Рішення № 78399311, 03.12.2018, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 03.12.2018

Справа № 501/318/16-ц

2/501/1106/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Петрюченко М.І.

за участю секретаря судового засідання – Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську цивільну справу за

позовом ОСОБА_1

до

відповідача: ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод»

третя особа: голова правління ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод» ОСОБА_2,

предмет та підстави позову: про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

представник відповідача – ОСОБА_3,

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне та

ВСТАНОВИВ:

І. ОСОБА_3 позиції позивача та заперечень відповідача.

1. У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» (далі – ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод»), третя особа – директор ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод» ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.2-3 т.1).

2. Позовна заява мотивована тим, що з 30 вересня 2015 року він працював мотористом 1 класу - матросом СПК-91 у дільниці плавзасобів в ПАТ «Іллічівський судоремонтний завод». Наказом ПАТ «Іллічівський судоремонтний завод» від 11 січня 2016 року № 1к/тр був звільнений з роботи за відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд: поновити його на роботі мотористом 1 класу - матросом СПК-91 у дільниці плавзасобів в ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод»; стягнути з ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2015 року по день поновлення на роботі.

3. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

4. Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді моториста 1 класу - матросом СПК-91 у дільниці плавзасобів публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» скасовано.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді моториста 1 класу - матросом СПК-91 у дільниці плавзасобів публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод».

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та в цій частині справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Позивач ОСОБА_1 30.08.2018 року надав до суду доповнення до позовної заяви (а.с.6-8 т.2), просив суд:

- стягнути з відповідача на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2015 року по 05 червня 2018 року у розмірі 97136,64 грн., недоплачений заробіток за грудень 2015 року у розмірі 922,22 грн., юридичну допомогу у розмірі 15000 грн., моральну шкоду у розмірі 125000 грн.

Позивач вказує, що сума до стягнення складає 238058,86 грн. без врахування середньомісячної заробітної плати, яку потрібно сумувати із загальною сумою стягнення

6. Представник відповідача 05.10.2018 року надав до суду відзив на доповнення до позовної заяви (а.с.21-23 т.2), просив відмовити ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 125 000,00 грн., коштів у розмірі 15000,00 грн. за юридичне супроводження та 922,22 грн.; зменшити суму при обчисленні остаточного розрахунку при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на 7582,69 грн. в зв’язку з виплатою відпускних за період часу з 18.12.2015 року по 01.09.2018 року.

Даний відзив мотивований тим, що позивачем не доведено жодної підстави для стягнення моральної шкоди. Також, представник відповідача зазначає, що середньоденна заробітна плата (СЗП) = заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих днів / число відпрацьованих робочих днів (згідно довідки про доходи № 41-08 від 02.02.2018 року, що знаходиться в матеріалах справи) складає: 3497,64+3168,80=6666,44/42=158,72. Виходячи з цього, СЗП становить 158,72 грн.

У відзиві зазначається, що згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про вихідні та святкові дні» за період з 19.12.2015 р. по 18.04.2018 р. кількість робочих днів становить 582 дня. Виходячи з вищевказаного: виплата = середньоденна * кількість робочих днів (158,72 * 582 = 92 375,04 грн.).

Середній заробіток Виплати, які обчислюють виходячи з середньої зарплати, не є об’єктами індексації (абз.3 п.3 Порядку №1078), тому середню зарплату за час вимушеного прогулу не індексують.

Враховуючи вищенаведене, сума до виплати за вимушений прогул становить 92 375,05 грн. (дев’яносто дві тисячі триста сімдесят п’ять гривень 04 копійок.

Крім того, представник відповідача вказує у відзиві, що заборгованості з виплат по заробітній платі перед ОСОБА_1 ПрАТ «ІСРЗ» немає, оскільки ОСОБА_1 за грудень 2015 р. була нарахована заробітна плата у розмірі 939,58 грн. та лікарняний за 1 день в розмірі 45,27 грн., які були виплачені в січні 2016 року, і після відрахувань всіх обов’язкових податків сума становила 850,22 грн., на яку посилається позивач. Однак в зв’язку з тим, що позивача було звільнено згідно наказу про звільнення від 11.01.2016 р., в цей місяць була нарахована компенсація за невикористану відпустку в розмірі 922,22 грн., виплата якої була також вже здійснена. Але в зв’язку з тим, що ОСОБА_1 фактично не працював ні в січні, ні в лютому 2016 року, всі нарахування та виплати увійшли в довідку за грудень місяць 2015 року (939,58+45,27+922,22 =1907,07) та становлять суму 1907,07 грн.

