Рішення № 78392440, 03.12.2018, Старобільський районний суд Луганської області

03.12.2018

Справа № 431/5236/17

Провадження № 2-а/431/49/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року Старобільський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Колядова В.Ю.,

при секретарі Хорольській І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Старобільського об’єднаного управління пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій та рішень протиправними й дискримінаційними, зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.11.2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Старобільського районного суду з позовом до Старобільського об’єднаного управління пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій та рішень протиправними й дискримінаційними, зобов’язання вчинити дії. В якому просить визнати з 01.03.2016 року дії та рішення Старобільського об’єднаного управління пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення виплати пенсії позивачу протиправними й дискримінаційними. Просить зобов’язати Старобільське об’єднане управління пенсійного фонду України Луганської поновити виплату пенсії довічно та виплатити з 01.03.2016 року виниклу заборгованість з пенсійних виплат ОСОБА_1

Свій позов обгрунтовує тим, що вона знаходиться на пенсії , що підтверджується пенсійним посвідченням № 173603 від 03.09.1992 року та отримує пенсію за віком . У зв’язку з розпочатою Антитерористичною операцією на сході України, в червні 2014 року за місцем проживання позивача в м. Луганську , їй було припинено виплату пенсії , внаслідок неможливості доставки грошей на тимчасово окуповану територію. 19.11.2015 року позивач була змушена стати на облік, як внутрішньо переміщена особа в с. Дмитріївка Новоайдарського району та звернутись до Управління пенсійного фонду України в Новоайдарському районі з заявою про виплат пенсії. На підставі чого пенсійна справа ОСОБА_1 була поставлена облік та розпочато виплату пенсії , шляхом перерахування коштів на банківський картковий рахунок.

07.08.2017 року у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем , з метою зняття накопичувальних коштів на своєму пенсійному картковому рахунку , позивач зателефонувала на гарячу лінію АТ «Ощадбанк» . В розмові з оператором їй стало відомо про те, що зарахування щомісячних пенсійних виплат на її картковий рахунок припинилось з березня 2016 року , після чого кошти більше не надходили.

19.08.2017 року позивач через адвоката направила поштою до Управління ПФУ від 07.09.2017 року № 5804/н/02 заяву про надання інформації від 15.08.2017 року.

21.09.2017 року ОСОБА_2, адвокатом позивача було отримано лист Управління ПФУ від 07.09.2017 року за № 5804/Н/02 . В листі відповідач повідомляє , що за особистою заявою позивача від 19.11.2015 року її електронна пенсійна справа взята на облік 01.07.2014 року , а з 01.03.2016 року , на підставі листа Головного Управління ПФУ в Луганській області від 25.02.2016 року № 1566/02/02 та інформації від уповноважених органів , виплату пенсії позивачу припинено., а тому вона змушена звернутись за захистом своїх прав до суду.

12.01.2018 року від Старобільського об’єднаного управління пенсійного фонду України Луганської області до суду надійшло заперечення на адміністративний позов про визнання дій та рішень протиправними й дискримінаційними. Заперечення обгрунтовується тим, що ОСОБА_1 з 01.07.2014 року прийнята на облік в Управлінні Пенсійного фонду України в Новоайдарському районі Луганської області , яке було 21.12.2016 року згідно постанови КМУ № 988 реорганізоване в Старобільське об’єднане управління пенсійного фонду України Луганської області . Згідно до матеріалів електронної пенсійної справи виплата пенсії здійснювалась позивачу як особі тимчасово переміщеній з тимчасово окупованої території України на підставі довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України № 927011440 від 19.11.2014 року з 1 липня 2014 року по лютий 2016 року включно.

Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньопереміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, затверджене постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року. Згідно до положень зазначеного Порядку за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних , районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад. Також можуть проводитись додаткові перевірки фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи із складанням акта обстеження матеріально- побутових умов сім’ї . Додаткова перевірка може проводитись у разі наявної інформації про повернення внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окуповану територію України . Враховуючи наведене, на підставі інформації Головного Управління Пенсійного фонду України Луганської області та списків осіб, інформація щодо яких потребує перевірки обгрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території , отриманих від СБУ України , в яких значиться і ОСОБА_1 їй було призупинено виплату пенсії. Вважають, що Управління не порушило положень ст. 49 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» оскільки зупиняючи виплату пенсії управління керувалось положеннями ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Постановою КМУ від 08.06.2016 року за № 365. Та для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно підтвердити своє місцезнаходження , зазначене в довідці шляхом подання до управління заяви про поновлення виплати пенсії.

В судове засідання позивач не з’явився, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача також надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності , заперечував проти позову та просив відмовити в позовних вимогах.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером з 1992 року, та з 01.07.2014 року прийнята на облік в Новоайдарському відділу з питань призначення , перерахунку та виплати пенсій Старобільського обєднаного управління пенсійного фонду України в Луганській області як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території.

Як вбачається з довідки від 19.11.2015 року № 927011440, позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка перемістилася з м. Луганська (територія тимчасово непідконтрольна українській владі, зареєстроване місце проживання), до смт. Дмитріївка Новоайдарського району Луганської області.

Як встановлено судом, з 01 березня 2016 року відповідач припинив виплачувати пенсію позивачу посилаючись на результати звірки з уповноваженими органами та на підставі листа головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 25.02.2016 року № 1566/02-02.

Спірним у даній справі є правомірність припинення відповідачем виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно ст. 5 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до ст. 47 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2)на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3)у разі смерті пенсіонера;

4)у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5)в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 49 Закону №1058, оскільки з 01.03.2016 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а інформація органів соціального захисту населення по пенсійній справі позивача з відміткою переселенець не зареєстрований не є таким рішенням у розумінні ч. 1 ст. 49 Закону №1058.

Відповідно до положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ОСОБА_2, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону України Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, оскільки з березня 2016 року позивачу не виплачується пенсія.

Оцінюючи спірні правовідносини суд звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, перевірка за місцем фактичного проживання, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

При цьому суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність встановлених Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування підстав для припинення виплати пенсії позивачу з 01.03. 2016 року.

На зазначений час не існувало підстав, передбачених чинним законодавством для відмови у виплаті пенсії, тому дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу є протиправними, доказів щодо правомірності своїх дій стосовно невиплати пенсії позивачу відповідачем не доведено.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Так, предметом даного позову є не розмір пенсії, а припинення її виплати.

З врахуванням вказаних норм Закону без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.

На підставі вищенаведеного суд вважає, що посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення в суд з даним позовом є безпідставними та не мають законодавчого підґрунтя.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.03.2016 року є обгрунтованими, тому слід зобов’язати відповідача поновити виплату ОСОБА_1 з 01.03.2016 року.

Згідно ст. 133 КАС суд враховуючи майновий стан сторони , може своєю ухвалою зменшити розмір належних до сплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково . Своєю ухвалою про відкриття провадження від 09.08.2018 року суд звільнив повністю позивача від сплати судового збору у зв’язку зі її скрутним матеріальним станом.

Також згідно ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» Старобільське об’єднане управління пенсійного фонду в Луганській області також звільняється від сплати судового збору.

Таким чином, суд вважає, що судовий збір в сумі 640 грн слід віднести за рахунок Держави згідно ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2,5,9,122, 133, 139 241-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Старобільського об’єднаного управління пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій та рішень протиправними й дискримінаційними, зобов’язання вчинити дії- задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Старобільського об’єднаного управління пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення з 01 березня 2016 року виплати пенсії за віком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1.

Зобов’язати Старобільське об’єднане управління пенсійного фонду України Луганської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 01 березня 2016 року, та виплатити їй виниклу заборгованість з пенсійних виплат з 01.03.2016 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя: Колядов В.Ю.