Рішення № 78415570, 27.11.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 27.11.2018

Справа № 320/4225/17

Провадження № 2/320/4882/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«27» листопада 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Горбачової Ю.В.,

з секретарем с/з – ОСОБА_1,

за участю: представника позивача – ОСОБА_2,

представника третьої особи, ТОВ «Маттіол» - ОСОБА_2,

третьої особи – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маттіол», ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні кімнатою шляхом виселення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні кімнатою шляхом виселення, в якому з урахуванням уточнень просить усунути перешкоди в користуванні кімнатою № 27 в будинку № 28 по пр. 50-річчя Перемоги у м. Мелітополі Запорізької області, шляхом виселення відповідача ОСОБА_4 з вищезазначеної кімнати № 27, що розташована у гуртожитку за вищевказаної адресою. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вона та ОСОБА_2 є власниками будівлі по просп. 50-річчя Перемоги в місті Мелітополі Запорізької області. ТОВ «Маттіол» отримало вищевказане приміщення в позичку для користування з метою заняття господарською діяльністю (здача в оренду приміщень), здійснює обслуговування гуртожитку, укладає договори з комунальними службами. 01 січня 2016 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір найму житлового приміщення, а саме кімнати № 27 просп. 50-річчя Перемоги, 28 у місті Мелітополі Запорізької області. Згідно умов договору плата за проживання складає 300 грн. на місяць і вноситься не пізніше 23 числа кожного місяця. За несвоєчасне внесення платежів оплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки. Строк дії договору до 31.12.2016 року. Наймач зобов’язаний переукласти (продовжити) даний договір на новий термін, або звільнити найняте приміщення після закінчення обумовленого в договорі строку. Наймодавець має право вимагати від наймача звільнення приміщення в тому числі, якщо наймач не платить по договору найму протягом двох місяців. В порушення умов договору, а саме п.2.2.6 відповідач по справі не переуклав договір на новий термін, приміщення не звільнив. Плату за фактичне користування приміщенням, після розірвання договору найму (закінчення строку дії договору) відповідач по справі не вносить, вимогу виконати умови договору і надати будь-які пояснення ігнорує, приміщення не звільняє, за користування приміщенням не платить більше 5 місяців, чим порушує її право розпорядження власним майном, а також право отримувати прибуток від господарської діяльності (надання в оренду власного нерухомого майна), наносить їй фінансову шкоду (на час подання позовної заяви тільки пряма недоплата за умовами договору найму, що втратив чинність, без врахування пені склала б 1800 грн.), у зв’язку з чим позивач змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

В судове засідання позивач не з’явилася, її представник, ОСОБА_2, в судовому засіданні підтримав позов та просив його задовольнити посилаючись на підстави, викладені в позовній заяві. Крім того, суду пояснив, що він та його дружина, ОСОБА_3 є власниками гуртожитку № 28 по просп. 50-річчя Перемоги в м. Мелітополі Запорізької області, а саме він володіє 1-м та 2-м поверхами, а дружина - з 3-го по 5-й поверхи. Ця обставина підтверджується копією витягу, доданого до позову, а також це можна перевірити у відповідному реєстрі. Відповідач з родиною у зазначеному гуртожитку займає чотири кімнати, а саме № № 26,27,50 та ще одну кімнату, номер якої він не пам’ятає. Кімнату № 27 відповідач винаймав з 1 січня 2016 року за договором найму, який укладав з ФОП ОСОБА_3, однак дія даного договору закінчилася і з 01 січня 2017 року відповідач відмовився далі переукладати договір найму та сплачувати відповідні платежі, а тому він повинен звільнити вказану кімнату. Позивач заперечує факт проживання відповідача у спірній кімнаті з 1995 року, зазначивши, що з часу, коли його дружина та він стали власниками будівлі гуртожитку, то вданій кімнаті мешкали різні особи. Визнає ту обставину, що мешканці особисто укладали договори споживання з КП «Водоканал» та Запоріжжяобленерго.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 у судове засідання не з’явилися без поважних причин, але в судових засіданнях, які відбулися раніше, заперечували проти задоволення позову у зв’язку з безпідставністю вимог позивача, оскільки вважають, що позивач та її чоловік, ОСОБА_2 незаконно отримали у власність будівлю гуртожитку та тероризують його мешканців, які вже десятки років проживають у ньому і вселялися ще на підставі ордерів, які були видані заводом «Продмаш», якому належав гуртожиток. Просять відмовити у задоволенні позову за його необґрунтованістю.

