Рішення № 78382766, 05.12.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/23711/18

Провадження № 2/127/4066/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2018 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі : судді Бойка В.М.

за участю секретаря Ревтюх О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 третьої особи ОСОБА_4 про визнання довіреності та договору дарування недійсними, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 третьої особи ОСОБА_4 про визнання довіреності та договору дарування недійсними з вимогами визнати причини пропуску ОСОБА_5 позовної давності за її позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 третьої особи ОСОБА_4 про визнання довіреності та договору дарування недійсними поважною та поновити строк давності.

Визнати недійсною довіреність посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 14 листопада 2006р. зареєстрованого в реєстрі за №.5494 з моменту її посвідчення.

Визнати договір дарування від 25.12.2006р. посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 6500 укладений між ОСОБА_2, код НОМЕР_1, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 НОМЕР_2 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 06.12.2001р, код НОМЕР_3, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, код НОМЕР_4, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 недійсним з моменту укладення.

Визнати договір Міни від 29.02.2008 р. посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу зареєстрованого в реєстрі за №1116 укладений між ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 код НОМЕР_1, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, код НОМЕР_4, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 недійсним з моменту укладення.

Позовні вимоги аргументовані тим, що в кінці червня 2016 року позивачці стало відомо про існування укладеного від її імені договору дарування від 25.12.2006 року № 6500 1/3 частки житлового будинку за адресою в Вінниці, по вулиці Корольова, 22а та договору міни частинами приміщень цього ж будинку від 29.02.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7. Про існування вказаних договорів позивачці стало відомо при наступних обставинах: 29 травня 2016 року помер її син – ОСОБА_7, що підтверджується, свідоцтвом про смерть серії І-АМ № 349564 від 16 червня 2016 року. Після похоронів, приблизно в кінці червня 2016 р., позивачка серед речей та документів, що належали померлому ОСОБА_7, в одній із кімнат де він проживав, знайшла свідоцтво про право приватної власності від 09.08.2012 р. № 1924 видане виконкомом Вінницької міської ради на 4/10 частки житлового будинку з господарським будівлями та спорудами який

розташований в м. Вінниці по вул. Корольова, 22-а. В ньому зазначено, що воно видано взамін договору дарування від 25.12.2006 року № 6500, та договору міни від 29.02.2008 р. № 1116.

Позивач зазначає, що на початку листопада 2006 року відповідачка - ОСОБА_2 та ОСОБА_7 запропонували позивачці, яка є їх матір’ю, послуги забезпечити її догляд, а саме існування, утримання будинку та присадибної ділянки в належному стані, надання позивачці матеріальної допомоги, тощо. В свою чергу ОСОБА_2 попросила, щоб позивач подарувала належну їй 1/3 частину будинку за адресою вул. Корольова, 22а в м. Вінниці. Однак позивач не погоджувалась подарувати зазначену частину будинку, а запропонувала їм укласти договір довічного утримання, наполягала на укладенні саме такого договору, оскільки хотіла, щоб заповідачка та ОСОБА_7 доглядали її та будинок, так як уже тоді вже була похилого віку, хворіла в зв’язку з чим потребувала стороннього догляду та допомоги.

Позивач вказує, що при цьому повідомила ОСОБА_2 і ОСОБА_7, що бажала укласти договір при тому, щоб ні ОСОБА_2 ні ОСОБА_7 за час її життя не могли б розпорядитись частиною будинку, яку вона їм передасть. ОСОБА_2 та ОСОБА_7 погодились на такі умови. З метою укладання договору довічного утримання, 14.11.2006 р ОСОБА_2 разом із позивачем звернулись до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 для складання договору довічного утримання. Однак на той час укласти та посвідчити такий договір нотаріусом виявилось неможливим оскільки для укладення договору не вистачало, як пояснила ОСОБА_2 позивачу документів з БТІ на будинок. За таких обставин - ОСОБА_2 запропонувала позивачу, щоб вдруге не йти до нотаріуса, так як важко пересуватись, дати їй довіреність щоб вона могла представляти інтереси позивача, отримувати документи та право на укладання договорів.

