Рішення № 78396836, 21.11.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/16253/16-ц

Провадження № 2/638/2099/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Семіряд І.В.

при секретарях Романової О.В., Підвисоцької А.М., Монастирьової І.М., Комлєві Д.В.

за участю :

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представників відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 « Про поновлення порушеного права та зобов'язання вчинити певні дії », -

ВСТАНОВИВ:

10 жовтня 2016 року до Дзержинського районного суду м. Харкова звернулась позивачка ОСОБА_7, з позовною заявою до ОСОБА_8 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, в зв'язку з чим виключений з числа відповідачів), ОСОБА_4, ОСОБА_3, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд поновити її порушене право власності, а саме, право на користування домоволодінням по АДРЕСА_1, зобов'язавши відповідачів знести всі новобудови, які були створені без її дозволу: двоповерхову будівлю яка прибудована до будинку літ. «З-1», яка складається із гаража, Кухні, двої житлових кімнат; повернути в первиний стан гараж, звільнити від своїх речей сарай і надати можливість користування; зобов'язати відповідачів знести забори, які встановленні на прибудинковій земельній ділянці без її згоди та перешкоджають їй користуватися нею; зобов'язати відповідача ОСОБА_3, припинити погрози на адресу ОСОБА_2 також припинити самовільне будівництво та засипати всі викопані котловани.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вона є власником домоволодіння по АДРЕСА_1. Вказане володіння складається з двох житлових будинків літ. «Б-1» і літ. «З-1», а також надвірних будівель. Вона , її син ОСОБА_2 та його дружина мешкають в будинку літ. «Б-1», який складається з чотирьох житлових кімнат , кухні і сіней.

Другий її син, ОСОБА_8 зі своєю дружиною та сином мешкають в будинку літ. «З-1», який складається з двох кімнат кухні, ванної кімнати та тамбуру. Поряд з будинком літ. «З-1» знаходяться надвірні будівлі: літня кухня (літ. «И»), сіні (літ. «И»), крильце (літ. «и-01», туалет (літ. «Г»), погреб(літ. «Д»), гараж (літ. «Ж»), душ (літ. «К»). про те, що син ОСОБА_9 разом з дружиною будуть проживати в зазначеній будівлі позивачка з своїм чоловіком вирішили разом ще за його життя.

До 2000 року ніяких суперечок і непорозумінь між нею та відповідачами не виникало, однак в 2000 році відповідач ОСОБА_8, без її дозволу самовільно почав перебудовувати будинок літ. «З-1». Для цього він зруйнував гараж, де знаходився її автомобіль, переобладнав літню кухню, об'єднавши її з будинком, зруйнував корилор, на 1 поверсі побудував кухню і новий гараж для свого автомобілю, а її автомобіль залишився стояти на вулиці. Також відповідач побудував стіни другого поверху, де розташував дві житлові кімнати , які покрив кровлею. Позивач зазначає, що на всі ці дії будь-якої згоди вона не надавала, а тільки заперечувала проти будівництва. Крім того позивач зазначає, що відповідач самочинно зайняв сарай, розташований на земельній ділянці, для чого виніс всі речі та будівельні матеріали, які належать їй та які зберігались в зазначеному сараї, потім обладнав двері замком, розташував в ньому свої речі, таким чином вчинивши їй перешкоду в можливості користуватися цією будівлею за призначенням. Почав встановлювати забори на земельній ділянці.

В зв'язку з зазначеними потиправними діями . які порушували її право власності, позивач зверталась до Дзержинського РО ХМУ УМВС України в Харківській області.

Крім цього позивач зазначила, що наприкінці 2015року вона вирішила приватизувати земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння. Для цього їй необхідно було виготовити новий технічний паспорт , з чим вона звернулась до КП «ХМБТІ», сплативши кошти за виготовлення нового паспорту, але коли для огляду домоволодіння прийшов співробітник «ХМБТІ», відповідачі не пустили його навіть у двір, чим порушили права позивачки.

В зв'язку з зазначеним позивач вимушена звернутись до суду з дійсним позовом.

Позивач ОСОБА_7, в судове засідання не з'явилась, уповноважила ОСОБА_2, та адвоката ОСОБА_1, представляти її інтереси.

Представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 09.10.2018 та адвокат ОСОБА_1, в судовому засіданні заявлений позов з урахуванням уточнених позовних вимог підтримали в повному обсязі, просили суд його задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив суд відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що вимоги позивачки необґрунтовані належними доказами та є такими , що не ґрунтуються на законі, позивачем не доведено факт здійснення відповідачами самочинного будівництва в розумінні ст. 391 ЦК України, а також не надано доказів порушення права власності позивача у розумінні ст. 376 ЦК України.

