Рішення № 78402690, 03.12.2018, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/3500/17

2/583/193/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого-судді Сидоренка Р.В.,

при секретарі Зубатовій І.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №5 у м. Охтирці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, треті особи Охтирська міська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4, про визнання недійсним заповіту, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту, в якому просить суд визнати не дійсним заповіт ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 з часу його складання.

Свої вимоги мотивує тим, що 11 червня 2017 року померла ОСОБА_6, бабуся позивача, що підтверджується свідоцтвом про смерть, свідоцтвами про народження, свідоцтвами про шлюб та свідоцтвами про розірвання шлюбу. ОСОБА_6 належала на праві приватної власності квартира за адресою: вул. Перемоги (колишня Леніна), 6, кв. 21, згідно договору купівлі - продажу від 24.12.2001 року. Позивач із часу свого народження жила однією сім’єю з бабусею.Остання доглядала за нею в дитинстві. Тобто, бабуся та онука були дуже близькі.Все життя ОСОБА_6 говорила позивачу та всім родичам і друзям, що бажає, щоб саме онуці (позивачу) залишилась на згадку про неї її квартира. У 2010 році ОСОБА_6 повідомила, що склала заповіт, яким все належне їй майно заповіла позивачу.В подальшому часто підтверджувала у розмовах саме таке своє волевиявлення.Позивач постійно подовгу проживала у ОСОБА_6, разом зі своїми родичами (матір’ю, братом, його дружиною, в подальшому зі своїми дітьми), проводила із бабусею багато часу, свята, вихідні, обмінювались подарунками.Під час хвороб бабусі позивач допомагала у лікуванні.Коли стан здоров’я ОСОБА_6 погіршився, позивач разом зі своєю матір’ю доглядала за нею. Бабуся постійно висловлювала їй подяку за таке відношення та наголошувала, що на пам’ять залишає свою квартиру. Часто вона це робила в присутності свідків.Остаточно стан здоров’я бабусі погіршився у лютому 2017 року, коли вона вже не могла ходити.Останні місяці життя за нею доглядали позивач та мати (донька бабусі) ОСОБА_4.Вони ж разом із матір’ю організовували поховання та поминки померлої бабусі.Відповідач також є онуком ОСОБА_6.Відповідача деякий час після народження приносили та приводили до бабусі для спілкування, проте коли його батько ОСОБА_7 (син померлої) перестав проживати із сім’єю, це спілкування припинилось.В гості до бабусі відповідач практично не приходив. Лише у 2014 році, коли вона зі своїми рідними поїхала відпочивати, а бабуся захворіла, відповідач зі своєю матір’ю кілька разів відвідували бабусю. В період з 09.08.2014 по 21.08.2014 р. бабуся перебувала у лікарні.При цьому необхідно зазначити, що на час від’їзду на відпочинок стан здоров’я у неї був задовільний і вона наполягала на тому, щоб вони поїхали відпочивати.Після повернення із відпочинку позивача з родичами відповідач з бабусею не спілкувався.Після погіршення стану здоров’я ОСОБА_6 відповідач та його рідні ніяк не допомагали бабусі, не відвідували її.Під час поховання ані відповідача, ані його рідні не було, на поминальних днях вони також не були присутні, могилу бабусі не відвідують. Ніякої допомоги для проведення вказаних заходів відповідач та його рідні не надавали, не пропонували своєї допомоги.ОСОБА_6 розповідала позивачу, її матері, сусідам про те, що сім’я відповідачів хотіла, щоб вона склала заповіт на своє майно на їх користь. Проте вона відмовила і весь час повторювала, що залишає квартиру позивачці.Бабуся із 1990-х років хворіла неврологічними хворобами, часто лікувалась в амбулаторному відділенні 2-ї обласної психіатричної лікарні.Починаючи з 2011 року позивач дізналась, що у бабусі є психічна хвороба.Її стан здоров’я погіршувався, інколи після лікування поліпшувався.Вже у 2011 році бабуся то розповідала, що вона хвора і їй треба лікуватись, то говорила, що вона не дурна і щоб всі самі їхали лікуватись. Часто забувала події, плутала події, не впізнавала оточуючих, скаржилась на головний біль.Вона постійно ходила в поліцію, розповідала і у відділі та знайомим, що у неї все крадуть, проникають у її житло. Вішала на свої двері по 4-5 замків, постійно їх змінювала. Розповідала, що у неї викрадають речі, посуд.Часто у бабусі був знервований стан, безсоння, вона вела себе неадекватно.В період загострення хвороби вона виглядала хворобливою, не впізнавала навіть рідних, говорила собі під ніс щось нерозбірливе, яке не мало ніякого сенсу, заговорювалась.Позивач тривалий час була зареєстрована у бабусиній квартирі, а після її смерті звернулась до нотаріуса, де померла склала заповіт. У позивача прийняли заяву та сказали, що після 6 місяців необхідно прийти знову із рядом документів. В подальшому нотаріус їй повідомила, що заповіт на її ім’я недійсний, так як є заповіт від 2014 року на ім’я відповідача, яким ОСОБА_6 заповіла йому все своє майно.Позивач вважає, що в силу свого хворобливого стану ОСОБА_6 у 2014 році не могла особисто скласти заповіт, так як адекватно не сприймала дійсність і в силу такого стану не могла в повному обсязі керувати своїми діями та повною мірою усвідомлювати значення факту складення заповіту. Отже, позивач вважає, що заповіт, складений від імені ОСОБА_6 на користь відповідача і який стосується всього майна ОСОБА_6, в тому числі квартири за адресою: АДРЕСА_1, є недійсним, так як волевиявлення ОСОБА_6 не було вільним та не відповідало її волі. Заповіт слід визнати не дійсним з підстав передбачених у ч. 1, ст. 225 ЦК України оскільки на час підписання заповіту вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

