Рішення № 78378369, 29.11.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2018р. Справа № 917/720/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133,м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020)

до Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" (36034, м. Полтава, вул. Ливарна, 12, код ЄДРПОУ 31495420)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національний банк України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - фізична особа ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Надбання" (01033, м. Київ, Голосіївський район, вул. Тарасівська, буд. 38, приміщення, 1-4, код ЄДРПОУ 37357105)

про визнання Договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. недійсним та застосування наслідків недійсності Договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р., а саме визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014 р., укладеного між ПАТ"Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Надбання"

Суддя Ореховська О.О.

Секретар судового засідання Кобець Н.С.

Представники учасників провадження в судове засідання не з"явились, їх явка в судове засідання обов"язковою не визнавалась.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі по тексту - позивач - ПАТ "Дельта Банк" ) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод", м. Полтава (далі по тексту - відповідач - ПП "Полтавський ливарно-механічний завод") про визнання визнання Договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. недійсним та застосування наслідків недійсності Договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р., а саме визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014 р., укладеного між ПАТ"Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Надбання".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладено за відсутності згоди представника Національного банку України на вчинення даного правочину.

Відповідач у відзиві на позов (вх. № 6608 від 16.07.2018р.) проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві. Зокрема зазначає, що недотримання в момент укладання спірного договору однією із сторін приписів постанови Правління Національного банку України № 348/БТ, як правового акту індивідуальної дії, не спричиняє недійсність такого правочину в порядку ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Вказує, що позивачем до позовної заяви не додано постанови Правління Національного банку України № 102/БТ від 26.02.2014р. та № 348/БТ від 12.06.2014р. з додатками, які за змістом позовної заяви є безпосередніми підставами позову та доказів того, коли зазначені постанови були отримані позивачем. Також у відзиві відповідачем заявлено до суду клопотання про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 18.06.2018р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 917/720/18. Підготовче засідання призначено на 17.07.2018р. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національний банк України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106) (далі по тексту - третя особа (1)).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 17.07.2018р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 04.09.2018р. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - фізичну особу ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1) (далі по тексту - третя особа (2)).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 04.09.2018р. відкладено підготовче засідання на 18.09.2018р. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Надбання" (01033, м. Київ, Голосіївський район, вул. Тарасівська, буд. 38, приміщення, 1-4, код ЄДРПОУ 37357105) (далі по тексту - третя особа (3)).

18.09.2018р. судове засідання не відбулося у зв"язку з тимчасовою непрацездатністю судді. Ухвалою господарського суду Полтавської області від 24.09.2018р. визначено нові дату та час проведення підготовчого засідання у справі № 917/720/18 - 11.10.2018 р.

Ухвалою господарського суду від 11.10.2018р. закрито підготовче провадження у справі № 917/720/18, справу призначено до судового розгляду по суті на 30.10.2018р.

Згідно ухвали господарського суду Полтавської області від 30.10.2018р. судове засідання відкладено на 29.11.2018р. Явка учасників у справі в судове засідання обов"язковою не визнавалась.

Учасники у справі належним чином були повідомлені про час, дату та місце проведення судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення - копії ухвали суду від 30.10.2018р.

Копія ухвали господарського суду Полтавської області від 30.10.2018р., рівно як і попередні ухвали суду, які направлялись третій особі (3) - Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Надбання" за двома адресами, а саме 1) 01033, м. Київ, Голосіївський район, вул. Тарасівська, буд. 38, приміщення 1-4 (зазначена в позовній заяві); 2) 03057, м. Київ, вул. Довженка, буд. 3 (місцезнаходження згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 66-71), були повернуті підприємством зв"язку до господарського суду у зв"язку з неможливістю вручення.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Надбання" припинена за рішенням засновників, про що 17.09.2015р. до відповідно реєстру внесено запис за № 10741110017053767.

Також ухвала господарського суду Полтавської області від 30.10.2018р. по даній справі розміщена в Єдиному Державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони у справі були обізнані про проведення судового засідання по даній справі.

Частина ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що учасники справи належним чином були повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, явка учасників справи в судове засідання не визнавалась обов'язковою, матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами за відсутності учасників справи.

