Рішення № 78417044, 03.12.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

03 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3563/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді – Петросян К.Є.,

за участю: секретаря судового засідання – Грищенко М.І.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05 листопада 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганській області, відповідно до якого позивач просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 07.12.2017 по 31.08.2018;

- зобов’язати відповідача виплатити позивачу заборгованість по пенсії за період з 07.12.2017 по 31.08.2018.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 у справі №812/519/18 УПФУ в м.Лисичанську Луганської області було зобов’язано зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періоди його роботи з 18.06.1990 по 17.09.1990, з 01.08.1991 по 30.09.1991, з 01.09.1992 по 26.10.1993, з 04.11.1993 по 09.02.1995 та з 13.02.1995 по 31.03.2002 та зобов’язано призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за нормами ч.3 ст.114 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

На підставі вищевказаного рішення суду відповідачем у липні 2018 року ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком на пільгових умовах з 07.12.2017, тобто у відповідності до законодавства, з дня його звернення зі заявою за призначенням пенсії. Це підтверджується відміткою у трудовій книжки ОСОБА_1 та протоколом про призначення йому пенсії від 10.07.2018. Але виплата пенсії ОСОБА_1 була почата тільки у вересні 2018 року. При цьому, коли ОСОБА_1 отримав пенсію, то з’ясувалося, що пенсія йому була виплачена тільки за вересень 2018 року. Щодо пенсії за період з 07.12.2017 по 31.08.2018, яку він не отримав своєчасно з вини УПФУ в м.Лисичанську Луганської області, то вона йому виплачена не була. Також позивачу не повідомили на підставі чого пенсія за період з 07.12.2017 по 31.08.2018 йому не виплачена.

ОСОБА_1 відомо, що рішення про призначення йому пенсії з 19.06.2018 відповідачем приймалося 22.08.2018 розпорядженням №857694, але у цьому розпорядженні чомусь вказано про якийсь перерахунок пенсії від 07.12.2017. Також у розпорядженні вказано, що пенсія призначена ОСОБА_1 згідно з Законом України і, що заявником є ОСОБА_1, але коли та з якою заявою він звертався взагалі відомості відсутні.

Вважаючи розпорядженням №857694 від 22.08.2018 протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку статті 383 КАС України та рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 по справі №812/519/18, розпорядження відповідача №857694 від 22.08.2018 визнано протиправним та зобов’язано відповідача вжити заходів для виконання рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018.

ОСОБА_1 вважає бездіяльність відповідача в частині невиплати до теперішнього часу йому пенсії за період з 07.12.2017 по 31.08.2018 протиправною та такою, що порушує його право на соціальні виплати.

Ухвалою суду від 12.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

УПФУ в м.Лисичанську Луганської області через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду 03.12.2018 надано відзив на позов (а.с.45,46), відповідно до якого відповідач позовних вимог не визнає з наступних підстав.

07.12.2017 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з особистою заявою про призначення пенсії.

07.12.2015 згідно рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року по справі № 812/519/18 позивача взято на облік в управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області, як внутрішньо-переміщену особу за матеріалами електронної пенсійної справи.

Відповідач є суб’єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який здійснює свої повноваження відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об’єднані управління, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015р. за № 41/26486. Відповідно до вказаного Положення відповідач підпорядковуються Пенсійному Фонд; України та безпосередньо головному управлінню Пенсійного фонду України в Луганській області, а також у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Пенсійного Фонду України, в тому числі цим Положенням, та наказами Пенсійного фонду України і головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.

В листі Міністерства соціальної політики України від 16.02.2016 №672/о/10-16/081 «Про посилення контролю щодо обліку внутрішньо переміщених осіб» зазначено, що з метою забезпечення дієвого контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб та здійснення соціальних виплат необхідно забезпечити належне реагування на інформацію, яка надходить від органів МВС, Нацполіції, СБУ, Держприкордонслужби тощо.

З метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. №637» Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» соціальні виплати особі щодо якої отримана інформація мають бути тимчасово призупинені, до надходження відповідних відомостей від органів Державної міграційної служби, або підтвердження особою факту проживання за місцем проведення виплат.

08.06.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» №365, якою внесено зміни до Постанови КМУ від 05.11.2014 №637 та затверджено Порядок призначення (відновлення ) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам їх фактичного проживання/перебування.