В судовому засіданні позивач та її представник заявлені вимоги підтримали із підстав викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив на позовну заяву, яким позов не визнав та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В відзиві зазначив, що дійсно 11.06.2017 померла його бабуся (матір його батька) ОСОБА_6, яка проживала одиноко у ІНФОРМАЦІЯ_1. З моменту його народження він проживав разом з бабусею. Коли батько залишив їх з матір’ю, вони переїхали до батьків мами. Проте він періодично бачився з бабусею, приходив до неї в гості, вона приходила до них. Він допомагав їй, приносив ліки, продукти. Між ними були дуже добрі стосунки. Бабуся говорила, що відчуває свою провину перед ним за те, що її син залишив його, ніякої матеріальної допомоги йому не надає. І щоб якось згладити цю вину, вона виявила бажання залишити йому квартиру. Ні він, ні члени його родини ніколи не піднімали це питання з бабусею та, тим більше, не просили її залишити йому квартиру. Це було виключно її побажання та воля. І наскільки йому відомо, про це вона радилася з його батьком, який також підтримав її з цього приводу. У 2014 році вона попросила відвести її до нотаріуса з метою оформлення заповіту. Його мама вирішила відвести її до державного нотаріуса ОСОБА_8, аби ні в кого не було ніяких сумнівів щодо законності даного заповіту. Перед посвідченням заповіту нотаріус довго спілкувався із ОСОБА_6, задавав їй якісь запитання. Переконавшись у вільному волевиявленні бабусі, нотаріус посвідчив заповіт ОСОБА_6 на його користь. Що стосується відносин позивача з бабусею, то хотів би зазначити, що вони зовсім не такі, як вона вказала у своєму позові. Бабуся постійно конфліктувала як зі своєю донькою ОСОБА_4, так і онукою ОСОБА_1 (позивачем по справі). Остання хотіла, щоб бабуся переписала на неї квартиру, але бабуся не мала такого бажання. У 2010 році завдяки численним скандалам бабусю все-таки змусили скласти заповіт на користь онуки ОСОБА_1 Але у розмові з ним бабуся говорила, що бажає цю квартиру залишити саме йому. У 2013 році бабуся посварилася зі своєю донькою ОСОБА_4, яка взяла у неї на зберігання коштовності та не віддала. У позовній заяві позивач намагається ввести суд в оману, зазначивши, що весь час жила з бабусею однією сім’єю, що ОСОБА_6 хотіла залишити квартиру онуці, що позивач подовгу проживала у бабусі. Позивач лише була зареєстрована із 2009 року разом зі своєю донькою в квартирі бабусі, але там жодного дня не жила. Вона проживала у трикімнатній квартирі своєї матері ОСОБА_4 Позивач навмисно замовчує перед судом той факт, що «гарні» стосунки з бабусею дійшли до того, що остання змушена була звернутися 11.08.2014 до Охтирського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні та користуванні житловим приміщенням у квартирі, шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, зняття з паспортної реєстрації. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22.09.2014, справа № 583/2981/14-ц визнано ОСОБА_1 разом з її неповнолітньою донькою такими, що втратили право користування квартирою бабусі. Дане судове рішення - це об’єктивна характеристика відносин позивача з його бабусею. Рішення ОСОБА_1 не оскаржувала, воно набрало законної сили 06.10.2014, що підтверджує повне визнання ОСОБА_1 тих фактів та обставин, що вказані в даному судовому рішенні. Черговим підтвердженням волевиявлення бабусі переоформити квартиру на нього є те, що у 2015 році після складання заповіту на його користь вона прийшла до них у гості та зазначила, що донька з онукою її постійно «гризуть» (дослівно) за квартиру. З метою гарантування його права на цю квартиру бабуся запропонувала її подарувати на його користь. Оскільки на той час він був неповнолітнім, то для оформлення договору дарування необхідно було отримати дозвіл органу опіки та піклування. Для цього за проханням бабусі його мама ОСОБА_9 звернулася до виконавчого комітету Охтирської міської ради із відповідною заявою. Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради від 17.04.2015 № 58 надано дозвіл ОСОБА_9 на надання згоди на вчинення правочину неповнолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 - укласти договір дарування на ім’я дитини приватної однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Проте, договір дарування так і не оформили, оскільки знайомі бабусі порадили їй цього не робити. Він з мамою не наполягав на оформленні договору дарування, оскільки це була виключно ініціатива бабусі. Вважає, що підстав для визнання заповіту недійсним немає. Це виключно воля бабусі, про що вона неодноразово говорила йому, його мамі, його бабусі та іншим особам. Заповіт складав державний нотаріус ОСОБА_8, який перед цим обов’язково переконався у її намірах, у адекватності та здатності сприймати події. Тим більше, що в період складання заповіту бабуся зверталася з позовом до Охтирського міськрайонного суду про виселення ОСОБА_1 зі своєї квартири, приймала участь в судових засіданнях, тощо. Якби бабуся в цей період не усвідомлювала значення своїх дій чи не могла керувати ними, суд обов’язково це помітив і не задовольняв би її позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав думку відповідача зазначену в відзиві, проти позовних вимог заперечував,просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Крім того надав доповнення до відзиву, де також зазначив про відсутність порушених прав позивача.

