Рішення № 78386398, 03.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2018 року № 826/6889/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі у складі головуючого судді Аблова Є.В., суддів: Григоровича П.О., Смолія І.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач), у якому просить суд скасувати наказ ДФС України від 28.04.2017 №985-о «Про звільнення ОСОБА_1.», поновити позивача на посаді заступника начальника управління-начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України з 29.04.2017, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.04.2017 по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно, допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи на 13.09.2017.

В обґрунтування заявленого позову зазначено, що позивач був незаконно звільнений з посади заступника начальника управління-начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України на підставі наказу ДФС України від 28.04.2017 №985-о у зв'язку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки посаду позивача не було скорочено, а станом на день попередження позивача про наступне вивільнення та на день фактичного звільнення не була скорочена чисельність штатних одиниць вказаного Департаменту. При цьому позивачу пропонувалися нижчі вакантні посади, хоча станом на день попередження позивача про наступне вивільнення і до моменту звільнення позивача були наявні рівнозначні не запропоновані позивачу посади, на які позивач мав право переведення без проведення конкурсу відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу», чим порушено ч. 2 ст. 40, ст. 42, ч.ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, ч.ч. 1, 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Згідно зі ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також позивачем заявлено клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення при його ухваленні. Крім того, позивач зазначив про безпідставне ненарахування йому премії за січень-лютий 2017 року.

Відповідач надав заперечення проти адміністративного позову, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю з тих підстав, що наказом ДФС від 30.12.2015 №1022 передбачено скорочення штатної чисельності апарату, у тому числі згідно з змінами, внесеними наказом ДФС від 27.09.2016 № 800, здійснено реорганізацію департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури та утворення на його базі департаменту з аналогічною назвою із зменшенням його чисельності на 5 одиниць. Відповідно до Положення про Управління технічних систем митного контролю та розвитку інфраструктури департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури суттєво змінилися основні завдання та функції новоствореного управління в порівнянні з основними завданнями та функціями управління технічних систем контролю департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, в якому позивач займав посаду заступника начальника управління. В день попередження позивача про вивільнення 17.01.2017 та 19.04.2017 позивачу були запропоновані вакантні посади, від яких позивач відмовився. Також відповідач зазначає, що премія не є обов'язковою складовою заробітної плати державного службовця і нарахування премії працівнику здійснюється відповідно до Положення про преміювання працівників апарату Державної фіскальної служби України, затвердженим наказом ДФС від 09.12.2015 №973, згідно з пунктом 4.1 якого розмір місячної премії залежить від особистого внеску працівника в загальний результат роботи ДФС з урахуванням критеріїв, зазначених у цьому пункті. Відповідач вважає, що при звільненні позивача діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України (у редакції, чинній на дату постановлення ухвали) суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами пункту 10 частини 1 Перехідних положень КАС України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 проходив державну службу на посаді заступника начальника управління-начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України.

Згідно з наказом ДФС від 27.09.2016 № 800 «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 №1022» наказано реорганізувати департамент матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури та на його базі утворити департамент з аналогічною назвою із зменшенням його чисельності на 5 шт. одиниць.

14.11.2016 затверджено Перелік № 5 змін до штатного розпису на 2016 рік ДФС України, згідно з яким зокрема виведено зі штатного розпису 1530 штатних посад, а введено у штатний розпис 1525 штатних посад, з яких виведено зі штатного розпису 7 штатних посад відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю у складі департаменту матеріального забезпечення та розвитку та введено у штатний розпис 9 штатних посад відділу оперативного супроводження технічних систем митного контролю управління технічних систем митного контролю та розвитку інфраструктури у складі департаменту матеріального забезпечення та розвитку, при цьому посаду заступника начальника управління-начальника відділу збережено.

17.01.2017 позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України. Також запропоновано позивачу наступні вакантні посади: провідного інспектора відділу оперативного супроводження технічних систем митного контролю та провідного інспектора відділу координації проектів міжнародної технічної допомоги та організації будівництва управління технічних систем митного контролю та розвитку інфраструктури департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, а також головного державного ревізора-інспектора аналітичного відділу управління продуктивного аналізу департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем. Позивач від запропонованих посад відмовився.

Наказом ДФС від 20.02.2017 №19-ор введено в дію штатний розпис на 2017 рік ДФС, згідно з яким у відділі оперативного супроводження технічних систем митного контролю управління технічних систем митного контролю та розвитку інфраструктури департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури передбачено 9 штатних посад, зокрема посада заступника начальника управління-начальника відділу.