В судовому засіданні 29.11.2018р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.03.2015 р. Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову № 150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних»; виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення за № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у AT "Дельта Банк".

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в AT "Дельта Банк" призначено Кадирова В.В.

Згідно рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 71 від 08.04.2015р. та №147 від 03.08.2015р. тимчасову адміністрацію в "Дельта Банк" було продовжено до 02.10.2015 року.

Згідно Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.15р. № 181, розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05.10.2015р. по 04.10.2017р. та призначено уповноважену особу Фонду з делегуванням повноважень ліквідатора - Кадирова Владислава Володимировича.

Публікація відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банка та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відбулася 08.10.2015р. в газеті "Голос України" № 187 (6191).

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 20.02.2017р. № 619, відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та повноваження Кадирова В.В. на 2 роки, до 04.10.2019р.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 Цивільного кодексу України особливості ліквідації банків встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Так, відповідно до ст. 77 Закону України "Про банку і банківську діяльність", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у день отримання рішення Національного банку Україні про ліквідацію банку, набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" №4452-УІ від 23.02.2012р., який набрав чинності 21.09.2012р.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - "Фонд"), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пунктом 8 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

За змістом ч. 1 ст. 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

За приписами ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач - ПАТ "Дельта Банк" просить суд:

1. визнати недійсним Договір кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р., укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ПП "Полтавський ливарно-механічний завод";

2. застосувати наслідки недійсності Договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 в 20.06.2014р., укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ПП "Полтавський ливарно-механічний завод", саме визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 02.10.2014р., укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Надбання" (далі - ТОВ "ФК "Надбання").

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.11.2010р. між банком та відповідачем було укладено Кредитний договір № НКЛ-2004202, відповідно до умов якого Банк зобов'язався видати відповідачу грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Відповідно до умов Договору, кредит видається в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 14 220 117,00 грн. зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 17 % річних із кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 24.02.2017 р. (а.с. 17-19).

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання , що випливає з вищевказаного Кредитного договору, 04.11.2010р. між Банком та Позичальником було укладено Іпотечний договір № НКЛ-2004202/S-2, за умовами якого предметом іпотеки є нежитлові будівлі та споруди, які розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Ливарна, 12.

У подальшому Банком між AT "Дельта Банк" та ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" було укладено Договір кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. (а.с . 20-22)(оспорюваний договір у даній справі), на умовах якого відповідачу було видано кредит в сумі 11 283 063,22 грн. строком до 20 вересня 2014 року з платою за користування кредитом із розрахунку 18,5% річних.

Пунктом 1.2. Договору кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. зазначено, що кредит надається для рефінансування кредитної заборгованості Позичальника перед Банком за Договором кредитної лінії № НКЛ-2004202 від 04.11.2010р.

Заборгованість Позичальника за Договором кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. забезпечувалась: Договором застави майнових прав №НКЛ-2004202/l/S-l від 20.06.2014р., червня 2014 року з ОСОБА_1, заставною вартістю 4 700 000,00 грн.

02.10.2014р. між позивачем та ТОВ "ФК "Надбання" було укладено Договір відступлення права вимоги (а.с. 24) (з урахуванням Договору про внесення змін № 1 від 31.10.2014р.) , за умовами якого ПАТ "Дельта Банк" (Первісний кредитор) передав, а ТОВ "ФК "Надбання" (Новий кредитор) прийняв на себе право вимоги належного виконання зобов"язань ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" за Договором кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. на суму 7 075 473,83 грн.

Ціна відступлення права вимоги склала - 15 001,00 грн., яку ТОВ "ФК "Надбання" зобов'язалось сплатити Банку в строк до 31.10.2014р. (п. 1.4. , 1.5. Договору відступлення права вимоги від 02.10.2014р.),

Пунктом 5.3. Договору відступлення права вимоги від 02.10.2014р. визначено, що договір укладено з відкладальною умовою, у зв"язку з тим, що права та обов'язки сторін за цим Договором, настають після часткового погашення (в будь - який спосіб, в тому числі, але не обмежуючись, шляхом звернення стягнення на заставне майно) заборгованості за Договором кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. в сумі 4 700 000,00 грн.