7. ОСОБА_1 в судовому засіданні 13 листопада 2018 року надав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог (а.с.44-47 т.2) та просить суд:

- стягнути з відповідача середньомісячну заробітну плату в сумі 194273,28 грн.;

- відшкодування заборгованості заробітної плати у сумі 1809,47 грн.;

- моральну шкоду в сумі 140 000 грн.

8. Представник відповідача 16.11.2018 року надав до суду відзив на заяву про збільшення позовних вимог, просив суд повністю відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про збільшення розміру позовних вимог, зменшити суму при обчисленні остаточного розрахунку при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на 7582,69 грн в зв’язку з виплатою відпускних за період часу з 18.12.2015 року по 01.09.2018 рік (а.с.57-58 т.2).

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

9. Третя особа - голова правління ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод» ОСОБА_2 надав до суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с.225-226 т.1).

10. Від відповідача 11.07.2018 року до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів (а.с.227-236 т.1).

11. ОСОБА_1 06.09.2018 року звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами цивільної справи (а.с.15 т.2).

12. ОСОБА_1 25.10.2018 року звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами цивільної справи (а.с.36 т.2).

13. ОСОБА_1 16.11.2018 року звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами цивільної справи (а.с.63 т.2).

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

14. Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Смирнова В.В. від 11.02.2018 року відкрито провадження по даній справі (а.с.1 т.1).

15. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20.04.2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (а.с.79, 81-82 т.1).

16. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17.10.2016 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20.04.2018 року залишено без змін (а.с.155-159 т.2).

17. Постановою Верховного суду від 18.04.2018 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20.04.2018 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 17.10.2016 року скасовані, справу в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.105-107 т.1).

18. Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 05.06.2018 року, справа розподілена для подальшого розгляду судді Максимович Г.В. (а.с.210 т.1).

19. Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Максимович Г.В. від 07.06.2018 року прийнято до свого провадження дану цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання (а.с.213-215 т.1).

20. У зв’язку із відстороненням судді Іллічівського міського суду Одеської області Максимович Г.В. від здійснення правосуддя, відповідно до наказу голови суду №21-ос від 03.08.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ (а.с.1 т.2).

21. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 16.08.2018 року, справа повторно розподілена для подальшого розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.2 т.2).

22. Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Петрюченко М.І. від 19 серпня 2018 року прийнято до свого провадження дану цивільну справу (а.с.3-4 т.2).

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

23. У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 працював з 30 вересня 2015 року мотористом 1 класу - матросом 1 класу СПК-91 у дільниці плавзасобів в ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод» (а.с.4-6).

24. Наказом від 11 січня 2016 року № 1к/тр ОСОБА_1 звільнено, за прогул 18 грудня 2015 року відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України (а.с.8).

25. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17.10.2016 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20.04.2018 року залишено без змін (а.с.155-159 т.2).

26. Постановою Верховного суду від 18.04.2018 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20.04.2018 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 17.10.2016 року скасовані, справу в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.105-107 т.1).

27. Постанова Верховного суду надійшла на адресу відповідача 05.06.2018 року, що підтверджується копією супровідного листа №19908/0/222-18 від 29.05.2018 року (а.с.59 т.2).

28. Відповідно до копії наказу Приватного акціонерного товариства «ІСРЗ» №90-К/пр від 05.06.2018 року, скасовано наказ «Про звільнення ОСОБА_1В.» від 11.01.2016 року №1-К/тр (а.с.50).

29. Згідно довідки про доходи № 41-08 від 02.02.2018 року (а.с.9 т.1; а.с.11 т.2), заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень 2015 року склала 3497,64 грн., за листопад 2017 року склала 3168,80 грн.