Представники відповідача ОСОБА_4, - ОСОБА_5, ОСОБА_6, в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні також були допитанні свідки ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які були попередженні про кримінальну відповідальність.

Свідок ОСОБА_3, пояснив суду, що що він є онуком позивачки ОСОБА_7, та весь час до приїзду в домоволодіння баби ОСОБА_2, який є його рідним батьком , відносини з бабою були дуже добрі. Зі слів його батька, ОСОБА_8, його баба та дід, за час життя діда були в добрих відносинах та всі рішення вони приймали сумісно, в тому числі і про те, що їх син ОСОБА_8, разом зі своєю родиною будуть проживати в домоволодінні літ «З-1». Сама баба також ніколи не говорила погано про діда. Також свідок зазначив, що він вже давно не бачив баби особисто, оскільки вона не виходить на вулицю, а до того часу коли вони спілкувались, вона особисто ніколи не казала про те, що не хоче щоб онук та його батьки проживали в збудованому домоволодінні та ніколи не заперечувала проти його будівництва, а навпаки коли йшло будівництво, то вона підносила йому та хлопцям, які допомагали будувати, поїсти. Будівництво проводилось за кошти його батька, ОСОБА_8, та з дозволу його баби, ОСОБА_7, яка є власником всієї садиби, тому він вважає, що будівництво не самочинне. Також свідок зазначив, що з урахуванням добрих відносин його баби до нього, він не може зрозуміти, чому вона раптово стала заперечувати проти його проживання в даному домоволодінні.

Свідок ОСОБА_10, в судовому засіданні пояснила, що вона проживає також на АДРЕСА_2 через 4 будинки від сім`ї ОСОБА_7 та є їхньою сусідкою по вулиці. В 2005 році вона купила будинок, а з 2006 року стала проживати АДРЕСА_3. ОСОБА_7 вона знала добре, вони спілкувались сімями, один одному допомагали. На момент коли вона стала мешкати по цій вулиці, то на садибі ОСОБА_7, було розташовано два будинки, один зліва з червоного кирпичe, а з правої сторони була збудована коробка будинку. З цього приводу їй було відомо, що цей будинок будує син позивачки ОСОБА_4, разом зі своїм сином, ОСОБА_3 Кошти на будування заробляв ОСОБА_8, а його син, хоча і був підлітком допомогав в будівництві. Також свідок зазначила, що вона особисто знає позивачку ОСОБА_7, вона з нею спілкувалась раніше, та остання їй завжди хизувалась про те, що в неї такий хороший онук, привозить її та відвозить куди їй потрібно, завжди допомогає та не зважаючи на те, що він є підлітком, допомогає в будівництві. Свідок зазначила, що ніколи не чула від ОСОБА_7, заперечень, щодо будівництва, а навпаки нахвалювала будівництво. На момент коли будівництво тривало, відповідачі ОСОБА_8, зі своєю дружиною, ОСОБА_4, та сином, ОСОБА_3, проживали в цьому будинку , який будували. Цю рожину свідок характерезувала як дуже трудолюбиву сімю, та зазначила, що відповідач ОСОБА_8, за свого життя працював майже цілодобово, для того, щоб закінчити будівництво. Відносини с судідами в цій родині добрі, всі сусіди підтримують сімю відповідачів, оскільки ніяких сварок в цій родинні не було, до моменту поки до баби в 2013 році не приїхав проживати її другий син, ОСОБА_2, якого до цього вона бачила один раз на півроку. Саму бабу свідок зазначила, що вже давно не бачила, останній раз бачила її в 2015 році на похованніїї сина ОСОБА_8

Свідок ОСОБА_11, в судовому засіданні суду пояснив, що він проживає також по АДРЕСА_4. Сторін у справі він знає, та мав з ними добрі відносини. В будинку 34 по АДРЕСА_2 він став мешкати з 2004 року , в цей період будівництво в родинні відповідачів за адресою АДРЕСА_5 ще тривало, все було добре, та ніяких сварок, з приводу не згоди баби на будівництво ніколи не виникало, до того часу поки не приїхав син баби ОСОБА_2. Свідок зазначив, що зі слів йому відомо, що баба не заперечувала проти будівництво, однак дозвільних документів на будівництво він особисто не бачив. Остаточно будівництво закінчено в 2006 році, там були перебудованні гараж та добудований 2-й поверх будинку. Також свідку відомо зі слів, що вся садиба належить позивачці ОСОБА_7

Суд, вислухавши пояснення представників позивача ОСОБА_7 - ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представників відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, ОСОБА_6, заслухавши пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Так, в судовому засіданні було встановлено, та не заперечувалося сторонами у справі, що позивач ОСОБА_7, є власником домоволодіння по АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 25.09.1996, виданого Харківською Державною нотаріальною конторою № 6, та зареєстрованого в КП «ХМБТІ» (т. 1 а.с. 6-7).

