Рішення № 78417295, 06.12.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

06 грудня 2018 р. № 400/2722/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1 доІнгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Миколаєва Миколаївської області, пр. Богоявленський, 55-е, Миколаїв, 54018 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними рішення Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про відмову у призначенні пенсії від 24.04.18, 08.05.18 та від 12.06.18 року, визнати протиправною бездіяльність щодо непризначення пенсії та зобов'язати відповідача призначити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 02.04.2018 в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1, у 2000 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) визнано неконституційними положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) щодо заборони виплату пенсії при виїзді на постійне місце проживання за кордон, а відтак з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права позивача на призначення та виплату пенсії. Представник позивача звернувся з цього приводу в квітні 2018 року до Інгульського об'єднаного управління ПФУ м. Миколаєва Миколаївської області з заявою про призначення та виплату пенсії ОСОБА_1, однак відповідачем безпідставно відмовлено йому у призначенні пенсії.

Відповідач проти позову заперечив, надав відзив, в обґрунтування якого, посилаючись на положення частини третьої статті 35, статті 44 та статтею 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зазначив про відсутність підстав для призначення пенсії позивачу, так як не дотримано вимоги порядку звернення, передбаченого Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", так як законодавством не передбачено прийняття заяви про призначення виплати пенсії від особи, яка діє по довіреністю або за дорученням та представляє інтереси іншої особи-пенсіонера. Окрім цього, пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами, та на сьогоднішній день між Україною та Ізраїлем не укладено жодного договору стосовно соціального забезпечення громадян цих країн.

В свою чергу, у відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відзив жодним чином не спростовує доводів позовної заяви, та просив задовольнити позову в повному обсязі.

Суд розглянув справу в порядку скороченого провадження, без виклику сторін, відповідно до вимог ст.263 КАС України.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, в 2000 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де бу прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Ізпаїлі.

ОСОБА_1 при віці 71 рік має страховий стаж понад 44 року, тобто наявні усі необхідні умови для признаяення пенсії за віком, встановлені ч. 1 ст. 26 Закону.

В квітні 2018 року позивач через представника звертався до відповідача з заявами про призначення йому пенсії за віком. До заяви представник позивача додав копії: довіреності, посвідчення особи, РНОКПП, трудової книжки, паспорту для виїзду за кордон, копії дипломів, оригінали довідом з місць роботи, копія листа ПФУ та нотаріально посвідчена та апостильована заява про призначення пенсії.

Листом від 24.04.2018 №7787/02 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії, в якому зазначив, що позивачем, всупереч Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок) не надано підтвердження реєстрації позивача на території України.

Листом від 08.08.2018 №9278//08 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії, в якому зазначив, що позивачем відповідано до Порядку необхідно особисто звернутися до УПФУ з відповідною заявою.

Також, 01.06.18 представником позивача були надіслані до УПФУ додаткові документи - а саме довідки про заробітну плату ОСОБА_1, однак відповідачем відповіддю від 12.06.18 №11614/02 було відмовлено в долученні цих документів.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними вказаних рішень та зобов'язати відповідача призначити йому пенсії за віком з 02.04.2018.

Відповідно до ст. 8 Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

При цьому, за ч. 1 ст. 26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

За ч. 1 ст. 44 Закону заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач и, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

З огляду на наведене, ОСОБА_1 який є громадянином України, але постійно проживає за межами її території, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держав щодо належного пенсійного забезпечення.

Відтак, у відповідача немає правових підстав не призначати пенсію позивачу.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У будь-якому випадку згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів суду, що існують правові підстави не поновлювати позивачу виплату пенсії.

Також, суд не погоджується з висновком відповідача про особисте звернення позивача, оскільки законним представником є не лише особа, яка представляє майнові права та законні інтереси недієздатних та обмежено дієздатних осіб, як це встановлено статтею 242 Цивільного кодексу України, а й особа, яка представляє майнові права та інтереси дієздатних осіб, але таких, що через свій фізичних стан (старість, хвороба) не можуть особисто здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадкуах, визначених цим Законом; мінімальна пенсія - це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом. Згідно ч. 1 ст. 28 цього Закону, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Позовні вимоги щодо індексації пенсії задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведені, та ч. 2 ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачене щорічне проведення індексації.

З огляду на наведене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 704,80 грн., підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 НОМЕР_1) до Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський ,55-е,Миколаїв,54018 41250638) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, викладене у листах від 24.04.18 №7787/02, від 07.05.18 №9278/02 та від 12.06.18 №22614/02.

3. Зобов'язати Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр-т Богоявленський, 55-Є, Миколаїв, 54018, код ЄДРПОУ 41250638) призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) виплату пенсії за віком, починаючи з 02.04.2018 року, у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський ,55-е,Миколаїв,54018 41250638) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 704,80 гривень (сімсот чотири грн. вісімдесят коп.).

6. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 10.12.18