлі літ. «М-1» загальною площею 34,4 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Н-1» загальною площею 192,0 кв.м. що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 10.10.2016, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, реєстровий номер 2250.

Право власності на зазначені нежитлові будівлі зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

На об'єкти нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності, видані відповідні технічні паспорти виробничих будівель, отже, такі відносяться до будівель промисловості.

Судом встановлено, що відповідачем відносно позивача були складені податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 року №002930/1309 за формою «Ф», яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 78934,40 гривень за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період : 2017 рік та від 27.06.2018 року №002931/1309 за формою «Ф», яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 3190,40 гривень за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період : 2017 рік.

Позивач не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, звернувся до суду за їх оскарженням

Згідно зі ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до пп. 266.1.1 п.266.1, пп.266.2.1 п.266.2, пп.266.3.1, пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості; об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка; базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток; база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно із пп. 266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

За приписами пп. 266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України податкове/ податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Підпунктом 266.6.1. п. 266.6. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 14.1.129-1 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Відповідно до пп. є пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об'єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Аналіз підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, свідчить про те, що не є об'єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості. Сполучник "зокрема" вказує на те, що перелік таких підприємств не є вичерпним.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, Будівлі нежитлові (код 12) підрозділяються на: 121 Готелі, ресторани та подібні будівлі; 122 Будівлі офісні; 123 Будівлі торговельні; 124 Будівлі транспорту та засобів зв'язку; 125 Будівлі промислові та склади; 126 Будівлі для публічних виступів, закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення; 127 Будівлі нежитлові інші.

До групи Будівлі офісні (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств, банків, поштових відділень, органів місцевого управління, урядових та відомчих департаментів тощо.

Будівлі промислові та склади (код 125) віднесено до класу 1251 "Будівлі промислові", який включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням.

Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000К призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Також в Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Таким чином, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промислові, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд вважає, що контролюючим органом помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.

Також суд вказує, що з системного аналізу положень ПК України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктивно випливає, що поняття "платник податку" безумовно не є тотожним поняттю "об'єкт оподаткування".

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник такої нерухомості. Отже, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи - підприємці /фізичні особи належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Так, згідно з приписами частини другої статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи. створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно із пунктом 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Норма підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Таким чином, належні позивачу нежитлові будівлі, будучи будівлями промисловості, не є об'єктами оподаткування в силу імперативних приписів закону (підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) і податок на нерухоме майно не повинен нараховуватись.

Згідно п.п. 4.1.4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно п. 110 Рішення ЄСПЛ по справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (заява №36985/97), адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

У справі "Щокін проти України" Європейський суд з прав людини у рішенні від 14.10.2010 року дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Також, в рішенні Серков проти України (Serkov v. Ukraine) від 07.07.2011, заява № 766/05, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, рнокпп НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ39599198) про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 27.06.2018 року №002930/1309 та №002931/1309, які винесені відносно ОСОБА_3.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська,46, код ЄДРПОУ 39599198) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, рнокпп НОМЕР_1) у розмірі 821,25 грн. ( вісімсот двадцять одна гривня 25 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 10 грудня 2018 року.

Суддя Заічко О.В.