19.04.2017 позивачу було запропоновано наявні посади відповідно до штатного розпису ДФС, а саме: головного державного ревізора-інспектора відділу аналізу митних оформлень управління митного аудиту департаменту аудиту, а також посади на період відпустки для догляду за дитиною головного державного інспектора відділу управління майном та соціального забезпечення управління технічних систем митного контролю та розвитку інфраструктури департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, головного державного інспектора відділу реєстрації за окремими видами податків управління реєстрації та обліку платників департаменту обслуговування платників, головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податків з громадян управліннят адміністрування податків і зборів з фізичних осіб департаменту податків і зборів з фізичних осіб. Позивач від запропонованих посад відмовився.

Наказом № 985-о від 28.04.2017 «Про звільнення ОСОБА_1.» відповідно до статей 44, 49-2 КЗпП України, частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу», наказу ДФС України від 27.09.2016 №800 «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 №1022» позивача звільнено з 28.04.2017 із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України із виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати та грошової компенсації за невикористані дні додаткової і щорічної відпустки.

Позивач, вважаючи, що його звільнили без законної підстави, з порушенням вимог законодавства про працю та законодавства про державну службу, звернувся з даним позовом до адміністративного суду.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

За положеннями частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У частині 1 статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно з частинами 1, 2 статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 492 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Як встановлено судом, при здійсненні реорганізації департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури згідно з наказом ДФС від 27.09.2016 № 800 «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 №1022» та утворенні на його базі департаменту з аналогічною назвою із зменшенням його чисельності на 5 шт.одиниць, не було здійснено скорочення посади заступника начальника управління-начальника відділу оперативного супроводження технічних систем митного контролю управління технічних систем митного контролю та розвитку інфраструктури.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи Положення про відділ оперативного супроводження технічних систем митного контролю управління технічних систем митного контролю та розвитку інфраструктури департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України основні завдання і функції відділу, в якому позивач займав посаду начальника, є ідентичними до основних завдань і функцій відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем митного контролю та розвитку інфраструктури департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України. Також не змінилися вимоги до особи, яка займає посаду заступника начальника управління-начальника відділу: повна вища освіта за фахом економічного, юридичного чи технічного спрямування зі стажем роботи за фахом не менше 3-х років, знання чинного законодавства, нормативно-правових актів та розпорядчих документів з питань, що належать до компетенції департаменту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має вищу освіту за спеціальністю «менеджмент зовнішньоекономічної діяльності», кваліфікація - магістр, диплом серії НОМЕР_2 від 28.02.2008 Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, а також диплом спеціаліста серії НОМЕР_3 від 28.02.1995 Київського політехнічного інституту за спеціальністю «комп'ютерні та інтелектуальні системи та мережі», згідно з записами у трудовій книжці досвід роботи на посадах державної служби, що відповідають категоріям «Б» і «В», з 03.07.1995.

Отже, відповідачем не було доведено скорочення посади позивача, а також невідповідність особи позивача посаді заступника начальника управління-начальника відділу оперативного супроводження технічних систем митного контролю управління технічних систем митного контролю та розвитку інфраструктури департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури.

Крім того, у пункті 2 частини 2 статті 6 Закону України «Про державну службу» встановлено, що до категорії «Б», зокрема, відносяться посади керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників; заступників керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Згідно зі схемою посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2017 році, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15, посада позивача відноситься до шостої групи оплати праці, до якої відносяться посади керівника/заступника керівника управління у складі департаменту, головного управління, служби, керівника/заступника керівника відділу у складі департаменту, головного управління, служби, самостійного управління, завідувача сектору у складі департаменту, головного управління, служби, самостійного управління та відділу.

Згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у разі скорочення чисельності або штату державних службовців або реорганізації державного органу припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення можливе за умови, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Листом ДФС від 29.03.2017 №4373/3/99-99-04-01-01-14 щодо розгляду запиту представника позивача про надання публічної інформації надано перелік посад начальників відділів і заступників начальника відділу, які були вакантні станом на момент попередження позивача про вивільнення, зокрема начальника відділу захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах та контролю департаменту охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації, начальника відділу інформаційного забезпечення перевірок управління перевірок відомостей в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру департаменту податків і зборів з фізичних осіб, начальника відділу митного аудиту управління митного аудиту департаменту аудиту, начальника відділу методології забезпечення класифікаційної роботи управління класифікації товарів департаменту адміністрування митних платежів,начальника відділу організації контролю за окремими видами діяльності підприємств управління організації митного контролю департаменту організації митного контролю, посада заступника начальника автентичності документів та аналізу цінової інформації управління митної вартості департаменту адміністрування митних платежів та інші.