30. Відповідно до медичної довідки про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду № 4394 від 30.10.2018 року вказано рекомендації комісії: «робота не пов’язана із шкідливими умовами праці» (а.с.51 т.2).

V. Оцінка Суду.

31. За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

32. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

33. З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

34. Судом встановлено, що постанова Верховного суду надійшла на адресу відповідача 05.06.2018 року, що підтверджується копією супровідного листа №19908/0/222-18 від 29.05.2018 року з відміткою (а.с.59 т.2).

При цьому суд звертає увагу, що постанова Верховного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, а саме в даному випадку - 18.04.2018 року, що і є датою поновлення позивача на роботі.

Таким чином, суд доходить до висновку, що середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу необхідно рахувати з 18.12.2015 року по 18.04.2018 року.

35. У зв’язку з чим при розрахунку виплат за час вимушеного прогулу ОСОБА_1, згідно ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 суд виходить з наступного.

36. Згідно довідки про доходи № 41-08 від 02.02.2018 року (а.с.11 т.2), заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень 2015 року склала 3497,64 грн., за листопад 2017 року склала 3168,80 грн.

37. Таким чином, середньоденна заробітна плата (СЗП) = заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих днів/число відпрацьованих робочих днів становить 158,72 грн.(3497,64+3168,80=6666,44/42=158,72).

38. Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до п.3 Порядку про проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, середній заробіток виплати, які обчислюють виходячи з середньої зарплати, не відноситься до об'єктів індексації, тому середню зарплату за час вимушеного прогулу не індексують.

39. Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про вихідні та святкові дні» за період з 19.12.2015 року по 18.04.2018 року кількість робочих днів становить 582 дня. Виходячи з вищенаведеного: виплата = середньоденна заробітна плата * кількість робочих днів (158,72 * 582 = 92 375,04 грн.).

Отже, сума до виплати за вимушений прогул становить 92 375,05 грн.

Разом з тим, при обчисленні остаточного розрахунку при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд приймає до уваги кількість днів та коштів (відпускних) за період з 18.12.2015 року по 01.09.2018 року, сплачених ОСОБА_1 (а.с.244-248 т.1), тому суму виплати слід зменшити на 7582,69 грн.

Отже, остаточна сума виплати за вимушений прогул становить 84792,35 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

40. Відмовляючи позивачу в частині вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в розмірі 1809,47 грн., суд виходить з наступного.

41. Судом встановлено, що згідно довідки про доходи № 41-018 від 02.02.2018 року (а.с.11 т.2), ОСОБА_1 за грудень 2015 року була нарахована заробітна плата у розмірі 939,58 грн. та лікарняний за 1 день в розмірі 45,27 грн., які були виплачені в січні 2016 року, і після відрахувань всіх обов’язкових податків сума становила 850,22 грн. (а.с.12 т.2).

42. Суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що в зв’язку з тим, що позивача було звільнено згідно наказу про звільнення від 11.01.2016 року, в цей місяць була нарахована компенсація за невикористану відпустку в розмірі 922,22 грн., виплата якої була також вже здійснена. Але в зв’язку з тим, що ОСОБА_1 фактично не працював ні в січні, ні в лютому 2016 року, всі нарахування та виплати увійшли в довідку за грудень місяць 2015 року (939,58+45,27+922,22 =1907,07) та становлять суму 1907,07 грн.

Отже, суд доходить до висновку, що заборгованості з виплат по заробітній платі перед ОСОБА_1 відповідач немає.

43. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Позивач в позові просить стягнути моральну шкоду у розмірі 140 000,00 грн., посилаючись на погіршення стану здоров’я, душевні страждання, які він відчував в зв’язку з начебто протиправною поведінкою відносно нього та його близьких, в приниженні честі та гідності, ділової репутації, і в якості підтвердження погіршення стану здоров’я надає медичну довідку про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду № 4394 від 30.10.2018 року.

