Рішення № 78400412, 14.11.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/16809/17

Номер провадження № 2/522/2597/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючої судді Шенцевої О.П.

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки майнові права, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» ЄДРПОУ 39128344 звернулось до суду зі позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки майнові права, в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» за кредитним договором №014/0079/74/55363 від 01.06.2006 року в розмірі 424 428,19 гривень шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_2, а саме майнові права за договором №31 від 28.12.2005 року на квартиру АДРЕСА_1, шляхом реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів, в межах процедури виконавчого провадження.

02 жовтня 2017 року суддею Приморського районного суду м. Одеси була розглянута цивільна справа та ухвалене заочне рішення за позовом ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки майнові права, яким позов задоволено повністю та стягнуто в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» за кредитним договором №014/0079/74/55363 від 01.06.2006 року в розмірі 424 428,19 гривень звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_2, а саме майнові права за договором №31 від 28.12.2005 року на квартиру АДРЕСА_1, шляхом реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів, в межах процедури виконавчого провадження.

В подальшому представник ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про скасування заочного рішення та розгляду справи в загальному порядку.

Ухвалою судді Шенцевої О.П. Приморського районного суду від 13.12.2017 року заява представника ОСОБА_2 заочне рішення було скасоване та справа призначена до розгляду в загальному порядку.

Представник ТОВ «Стандарт Фінанс Грпупп» до суду не з'явилися, про дату розгляду справи були повідомлені належним чином, просили розглядати справу без їх участі.

Представник відповідача надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Суд розглядає в межах та на підставі наявних доказів в матеріалах справи вважає, що у задоволенні позиву слід відмовити.

Судом встановлено, Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт Фінанс Групп» ЄДРПОУ 39128344 звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - майнові права за договором №31 від 28.12.2005 року на квартиру АДРЕСА_1, шляхом реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів, в межах процедури виконавчого провадження.

Свої вимоги вони обґрунтовували тим, що між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником, як кредитором та ОСОБА_2 , як позичальником 01.06.2006 року укладено договір №014/0079/74/55363 було укладено договір про надання кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 53 200 доларів США.

На забезпечення виконання умов зазначеного договору про надання кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії між сторонами укладено договір іпотеки майнових прав від 06.06.2006 року, відповідно до якого предметом договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3 Одеського міського нотаріального округу були майнові права за договором №31 від 28.12.2005 року на квартиру АДРЕСА_1.

В подальшому право вимоги за вказаним договорами було відступлено ПАТ «Юнекс Банк», відповідно до договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 15.11.2016 року посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за №4816.

За таких умов Позивач вважав та просив задовольнити вимоги в порядку ст. 39 Закону України «Про іпотеку» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - майнові права, , що належить ОСОБА_2 за договором №31 від 28.12.2005 року на квартиру АДРЕСА_1, шляхом реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів, в межах процедури виконавчого провадження.

Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:

01 червня 2006 року між Акціонерним пошто-пенсійним банком «АВАЛЬ» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль») та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №014/0079/74/55363 (надалі - Кредитний договір). Відповідно до п.1.1 Кредитного договору Банк надає Позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування в сумі 53 200 доларів США.

На забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору між Відповідачем та Позивачем укладено договір іпотеки про передачу в іпотеку банку майнових прав на квартиру за будівельним номером 30 в будинку за будівельним номером 7-11 по вулиці Скидановській у м. Одесі, загальною проектною площею 98,4 кв.м., надалі за текстом, - «предмет іпотеки».

Предмет договору іпотеки визначено п.1.2 вказаного договору.

Пунктом 1.5. договору іпотеки передбачено, що після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, зазначеного в п.1.2 даного Договору, а також після оформлення та державної реєстрації в установленому чинним законодавством порядку права власності на нерухоме майно, зазначене в п.1.2 даного Договору, за Іпотекодавцем, збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки. При цьому нотаріус, за повідомленням Іпотекодержателя, реєструє обтяження іпотекою вже збудованої нерухомості, а сторони протягом трьох робочих днів укладають в нотаріальній формі додатковий договір до даного Договору, в якому змінюють опис предмета іпотеки: замість майнових прав, - відповідне нерухоме майно із зазначенням його реєстраційних даних, оціночної вартості, із посиланням на відповідний правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності Іпотекодавця на це нерухоме майно.