Отже, за наявності у штаті рівноцінних вакантних посад станом на 17.01.2017, на виконання вимог пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», позивачу не було запропоновано жодної рівноцінної посади.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №6-40цс15, а також постановах Верховного Суду від 01.08.2017 у справі №826/16311/16, від 11.07.2018 у справі №816/1232/17.

Також відповідно до висновків постанов Верховного Суду від 01.08.2017 у справі №826/16311/16, від 11.07.2018 у справі №816/1232/17 при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці згідно з частиною 1 статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Однак відповідачем не доведено, що при звільненні позивача було враховано вимоги частини 1 статті 42 КЗпП України щодо переважного права працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці на залишення на роботі, а при рівних умовах продуктивності і кваліфікації - частини 2 статті 42 КЗпП України.

За таких обставин, наказ ДФС України від 28.04.2017 №985-о про звільнення позивача з посади заступника начальника управління-начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України прийнято з порушенням вимог пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», частини 2 статті 40, статті 42, частини 3 статті 49-2 КЗпП України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону україни «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як визначено постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).

Згідно з пунктами 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Відповідно до довідки ДФС України №372 від 09.06.2017 середньомісячна заробітна плата позивача складає 11 511,15 грн, а розмір середньоденної заробітної плати - 548,15 грн. За схемою посадових окладів затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15, посадовий оклад позивача до звільнення складав 7100,00 грн, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 № 24 в період з 01.01.2018 посадовий оклад за посадою, яку займав позивач, дорівнює 9 600,00 грн, тобто коефіцієнт підвищення посадового окладу в 2018 році дорівнює 1,3521 (9 600:7100).

З урахуванням зазначеного, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача у 2017 році за період з 29.04.2017 по 31.12.2017 склав 92 089,20 грн (168 робочих днів*548,15 грн), а у 2018 році за період з 01.01.2018 по 05.10.2018 склав 142 301,49 грн (192 робочих дні*548,15 грн*1,3521), що разом становить 234 390,69 грн.

При цьому суд зазначає, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру, що відповідає висновкам Верховного Суду України у постанові від 25.05.2016 у справі №6-511цс16 та Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі № 826/808/16.

Згідно з частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність застосування способу захисту прав, передбаченого частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме визнати протиправними та скасувати наказ ДФС України від 28.04.2017 №985-о про звільнення позивача з посади заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України.

Разом з тим, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення премії за січень-лютий 2017 року, оскільки наказами ДФС України від 24.02.2017 №22-ф та 24.03.2017 №40-ф не було передбачено преміювання позивача, у зв'язку з чим нарахування премії позивачу не здійснювалося. Крім того, зазначені вимоги не були заявлені позивачем у прохальній частині адміністративного позову.

Згідно з положеннями пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже рішення суду в частині поновлення позивача на посаді і стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 11 511,15 грн, підлягає негайному виконанню.

Разом з тим, позивач не обґрунтував підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення станом на дату прийняття рішення, у зв'язку з чим клопотання про встановлення судового контролю не підлягає задоволенню.

Також позивачем для підтвердження витрат на правову допомогу у розмірі 5621,33грн надано договір про надання правової допомоги від 10.05.2017 №05/17ХВМ та додаткову угоду № 1 від 10.05.2017, акт №1 передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 22.09.2017 та квитанції до прибуткового касового ордера № 12 від 17.05.2017 на суму 2 500,00 грн та № 26 від 22.09.2017 на суму 3 121,33 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 3, частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне приведення укладених до 15 грудня 2017 року договорів у відповідність до вимог діючого Кодексу адміністративного судочинства України та доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 №826/8107/16, висновки якої підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.

Отже за відсутності зазначених вище первинних документів суд дійшов висновку про не підтвердження позивачем фактичного обсягу витрат на правничу допомогу належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача судових витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про скасування наказу відповідача №985-о від 28.04.2017, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіту про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

На підставі вище зазначеного, суд приходить до висновку щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Державної фіскальної служби України подати у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду.

Керуючись положеннями статей 2, 72-77, 90, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: 03148, АДРЕСА_1) до Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) від 28.04.2017 №985-о «Про звільнення ОСОБА_1.» з посади заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України.

Поновити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: 03148, АДРЕСА_2) на посаді заступника начальника управління-начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України з 29 квітня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: 03148, АДРЕСА_2) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.04.2017 по 05.10.2018 у сумі 234 390,69 грн (двісті тридцять чотири тисячі триста дев'яносто гривень 69 коп.).

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління-начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю управління технічних систем контролю Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 11 511,15 грн (одинадцять тисяч п'ятсот одинадцять гривень 15 коп.) допустити до негайного виконання.

Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Державної фіскальної служби України подати у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя Є.В. Аблов

Судді П.О. Григорович

І.В. Смолій