За змістом позовної заяви ціна відступлення була сплачена Новим кредитором - ТОВ "ФК "Надбання" 31.10.2014р. з рахунку 26500002017041.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 26.02.2014р. Постановою Правління Національного банку України №102/БТ з метою недопущення погіршення стану ліквідності АТ "Дельта Банк" та захисту інтересів його вкладників правлінням Національного банку України було надано АТ "Дельта Банк" кредит для збереження ліквідності в сумі 800 млн. грн на строк до 360 днів.

12.06.2014р. Постановою Правління Національного банку України №348/БТ було внесено зміни до Постанови №102/БТ та закріплено право Національного банку України призначити в АТ "Дельта Банк" представника Національного банку України Малюшкевича С.Е. для здійснення контролю за використанням кредиту для збереження ліквідності, та визначено у додатку його функціональні обов'язки.

Зокрема, в Додатку до Постанови Правління Національного банку України №348/БТ встановлено, що операції Банку та його клієнтів з кредитування (за сумами, що перевищують 500 тис.грн (в еквіваленті), операції банку та його клієнтів щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами за сумами, що перевищують 10000 тис. грн. (в еквіваленті) погоджуються з представником Національного Банку України.

Визначене, на думку позивача, свідчить про обов'язкову необхідність отримання ПАТ "Дельта Банк" в момент укладення Договору кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. згоди представника Національного Банку України на вчинення даного правочину. Оперуючи відсутністю письмової згоди представника Національного Банку України на Договору кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. позивач просить визнати дану обставину в якості підстави для визнання угоди недійсною.

Також, у зв'язку з тим, що Договір кредитної лінії №HKJl-2004202/l від 20.06.2014 р. позивач вважає недійсним, то і Договір про відступлення права вимоги від 02.10.2014р., укладений АТ "Дельта Банк" з ТОВ "ФК "Надбання", який є похідним від оспорюваного договору, на його думку, має бути визнаний недійсним в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено основні критерії чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до ст. ст. 203, 204 Цивільного кодексу України підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину має відповідати: Цивільному кодексу України; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Аналогічний підхід викладено Верховним Судом України в Узагальненнях практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Вирішуючи питання щодо правової природи документа Національного банку України про надання кредиту для збереження ліквідності, слід враховувати, що під нормативно-правовим актом розуміється офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування (пункт 1.4 Наказу Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 "Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів"). Відтак, постанови правління Національного банку України не є нормативно-правовими актами, а є правовими актами індивідуальної дії. Подібна за спрямованістю позиція висловлювалась Верховним Судом України в Узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин.

З врахуванням вказаного, недотримання в момент укладення договору однією із сторін приписів Постанови Правління Національного банку України №348/БТ, як правового акту індивідуальної дії, не спрячиняє недійсність такого правочину в порядку ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Також суд встановив, що рішенням господарського суду Полтавської області від 10.01.2017р. у справі № 917/1628/16 ПАТ "Дельта Банк" позовні вимоги задоволено: визнано недійсним Договір кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ПП "Полтавський ливарно-механічний завод"; стягнуто з ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" на користь ПАТ "Дельта Банк" судовий збір у сумі 1 378 грн.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним Договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р., ПАТ "Дельта Банк" посилалося на те, що зазначений договір є нікчемним в силу п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки, на думку ПАТ "Дельта Банк" , віднесення банку 02.03.215р. до категорії неплатоспроможних та неможливості виконання в повному обсязі грошового зобов"язання перед клієнтами стало безпосереднім наслідком укладання оспорюванного кредитного договору та його виконання, шляхом передання у строкове платне користування ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" кредиту у розмірі 11 283 063,22грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2017р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2017р., рішення господарського суду Полтавської області від 10.01.2017р. скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. Додатковою постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 стягнуто з ПАТ "Дельта Банк" на користь ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 760 грн.