Належне домоволодіння складається з двох житлових будинків літ. «Б-1» і літ. «З-1», а також надвірних будівель. Позивач ОСОБА_7, її син ОСОБА_2 та його дружина мешкають в будинку літ. «Б-1», який складається з чотирьох житлових кімнат, кухні і сіней.

Відповідачі ОСОБА_4 (невістка позивачки), ОСОБА_3 (онук позивачки) мешкають в будинку літ. «З-1», який складається з двох кімнат кухні, ванної кімнати та тамбуру. Поряд з будинком літ. «З-1» знаходяться надвірні будівлі: літня кухня (літ. «И»), сіні (літ. «И»), крильце (літ. «и-01», туалет (літ. «Г»), погреб(літ. «Д»), гараж (літ. «Ж»), душ (літ. «К»).

Також в будинку літ. «З-1» проживав відповідач ОСОБА_8 (син позивачки), який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджеється свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1

Також судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що відповідачі, мешкаючи в будинку літ. «З-1» по АДРЕСА_1 який належить на праві власності позивачці, за власні кошти провели реконструкцію будинку, переобладнавши літню кухню, обєднавши її з будинком, зруйнувавши коридор, на 1-му поверсі побудували кухню і новий гараж, також побудували стіни другого поверху, які покрили кровлею.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З роз'яснень п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі - Постанова №6 від 30.03.2012) вбачається, що право на звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва належить органу державної влади або органу місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб, право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Спеціальною матеріально-правовою нормою, що міститься в частині першій ст.376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких обєкт нерухомості може бути визнано самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) обєкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) обєкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Аналогічні положення закріплені у п.4 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» в якому зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова від 03.08.1982 року № 222/7 буд. 44 по АДРЕСА_2 в м. Харкові прийнятто та введено в експлуатацію, також за вказаним домоволодінням закріплено земельну ділянку розміром 796 м2 (а.с. 45).

Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок виданного начальником районного житлового експлуатаційного обєднання Дзержинського району ,що будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_6 належало ОСОБА_12. (т. 2 а.с. 48)

Після його смерті, відповідно до рішення Дзержинського районного народного суду м. Харкова від 15.02.1983 право власності на вказане домоволодіння визнано за його сином ОСОБА_13 ( чоловік позивачки), який залишався єдиним власником домоволодіння до моменту смерті, ІНФОРМАЦІЯ_4 року. (т. 2 а.с. 52).

Після його смерті, відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 25.09.1996, яке зареєстровано у державному коменалному підприємстві Харківського міського бюро технічної інвентаризації власником домоволодіння є його дружина ОСОБА_7 (позивач) (т. 1 а.с. 6-7).

Таким чином вбачається, що власником домоволодіння в період до ІНФОРМАЦІЯ_4 був чоловік позивачки ОСОБА_13

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про основи містобудування» передбачено, що будівництво об'єктів незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад. Пнри цьому дозвіл відповідних рад не є строковим та не обмежується ніяким терміном.

В матеріалах справи міститься рішення виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів № 188/24 від 19.07.1988 року з якого вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_2 44 в м. Харкові дійсно належить ОСОБА_13 Також в рішенні зазначено, що в Виконком звернувся син власника будинку, ОСОБА_8 (помер ІНФОРМАЦІЯ_5) з проханням дозволити йому побудувати будинок на земельній ділянці батька на місці літньої кухні-А та сарая - В, з дозволу його батька. Вказаним рішенням йому надано дозвіл на будівництво будинку.

Таким чином, твердження позивача про те, що відповідач без дозволу власника почав перебудову будинку «З-1» спростовуються та є необґрунтованим.

Крім зазначеного, вказаним рішення встановлено, що будівництво другого будинку замість літньої кухні - А та сараю - В за вказаною адресою не порушить санітарні та противопожежні норми.