Позивач вказує, що вона погодилась і надала ОСОБА_2 довіреність, самого тексту довіреності вона не читала, так як вважала, що в ній передбачені всі права та обов’язки, про які домовились з ОСОБА_2 довіряючи ОСОБА_2 дала їй довіреність помилково вважаючи, що відповідачкою від її імені в майбутньому буде укладено саме договір довічного утримання. Саме на підставі зазначеної довіреності ОСОБА_2 від імені позивача і був укладений договір дарування від 25.12.2006 р., посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим № 6500. Як зазначено в договорі, від імені ОСОБА_1 діяла ОСОБА_2, на підставі довіреності посвідченій приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 14 листопада 2006 р. за реєстром № 5494. Відповідно до укладеного Договору дарування - ОСОБА_1 в особі свого представника передала у власність (подарувала), а обдаровуваний - ОСОБА_7 прийняв дарунок: 1/3 (одну третю) частину будинку, що знаходиться в м. Вінниці по вул. Корольова під номером 22а (двадцять два) «а». За Договором, на земельній ділянці розташовані: цегляний житловий будинок 1997 р. побудови, зазначений на плані літерою «А», житловою площею 320,7 кв. м., з підвалом «П/А», відкритою верандою «а», підвалом «п/а», тамбуром «аі», двома ґанками, балконами; сараї «Б». «В», «Д», навіс «б», вбиральня «Г», огорожа №1-№5», криниця «№6». У користування обдаровуваного (ОСОБА_7І.) перейшли в будинку «А» на 1-ому поверсі: коридори 1-1, 1-6, туалет 1-2, ванна 1-3, кухня 1-4, кімнати 1-5, 1-7, 1-8, коридори 2-1, 2-5, туалет 2-2, ванна 2-3, кухня 2-4, кімнати 2-6, 2-7, 2-8,; в підвальному приміщенні: тамбур XVI, гараж X, котельня XI, кладові XII, XIII, XIV, XV. Житлова площа вказаної частини будинку складає 107,8 (сто сім цілих і вісім десятих) кв. м., загальна - 236,9 (двісті тридцять шість цілих і дев'ять десятих) кв. м. Ця частина будинку належала дарувальнику (ОСОБА_1М.) на підставі договору дарування частини будинку, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 12.11.2002 р. за реєстром №2554, зареєстрованого в КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» (ВООБТІ) 12.11.2002 р. під № 21314 в реєстровій книзі №140. В подальшому було укладено договір Міни від 29.02.2008 р. посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу зареєстрованого в реєстрі за №1116 укладений між ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 код

НОМЕР_1, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, код НОМЕР_4, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3.

Вищевказане і стало підставою для звернення до суду з даним позовом

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 та її представники в судовому засіданні проти визнання позову заперечували в повному обсязі. Просили суд застосувати строки позовної давності.

Відповідачем ОСОБА_3 подано до суду відзив на позов в якому вона вказала, що доводи позивача щодо того, що позивач не читала тексту довіреності, спростовуються тим, що в тексті довіреності зазначено, що довіреність прочитана особисто. Відповідач вважає, що за змістом довіреності чітко видно, що волевиявлення позивача спрямовано на дарування майна ОСОБА_7 Відповідач вказав, що позивач зловживає своїми процесуальними правами та пропустив строк позовної давності на звернення до суду. Відповідач вказує, що оскільки довіреність видана від 14.11.2006р. особисто позивачем, а отже позивач не могла на знати про видану довіреність ще в 2006р.

Інші учасники в судове засідання не з’явилися, хоча повідомлялись належним чином повідомлення про причини неявки до суду не надійшло.

Судом по справі встановлені наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

14.11.2006р. ОСОБА_1 видала довіреність посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 14 листопада 2006р. зареєстрованого в реєстрі за №5494 уповноважила ОСОБА_2 подарувати її сину ОСОБА_7 всю належну йому частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель розташованої в м. Вінниці по вул. Корольова 22-а. ( а.с. 10)

