Рішення № 78384715, 07.12.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2018 р. справа № 347/1433/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації

про визнання відмови за №1364/05.1-43/10-18 від 21.05.2018 року неправомірною та зобов'язання здійснити заходи щодо передачі автомобіля ЗАЗ-11028, 2005 року випуску, реєстраційний НОМЕР_3, кузов НОМЕР_4 на праві приватної власності, з підстав неправомірної відмови в такій передачі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1) 02.08.2018 звернувся в Косівський районний суд Івано-Франківської області з позовною заявою до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (надалі, також - відповідач) про визнання відмови за №1364/05.1-43/10-18 від 21.05.2018 року неправомірною та зобов'язання здійснити заходи щодо передачі автомобіля ЗАЗ-11028, 2005 року випуску, реєстраційний НОМЕР_3, кузов НОМЕР_4 на праві приватної власності, з підстав неправомірної відмови в такій передачі.

В обґрунтування позивних вимог позивач вказує на протиправність відмови Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації у здійсненні перереєстрації автомобіля батька позивача - ОСОБА_2, оскільки таке рішення суперечить вимогам Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 №999. Оскаржуване рішення відповідача зумовлено вимогами, встановленими пунктом 16 вказаного Порядку, відповідно до якого, автомобіль може бути безоплатно переданий члену сім'ї інваліда лише у випадку, якщо зареєстроване місце проживання члена сім'ї збігається із місцем проживання померлого інваліда на час смерті. Позивач не погоджується із такою позицією, з огляду на те, що хоч його місце проживання не зареєстроване за адресою реєстрації померлого батька, проте на момент його смерті позивач фактично там проживав, вів спільне господарство та доглядав за хворим батьком, що підтверджується довідкою виконкому Середньоберезівської сільської ради.

Враховуючи наведене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а саме - визнати відмову Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації неправомірною, та зобов'язати останнього здійснити заходи щодо передачі ОСОБА_1 автомобіля ЗАЗ-11028, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_4 на праві приватної власності.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 07.08.2018 адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації передано на розгляд Івано-Франківському окружному адміністративному суду (а.с.14).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків (а.с.28-30). Позивачем 05.10.2018 недоліки позовної заяви усунуто (а.с.42). Ухвалою суду від 09.10.2018 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с.19-20).

Відповідач правом подання відзиву на позов не скористався. Про належне повідомлення його щодо розгляду справи, а також про отримання копії позовної заяви із доданими матеріалами свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 11.10.2018 та розписка в отриманні суб'єктом владних повноважень через свого представника матеріалів позовної заяви від 09.10.2018 (а.с.45-46).

Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності позовну заяву та письмові докази, якими позивач обгрунтовує свою позицію, судом встановлено такі обставини.

Як підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 25.01.2018 Середньоберезівською сільською радою, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, житель АДРЕСА_2, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.7).

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5, ОСОБА_2 був власником автомобіля ЗАЗ-11028, 2005 року випуску, реєстраційний НОМЕР_3, кузов НОМЕР_4, отриманого безоплатно за рахунок коштів державного бюджету через органи соціального захисту населення (а.с.24-25).

Згідно із копією довідки виконкому Середньоберезівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 25.01.2018 № 93, син ОСОБА_2 - ОСОБА_1 не зареєстрований, але фактично проживав з батьком та до дня його смерті вів із ним спільне господарство (а.с.9).

На підставі виданої довідки, позивач 15.03.2018 звернувся до Департаменту соціальної політики облдержадміністрації із заявою, у якій просив передати безоплатно у власність легковий автомобіль марки ЗАЗ-11028, 2005 року випуску, кузов НОМЕР_4, що належав батьку - ОСОБА_2 (а.с.10).

Управлінням праці та соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації направлено на розгляд подану Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації подану позивачем заяву та додані до неї документи, що підтверджується листом від 19.03.2018 №522/08-41/01 (а.с.11).

У відповідь Департаментом соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації направлено листа від 21.05.2018 №1364/05.1-43/10-18, у якому вказано про те, що пакет документів та заяву ОСОБА_1 для перереєстрації автомобіля повернуто, згідно вимог пункту 16 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 №999 (а.с.12).

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач, з метою відновлення свого порушеного права звернувся із позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам у справі, суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також враховує приписи Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV, Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 №999, інших законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За правилами частини 1 статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 №2961-IV, Держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.

Механізм забезпечення легковими автомобілями осіб з інвалідністю, зокрема дітей з інвалідністю, які мають право на їх отримання безоплатно або на пільгових умовах, є громадянами України і місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку визначено Порядком забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 №999 (надалі, також - Порядок №999).

Згідно із пунктом 16 вказаного Порядку, особі з інвалідністю, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, за її (його) бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації. Після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену її сім'ї (за бажанням такого члена сім'ї), який на час смерті особи з інвалідністю були зареєстровані за місцем реєстрації особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю.

