Рішення № 78416514, 04.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2018 р. Справа№200/9861/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка О.М. при секретарі судового засідання Рудь Т.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Дружківського міського відділення.

про визнання незаконною та скасування постанови від 19.07.2018 року №0521/6337/6337/46 та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Дружківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відповідно до якого просив суд визнати незаконним та скасувати постанову про припинення щомісячних страхових виплат від 19.07.2018 року №0521/6337/6337/46 та зав’язати поновити виплати з 01.08.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.01.1991 року він є пенсіонером за віком та з 01.04.2001 року було призначено страхові виплати у зв’язку з професійним захворюванням.

З жовтня 2014 року позивач перебував на обліку відповідача, який здійснював йому страхові виплати, як тимчасово переміщена особа.

02.08.2016 року позивач зареєстрував своє постійне місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відповідним штампом у паспорті.

Згідно з постановою про припинення щомісячних страхових виплат від 19.07.2018 року №0521/6337/6337/46, відповідач припинив виплату позивачу страхових виплат з 01.08.2018 року з підстав ст.ст. 46, 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», а саме скасування довідки тимчасово переміщеної особи.

Позивач вважає припинення страхових виплат незаконним та просить суд визнати незаконним та скасувати постанову про припинення щомісячних страхових виплат від 19.07.2018 року №0521/6337/6337/46 та зобов’язати поновити страхові виплати з 01.08.2018 року.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2018 року суд відкрив провадження у справі, призначивши до розгляду на 30 жовтня 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

30 жовтня 2018 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Зазначив, що в Дружківському міському відділенні управління відсутня паперова особова справа ОСОБА_1, тому відділення здійснювало страхові виплати відповідно до пункту 1 розділу III «Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції», затвердженого постановою правління Фонду від 11.12.2014 р. №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2015р. за № 6/26451, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (із змінами та доповненнями).

У зв’язку з припиненням дії Довідки про взяття на облік ОСОБА_1, Дружківським міським відділенням управління припинено страхові виплати як внутрішньо - переміщеній особи з 01.08.2018, про що винесено постанову від 19.07.2018 р. №0521/6337/6337/46.

На даний момент, проведення внутрішньо переміщеним особам соціальних виплат, які не виплачені за минулий період з травня поточного року здійснюється з додержанням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365», в якому зазначено що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

З моменту припинення страхових виплат ОСОБА_1 жодного разу не звернувся з заявою та відповідним Пакетом документів про відновлення страхових виплат до Дружківського міського відділення управління.

30 жовтня 2018 року розгляд справи відкладено на 26 листопада 2018 року.

Ухвалою від 26 листопад 2018 року суд замінив відповідача по справі з Дружківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на належного Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Дружківського міського відділення.

Ухвалою від 26 листопада 2018 року розгляд справи відкладено на 04 грудня 2018 року.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 є пенсіонером за віком відповідно до посвідчення №10647.

Згідно довідки від 20.11.2017 року №1423003363 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, позивач був взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку в Дружківському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати з жовтня 2014 року по липень 2018 року включно.

19 липня 2018 року відповідачем було прийнято постанову №0521/6337/6337/46 про припинення з 01 серпня 2018 року позивачу щомісячної страхової виплати. Причина припинення протокол комісії №28 від 17.07.2018 року.

Згідно паспортних даних, позивач з 02 серпня 2018 року зареєстрував своє постійне місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно витягу із списку ВПО до листа УСЗН Дружківської міської ради від 21.08.2018 року №01-12/7094-03 (що знаходиться в матеріалах справи) позивачу було скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи у зв’язку з тим, що при обстеженні матеріально-побутових умов сім’ї було виявлено, що заявник надав завідомо недостовірні дані.

Позивач вважає дії відповідача протиправними та звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із цим позовом за захистом свого порушеного права.

Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення страхових виплат з 01 серпня 2018 року.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

У відповідності до вимог ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з’ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов’язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, виплата страхових виплат позивачу припинена з підстав отримання інформації про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.

Водночас, статтею 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» такої підстави для припинення страхових виплат не встановлено.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини суд звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні запроваджено не було.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 Цивільного Кодексу України місце проживання фізичної особи це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 Цивільного кодексу України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії»).

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Аналізуючи відмову відповідача в поновленні страхових виплат, суд вважає, що відповідач діяв не у передбачений законом спосіб, порушуючи право позивача на отримання страхових виплат, незаконно примушуючи його отримувати довідку ВПО, тоді як вона не може бути йому видана, оскільки позивач зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_3.

З огляду на викладене, в діях відповідача вбачаються ознаки дискримінації по відношенню до позивача та відсутність єдиного підходу до виплати страхових виплат громадянам України згідно діючого законодавства. Крім того, відповідач фактично своїми діями ставить в залежність отримання позивачем страхових виплат від його реєстрації як ВПО, коли він вже такою особою не є.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Таким чином, зміна позивачем місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, страхових виплат.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи страхові виплати позивачу з 01.08.2018 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв’язку з чим підлягають захисту порушені права позивача шляхом визнання незаконною та скасування постанови про припинення щомісячних страхових виплат від 19.07.2018 року №0521/6337/6337/46 та зобов’язання відповідача поновити страхові виплати з 01.08.2018 року.

Відповідно до статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, в тому числі, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов’язання відповідача здійснити нарахування та виплату належної позивачу пенсії з 01.08.2018 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.10.2018 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень суму судових витрат у розмірі 704,80 грн.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Дружківського міського відділення про визнання незаконною та скасування постанови від 19.07.2018 року №0521/6337/6337/46 та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати незаконною та скасувати постанову Дружківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі про припинення щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 від 19.07.2018 року №0521/6337/6337/46.

Зобов’язати Дружківське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84205, Донецька область, м.Дружківка, вул. Соборна, 16, ЄДРПОУ 41419235) поновити ОСОБА_1 (84200, Донецька область, м. Дружківка, вул. Донська, 18, РНОКПП НОМЕР_1) страхові виплати з 01 серпня 2018 року.

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати страхових виплат ОСОБА_1 у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Дружківського міського відділення (84122, Донецької області, м. Слов’янськ, вул. Свободи, 5, ЄДРПОУ 41325231) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 10 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.