Господарські суди апеляційної та касаційної інстанцій під час розгляду справи № 917/1628/16 дійшли висновку про те, що при укладенні оспорюваного правочину сторонами було дотримано документальне оформлення кредитного договору; визначено розмір кредитного зобов'язання, строк повернення та розмір процентної ставки за користування кредитом, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку; узгоджено питання забезпечення кредитного зобов'язання. ПАТ "Дельта Банк" не доведено відмінність обсягу прав та обов'язків боржника, закріплених в оспорюваному договорі кредитної лінії від 20.06.2014, з обсягом, який дозволяється внутрішньою документацією банку, в силу неподання останньої для належного дослідження її судом, що в цілому свідчить про недоведеність ПАТ "Дельта Банк" факту укладення кредитного договору, умови якого передбачали б надання відповідачу (ПП "Полтавський ливарно-механічний завод") переваг (пільг), прямо невстановлених законодавством чи внутрішніми документами банку.

Також під час розгляду справи № 917/1628/16 в суді апеляційної інстанції колегією суддів встановлено, що 02.10.2014р. (передача права вимоги за договором кредитування ТОВ "ФК "Надбання") на виконання договору кредитної лінії №НКЛ-2004202/1 було здійснено:

-02 жовтня 2014 року погашення боргу в розмірі 4 512 947,93 грн за рахунок договору поруки;

-03 липня 2014 року здійснено погашення суми основної суми кредиту за платіжним дорученням від 03 липня 2014 року в сумі 32 133, 70 грн.;

-04 серпня 2014 року здійснено погашення суми основної суми кредиту за платіжним дорученням від 04 серпня 2014 року в сумі 30 773, 24 грн;

-04 серпня 2014 року здійснено погашення суми основної суми кредиту за платіжним дорученням від 04 серпня 2014 року в сумі 41 078, 81 грн;

-08 вересня 2014 року здійснено погашення суми основної суми кредиту за платіжним дорученням від 08 вересня 2014 року в сумі 61 421,00 грн;

-02 жовтня 2014 року здійснено погашення суми основної суми кредиту за платіжним дорученням від 08 вересня 2014 року в сумі 59 104,12 грн.

Таким чином, як зазначив суд апеляційної інстанції позивач пов'язаність укладення і виконання кредитного з неплатоспроможністю Банку та/або неможливістю виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами розглядає суто статично (пов'язує обставину неплатоспроможності з видачою відповідачу кредиту у розмірі 11 283 063,22 грн. 20 червня 2015 року), залишаючи поза увагою суми погашеної боржником заборгованості до моменту віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних (02.03.2015р.).

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь та самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності .

Отже, рішення господарських судів у справі № 917/1628/16 мають преюдиціальне значення, а встановлені ними факти повторного доведення не потребують.

У відповідності до ст. 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником створює, змінює, припиняє цивільні права та обов"язки особи, яку він представляє.

З огляду на зазначене та приймаючи до уваги ту обставину, що під час розгляду справи № 917/1628/16 судом встановлено факт часткового виконання зобов"язання по погашенню кредитних коштів за спірним договором і виконання зобов"язання було прийнято позивачем, на думку суду, вказані факти свідчать про схвалення та прийняття до виконання спірного договору ПАТ "Дельта Банк" .

З урахуванням вищевикладеного у сукупності, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання Договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. недійсним.

Позивачем у позовній заяві заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності Договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 в 20.06.2014р., укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" шляхом визнання Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014р., укладеного між ПАТ "Дельта Банк" (Первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Надбання" (Новий кредитор).

При цьому, у позовній заяві не наведено жодних обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, яка визначає правові наслідки недійсності правочинів, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки, як вже було зазначено, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання Договору кредитної лінії № НКЛ-2004202/1 від 20.06.2014р. недійсним, відтак наслідки недійсності спірного договору до відносин сторін суд не застосовує.

Одночасно суд зауважує, що ст. 216 Цивільного кодексу України не містить таких наслідків недійсності правочинів , як визнання недійсним похідних від них провочинів, в даному випадку Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2014 р., укладеного між ПАТ"Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Надбання".

Також слід зазначити, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа - ТОВ "ФК "Надбання" припинена за рішенням засновників, про що 17.09.2015р. до відповідно реєстру внесено запис за № 10741110017053767.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено до суду клопотання про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, щодо якого суд зазначає таке.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Частинами 3-5 ст.267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови "Про судове рішення" №14 від 18.12.2009р., встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги, що позовні вимоги судом визнано недоведеними, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з ст. 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 06.12.2018р.

Суддя О.О. Ореховська