Судом встановлено, що саме на підставі зазначеної довіреності ОСОБА_2 від імені позивача і був укладений договір дарування від 25.12.2006 р., посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим № 6500. Як вбачається з даного договору, від імені ОСОБА_1 діяла ОСОБА_2, на підставі довіреності посвідченій приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 14 листопада 2006 р. за реєстром № 5494. Відповідно до укладеного Договору дарування - ОСОБА_1 в особі свого представника передала у власність (подарувала), а обдаровуваний - ОСОБА_7 прийняв дарунок: 1/3 (одну третю) частину будинку, що знаходиться в м. Вінниці по вул. Корольова під номером 22а (двадцять два) «а». За Договором, на земельній ділянці розташовані: цегляний житловий будинок 1997 р. побудови, зазначений на плані літерою «А», житловою площею 320,7 кв. м., з підвалом «П/А», відкритою верандою «а», підвалом «п/а», тамбуром «аі», двома ґанками, балконами; сараї «Б». «В», «Д», навіс «б», вбиральня «Г», огорожа №1-№5», криниця «№6». У користування обдаровуваного (ОСОБА_7І.) перейшли в будинку «А» на 1-ому поверсі: коридори 1-1, 1-6, туалет 1-2, ванна 1-3, кухня 1-4, кімнати 1-5, 1-7, 1-8, коридори 2-1, 2-5, туалет 2-2, ванна 2-3, кухня 2-4, кімнати 2-6, 2-7, 2-8,; в підвальному приміщенні: тамбур XVI, гараж X, котельня XI, кладові XII, XIII, XIV, XV. Житлова площа вказаної частини будинку складає 107,8 (сто сім цілих і вісім десятих) зз. м., загальна - 236,9 (двісті тридцять шість цілих і дев'ять десятих) кв. м. Ця частина будинку належала дарувальнику (ОСОБА_1М.) на підставі договору дарування частини будинку, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 12.11.2002 р. за реєстром №2554, зареєстрованого в КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» (ВООБТІ) 12.11.2002 р. під № 21314 в реєстровій книзі №140. ( а.с. 11, 13-14)

В подальшому було укладено договір Міни від 29.02.2008 р. посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу зареєстрованого в реєстрі за №1116 укладений між ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 код НОМЕР_1, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, код НОМЕР_4, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3. ( а.с. 12)

Судом з метою повного та об’єктивного розгляду справи досліджувались матеріали інвентаризаційної справи на будинок, що знаходиться за адресою в м. Вінниці по вул. Корольова 22-а.

Судом встановлено, що 29 травня 2016 року помер син позивача – ОСОБА_7, що підтверджується, свідоцтвом про смерть серії І-АМ № 349564 від 16 червня 2016 року. ( а.с. 38)

Суд погоджується з доводами позивача щодо того, що розписка є доказом того, що насправді між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу частини будинку.

Таким чином, уклавши договір міни сторони приховали інший правочин, а саме договір купівлі-продажу частини будинку, який між ними насправді був вчинений.

ст. 16 ЦК України - кожна особа має право звернутися до суду за змістом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним припинення, яка порушує право. Згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначається що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме в момент вчинення правочину.

Суд вважає доводи позивача обгрунтованими щодо того, що її воля була спрямована саме на укладання договору її довічного утримання. Укладений договір дарування відповідачкою від імені позивача не відповідав волі ОСОБА_9

Щодо вищевказаної розписки згідно якої ОСОБА_4 позичив кошти в сумі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США. Зазначена розписка надана Білим ВЛ після укладання договору міни. Однак в розписці не зазначено термін на протязі якого вказана сума коштів має бути повернута позичальнику, а тому, розписка є доказом того, що насправді між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу частини будинку.

ст. 6 ЦК України встановлено, що, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, згідно ст. 627 ЦК України.

ст. 15 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно абз. 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що – зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5, 6, статті 203 цього Кодексу.

ч. 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

ч.1 ст. 628 ЦК України, встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

ст. 6 ЦК України встановлено, що, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, згідно ст. 627 ЦК України.

ч. 1 ст. 638 ЦК України, встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

ч. 1 ст. 229 ЦК України, встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

ст. 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України.

ст. 15 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

ст.16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів особи є визнання права.

ст. 77 ЦПК України, встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Ч.1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що – кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Крім того, згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Ч.4 ст.267ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до правової позиції ВСУ у справі № 6-7цс14 від 21.05.2014 року за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач зловживає своїм правом на звернення до суду, суд бере до уваги наявність судових рішень, а саме у справі № 127/486/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування за законом, Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06.06.2017 року, залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 28.08.2017року - в позові відмовлено. Справа № 127/2079/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участЮ третіх осіб без самостійних вимог - ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання недійсними довіреність від імені ОСОБА_1 від 14 листопада 2006 року, договір дарування частини будинку від 25 грудня 2006 року; договір міни від 29 лютого 2008 року - постановою Апеляційного суду Вінницької області від 17 вересня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участі третіх осіб без самостійних вимог - ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними – відмовлено, проте пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на розгляд його справи судом, також суд враховує, що позивач звертався до суду за захисто своїх прав з інших підстав.