ОСОБА_1 виплата пенсії за вересень 2018 року була проведена за відомістю вересня 2018 року. Доплата пенсії за період з 19.06.2018 по 31.08.2018 в сумі 31765,51 грн нарахована на додаткову відомість та буде виплачена за умови відповідного фінансування.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335, що відноситься до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365, вбачається що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньої переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, так виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Позивач та його представник у судове засідання не прибули, представник позивача розгляд справи просив проводити без його участі.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, згідно відзиву на адміністративний позов, розгляд справи просив проводити за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-78 КАС України, суд дійшов такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, є внутрішньо переміщеною особою (а.с.8-12).

07.12.2017 позивач звернувся із заявою до УПФУ в м.Лисичанську Луганської області про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст.114 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (а.с.53-54).

Рішенням № 4105 від 18.12.2017 управління відмовило позивачу в призначенні пенсії згідно ст.114 п.3 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” через відсутність необхідного пільгового стажу 25 років. Згідно вказаного рішення, відповідачем не були зараховані до пільгового стажу роботи позивача у періоди з 18.06.1990 по 17.09.1990, з 01.08.1991 по 30.09.1991, з 01.09.1992 по 26.10.1993, з 04.11.1993 по 09.02.1995 та з 13.02.1995 по 31.03.2002 (а.с.123-127).

Позивач не погодившись з вищевказаним рішенням відповідача звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17.04.2018 у справі №812/519/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов’язання вчинити певні дії, задоволені частково: визнано протиправним та скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області від 18.12.2017 № 4105 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов’язано управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.12.2017 про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні (а.с.13-17).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного від 19.06.2018 рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17.04.2018 у справі № 812/519/18 - скасовано в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов’язання управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за нормами пункту ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” період роботи з 18.06.1990 по 17.09.1990, з 01.08.1991 по 30.09.1991 та з 04.11.1993 по 09.02.1995 в Краснодонському шахтобудівельному управлінні треста “Краснодонвуглебуд” у якості учня підземного гірника з повним робочим днем на підземній роботі, підземним гірником 3 розряду з повним робочим днем на підземній роботі, гірничим майстром підземним з повним робочим днем на підземній роботі та заступником начальника шахтопроходки з повним робочим днем на підземній роботі; з 01.09.1992 по 26.10.1993 в Шахтопроходчеському управлінні № 6 треста “Луганськшахтопроходка” в якості гірничого майстра з повним робочим днем на підземній роботі; з 13.02.1995 по 31.03.2002 в Сьомому воєнізованому гірничорятувальному загоні Державної воєнізованої гірничорятувальної служби в вугільній промисловості України в якості помічника командира взводу та командиром взводу.

Ухвалено нове рішення у відповідній частині. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов’язання вчинити певні дії – задоволено частково: зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за нормами пункту ч. 3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” період роботи з 18.06.1990 по 17.09.1990, з 01.08.1991 по 30.09.1991 та з 04.11.1993 по 09.02.1995 в Краснодонському шахтобудівельному управлінні треста “Краснодонвуглебуд” у якості учня підземного гірника з повним робочим днем на підземній роботі, підземним гірником 3 розряду з повним робочим днем на підземній роботі, гірничим майстром підземним з повним робочим днем на підземній роботі та заступником начальника шахтопроходки з повним робочим днем на підземній роботі; з 01.09.1992 по 26.10.1993 в Шахтопроходчеському управлінні № 6 треста “Луганськшахтопроходка” в якості гірничого майстра з повним робочим днем на підземній роботі; з 13.02.1995 по 31.03.2002 в Сьомому воєнізованому гірничорятувальному загоні Державної воєнізованої гірничорятувальної служби в вугільній промисловості України в якості помічника командира взводу та командиром взводу та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за нормами пункту ч.3 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. У задоволенні позовних вимог щодо зобов’язання УПФУ в м. Лисичанську повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.12.2017 про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням до його пільгового стажу періодів роботи з 18.06.1990 по 17.09.1990, з 01.08.1991 по 30.09.1991, з 01.09.1992 по 26.10.1993, з 04.11.1993 по 09.02.1995 та з 13.02.1995 по 31.03.2002 – відмовлено (а.с.18-22).