Третя особа ОСОБА_4в судовому засіданні вимоги позивача підтримала та пояснила, що вона є донькою померлої ОСОБА_6Проблеми із психічним здоров’ям у матері виникли давно. У 1990 році вона вже лягала у лікарню, оскільки у неї почалась тривога, страх проникнення до квартири. Пояснювала, що приходить з прогулянки і боїться, що хтось десь сховався і починає провіряти, чи немає ніде нікого. Завжди ставила перед вхідними дверима пусті каструлі та відра. В подальшому вона періодично лікувалась і амбулаторно, і на денному стаціонарі, стаціонарно. Із віком вона частіше починала забувати що хворіє, вони її вмовляли лікуватись. Проте мати соромилась, що про це дізнаються сусіди. Коли їй зовсім стало погано, то вона забула що хвора, але наполягала на тому, що психічно здорова і відмовлялась лікуватись. У 2011 році у мами з’явились нав’язливі ідеї, що в квартиру вже проникають, крадуть майно. Коли вони заперечувати мама ображалась й говорила, що інші люди її розуміють, а вони ні. У 2011 році вони на її прохання вже поставили двоє вхідних дверей та 5 замків. Дійшло до того, що вона почала звертатись до поліції та до прокуратури про те, що із квартири зникли речі. Отже, із роками хвороба продовжувала прогресувати. В 2013 році до страху крадіжки у неї почались галюцинації. Повідомляла, що застає в квартирі сусіда, який він приходив до неї вночі, стояв над нею. З нею ніхто не спілкувався, а до сім’ї відповідача вона могла прийти через свою хворобу, оскільки могла забути, що з ними не спілкується. Батько відповідача (її брат) в даний момент веде бродячий спосіб життя, то в тюрмі, то на волі. У неї не було ніяких намірів заповідати своє майно на братового сина. В 2014 році матір не могла розуміти своїх дій.