Абзацом 8 пункту 3 Порядку №999 передбачено, що до членів сім'ї особи з інвалідністю належать громадяни України, які проживають разом з нею, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми, а також на інших підставах, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, та місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.

З наведених положень випливає, що законодавцем встановлено сукупність умов, за яких особам може безоплатно передаватись автомобіль після смерті власника - особи з інвалідністю. Такими є статус члена сім'ї померлого, встановлення факту спільного проживання та реєстрація місця проживання за однією адресою із особою з інвалідністю на момент смерті.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація особи за місцем проживання - це лише внесення інформації до паспортного документа та Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Аналіз наведеного дозволяє суду дійти висновку про те, що сама лише реєстрація особи за відповідною адресою не є підтвердженням її постійного там проживання, а відтак і не підтверджує пов'язаність із померлою особою з інвалідністю спільним побутом та веденням з такою особою спільного господарства. Таким чином, поняття місця проживання та місця реєстрації не є тотожними. Такий висновок суду відповідає і позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладений в ухвалі суду від 27.11.2013, провадження №6-41137св13.

Разом з цим, слід звернути увагу і на висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зазначені в ухвалі від 28.01.2015, провадження №6-47211св13. Так, колегія суддів дійшла переконання про те, що відмітка у паспорті про реєстрацію місця проживання, за відсутності інших достатніх, належних і достовірних доказів, не є безспірним доказом проживання особи у конкретному жилому приміщенні.

Як встановлено судом, позивач - ОСОБА_1, є сином померлого власника автомобіля, особи з інвалідністю - ОСОБА_2 Довідкою, виданою Середньоберезівською сільською радою, підтверджується фактичне проживання позивача із померлим батьком до дня його смерті та ведення з ним спільного господарства.

Відповідно до абзацу 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до частини 2 статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейським судом з прав людини, пунктом 115 рішення від 14 червня 2007 року в справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" (Заява №77703/01) вкотре надано трактування поняття "якість закону", зокрема зазначено, що закон має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосовування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі - у разі потреби, за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку.

Таким чином, аналіз положень абзацу 1 пункту 16 та абзацу 8 пункту 3 Порядку №999 дозволив суду дійти висновку про недостатню чіткість та передбачуваність у практичному застосуванні положень пункту 16. В даному випадку це зумовлено складністю визначення умов реалізації особою права на безоплатну передачу у власність автомобіля, оскільки такими є, як уже зазначалось судом, не лише реєстрація місця проживання за однією із померлим адресою, але й підтвердження факту спільного проживання, ведення спільного побуту, господарства та наявність взаємних прав та обов'язків, зокрема, на підставі кровного споріднення.

Суд зазначає, що єдиною підставою для відмови позивачу у проведенні перереєстрації автомобіля слугувала саме відсутність реєстрації місця проживання за тією ж адресою, за якою зареєстрований померлий ОСОБА_2, відповідно до вимог пункту 16 Порядку №999. Однак, враховуючи вищенаведені правові норми, а також встановлений факт спільного проживання позивача із ОСОБА_2 та їх родинний зв'язок, як сукупність підстав для реалізації права на отримання автомобіля, на переконання суду, слід зобов'язати відповідача здійснити заходи щодо передачі ОСОБА_1 автомобіля марки ЗАЗ-11028, 2005 року випуску, реєстраційний НОМЕР_3, кузов НОМЕР_4 на праві приватної власності.

Що стосується доводів позивача в частині неправомірності оскаржуваного рішення відповідача, такі підлягають відхиленню з огляду на таке.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що відповідач, здійснюючи повноваження щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері соціальної підтримки, зокрема, осіб з інвалідністю, відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 389/2011, керувався відповідними нормативно-правовими актами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин. Так, оскаржуване рішення Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації прийнято на підставі вимог пункту 16 Порядку №999, положення якого є чинними, та відсутні відомості про визнання їх неконституційними повністю чи частково.

За наведених підстав та вказаних правових норм, суд не вбачає ознак протиправності у рішенні відповідача, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні до суду із позовом заявлено дві позовні вимоги та згідно із квитанцією №98.152.1/19681251 від 26.09.2018 (а.с.17) сплачено судовий збір у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять гривень) 60 копійок, який в силу положень статті 132 КАС України є складовою судових витрат. Оскільки позивачем у справі документально не підтверджено понесення будь-яких інших судових витрат, то компенсації підлягає лише сплачена сума судового збору.

Таким чином, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб'єкта владних повноважень, на користь позивача 704 (сімсот чотири гривні) 80 копійок, як суму пропорційну до задоволених позовних вимог.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 263, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації здійснити заходи щодо передачі ОСОБА_1 автомобіля марки ЗАЗ-11028, 2005 року випуску, реєстраційний НОМЕР_3, кузов НОМЕР_4 на праві приватної власності.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ - 25925236) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2) сплачену суму судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири гривні) 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_2.

Відповідач: Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації, адреса: вул. Леся Курбаса, буд. 2, м. Івано-Франківськ, 76000, код ЄДРПОУ - 25925236.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.