На підставі вищенаведеного рішення суду відповідачем у липні 2018 року позивачу призначена пенсія за віком на пільгових умовах з 07.12.2017, тобто з моменту звернення позивача з заявою про призначення пенсії, відповідно до розпорядження відповідача від 10.07.2018 №4105 (а.с.23-24, 48).

Виплата пенсії ОСОБА_1 розпочата в вересні 2018 року, при цьому пенсія за період з 07.12.2017 по 31.08.2018 позивачу виплачена не була (а.с.43-44).

16.10.2018 ОСОБА_1 звернувся до УПФУ в м.Лисичанську Луганської області із заявою, в якій просив повідомити причини невиплати пенсії за період з 07.12.2017 по 31.08.2018 та відповідно виплати пенсію за вказаний період (а.с.26).

Згідно відповіді УПФУ в м.Лисичанську Луганської області, останній зазначив, що у зв’язку з тим, що в рішенні Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 було відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо зобов’язання УПФУ повторно розглянути його заяву від 07.12.2017 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, підстави для призначення та виплати йому пенсії з 07.12.2017, а саме з дня первинного звернення ОСОБА_1 відсутні. Оскільки повторна заява ОСОБА_1 на призначення пенсії відсутня, то пенсія була призначена з дати набуття чинності постанови Донецького апеляційного адміністративного суду, тобто з 19.06.2018. Заборгованість по пенсії ОСОБА_1, яка створилася з 19.06.2018 по 31.08.2018 відповідачем визнається, але при цьому вказано, що ця заборгованість буде виплачена тільки за умови відповідного фінансування (а.с.27).

Розпорядженням №857694 від 22.08.2018 позивачу призначено пенсію з 19.06.2018 (а.с.25,130).

Вважаючи розпорядження №857694 від 22.08.2018 протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку статті 383 КАС України та окремою ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 по справі №812/519/18 визнано протиправним розпорядження управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області від 22.08.2018 №857694 про визначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах з 19.06.2018, яке порушує право ОСОБА_1 на належне призначення пенсії, підтверджене рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17.04.2018 та Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 у справі № 812/519/18. Також, зобов’язано управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області вжити заходів для виконання рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 по справі №822/1673/18 та в місячний строк з дня отримання даної окремої ухвали повідомити Луганський окружний адміністративний суд про результати вжитих заходів.

При цьому, в мотивувальній частині ухвали суду від 18.10.2018 суд дійшов до висновку, що рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 у справі №812/519/18 не може вважатися виконаним належним чином, доки відповідач не прийме розпорядження про призначення пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви позивача від 07.12.2017 із врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні від 19.06.2018, а саме, стосовно визначення дати призначення пенсії позивачу з 07.12.2017. Також, суд дійшов до висновку про протиправність дій відповідача щодо призначення пенсії ОСОБА_1 з 19.06.2018 (а.с.28-31).

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За наведених підстав, право позивача на отримання пенсійних виплат з 07.12.2018 визначено судом, тому на сьогодні за відповідачем рахується заборгованість з виплати пенсії позивачу за період з 07.12.2017 по 31.08.2018, яка не виплачена до теперішнього часу.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

Постановою кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, яка набрала чинності з 04.03.2016, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Порядок № 136).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.

Таким чином, невиплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.

Судом встановлено, що відповідач, здійснивши у вересні 2018 року нарахування позивачу пенсії минулих періодів, безпідставно, всупереч вимог частини другої статті 46 Закону № 1058-IV не виплатив позивачу заборгованість по виплаті пенсії, що утворилася за період з 07.12.2017 по 31.08.2018.

З вищевикладених підстав суд вважає необґрунтованими й твердження відповідача, що заборгованість, яка обліковується в управлінні, зокрема за період 19.06.2018 по 31.08.2018, буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного КМУ.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем.

Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося через бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії минулих періодів, а саме за період з 07.12.2017 по 31.08.2018.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії за період з 07.12.2017 по 31.08.2018 та зобов'язання його виплатити ОСОБА_1 пенсію за вказаний період судом визнаються обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 704,80 грн стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 07.12.2017 по 31.08.2018.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з 07.12.2017 по 31.08.2018.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (код ЄДРПОУ 21792407, місцезнаходження: 93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул. ім.В.Сосюри, 347) на користь ОСОБА_1 (і.н.2580700915, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3 (Сорокине), Луганська область, 94800) судовий збір у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено та підписано 10 грудня 2018 року.

Суддя ОСОБА_2