Рішення № 78416907, 10.12.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2018 року справа № 320/5275/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Миронівська районна державна адміністрація Київської області, Шандрівська сільська рада Миронівського району Київської області про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Миронівська районна державна адміністрація Київської області, Шандрівська сільська рада Миронівського району Київської області, у якому просить суд:

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) в розмірі 4,19 умовних кадастрових гектарів, право на яку виникло на підставі рішення Миронівського районного суду Київської області від 14.11.2016.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно відмовив у виділенні їй в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), оскільки згідно з рішенням Миронівського районного суду від 14.11.2016 за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну частку (пай) загальною площею 4,19 умовних кадастрових гектари на території Шандрівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що повноваження на виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів належать сільським, селищним, міським радам, за межами населених пунктів районним державним адміністраціям, тому в Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутні правові підстави для прийняття відповідного рішення.

Третя особа, Миронівська районна державна адміністрація, надала пояснення по суті спору, в яких вказала, що не заперечує проти позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2018 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) учасників справи.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Миронівського районного суду Київської області від 16 березня 2017 року в цивільній справі № 371/1167/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, відділу Держгеокадастру у Миронівському районі Київської області, Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) із резервного фонду земель, переданих у державну власність при розпаюванні колективним сільськогосподарським підприємством імені Шевченка села Шандра Миронівського району Київської області, розміром 4,19 умовних кадастрових гектари в адміністративних межах Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області. Рішення суду набрало законної сили 12.12.2016.

26 грудня 2016 року позивач звернувся до Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області із заявою про виділення йому в натурі (на місцевості) земельного паю розміром 4,19 умовних кадастрових гектари на території Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.13).

Листом від 26 грудня 2016 року вих. № 160 Шандрівська сільська рада Миронівського району Київської області повідомила позивачу, що на її території відсутні землі резервного фонду (а.с.14).

21 квітня 2017 року позивач звернувся до Миронівської районної державної адміністрації Київської області із заявою про ухвалення рішення про виділення земельної ділянки в натурі (а.с.15).

У відповідь на заяву, позивач отримав лист Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 03 травня 2017 року № 59/06/14-1958, яким питання виділення земельної ділянки не було вирішено, однак позивачу вказано, що судом не визначено, з якої категорії земель має бути визначена земельна ділянка, яка була б передана у користування в разі її відсутності у колективному сільськогосподарському підприємстві імені Шевченка села Шандра Миронівського району Київської області (а.с.16).

14 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась із аналогічною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (а.с.17-18).

Листом від 18.04.2018 № Х690/0-3783/0-17 Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило позивача, про те, що для виділення земельного паю в натурі йому необхідно звернутись до Миронівської районної державної адміністрації Київської області (а.с.19).

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначаються Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Частинами 1 та 2 статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» врегульовано, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Як вже було зазначено вище, 14.11.2016 в цивільній справі № 371/1167/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, відділу Держгеокадастру у Миронівському районі Київської області, Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Шандра» про визнання права на земельну частку (пай) позовні вимоги задоволено. 14 листопада 2016 року зазначене рішення набрало чинності (а.с.13).

Відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом; оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку; приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Тобто, відповідно до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» до повноважень районних державних адміністрацій віднесено прийняття рішення щодо виділення земельних ділянок в натурі власникам земельних часток (паїв), якщо ці земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів.

Однак, суд звертає увагу, що на території Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області весь резервний фонд земель для ведення сільськогосподарського товарного виробництва відсутній, так як був розпайований в 2000 році серед членів КСП імені Шевченка (лист-відповідь Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області від 26.12.2016 № 160) (а.с.14).

При цьому, оскільки Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 № 899-IV регулює питання виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, а такі землі відповідно до вищезазначеного листа-відповіді відсутні, то відповідно спірні відносини необхідно регулювати Земельним Кодексом України.

Частинами 1-3, 5, 10-11 статті 25 Земельного кодексу України врегульовано порядок приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій та встановлено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості). Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

З аналізу вказаної норми вбачається, що кожна особа має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) і у разі відсутності такої землі - із резервного фонду земель державної або комунальної власності.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», згідно якої при неможливості надати особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

У відповідності до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

01 січня 2013 року набрав чинності Закон України № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Відповідно до частини 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів належить до виключної компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, тобто Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області протиправно відмовлено у вирішенні питання про виділення в натурі земельної частки (паю) ОСОБА_1, право на яку виникло на підставі рішення Миронівського районного суду Київської області від 14.11.2016.

На підставі встановлених судом обставин та зазначених норм закону суд вважає за належне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для винесення оскаржуваного рішення покладено на відповідача, який у даному разі, не довів суду правомірність винесеного рішення.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією №20 від 01.10.2018 (а.с.4).

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) в розмірі 4,19 умовних кадастрових гектарів, право на яку виникло на підставі рішення Миронівського районного суду від 14 листопада 2016 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місцезнаходження АДРЕСА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Дергеокадастру у Київській області (ідентифікаційний код 39817550, місцезнаходження 03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду 10.12.2018.

Суддя Леонтович А.М.