Договору іпотеки нерухомого майна, як передбачено у вищенаведеному пункті 1.5 вказаного договору, - між сторонами не укладалося.

Правовідносини у сфері застави нерухомості (іпотеки) регулюються Законом України «Про іпотеку», за яким законодавство України про іпотеку базується на Конституції України та складається з ЦК України, Господарського кодексу України, цього Закону й інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України; Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який регулює відносини у системі іпотечного кредитування, перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, і частково Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», який установлює обов'язковість іпотеки при забезпеченні договорів між забудовником і стороною, яка фінансує будівництво.

Так, за змістом ч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно із ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

За ст. ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення іпотечного договору майнових прав, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі відсутні.

Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Стаття 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» установлює, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України «Про іпотеку» щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Іпотекодавцем за іпотечним договором, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва (ч. 7 ст. 5 Закону).

Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Ст.5 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 12 травня 2006р., чинній в момент укладення договору іпотеки (16.02.2007р.) містила вичерпний перелік об'єктів, котрі могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

В той же час, у ст.18 вказаного Закону зазначалося, що у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. ( Частина друга статті 18 в редакції Закону N 3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005 )

Верховний суд України в своїй Постанові від 17 квітня 2013 року №6-8цс13, прийнятій в порядку перегляду ухвали ВССУ від 29 листопада 2011 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права, підтримав правову позицію, озвучену судами нижчих інстанцій відносно недійсності договорів іпотеки майнових прав.

Розглядаючи справу, що стосувалася спору між цілим рядом фізичних осіб та банком, ВСУ прийшов до висновку, що до 14 січня 2009 року законодавство України не містило норми, котра б дозволяла приймати в іпотеку майнові права на нерухомість, котра не введена в експлуатацію.

Висновки Верховного суду ґрунтуються на тому, що в ст. 5 Закону України від 5 червня 2003р. № 898-IV «Про іпотеку» (в редакції з 12.05.2006 р. по 14.01.2009 р.) вказано вичерпний перелік об'єктів, котрі могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Зокрема, предметом іпотеки могли бути один чи декілька об'єктів нерухомого майна за наступних умов:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності чи на праві господарського ведення, якщо іпотекодавцем є державне чи комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужено іпотекодавцем і на нього у відповідності із законодавством може бути звернено стягнення;

- нерухоме майно зареєстровано у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено даним Законом.

Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва чи інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки тільки після її виділення і реєстрації права власності на неї чи її приєднані до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Разом з тим, поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав в цьому Законі були відсутні.

При цьому Закон України від 19 червня 2003р № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006р. по 23.07.2010р.) встановлює лише відносини в системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами в виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

В зв'язку з чим Верховним судом України і було зроблено висновок, за яким предметом правового регулювання даного Закону є відносини, що стосуються питань іпотечного боргу, котрі виникають після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, котрий був укладений банком і фізичною особою.

Майнові ж права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки тільки згідно Закону України від 25 грудня 2008 № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким і були внесені відповідні зміни в Закон України «Про іпотеку.

Таким чином, суди прийшли до правильного висновку про те, що при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на момент укладення договору іпотеки), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки.

Аналогічні правові позиції Верховний суд України висловив у Постанові ВСУ від 30.01.2013р. та у Постанові ВСУ від 15.05.2013р. у справі №6-36цс13, котрі опубліковані на офіційному веб-сайті ВСУ та доведені до відома всіх судів України.

Вказані позиції ВСУ є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, котрі використовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить вказану норму права, та для всіх судів України згідно вимог ст.360-7 ЦПК України.

Керуючись ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 258-259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки майнові права - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя

14.11.18