Крім того, відповідач суду пояснив, що у кімнаті №27 гуртожитку він мешкає з дитинства, оскільки цю кімнату отримала його мати, коли працювала на заводі « Продмаш» у 1995 році. Дана кімната була видана родині на тій підставі, що в їх сім’ї було п’ятеро осіб та однієї кімнати, в якій вони мешкали, було замало. Раніше, у 1993 році їй вже була надана кімната № 26, в якій до цього мешкала родина. Відповідач зазначив, що у 2008 році мешканці гуртожитку на пряму уклали договори з комунальними підприємствами на отримання комунальних послуг, утриманням гуртожитку також займаються його мешканці . Відповідач визнав, що у 2016 році він дійсно уклав договір найму з ФОП ОСОБА_3 та щомісяця сплачував суму у 300 гривень. Даний договір він уклав, оскільки не володів інформацією, що інша сторона за даним договором найму не має прав на приміщення гуртожитку. Після того, як він про це дізнався, то припинив сплачувати кошти і договір не продовжував. На даний час він з родиною фактично мешкає у кімнаті №27, хоча фактично зареєстрований у кімнаті №50 цього ж гуртожитку, в якій мешкали його батьки, а зараз мешкає лише батько, оскільки мати у померла у 2018 році.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ТОВ «Маттіол» в особі засновника ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона є директором ТОВ «Маттіол» з 01.02.2017 року, до цього була заступником директора. Кому належить по документам гуртожиток за адресою: просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 в м. Мелітополі вона не знає. Чула лише, що гуртожиток належить ОСОБА_3 Будь-якої документації по будівлі гуртожитку в неї немає. В її обов’язки входить нарахування сум по оплаті за комунальні послуги мешканцям вказаного гуртожитку. В кімнатах 26,49,50 гуртожитку відповідач проживав майже з народження. В кімнаті № 27 ОСОБА_4 до укладення договору не мешкав, це вона бачить по документам. Після закінчення дії договору оренди кімнати відповідач продовжував 3 місяці платити орендну плату. Ці гроші вона приймала і направляла на розрахунковий рахунок ТОВ «Маттіол», як плату за фактичне користування приміщенням. У кімнаті № 27 гуртожитку ОСОБА_4 почав проживати з 01.01.2016 року, коли уклав договір зі ОСОБА_3 До цього кімната рахувалася за ОСОБА_7, з якою був укладений договір ТОВ «Матіол». Відповідач потім уклав шлюб з дочкою ОСОБА_7. Чи мешкала фактично в цій кімнаті ОСОБА_7 їй невідомо. Вона бачила по документам, що в кімнаті № 27 гуртожитку проживали і інші мешканці, Ліпінецький та Корсікова.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що ОСОБА_2 з’явився у їх гуртожитку приблизно у 2002 році. Між ОСОБА_2 та мешканцями гуртожитку виникли спірні відносини. Він заявляв, що він є власником і змушував їх заключати договори найму, але більша частина мешканців гуртожитку відмовлялися від укладення цих договорів, а деякі особи укладали. Сама вона з 1987 року працювала на заводі ім. Воровського та з 1990 року була зареєстрована в кімнаті № 97 цього гуртожитку. Фактично в цій кімнаті вона почала мешкати з 1997 року. В подальшому отримала ще одну кімнату № 98 в цьому ж гуртожитку. Їй відомо, що сім’я ОСОБА_4 теж з того часу займала дві кімнати № 26 та № 27, які знаходяться на 3-му поверсі, дві перші кімнати з лівої сторони. Всі ремонтні роботи в гуртожитку робилися за кошти та силами мешканців гуртожитку. ТОВ «Маттіол» та ОСОБА_2 ніяких робіт в гуртожитку не проводили. Вона була обрана мешканцями 5-го поверху гуртожитку в якості скарбника, в її обов’язки входило збирати гроші для ремонту.