За клопотанням сторони позивача у судовому засіданні були допитані ряд свідків.

Допитана як свідок ОСОБА_10, яка є сусідкою померлої ОСОБА_6 пояснила, що вона знала ОСОБА_6, знала її доньку ОСОБА_4, бо остання доглядала за нею. В останні роки ОСОБА_6 була складною людиною, спочатку скаржилась на сусіда, буцім то він її обкрадає, потім почала носити із собою документи. Вона могла забути ключі, і вони викликали доньку і онуку. Вона з нею неодноразово спілкувалась, допомагала субсидію оформляти. Померла розповідала лише про доньку та онуку. Свідок навіть не знала, що у неї хтось ще є крім них. Із розмов з померлою було видно, що вона не здорова. Такий стан у неї вона помітила починаючи із 2013-2014 років. Іноді їй кращало, лікувалась в лікарні, приходила й розповідала їй про це. Вона, як голова ОСББ побачила відповідача тільки тоді коли почався судовий спір і він попросив довідку, що бабуся проживала за даною адресою. Вона пам’ятає, що бабуся виписувала дочку і правнучку, мабуть це було в 2014 році. Пояснювала їй, що виписує їх щоб отримувати субсидію. Із нею не можна було розмовляти агресивно. Сусід просто з нею різко порозмовляв і вона почала на нього наговорювати. Коли у сусіда померла мати, вона до нього лагідно ставилась деякий час. Коли вона приходила за довідкою, то з собою мала документи, цукор, інші продукти, щоб нібито сусід не вкрав їх у неї. Вона нібито все розуміла, але такі були нюанси.

Допитана як свідок ОСОБА_11, яка є сусідкою померлої ОСОБА_6 пояснила, що вона знала ОСОБА_6, і позивачку знає, як онуку покійної сусідки. У2008 році вона пішла на пенсію, і стала більше спілкуватись із сусідами в тому числі із померлою. Їй також було відомо, що сусідка лікувалась в лікарні. Після лікування вона спочатку поводила себе нормально. Пізніше в розмові стала плутати її ім’я. Вона не дуже спілкувалась з нею, бо ОСОБА_6проживала на 4 поверсі. Проте одного разу вийшла та розповідає, що сусід вживає її продукти, зіпсував одяг. На її зауваження про те, що сусід був із гіпсом та лежав вдома, і за ним доглядала матір, пояснила, що вони вдвох приходили її окрадати. Також вона виходила із будинку та з собою в сумці носила продукти, як пояснювала, щоб сусід не поїв. Пояснювала, що вже 9 замків змінила, в міліцію телефонувала, а їй відповіли, що як вона застане його, тоді вони приїдуть. Бабуся в останні роки була не адекватною, носила з собою речі, повідомляла, що сусід ходить до неї. Спочатку вірили їй, а тоді зрозуміли, що це хвороба. До останнього дня ходила до неї донька, інших людей вона не бачила. Період особливого загострення хвороби сусідки припав на 2014 рік.

Допитана як свідок ОСОБА_12, яка була знайомою померлої ОСОБА_6, пояснила, що вона знала померлу. Остання була неврівноважена, як виходила на вулицю, то брала із собою все, що у неї є із їжі, бо, як говорила, її обкрадав сусід, який, однак, перебував у лікарні. Було видно, що ОСОБА_6хвора на психічне захворювання. Бувало, що вона винесе сміття і щось викине, а потім говорить, що її обікрали. Таке було часто, у неї складалось враження, що вона психічно хвора. Скаржилась, що її закривають в хаті, проте у дійсності ключі перебували у неї в кишені. Починаючи із 2012 року у неї таке часто траплялось. Померласкаржилась на доньку, що та не приходе, однак вона бачила, що та була у неї вчора.

