Рішення № 78401226, 22.11.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13102/14-ц

Провадження № 2/552/5066/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А. Ю.

за участю секретаря Іскрич В.В.

розглянувши цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року до Приморського районного суду м. Одеси звернулося Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ПАТ «Дельта Банк» мотивує позов тим, що 14.05.2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 128 000 швейцарських франків під 8,99% річних на строк з 14.05.2007 року по 14.05.2028 року. ПАТ «Дельта Банк» є правонаступником ПАТ «УкрСиббанк» за цим договором на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 08.12.2011 року (далі – договір купівлі-продажу прав вимоги). Відповідачі свої зобов’язання не виконують, у зв’язку з чим станом на 11.06.2014 року виникла заборгованість у сумі 2 358 481,80 грн., з яких сума заборгованості за кредитом – 1 523 453, 63 грн., сума заборгованості за відсотками – 835 028, 17 грн.

Справа перебувала почергово на розгляді суддів Приморського районного суду м. Одеси Суворової О.В., Нікітіної С.Й. і ОСОБА_3

Згідно повторного авторозподілу на підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси від 11.05.2018 року дана справа була передана на розгляд судді Бойчуку А.Ю.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIII. Вказаним Законом вводиться в дію нова редакція Цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України (в новій редакції), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно п. 9 ч.1 Перехідних Положень (розділ ХІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14.05.2018 року справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13.09.2018 року закрито підготовче засідання, справа призначена до розгляду по суті на підставі наданих сторонами доказів і заяв по справі.

Представник позивача надав до суду письмові пояснення до позову, у яких просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача надав до суду письмові заперечення, у яких просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та застосувати строки позовної давності.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази та заяви сторін у справі, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Судом встановлено, що 14.05.2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11153848000 (далі - кредитний договір), за яким банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 128 000 швейцарських франків під 8,99% річних на строк з 14.05.2007 року по 14.05.2028 року.

Також 14.05.2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 114037, згідно якого ОСОБА_2 поручилась відповідати перед ПАТ «УкрСиббанк» солідарно з ОСОБА_1 за заборгованість по кредитному договору.

26.03.2009 року ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове повернення кредиту. Вимога обґрунтована положеннями пункту 5.5. кредитного договору, згідно яких у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або сплати за кредит, банк має право змінити термін погашення кредиту в порядку, визначеному в розділі 11 договору. Згідно з положеннями пункту 11.1 кредитного договору, у випадку невиконання позичальником своїх зобов’язань по своєчасному поверненню кредиту та плати за кредит термін повернення кредиту вважається таким, що настав.

Зазначеним листом ПАТ «УкрСиббанк» надав ОСОБА_1 строк в 30 (тридцять) календарних днів від дати отримання ним цього листа. Така дата настала 06.05.2009 року. Отже, вимога підлягала виконанню до 06.05.2009 року.

08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і позивачем ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким в порядку, обсязі та на умовах, визначених кредитним договором, ПАТ «УкрСиббанк» передав ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «УкрСиббанк» як кредитора.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово заявляв про застосування судом наслідків пропущення позивачем строку позовної давності, як взагалі до всієї заборгованості (в порядку зміни дати обов'язку повернення кредиту на підставі листа ПАТ "УкрСиббанк" від 26.03.2009 року, згідно якого строк повернення кредиту настав 06.05.2009 року відповідно до умов договору про надання споживчого кредиту №11153848000 від 14 травня 2007 року), так і до кожного з щомісячних платежів, строк виконання якого визначений умовами кредитного договору.

Відповідно до Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526 , 530 , 610 , частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 16.11.2016 року в справі № 756/17216/13-ц дійшла висновку, якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів, то після зміни строку виконання основного зобов'язання, саме з цього моменту в позивача виникає право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав і відповідно починається перебіг строку позовної давності.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Після зміни строку виконання зобов'язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягають виконанню.

Оскільки у кредитному договорі передбачений порядок дострокового повернення кредиту (пункт 11.1. розділу 11.), та ПАТ "УкрСиббанк", правонаступником якого за цим кредитним договором зазначає себе ПАТ "Дельта Банк", застосував своє право на зміну в одностороннєму порядку кінцевого терміну виконання кредитного зобов'язання позичальником, строк позовної давності повинен обчислюватися з дати, яка розраховується в порядку, визначеному у пункті 11.1. розділу 11. кредитного договору.

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов'язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом та, плати за управління кредитом.

Відтак, у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит, сплачувати проценти і плату за обслуговування кредиту періодичними (щомісячними) платежами.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, вважаю, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Щодо перебігу позовної давності за вимогами, що складаються із сукупності прострочених щомісячних зобов'язань слід зазначити, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

З огляду на це в ухвалі від 23 січня 2018 року в справі № 444/9519/12 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду констатував, що необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, оскільки поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

ОСОБА_4 Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 висловила наступні правові висновки:

89. За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

90. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

91. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

92. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

93. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (надалі – ЄСПЛ) зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України (ст. 60 ЦПК України 2004 року), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як убачається з матеріалів справи та розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 не здійснював щомісячні платежі по поверненню кредиту та сплаті відсотків після 26 березня 2009 року. Вимога про дострокове повернення кредиту підлягала виконанню з 06.05.2009 року. Отже, строк позовної давності за вимогами позивача сплив після 06.05.2012 року, а позов був заявлений лише у серпні 2014 року і позивач не звернувся до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку.

Крім того, що стосується вимоги позивача до поручителя, слід зазначити, що умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.

У зв’язку з цим порука на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-48цс11, від 21 травня 2012 року у справі № 6-68цс11, від 23 травня 2012 року у справі № 6-33цс12).

Виходячи з системного аналізу вказаних вище норм права та усталеної судової практики Верховного Суду України разом з Постановою ОСОБА_4 Верховного Суду від 28.03.2018 року в справі № 444/9519/12, суд дійшов висновку про звільнення від цивільної відповідальності ОСОБА_1 у зв’язку зі спливом строку позовної давності до зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту №11153848000 від 14.05.2007 року, а також відмови у позові по суті до поручителя ОСОБА_2 з причини припинення з 06.11.2009 року договору поруки № 114037 від 14.05.2007 року.

З урахуванням викладеного, згідно ст. 141 ЦПК України підстав для стягнення судових витрат з відповідачів, а також не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись: ст.ст.1, 3, 15-16, 251-253, 256-261, 266, 509, 524, 525, 526, 530, 536, 549, 550-551, 610-612, 625, 626, 629, 631, 638, 639, 1048, 1050, 1052, 1054, 1055, 1056 ЦК України, ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 34047020, місцезнаходження: м. Київ, вул. Щорса, 36-Б) до ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб – платників податків НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб – платників податків НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 30.11.2018 року.

Суддя: А. Ю. Бойчук