Вислухавши сторони, їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними, а тому не підлягають задоволенню. Таких висновків суд дійшов, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_2 в обґрунтування своїх вимог посилаються на те, що вони є власниками будівлі гуртожитку по просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополь Запорізької області, вказуючи, що це підтверджується наданою суду копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Суд неодноразово наголошував, як до відкриття провадження по справі, так і протягом судового розгляду на тому, що сторони мають довести суду кожну обставину, на яку вони посилаються в обґрунтування своїх вимог. Однак, позивач та його представник не надали суду для огляду оригінал свідоцтва про право власності, на яке вони посилалися, а також не надали інших доказів, які б підтверджували те, що саме вони є власниками житлової будівлі за адресою : просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 в м.Мелітополь.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено, що її право є порушеним та не доведено ту обставину, яка надає їй право вимоги щодо виселення будь-яких осіб із зазначеного у позові житла.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_4 представив суду оригінали ордерів на вселення у кімнати №№ 26,27,50 в гуртожиток для малосімейних осіб за адресою : м. Мелітополь вул. 4- та Повздовжня, буд. 28 в м. Мелітополь. Копії вказаних ордерів долучені до матеріалів справи.

За загальнодоступною інформацією вул. 4-та Повздовжня в м. Мелітополь була перейменована на просп. 50-річчя Перемоги.

Відповідно до ст. 127 Житлового кодексу України, п. 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року за № 208, жилі будинку реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, й призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Згідно зі ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Так, згідно ордеру на житлову площу в будинку (гуртожитку) для малосімейних осіб від 10.09.1993 року, виданого ОСОБА_9, яка працює в АТ «Мелітопольпродмаш», на право заняття з сім’єю з 5 осіб житлової площі в будинку для малосімейних по вул. 4-та Повздовжня, буд. 28 кім. 50 в м. Мелітополь. Ордер виданий на підставі спільного рішення адміністрації, профспілкового комітету, протокол № 10 від 19.08.1993 року. Склад сім’ї: ОСОБА_9 - найманець, ОСОБА_10 – чоловік, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1 - син, ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_2 – син , ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3 – дочка.

Згідно ордеру на житлову площу в будинку (гуртожитку) для малосімейних осіб від 05.05.1994 року, виданого ОСОБА_9, яка працює в АТ «Мелітопольпродмаш», на право заняття з сім’єю з 5 осіб житлової площі в будинку для малосімейних по вул. 4-та Повздовжня, буд. 28 кім. 26 в м. Мелітополь. Ордер виданий на підставі спільного рішення адміністрації, профспілкового комітету, протокол № 5 від 19.04.1994 року. Склад сімї: ОСОБА_9 - найманець, ОСОБА_10 – чоловік, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1 - син, ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_2 – син , ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3 – дочка.

Згідно ордеру на житлову площу в будинку (гуртожитку) для малосімейних осіб від 18.04.1995 року, виданого ОСОБА_9, яка працює в АТ «Мелітопольпродмаш», на право заняття з сім’єю з 5 осіб житлової площі в будинку для малосімейних по вул. 4-та Повздовжня, буд. 28 кім. 27 в м. Мелітополь. Ордер виданий на підставі спільного рішення адміністрації, профспілкового комітету, протокол № 4 від 10.04.1995 року. Склад сім’ї: ОСОБА_9 - найманець, ОСОБА_10 – чоловік, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1 - син, ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_2 – син , ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3 – дочка.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_4, на законних підставах разом з батьками вселився у вищезазначені кімнати та тривалий час постійно проживає в гуртожитку по просп. 50-річчя Перемоги, буд. 28 у м. Мелітополь Запорізької області, а саме, починаючи з 1993 року, має постійну реєстрацію в гуртожитку, в кімнаті № 50, але фактично мешкає разом з дружиною у кімнаті № 27.