Допитана як свідок ОСОБА_13, яка є сусідкою померлої ОСОБА_6, пояснила, що вона знала померлу, а позивачку знає як онуку сусідки. Вона не завжди розуміла її. У 2010 році до неї приїздила тітка та спілкувалась з померлою. Остання їй говорила, що звернула увагу на те, що померла розповідає про якісь уявні нереальні речі, вона нарікала на сусіда, але ті речі про які вона розповідала про нього, нереальні. Колись до неї прийшла померла, яка мала неохайний вигляд, та показала порізане взуття у чому обвинувачувала сусіда. На початку 2014 року, сусід був практично лежачий, через перелом, однак сусідка говорила, що він до неї ходить, вміє відкривати двері.

Допитана як свідок ОСОБА_14, яка є сусідкою померлої ОСОБА_6, пояснила, що вона знала ОСОБА_6, позивачку знає як онуку сусідки. Вона частенько спілкувалась із нею. Десь у 2011 році ОСОБА_6розповідала, що сусіди у неї щось крадуть, вона переймалась, а потім зрозуміла, що щось не те. Сусідка в сумочці носила продукти, гроші, документи, щоб у неї не покрали, бо у неї був страх. Говорила, що сусід приходить та вживає її їжу, підбирає ключі і заходить. Було зрозуміло, що вона людина хвора. Вона бачила, як ОСОБА_6викидає у сміття свої речі, а потім повідомляє, що у неї їх покрав сусід. Її хвороба почалась десь з 2011 та 2012 року, станом на 2014 рік хвороба загострилась. ОСОБА_6взагалі була дуже вихованою людиною, виділялась лише такою поведінкою, а так була розумна доглянута жінка. Окрім того, що на сусіда скаржилась, більше нічого такого не говорила. Вона часто з нею спілкувалась, тоді коли виходила.

Надаючи оцінку показам зазначених свідків суд виходить того, що їхні доводи про те, що заповіт міг складатись поза волею заповідача, є припущеннями, які не підтверджуються у суді будь-якими іншими достатніми, належними та допустимими доказами. Сама по собі наявність серйозних хвороб у заповідача не дає суду підстави зробити висновок про не усвідомлення нею своїх дій при складанні правочину.

За клопотанням сторони відповідача у судовому засіданні було також допитано ряд свідків.

Допитана як свідок ОСОБА_15, пояснила, що відповідач ОСОБА_5 її племінник, померла ОСОБА_6 є його бабусею, а вона є його тіткою. У відповідача із бабусею завжди були гарні стосунки. Декілька років тому до них додому прийшла бабуся та повідомила про намір заповісти квартиру своєму сину, однак той попрохав скласти заповіт на онука (відповідача по справі). Вона говорила її сестрі про те, що має намір виписати із квартири ОСОБА_1. Після того, як вона зробила це через суд, вони ходили до нотаріуса для складання заповіту. Вона особисто чула про бажання померлої бабусі укласти заповіт на відповідача. Взагалі на цю квартиру ніхто не розраховував, бо пройшло багато років і від батька синові ніякої допомоги не було Ніякої неадекватної поведінки з боку померлої бабусі вона не бачила. Остання всіх впізнавала, все пам’ятала, розуміла, що її син у Росії, відповідач є її онуком. Вона навіть наполягала на тому, щоб заповіт укладати саме у державного нотаріуса.

Допитана як свідок ОСОБА_9, пояснила, що відповідач її син, позивачку знає, стосунків з нею ніяких. Із померлою бабусею вона спілкувалась мало, але не заперечувала, щоб вони спілкувались з її сином, коли бабуся йшла з міста, то до них заходила на шляху додому. В один момент вона прийшла і побажала скласти заповіт на її сина, на що вони не заперечували. Говорила, що там прописана відповідач із дітьми, і щоб не було проблем, спочатку буде їх виписувати. Потім вона прийшла із рішенням суду та спочатку хотіла написати заповіт на сина, але той порадив переписати заповіт на онука, оскільки він не допомагав ніколи синові. Потім бабуся вирішила скласти договір дарування на квартиру онуку, однак в останній момент передумала. Вона навіть не розраховувала на цю квартиру, у неї ніяких намірів не було. В подальшому бабуся знову повідомила про намір скласти заповіт. Вона з чоловіком повезла її до нотаріуса, коли бабуся про це попрохала. Нотаріус спілкувався з бабусею, задавав багато питань, допомагав писати своєю рукою і вона була цьому свідком. Ніякої неадекватної поведінки з її боку не бачила, вона вела себе як завжди, ні про якого сусіда не розповідала. Після складення заповіту вони стали частіше з нею спілкуватись. Вона знає, що ОСОБА_6 лежала в лікарні, оскільки вона забирала її з лікарні. Їй невідомо, чи вона пізніше лежала в лікарні.

