Рішення № 78416060, 07.12.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 грудня 2018 р. Справа № 120/3950/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, 27.09.2018 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області позивачу як інваліду війни ІІ групи призначено пенсію по інвалідності з надбавкою за особливі заслуги перед Україною відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Згідно проведеного розрахунку пенсії ОСОБА_1 встановлено основний розмір пенсії у сумі 22 426,16 грн., однак з обмеженням виплати максимального розміру пенсії, сума виплати складає 14 350 грн.

У зв`язку з вказаним, позивач вважає, що відповідач неправомірно обмежив загальний розмір пенсії 140350 грн., тобто розміром десяти прожиткових мінімумів, установлених з 01.01.2018 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" для осіб, які втратили працездатність.

Зазначив, що положення ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статі 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визнано такими, що не відповідають Конституції України. При цьому у вказаному рішенні Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України.

У зв'язку з чим позивач просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 27.09.2018;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити виплату ОСОБА_1 суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 27.09.2018 однією сумою.

Ухвалою суду від 08.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, 23.11.2018 надав суду письмовий відзив проти позову, в якому зазначив, що згідно пенсійної справи ОСОБА_1 встановлено, що Головним управлінням 27.08.2018 вперше було призначено позивачу пенсію в розмірі 14350 грн. з урахуванням максимального обмеження встановленого статтею 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII. З огляду на те, що пенсію позивача призначено в 2018 році на нього поширюється дія статті 43 Закону № 2262, яка закріплює право позивача на отримання пенсії в розмірі 10 прожиткових мінімумів встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Суд має взяти до уваги, що положення статті 43 Закону 2262 в редакції чинній на момент призначення пенсії ОСОБА_1 носять імперативний характер та в установленому законодавством порядку неконституційними - не визнавались.

Таким чином, при призначенні пенсії головним управлінням застосовано положення Закону № 2262 в їх системній сукупності з метою забезпечена реалізації права позивача на отримання пенсії.

При цьому слід зазначити, що Закон № 2262 не містить інших норм, які б врегульовували питання визначення максимального розміру пенсії та її виплати без обмеження максимальним розміром.

Враховуючи, що головне управління діє у відповідності до ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, при призначенні пенсії ОСОБА_1 діяло у спосіб визначений Законом № 2262.

По-друге, не знаходять свого підтвердження посилання позивача на Рішення Конституційного суду України від 20.12.2016 справа 7-рп/2016 про втрату чинності положень ч.7 ст. 43 Закону 2262 щодо встановлення максимального розміру пенсії та є безпідставним і необґрунтованим в 2018 році, оскільки предметом розгляду на відповідність Конституції України була норма Закону № 2262, що діяла у період з 01.01.2016 по 31.12.2016.

До того ж, суд має врахувати Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 1-42/2011 яким встановлено, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване ст. 48 Конституції України.

На виконання вимог ухвали суду від 08.11.2018 представником відповідача надано копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 відповідно до Посвідчення серії ААБ №032377 від 31.03.2017 року є інвалідом другої групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.

Відповідно до Протоколу за пенсійною справою - НОМЕР_1 (Міноборони) від 27.08.2018 позивачу призначено пенсію по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення відповідно до Закону України №2262. Загальний розмір пенсії за справою щомісячно становить 20 640,20 грн. до виплати основний розмір пенсії за справою з 27.08.2018 по 31.03.2020 - 14 350,00 грн.

Не погоджуючись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області щодо обмеження пенсії максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

До вказаних спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (в редакції Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно із ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 1-1 Закону № 2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Також, суд зауважує, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, розміри соціальних виплат залежать від фінансово-економічних можливостей держави.

Так, згідно висновку Конституційного Суду України зробленого у своєму рішенні від 25.01.2012 року №3рп/2012, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Конституційний Суд України також зазначив, що передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними.

Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 є помилковим з огляду на те, що даним рішення передбачено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України № 2262-XII втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016, тоді як на час призначення пенсії позивачу (27.08.2018) діяла редакція ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII в редакції Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Зокрема, частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017) передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень, тож, нормами даної статті чітко вказані граничні розміри пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, та в цій редакції дана частина неконституційною не визнавалась.

Таким чином, з 1 січня 2017 року максимальний розмір пенсії було визначено Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та не перевищував десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, тобто - 10740 гривень.

Відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2018 з 01.01.2018 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність збільшився до 1373,00 грн. В зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб з 01.01.2018 року збільшився максимально можливий розмір пенсійної виплати, якій розраховується у відсотковому співвідношенні від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

Оскільки, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних (13730 грн), пенсія ОСОБА_1 у відповідності до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

В свою чергу Головним управлінням виплачується пенсія ОСОБА_1 у розмірі 14350 грн.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що законні підстави для виплати позивачеві пенсії в розмірі більшому, ніж обмеженому законом - відсутні.

На підставі вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Суд Європейського Союзу у справі "Флоруску та інші" про співвідношення права власності й заходів жорсткої економії, прийнятими Румунією з метою реалізації умов, виконання яких вимагалося від Європейського Союзу у рамках надання фінансової допомоги від Європейського Союзу цій державі-члену визнав, що необхідність раціоналізації державних витрат у винятковому контексті світової фінансово-економічної кризи є законною підставою для обмеження здійснення права власності (Eugenia Florescu and Others № C-258/14). Таким чином, Суд Європейського Союзу прямо послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іонель Панфіл проти Румунії" (Ionel Panfile v. Romania № 13902/11).

При вирішенні спірних правовідносин суд також врахував правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" (№43331/12), в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Аналогічний висновок зроблений в рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).

Відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 27.09.2018 та виплатити суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 27.09.2018 однією сумою, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено та за умови звільнення позивача від сплати судового збору, суд не вирішує питання про відшкодування судових витрат.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (вул. Стрілецька, 105, в/ч, м.Вінниця, ІПН НОМЕР_2)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Повний текст рішення суду складено 07.12.2018

Суддя Томчук Андрій Валерійович