Рішення № 78378041, 19.11.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2018 Справа №914/1711/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича, Волинська область, м.Луцьк,

до відповідача: Приватного підприємства «Львівкульттовари», Львівська область, м.Львів,

про: стягнення збитків в порядку регресу

ціна позову: 17109,12грн.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: Смолин Я.В. - представник ( довіреність від 08.10.2018р. б/н).

ВСТАНОВИВ:

17.09.2018р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича від 10.09.2018р. до Приватного підприємства «Львівкульттовари» про стягнення збитків в порядку регресу; ціна позову 17109,12грн.

Підставами Позовних вимог Позивач зазначає, що з Відповідачем було укладено договір №258 на транспортно експортно-експедиційні послуги. За договором-заявкою на перевезення вантажу №24.06.2017 Відповідачем здійснено перевезення вантажу. Проте, з вини Відповідача при виконанні даного договору було пошкоджено товар внаслідок затікання зовнішньої упаковки. З Позивача, як експедитора-перевізника, за рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018р. у справі №911/3434/17 стягнуто збитки в порядку регресу та одночасно зараховано їх розмір у вартість наданих послуг. З врахуванням наведеного Позивач просить стягнути з Відповідача збитки в порядку регресу.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.09.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 09.10.2018р.

Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області у даній справі від 09.10.2018р. та 30.10.2018р.

10.10.2018р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла заява Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича про проведення засідання у режимі відеоконференції від 02.10.2018р. (вх.№38060/18). Ухвалою суду у даній справі від 16.10.2018р. заяву Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича про проведення засідання у режимі відеоконференції від 02.10.2018р. (вх.№38060/18) відхилено.

16.10.2018р. за вх.№38630/18 Відповідачем подано висновок №0717 за результатами проведення експертного товарознавчого дослідження від 07.07.2017р. Крім того, Відповідачем 30.10.2018р. (вх.№41420/18) подано клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів. Ухвалою суду у даній справі від 30.10.2018р. встановлено Приватному підприємству «Львівкульттовари» додатковий строк для подання документу від 29.10.2018р., виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежний Центр Судових експертиз» - по 30.10.2018р.

Позивачем 30.10.2018р. надано письмові пояснення (вх.№41348/18) та клопотання про розгляд справи за відсутності представника та долучення оригіналів документів для огляду (вх.№41350/18). Подані документи судом оглянуті та долучені до матеріалів справи, про що зазначено в ухвалі суду у даній справі від 30.10.2018р.

Також, 30.10.2018р. Відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності (вх.№41421/18) та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх.№41387/18). Подані документи судом оглянуті та долучені до матеріалів справи.

Також, ухвалою суду у даній справі від 12.11.2018р. суд постановив повернути зустрічну позовну заяву Приватного підприємства «Львівкульттовари» від 08.10.2018р. б/н (вх. №2018 від 09.10.2018р.).

Крім того, Відповідачем 13.11.2018р. за вх.№43579/18 подано відзив на позовну заяву. З врахуванням того, що Відповідачем пропущено встановлений строк для подання відзиву, ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2018р. суд постановив відзив Приватного підприємства «Львівкульттовари» від 13.11.2018р. вх.№43579/18 залишити без розгляду.

Також, Відповідачем 13.11.2018р. вх.№43577/18 подано пояснення по справі, які судом оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Крім того, 13.11.2018р. представником Відповідача Смолин Я.В. заявлено клопотання про поновлення строку для подання відзиву, яке мотивоване тим, що він, як представник, залучений до справи лише 08.10.2018р. З мотивів, наведених в ухвалі суду у даній справі від 13.11.2018р., в тому числі враховуючи те, що станом на 13.11.2018р. встановлений ч.1 ст.251 ГПК України п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву сплив не тільки з моменту отримання Відповідачем ухвали про відкриття провадження у даній справі (21.09.2018р.), але і з моменту залучення представника Відповідача Смолина Я.В. до участі у справі (довіреність від 08.10.2018р. б/н), судом зазначено, що доводи представника Відповідача Смолина Я.В. про те, що він, як представник, залучений до справи лише 08.10.2018р. не вказують на поважність причин пропуску процесуального строку для подання відзиву по 13.11.2018р., а відтак, в суду відсутні правові підстави для поновлення пропущеного процесуального строку для подання Відповідачем відзиву по 13.11.2018р., ухвалою суду у даній справі від 13.11.2018р. судом відмовлено Відповідачеві у поновленні строку для подання відзиву.

Також, 13.11.2018р. представником Відповідача заявлено клопотання про виклик в судове засідання та допит в якості свідка експерта ОСОБА_3 Ухвалою суду у даній справі від 13.11.2018р., в тому числі з врахуванням ч.9 ст.252 ГПК України, відповідно до якої при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються, судом відхилено заяву Приватного підприємства «Львівкульттовари» від 13.11.2018р. про виклик свідка.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2018р. суд постановив розгляд справи відкласти на 19.11.2018р.

Крім того, 14.11.2018р. за вх.№3026/18 Відповідачем подано заяву (клопотання) про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Савсервіс-Мова» (03115, м.Київ, вул.МИКОЛИ КРАСНОВА, будинок 27, ідентифікаційний код 30776789). Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.11.2018р. суд, в тому числі з врахуванням вимог ч.1 ст.50 ГПК України, відповідно до якої треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, постановив заяву Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича про залучення до участі у справі №914/1711/18 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Савсервіс-Мова» від 14.11.2018р. вх. №3026/18 відхилити.

Також, Відповідачем 14.11.2018р. за вх.№3026/18 подано клопотання про відкладення розгляду справи. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.11.2018р. суд постановив клопотання Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича про відкладення розгляду справи від 14.11.2018р. вх.№3026/18 відхилити як безпідставне та необґрунтоване, в тому числі з врахуванням вимог ст.ст.202, 216, 248 ГПК України.