Факт реєстрації ОСОБА_4 в гуртожитку з 3 вересня 2002 року підтверджується відміткою у його паспорті, а також інформаційною довідкою, отриманою на запит суду.

Те, що родина відповідача проживала у гуртожитку з 1993 року підтверджується дослідженими в судовому засіданні ордерами на вселення та показами свідка ОСОБА_13, яка підтвердила зазначену обставину.

До посилань представника позивача, що відповідач ОСОБА_4 став мешкати у кімнаті № 27 лише з 2016 року, суд ставиться критично, оскільки ніяких належних доказів цій обставині ним не надано. Надані ним на дослідження копії документів внутрішнього обліку ТОВ «Маттіол» суд не сприймає належними доказами, оскільки в судовому засіданні не доведено ролі даного товариства у спірних правовідносинах і до того ж ОСОБА_2 є засновником цього товариства. Свідок ОСОБА_6 надала суду пояснення, що, будучи директором ТОВ «Маттіол», не має достовірної інформації, хто є власником гуртожитку, вона лише за вказівкою засновника здійснює нарахування плати за проживання мешканцям гуртожитку і за представленими їй документами вона знає, що кімната № 27 у різні роки рахувалася за різними особами.

Таким чином, виходячи з доведених в суді обставин, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 на протязі тривалого часу законно мешкає у кімнаті № 27 гуртожитку по просп. 50-річчя Перемоги, буд.28 в м. Мелітополь Запорізької області.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до п.1 ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст. 310 ЦК фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до ч.4 ст.311 ЦК фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, установлених законом.

У свою чергу, відповідно до ст.1 Першого протоколу до конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі ст.8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме — існування достатніх і тривалих зв’язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі §1 ст.8 конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме — від наявності достатніх та триваючих зв’язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання в право на повагу до житла (див. рішення від 13.05.2008 у справі «McCannv. the United Kingdom», п.50) (пп.40, 41 рішення ЄСПЛ від 2.12.2010).

У пункті 36 рішення від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла», за змістом ст.8 конвенції, не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлене у законному порядку. «Житло» — це автономна концепція, що не залежить від класифікації в національному праві. Те, чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило б захист на підставі п.1 ст.8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме — від наявності достатніх триваючих зв’язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення від 11.01.95 у справі «Buckley v. the United Kingdom», п.63).

Отже, у справі «Прокопович проти Росії» встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі (незалежно від його правового режиму) є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст.8 конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим утручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Дотримання порядку надання жилої площі в гуртожитку впливає на правовий статус осіб, які в них проживають. Визнання вселення незаконним тягне за собою виселення без надання іншого житла відповідно до стст.116, 132 Житлового кодексу УРСР. Особа, яка вселилася до житлового приміщення гуртожитку без дотримання встановленого порядку, не набуває права користування таким житлом.

Згідно з п.17 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3.06.86 №208, громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають в їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім’ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету й комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім’ї громадян, які проживають разом із ним.

Згідно із ч.4 ст.9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Таким чином, встановивши, що відповідач вселився до кімнати №27 в гуртожитку за адресою: просп. 50-річчя Перемоги, 28 в м. Мелітополі, з підстав, що не суперечать п.17 Примірного положення про гуртожитки, тривалий час користувалася цим житлом, а саме на протязі більше 23 років, суд дійшов висновку, що право користування позивача вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені п.2 ст.8 конвенції і виселення його зі спірної житлової кімнати є невиправданим втручанням у його право на повагу до житла.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Оскільки обставини, які мав довести позивач в обґрунтування своїх вимог залишилися недоведеними, тому позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 57, 76, 80, 81, 95, 258, 259, 265, 354, 355 ЦПК України, ст. 47 Конституції України, ст. ст. 4, 109, 127-129 ЖК України, ст. ст. 310,311 ЦК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколи до неї, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маттіол», ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні кімнатою шляхом виселення. - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 7 грудня 2018 року.

СУДДЯ: Ю.В. Горбачова