44. Так, згідно ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

45. Згідно зі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

46. Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

47. Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

48. Разом з тим, згідно п.1.5 розділу 1 Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій № 846/14113, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 23.07.2007 р. та затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України 21.05.2007 р. № 246, періодичні медичні огляди проводяться з метою:

- своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо-зумовлених захворювань у працівників;

- забезпечення динамічного спостереження за станом здоров’я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- розробки індивідуальних та групових закладів охорони здоров’я та реабілітаційних заходів працівникам, що віднесені за результатами медичного огляду до групи ризику;

- проведення відповідних оздоровчих заходів.

49. Тобто в даному випадку ОСОБА_1 на проходження медичного огляду направив роботодавець ПрАТ «ІСРЗ» (при поновленні на роботі, направлення від 12.06.2018 року) для встановлення стану його здоров’я щодо можливості виконання професійних обов’язків відповідно до займаної посади.

50. Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу (майже три роки), не надав підтвердження факту звернення до медичної установи з власної ініціативи у зв’язку з погіршенням стану його здоров’я, проходженням лікування, пов’язаного із звільненням його з роботи.

51. Тобто, висновок комісії про те, що за станом здоров’я ОСОБА_1 не може виконувати професійні обов’язки не має причино-наслідкового зв’язку з тим, що його стан здоров’я погіршився в результаті звільнення, тому суд не може вважати довідку № 4394 від 30.10.2018 року документом, що підтверджує факт погіршення стану здоров’я, душевні страждання, які позивач відчував в зв’язку з протиправною поведінкою відносно нього та його близьких, в приниженні честі та гідності, ділової репутації, пов’язаного із звільненням його з роботи.

52. Виходячи з наведених у позовній заяві обґрунтувань позовних вимог про відшкодування шкоди і з пояснень позивача у судовому засіданні з цього приводу, суд дійшов висновку, що позивач не довів заподіяння йому такої моральної шкоди, яка б призвела до тих небажаних негативних наслідків немайнового характеру, про які він вказує; позивач не надав жодного доказу на підтвердження вказаних ним негативних наслідків, які б могли розглядатись як моральна шкода.

Таким чином, дані позовні вимоги позивачем не доведені, не встановлено підстави для відшкодування йому моральної шкоди.

53. Також, відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на його користь витрати за юридичну допомогу у розмірі 15000 грн., суд виходить з наступного.

54. Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

55. Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

56. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

57. Відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого в постанові від 3 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц, який підлягає врахуванню судом першої інстанції відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

58 При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited" проти України»).

59. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

60. Разом з тим, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 гривень позивачем не надано належним доказів.

61. Наявність в матеріалах справи ордеру та копії угоди №44 про надання правової допомоги, згідно якої адвокат ОСОБА_4 здійснював представництво інтересів ОСОБА_1 в Іллічівському міському суді (а.с.33-34 т.1) не є належним документами, що свідчать про оплату надання юридичних послуг.

62. Тому в задоволені позову в частині стягнення з відповідача витрат за юридичну допомогу у розмірі 15000 гривень слід відмовити.

63. Враховуючи викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позову, а саме: слід стягнути з ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 84792,35 грн. Однак, в задоволенні решти вимог (відшкодування заборгованості заробітної плати у сумі 1809,47 грн.; моральної шкоди в сумі 140000 грн., витрат за юридичну допомогу у розмірі 15000 грн.) слід відмовити.

З цих підстав, керуючись ст.ст.235 КЗпП України, ст.27 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263, 265 Цивільно-процесуального кодексу України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод», третя особа: голова правління ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод» ОСОБА_2 про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

2. Стягнути з ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод» (місцезнаходження: вул.Космонавтів, буд.59-Б, с.Малодолинське, м.Чорноморськ Одеської області, індекс:68093, ЕДРПОУ 32333962) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації/проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, індекс: 68003, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 84792,35 грн.

3. В задоволенні решти вимог відмовити.

4. Стягнути з ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод» (місцезнаходження: вул.Космонавтів, буд.59-Б, с.Малодолинське, м.Чорноморськ Одеської області, індекс:68093, ЕДРПОУ 32333962) на користь держави судовий збір у розмірі 847,92 грн.

5. Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один календарний місяць.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

9. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

10. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

11. Повний текст рішення складено 03 грудня 2018 року.

Суддя Іллічівського міського

суду Одеської області ОСОБА_5