Допитана як свідок ОСОБА_16, пояснила, що відповідач її сусід, а із бабусю ОСОБА_6 вона знала чисто візуально. У 2014 році влітку вона була у сім’ї відповідача в дворі, в той час як туди прийшла бабуся і почала розповідати про те, що в телефонній розмові із сином той порадив скласти заповіт не на нього, а на свого сина (її онука), оскільки він не приймав участі у його вихованні. І вона розповідала, що бажає заповідати квартиру онуку, а відповідача бажає виписати. Вона бачила, що бабуся в те літо доволі часто приходила до сусідів, бачила, що іноді онук із сумкою йшов до бабусі, а так вона з нею не спілкувалась. Вона не помічала в розмовах бабусі нічого неадекватного. Не чула, щоб бабусю спонукали до складення заповіту, це було її бажання озвучене під час тієї розмови.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, покази свідків, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, прийшов до наступного.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_6, яка померла 11 червня 2017 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 12 червня 2017 року, серія І-БП № 285026. (а.с. 24)

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на квартиру за адресою: вул. Перемоги (колишня Леніна), 6, кв. 21, м. Охтирка, Сумської області, яка належала їй на праві приватної власності згідно договору купівлі - продажу від 24.12.2001 року (а.с. 24).

Померла ОСОБА_6 була зареєстрована та проживала за адресою: вул. Перемоги (колишня Леніна), 6, кв. 21, м. Охтирка, Сумської області (а.с. 15-17)

За життя (24.08.2010 р.) ОСОБА_6 склала заповіт посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_17, яким на випадок своєї смерті все своє майно, яке буде належати їй на час смерті і на яке вона за законом матиме право, заповідала ОСОБА_1 (а.с. 148)

В подальшому (01.10.2014 р.) ОСОБА_6 склала заповіт посвідчений державним нотаріусом Охтирської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_8, яким на випадок своєї смерті все своє майно, яке буде належати їй на час смерті і на яке вона за законом матиме право, заповідала ОСОБА_5 (а.с. 152).

Приватний нотаріус ОСОБА_17 надав відомості, що після смерті ОСОБА_6, яка померла 11 червня 2017 року і мешкала за адресою : АДРЕСА_3, заведена спадкова справа №73/2017 за заявою на прийняття спадщини, яка була подана 10 жовтня 2017 року її онукою ОСОБА_1, на яку був посвідчений заповіт приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу ОСОБА_18 від 24.08.2010 року за № 2749. Як з’ясувалося, померлою був зроблений інший заповіт, посвідчений Охтирською районною державною нотаріальною конторою від 01.10.2014 року за №1341 на ім'я ОСОБА_5, яким автоматично скасовується перший заповіт. 18.10.2017 року ОСОБА_5 подав заяву на прийняття спадщини та надав заповіт. 07.12.2017 року ОСОБА_4, яка є донькою померлої та є пенсіонеркою, подала заяву на право на обов'язкову частку у спадщині. 29.01.2018 року ОСОБА_5 звернувся за отриманням свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Ним було встановлено, що у померлої було двоє дітей, тому обов'язкова частка у спадщині становить ? частину майна. Ним було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_5 на ? частини квартири. ОСОБА_1 було роз'яснено, що вона не має права, оскільки зареєстрований інший заповіт. ОСОБА_4 за отриманням свідоцтва про право на спадщину не зверталась (а.с. 134).

На ім'я ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ? частини квартири адресою АДРЕСА_4 (а.с. 177).

Згідно свідоцтва про поховання ОСОБА_4 здійснила поховання ОСОБА_6, яка померла 11 червня 2017 року на кладовищі Соборному (а.с. 16).

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22.09.2014, справа № 583/2981/14-ц визнано ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_4, такими, що втратили право користування квартирою № 21, у житловому будинку по вул. Леніна, 6, в м. Охтирці, Сумської області. (а.с. 71-72).

Рішенням Виконавчого комітету Охтирської міської ради від 17.04.2015 року № 58 надано дозвіл ОСОБА_9 на надання згоди на вчинення правочину неповнолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 - укласти договір дарування на ім’я дитини приватної однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. (а.с. 58).

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 3, ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1, ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За змістом ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до положень статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно роз’яснень, викладених в п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року №9, правила статі 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий розлад, нервове зворушення, тощо). Розгляд вимог про визнання заповіту саме з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що саме в момент складання заповіту особа не розуміла значення своїх дій і не могла ними керувати.

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України, суд, відповідно до статті 105 ЦПК, за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

По справі було призначено судово-психіатричну експертизу.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №06-04/8 від 19.07.2018 року ОСОБА_6 станом на 01.10.2014 під час посвідчення заповіту, страждала психічним захворюванням – хронічним маячним розладом (стан ремісії без клінічних проявів). За своїм психічним станом могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Надаючи оцінку висновку судово-психіатричної експертизи №06-04/8 від 19.07.2018 року, як доказу, суд вважає його достовірним та належним, оскільки він підтверджується й іншими доказами по справі, виконаний експертом, а тому у суду немає причин сумніватися у достовірності проведеного дослідження та вбачати у висновку експерта зацікавленість.

Голова АСПЕК лікар – судово-психіатричний експерт ОСОБА_20 під час допиту в режимі відео конференції пояснила, що комісією при проведенні експертного дослідження було взято до уваги як покази допитаних у судовому засіданні свідків, так і медичну документацію хворої. Звернула увагу на дані медичної картки стаціонарного хворого КЗ «Охтирська ЦРЛ» №7746 за фактом перебування хворої ОСОБА_6 на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні у період із 09.08.2014 по 21.08.2014 (не задовго до складання оспорюваного заповіту). Зокрема, останню було виписано в загальному задовільному стані, із впорядкованою, адекватною поведінкою, продуктивним контактом. Також звернула увагу на той факт, що померла ОСОБА_6 у цей же час безпосередньо сама приймала участь у судових засіданнях по цивільній справі. У листопаді 2014 р. була знята лікарем - психіатром із консультаційного обліку.

Із змісту самого висновку та пояснень експерта суд прийшов до висновку, що він є повним та об’єктивним. Доводи відповідача про його неповноту і неправильність належним чином не аргументовані, а тому судом було відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про проведення повторної судово-психіатричної експертизи.

Отже, при розгляді даної справи суд приходить до висновку, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність обставин, на які ОСОБА_1 посилається в своїй позовній заяві.

Як роз’яснив у своїй правовій позиції № 6-2833цс16 від 13.03.2017 року Верховний Суд України для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Позивачка посилається на те, що ОСОБА_6 в момент вчинення правочину не могла розуміти значення своїх дій у зв'язку з віком та хворобою. В той же час достатніх доказів на підтвердження даних обставин суду не надано.

Як вбачається з постанови Верховного Суду України № 6-9цс12 від 29.02.2012 р. підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Таким чином сама по собі наявність вікових хвороб не може бути свідченням відсутності у особи розуміння значення своїх дій.

А як зазначено вище, згідно висновку судово-психіатричної експертизи ОСОБА_6 станом на 01.10.2014 під час посвідчення заповіту, хоча і страждала психічним захворюванням – хронічним маячним розладом (стан ремісії без клінічних проявів), проте за своїм психічним станом могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином, з’ясувавши фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд уважає, що необхідно відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в зв’язку з його необґрунтованістю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11-13, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 267-268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, треті особи Охтирська міська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту - відмовити.

Накладений ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23.02.2018 року арешт на квартиру, що розташована за адресою: Сумська обл., м. Охтирка, вул. Перемоги, 6/21, що належала на праві власності ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка померла 11.06.2017 року, після вступу рішення у законну силу - скасувати.

Судові витрати залишити за позивачем без відшкодування.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Охтирський міськрайонний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 05.12.2018 року

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області ОСОБА_21