Суд бере до уваги доводи позивача щодо того, що вкінці червня 2016 року позивачці стало відомо про існування укладеного від її імені договору дарування від 25.12.2006 року № 6500 1/3 частки житлового будинку за адресою в Вінниці, по вулиці Корольова, 22а та договору міни частинами приміщень цього ж будинку від 29.02.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , за обставин коли 29 травня 2016 року помер син позивача – ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-АМ № 349564 від 16 червня 2016 року. Після похоронів, приблизно в кінці червня 2016 р., позивачка серед речей та документів, що належали померлому ОСОБА_7, в одній із кімнат де він

проживав, знайшла свідоцтво про право приватної власності від 09.08.2012р. №1924 видане виконкомом Вінницької міської ради на 4/10 частки житлового будинку з господарським будівлями та спорудами який розташований в м. Вінниці по вул. Корольова, 22-а. В ньому зазначено, що воно видано взамін договору дарування від 25.12.2006 року № 6500, та договору міни від 29.02.2008 р. №1116. А відтак суд вважає визнати причини пропуску позивачем строку позовної давності поважною та поновити строк позовної давності.

Ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Ст. 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, повністю підтверджені матеріалами справи, суд враховує що оскільки сторони спору є родичами, та похилий вік позивача, на момент видачі довіреності їй було 78р., яким доведено, що на початку листопада 2006 року відповідачка - ОСОБА_2 та ОСОБА_7 запропонували позивачці, яка є їх матір’ю, послуги забезпечити її догляд, а саме існування, утримання будинку та присадибної ділянки в належному стані, надання позивачці матеріальної допомоги, позивач не погоджувалась подарувати належну їй частину будинку, а запропонувала відповідачу укласти договір довічного утримання, наполягала на укладенні саме такого договору, оскільки хотіла, щоб відповідачка та ОСОБА_7 доглядали її та будинок, так як уже тоді вже була похилого віку, хворіла в зв’язку з чим потребувала стороннього догляду та допомоги і вважала, що 14.11.2006р. нею було укладено договір довічного утримання.

Суд вважає, що вказані вище вищевказані обставини свідчать, що позов обґрунтований, а тому наявні підстави визнати недійсною довіреність посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 14 листопада 2006р. зареєстрованого в реєстрі за №.5494 з моменту її посвідчення. Визнати договір Дарування від 25.12.2006р. посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 6500 укладений між ОСОБА_2, код НОМЕР_1, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 НОМЕР_2 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 06.12.2001р, код НОМЕР_3, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, код НОМЕР_4, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 недійсним з моменту укладення. Визнати договір Міни від 29.02.2008 р. посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу зареєстрованого в реєстрі за №1116 укладений між ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 код НОМЕР_1, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, код НОМЕР_4, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 недійсним з моменту укладення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 41 Конституції України, ст.ст. 6, 15, 203, 215, 229, 236, 257, 261, 378, 512, 516, ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 260, 263, 265, ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати причини пропуску ОСОБА_1 позовної давності за її позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_3 третьої особи ОСОБА_4 про визнання довіреності та договору дарування недійсними поважною та поновити строк давності.

Визнати недійсною довіреність посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 14 листопада 2006р. зареєстрованого в реєстрі за № 5494 з моменту її посвідчення.

Визнати договір Дарування від 25.12.2006р. посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 6500 укладений між ОСОБА_2, код НОМЕР_1, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 НОМЕР_2 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 06.12.2001р, код НОМЕР_3, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, код НОМЕР_4, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 недійсним з моменту укладення.

Визнати договір Міни від 29.02.2008 р. посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу зареєстрованого в реєстрі за №1116 укладений між ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 код НОМЕР_1, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, код НОМЕР_4, що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 недійсним з моменту укладення.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 07.12.2018р.

Суддя: