Рішення № 78400830, 07.12.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/2202/18

Р І Ш Е Н Н Я

22 листопада 2018 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчика Р.В.

при секретарі Бузун Л.В.,

за участі позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 ОСОБА_5 про визнання квартири об’єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначила, що з 30 червня 2012 року сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі в період якого за спільні кошти розпочали будівництво квартири, придбавши на ім’я відповідача, яка титульного власника квартиру в новобудові, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно підставою набуття права власності є договір про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК «Буковина 4», серія та номер 48/3, виданий 18 червня 2016 року та акт прийому-передачі квартири від 17 листопада 2016 року

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. До народження дитини вона мала дохід та була офіційно працевлаштована, а також мала підробіток, оскільки працювала надаючи послуги перукаря. До березня 2018 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною віком до трьох років. Відповідач є пенсіонером та отримує пенсію, а також має прибуток зі здавання належного йому нерухомого майна в оренду.

Через те, що з 2017 року в родині почали виникати проблеми в особистому житті та сварки, зокрема, і через права власності на спірну квартиру, тому вона вимушена звернутись до суду з даним позовом, в якому просить визнати спірну квартиру об’єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 ОСОБА_5 та ОСОБА_1, та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за кожним з них право власності по ? частині спірної квартири.

Ухвалою суду від 16 квітня 2018 року провадження у справі було відкрито за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 23 травня 2018 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено судове засідання задля розгляду справи по суті.

Від представника відповідача - ОСОБА_7, надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає, оскільки спірна квартира купувалась за кошти подаровані відповідачу його матір’ю – ОСОБА_8 ОСОБА_1. Позивач про це знав, а тому під квартира була оформлена саме на ім’я відповідача. Крім того, ОСОБА_9 дарувала кошти сину в присутності свідків, а саме ОСОБА_10 Дженгіз та ОСОБА_11. З огляду на зазначене, а також згідно п. 24 ч.2 Постанови пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справа про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», де зокрема, зазначено, що не належить до спільної сумісної власності майно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто, а тому просили відмовити у задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просила їх задовольнити. Окремо зауважили, що надані стороною відповідача документи на підтвердження отримання ОСОБА_3 коштів в сумі 90000 нових турецьких лір від своєї матері, а також факту їх передачі не відповідають нормам діючого законодавства і не можуть бути належними та допустимими доказами у даній справі. Так, складене доручення від імені ОСОБА_8 ОСОБА_3, датоване 3 травня 2018 року, засвідчення ОСОБА_12, недатоване, засвідчення ОСОБА_13, недатоване, не є письмовими доказами в розумінні норм ЦПК України, а є лише поясненнями осіб з певних питань. Крім того, звертає увагу суду на те, що в складеному доручення ОСОБА_8 ОСОБА_3 від 3 травня 2018 року кошти нібито були передані в присутності інших свідків – ОСОБА_10 Дженгіз та ОСОБА_14. Крім того, стороною відповідача не доведено, що в його матері ОСОБА_8 ОСОБА_3 в 2016 році малася значна сума коштів, які нібито дев’ять років зберігалися на депозитних рахунках, і це саме ті кошти, які були отримані за договором купівлі-продажу земельної ділянки за договором від 29 червня 2007 року. В той же час наявність у матері відповідача ОСОБА_8 ОСОБА_3 значної суми коштів в 2016 році спростовується письмовими доказами, а саме рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 7 травня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, в якому встановлено, що на утримання ОСОБА_3 перебувають його непрацездатні батьки, які не отримують пенсію. Також зауважила, що між подружжям не укладалось будь яких угод про те, що спірна квартира придбана за особисті кошти одного із подружжя, так само в момент укладення договору про сплату пайових внесків ОСОБА_3 не вимагав від своєї дружини засвідчення того, що кошти особисто його.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову. Відповідач зазначив, що кошти на придбання квартири йому подарувала його мати, і він сам здійснював пошук компаній та оформлення з ними документів. Позивач не мала своїх коштів, оскільки перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Вона не працювала понад два з половиною роки і доходи не отримувала. Також відповідач зазначив, що факт дарування йому коштів засвідчується показами двох свідків, в присутності яких мати передала йому ці кошти, а саме це бачили Фатіма та Нуршан.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Між сторонами було укладено та зареєстровано шлюб 30 червня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис №132 (а.с. 9).

В період перебування у шлюбі, 18 червня 2016 року між ОК «ЖБК «БУКОВИНА 4» та ОСОБА_5 ОСОБА_3 було укладено договір № 48/3 про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК «БУКОВИНА 4» (а.с. 82-85). Предметом даного договору є об’єкт нерухомості, розташовіаний за адресою: вул. Гагаріна, 29, а саме квартира №65, яка знаходиться у третьому під’їзді на 9 поверсі загальною площею 65,8кв.м.

Згідно довідки №257 від 27 жовтня 2016 року виданої головою ОК «ЖБК Буковина 4», ОСОБА_5 ОСОБА_3 вніс пайовий внесок у повному обсязі, згідно побудованої площі за результатами незалежної технічної інвентаризації (а.с. 86).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира №65, яка знаходиться в будинку №29 розташованому по вулиці Гагаріна в місті Черкаси, належить ОСОБА_3 ОСОБА_5 на праві приватної власності. (а.с. 17-20).

На даний час позивач бажає поділі спільно набуте за час шлюбу майно, а тому звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Виходячи з аналізу наведених вище норм законодавства, обов’язок довести ті обставини, що майно, придбане в шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.

Відповідно до ст. 71 СК України, спір про порядок поділу спільного сумісного майна подружжя може бути вирішений судом. Неподільне майно присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на квартиру, допускається лише за його згодою.

Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» №16 від 12.06.1998р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

В своїх запереченнях відповідач зазначає, що квартира була придбана ним за кошти подаровані йому його матір’ю, тобто за його особисті кошти. На підтвердження зазначеного він посилається на нотаріально посвідчене складене доручення від 3 травня 2018 року (а.с. 41-42) із змісту якого вбачається, що у присутності свідків ОСОБА_10 Дженгіз та ОСОБА_11, ОСОБА_8 ОСОБА_3 повідомила головному секретарю, що має право підпису замість Нотаріусу 32 контори ОСОБА_2, Сібел Балджи, наступне: «Я заявляю, що віддала у травні 2016 року своєму сину ОСОБА_5 ОСОБА_3, ідентифікаційний номер Турецької Республіки НОМЕР_1, 90000,00 турецьких лір із метою надання допомоги, ці грошові кошти я передала в дар».

Крім того, на підтвердження факту отримання коштів від матері, відповідач посилався на засвідчення ОСОБА_12 (а.с. 116) та ОСОБА_15 (а.с. 119). З даних засвідчень вбачається, що дані особи стали свідками того, як Кезбен передала своєму сину ОСОБА_5 ОСОБА_3 суму у розмірі 90000 турецьких лір.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на зазначене, суд може прийняти до уваги тільки належні та допустимі докази.

Разом з тим, нотаріально складене доручення 3 травня 2018 року (а.с. 41-42) суд не може прийняти до уваги, оскільки в даному доручені головним секретарем, що має право підпису замість Нотаріусу 32 контори ОСОБА_2, Сібел Балджи, у присутності двох свідків ОСОБА_10 Дженгіз та ОСОБА_11 виключно посвідчене те, що заявила клієнт ОСОБА_8 ОСОБА_3, а не конкретний факт передачі нею у його присутності 90000 турецьких лір своєму сину ОСОБА_5 ОСОБА_3.

Щодо засвідчень складених свідками ОСОБА_12 (а.с. 116) та ОСОБА_15 (а.с. 119), то з них вбачається, що вказані особи 12 квітня 2016 року відвідали Кезбан ОСОБА_3 (дружину ОСОБА_2 і мати ОСОБА_5). Вони засвідчують передачу грошей у розмірі 90000 турецьких лір Кезбан ОСОБА_3 своєму синові ОСОБА_5 ОСОБА_3. При цьому з вказаних засвідчень не вбачається, що Кезбан ОСОБА_3 передала своєму синові ОСОБА_5 ОСОБА_3 грошові кошти саме в дар.

При цьому, вказані свідки вказують на те, що грошові кошти були передані 12 квітня 2016 року. Разом з тим, в дорученні від 3 травня 2018 року ОСОБА_8 ОСОБА_3 заявила, що віддала у травні 2016 року своєму сину ОСОБА_5 ОСОБА_3, ідентифікаційний номер Турецької Республіки НОМЕР_1, 90000,00 турецьких лір із метою надання допомоги, ці грошові кошти вона передала в дар.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у вказаних засвідченнях відсутня дата їх складання і вони не посвідчені уповноваженими особами Турецької Республіки.

У зв’язку з цим суд вважає, що відповідачем не підтверджено належними та достовірними доказами факт дарування його матір’ю йому грошей в сумі 90000 турецьких лір, а тому приходить до висновку що відповідачем не доведено, що квартира АДРЕСА_2 придбана за його особисті кошти.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.

Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З досліджених в судовому засіданні доказів та пояснень сторін вбачається, що сторони придбали спільне майно під час перебування в шлюбі, за спільні кошти, на даний час здійснюють ремонтні роботи в спірній квартирі, а тому позивачка та її чоловік - відповідач набули право спільної сумісної власності на спірне майно відповідно до зазначених положень та її право на рівну частку в майні презюмується.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За таких обставин, задоволення позову не суперечить закону та не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, тому вимоги позивачки визнати квартиру АДРЕСА_3 об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 до ОСОБА_1 ОСОБА_5 та визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивачки про визнання за відповідачем право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3, оскільки відповідач ОСОБА_3 з такими вимогами до суду не звертався і після набрання рішенням законної сили, у власності відповідача залишиться ? частина спірної квартири.

Керуючись ст.ст. 19, 141, 264, 265, 268, 280-282 ЦПК України, ст. 368, 372 ЦК України, ст. 60, 63, 69-71 СК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2, 18000 АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_1 ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_3, 18021, АДРЕСА_5 ) про визнання квартири об’єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_3 об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 до ОСОБА_1 ОСОБА_5.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 3 грудня 2018 року.

Головуючий: ОСОБА_16