Постанова № 78391409, 07.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/2363/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калитки О. М.

суддів: Бондара В.О. , Кононенко З.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2018, суддя С.М. Глазько, м. Суми, повний текст складено 13.09.18 по справі № 818/2363/18

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання дій протиправними, скасування пункту витягу та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності II групи, внаслідок захворювання, отриманого під час виконання обов'язків військової служби, відповідно Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- скасувати пункт 5 витягу із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 31 від 23.03.2018 року;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності II групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у розмірі 144000,00 грн. (сто сорок чотири тисячі)

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ, а згодом ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, однак рішенням Міністерства оборони України, оформленим у вигляді протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 31 від 23 березня 2018 року, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 6 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно якого одноразова грошова допомога призначається військовозобов'язаним, призваним на збори у разі встановлення інвалідності не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 року у справі № 818/2363/18 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування пункту витягу та зобов'язання вчинити дії.

Позивач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу та звільнений в запас 03.05.1973 року. У період з 26.04.1987 по 01.06.1987 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при військовій частині 54979.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АС №018467 від 06.09.2006 року, позивачу встановлено 3 групу інвалідності внаслідок «за загальним захворюванням» (а.с.14).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АС №035469 від 09.04.2008 року з 28.03.2008 року під час повторного огляду органами МСЕК, позивача визнано інвалідом третьої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААА №484803 від 15.03.2017 року з 09.03.2017 року під час повторного огляду органами МСЕК, позивача визнано інвалідом другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (протокол № 31 від 23.03.2018, пункт 5) ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової допомоги, оскільки відповідно до до п.6 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», інвалідність позивачу встановлена поза межами тримісячного строку, визначеного вказаною нормою.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу встановлена 2 група інвалідності більше ніж через три місяці після звільнення зі строкової військової служби та після закінчення зборів, позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини 9 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як встановлено з матеріалів справи, вперше позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності 06.09.2006, ІІ групу інвалідності встановлено з 28.03.2008.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21.08.2018 по справі № 295/14297/16-а, від 28.02.2018 року по справі № 806/694/16, від 15.03.2018 по справі № 816/4195/15, від 20.03.2018 по справі № 295/3091/17, від 21.06.2018 по справі № 751/4367/17 у разі встановлення військовослужбовцю (в тому числі і військовослужбовцю строкової служби) більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Крім того, на момент встановлення позивачу інвалідності у 2006 році Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" взагалі не було передбачено норми щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

При цьому, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування правового висновку, викладеному у постанові Верховного суду від 26.06.2018 по справі № 750/5074/17, оскільки у даній справі позивачу встановлено ІІ групу інвалідності після набрання чинності Порядку № 975.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 ч.2 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Таким чином, підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом "б" пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем не отримувалась одноразова грошова допомога у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності, а другу групу інвалідності позивач отримав з 03.02.2014 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку № 975 у зв'язку з тим, що позивачу встановлена ІІ група інвалідності понад дворічний термін з часу первинного її встановлення та понад 3 місяці після звільнення з військової служби.

Пунктом 11 Порядку № 975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до п. 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 13 Порядку № 975 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Відповідно до пп. 27 п.10 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №671 "Про затвердження Положення про Міністерство оборони України" зазначено, що Міністерство оборони України приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міноборони.

Наказом Міністерства оборони України 14.08.2014 № 530, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 р. за № 1294/26071, затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, додатком 13 до якого затверджено форму висновку про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону.

При цьому, відповідно до положень ст. 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Вказане положення кореспондується із положеннями п. 19 Порядку №975.

Разом з тим, жодних інших підстав, крім спливу тримісячного строку після звільнення зі служби відповідачем у рішенні про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги не вказано.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів, приходить до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого ним рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у цій справі, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, коли рішенням суду встановлено, що позивач має право на призначення дострокової пенсії за віком згідно з абз. 6 п. З Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 20.03.2018 у справі №296/9364/16-а.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що з метою повного та всебічного захисту прав позивача від подальших протиправних дій відповідача, належним способом захисту в даному випадку є зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності II групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у розмірі 144000,00 грн.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 року у справі № 818/2363/18 не відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 по справі № 818/2363/18 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності II групи, внаслідок захворювання, отриманого під час виконання обов'язків військової служби, відповідно Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Скасувати пункт 5 витягу із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 31 від 23.03.2018 року.

Зобов'язати Міністерство оборони України (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 40020, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності II групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у розмірі 144000 (сто сорок чотири тисячі) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)О.М. Калитка Судді(підпис) (підпис) В.О. Бондар З.О. Кононенко