Отже, в розумінні ст. 376 ЦК України дане будівництво не можна віднести до самочинного будівництва, через відсутність сукупності його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості може бути визнано самочинним.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України, в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за вимогами про знесення самочинного будівництва можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Представник позивача ОСОБА_7 - ОСОБА_2, в судовому засіданні пояснив, що позивач неодноразово зверталась до різних органів з письмовими заявами до різноманітних органів з приводу порушення її прав, як власника домоволодіння по АДРЕСА_1.

Так, вона зверталась до ДзержинськогоРВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, Заступника голови адміністрації Харківської міської ради Дзержинського району по рганізаційним питанням, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, Комунальне підприємвство «ХМБТІ» . (а.с. 15-24)

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Отже, кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам та їх представникам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Факт порушення права, згідно з приписами ЦПК України має довести особа, яка звертається з позовом.

Для з`ясування цих фактів суд має визначити субєктний склад спірних правовідносин, тобто встановити коло осіб, які є власниками або користувачами суміжних земельних ділянок чи співвласниками або співкористувачами земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво та наявність чи відсутність їх обґрунтованих заперечень щодо самочинного будівництва, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19.11.2014 року у справі №6-180цс14, та у постанові від 17.09.2014 р. у справі №6-137цс14.

За змістом ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно до вимог ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Розглядаючи позови про знесення самочинно збудованого майна відповідно до вимог ст. 391 ЦК України та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суд, встановивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, повинен зясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою, чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проекту; чи не відмовляється особа від такої перебудови.

Отже, єдиною підставою для знесення самочинно побудованих будівель є доведеність факту порушення прав позивача ОСОБА_7, самочинною забудовою, однак позивач не будучи власником земельної ділянки, не навела доказів порушення її права власності, а також доказів , що спірна будівля є самочинною та збудована з істотним порушенням будівельних норм.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, всупереч вказаним вимогам закону позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що відповідачами було порушено його права, не було доведено факту того, що будівля є самочинною та порушує її права, як власника, чинить перешкоди у користуванні нею її майном.

Окрім того, суду не було надано жодних доказів, що з приводу звернень позивача до органів МВС було порушено кримінальну справу, що триває слідство, винесено вирок суду тощо.

Також суд приймає до уваги той факт, що перебудову будівництва було розпочато в 1988 році, що підтверджується рішенням Виконавого комітету від 19.07.1988 № 188/24 та продовжувалось до 2006, однак заперечення з боку позивача щодо зазначеної новобудови почали надходити лише в 2012 році, що дає суду підстави вважати, що весь цей час позивач була згодна на зазначені перебудови, оскільки вона мешкала на території данного домоволодіння, була обізнана про такі зміни та ніяких усних чи письмових скарг з її боку не надходило.

Також суд враховує те, що знесення самочинного обєкта нерухомості, відповідно до статті 376 ЦК України, є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова обєкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» також розяснено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Питання знесення самочинного будівництва регламентовано ч. 7 ст.376 ЦК України, згідно з якою, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Таким чином, положення ч. 7 ст. 376 ЦК України передбачає можливість знесення самочинного будівництва за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, та в разі неможливості проведення відповідної перебудови або відмови особи, яка здійснила (здійснює) будівництво від її проведення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

За весь час з початку будівництва по теперішній час відповідачу не було направлено жодного припису від компетентних органів щодо порушення порядку та умов зведення споруди на земельній ділянці, яка належить йому.

Отже, враховуючи те, що позивачем не було доведено факту порушення його прав, як власника домоволодіння по АДРЕСА_1, не було надано доказів щодо притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності відповідачів у справі, не було надано доказів зобовязання відповідачів здійснити перебудову (відповідне рішення суду), або доказів неможливості проведення відповідної перебудови або відмови відповідачів від її проведення, а також враховуючи, що у розумінні ст. 376 ЦПК України даний об'єкт нерухомості не можна віднести до самочинного будівництва, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_7, слід відмовити в повному обсязі.

Щодо посилання відповідача ОСОБА_8, на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовом, то суд зазначає наступне.

Зазначаючи про пропуск позивачем встановленої статтею 257 ЦК України позовної давності, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених стороною позивача поважних причин її пропуску.

Оскільки судом встановлено, що права та інтереси позивача не порушенні, та дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову з підстав його необгрунованості, питання щодо застосування строку позовної давності судом не розглядалось.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 367/2271/15-ц.

У відповідності до п. ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 13, 76-81, 82, 89, 133, 141, 263, 265 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15, 20, 317, 331, 375, 376, 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. ст. 26, 27, 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 « Про поновлення порушеного права та зобов'язання вчинити певні дії », - відмовити.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 03.12.2018.

Суддя: І.В. Семіряд