Ухвали постановлені з виходом суду до нарадчої кімнати.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Відповідача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Позивач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання не забезпечив, проте 30.10.2018р. подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника; крім того, у клопотанні від 14.11.2018р. вх.№3026/18 Позивач просив суд, у разі неможливості відкладення розгляду справи, розглядати справу за його відсутності.

Представник Відповідача в судове засідання з'явився, 13.11.2018р. подав пояснення по справі (вх. №43577/18), проти позову заперечив, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

Позиція Позивача:

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що між Позивачем та Відповідачем укладено договір на транспортно експортно-експедиційні послуги від 20.06.2017р. №258. За договором-заявкою на перевезення вантажу від 24.06.2017р. №24.06.2017 Відповідачем здійснено перевезення вантажу. Проте, з вини Відповідача при виконанні даного договору було пошкоджено товар внаслідок затікання зовнішньої упаковки. З Позивача, як експедитора-перевізника, за рішенням Господарського суду Київської області стягнуто збитки в порядку регресу та одночасно зараховано їх розмір у вартість наданих послуг. З врахуванням наведеного Позивач просить стягнути з Відповідача збитки в порядку регресу.

Позиція Відповідача:

Відповідач позовні вимоги Позивача не визнає, вважає такі безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з міркувань того, що Позивачем належним чином не доведено пошкодження Товару, а лише пошкодження упаковки, окрім цього Відповідач вказує, про відсутність своєї вини у замоканні відповідної упаковки (тари) на поставлений товар та відсутність причинного зв'язку між будь якими діями Відповідача та наслідками у формі замокання тари відповідного товару.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Враховуючи те, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2018р. суд постановив відзив Приватного підприємства «Львівкульттовари» від 13.11.2018р. вх.№43579/18 залишити без розгляду та те, що ухвалою суду у даній справі від 13.11.2018р. судом відмовлено Відповідачеві у поновленні строку для подання відзиву, суд не бере до уваги поданий Відповідачем відзив та, згідно ч.2 ст.178 ГПК України, вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

При цьому суд зазначає, що в силу вимог ст.248 ГПК України, беручи до уваги дату відкриття провадження у справі (19.09.2018р.), в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, заслухавши пояснення представника Відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018р. у справі №911/3434/17 за позовом Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича до Дочірнього підприємства «Шенкер» про стягнення 17900,00грн. та за зустрічним позовом Дочірнього підприємства «Шенкер» до Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича про стягнення 17109,12грн., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферреро Україна», залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018р. у справі №911/3434/17, вирішено, серед іншого, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича за первісним позовом про стягнення 17900,00грн. задовольнити повністю; позовні вимоги Дочірнього підприємства «Шенкер» за зустрічним позовом про стягнення 17109,12грн. задовольнити повністю; провести зустрічне зарахування позовних вимог за первісним та зустрічним позовах на суму 17109,12грн.

Предметом зустрічного позову у справі №911/3434/17 була вимога Дочірнього підприємства «Шенкер» про стягнення з Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича збитків в розмірі 17109,12грн. у зв'язку з псуванням ввіреного йому для транспортування товару за договором №224 з автоперевезень по Україні від 22.07.2016.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018р. у справі №914/3434/17 встановлено наступне.

10.12.2015 між Дочірнім підприємством «Шенкер» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферреро Україна» (Замовник) укладено договір транспортного експедирування №SСН 10122015, за умовами якого Виконавець зобов'язався за плату і за рахунок Замовника виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних із перевезенням вантажів Замовника до пунктів призначення, визначених в окремих замовленнях, автомобільним транспортом у міських та міжміських напрямах на території України та їх передачею вантажоодержувачам.

На виконання вказаного договору Виконавець взяв на себе зобов'язання організувати перевезення товару Замовника на склад вантажоодержувача - ТзОВ «Савсервіс-Мова» за адресою: с. Малехів, вул. Дороша, 20а.

Виконуючи свої обов'язки з організації перевезень та виконання зазначеного замовлення Виконавець замовив послуги з автоперевезення у ФОП Бобалицького Ю.В., з яким було укладено договір №224 з автоперевезень по Україні від 22.07.2016.

22.07.2016 між Дочірнім підприємством "Шенкер» (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Бобалицьким Юрієм Вікторовичем (Виконавець) укладено договір №224 з автоперевезень по Україні, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець надає послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України згідно заявок Замовника. Копія Договору від 22.07.2016р. №224 також наявна у справі №914/1711/18.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом; обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Суд зазначає, що Відповідачем не спростовано вищенаведені встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018р. у справі №911/3434/17 обставини. Крім того, факт та умови укладення договору з автоперевезення по Україні від 22.07.2016р. №224 між Дочірнім підприємством "Шенкер» та Фізичною особою-підприємцем Бобалицьким Юрієм Вікторовичем встановлено судом та підтверджується наявними у справі №914/1711/18 доказами.

Судом у справі №914/1711/18 встановлено, що 02.06.2017р. Дочірнє підприємство «Шенкер» надіслало Позивачу Заявку №ІЕАХ32682, якою просило виконати перевезення вантажу.

20.06.2017р. між Фізичною особою-підприємцем Бобалицьким Юрієм Вікторовичем (надалі - Позивач, Замовник-Експедитор), з однієї сторони та Приватним підприємством «Львівкульттовари» (надалі - Відповідач, Виконавець) укладено Договір про транспортно-експедиційні послуги №258 (надалі - Договір), предметом якого (п.1 Договору) є взаємовідносини сторін, які виникають при транспортному обслуговуванні вантажів, що надаються Замовником-Експедитором для перевезення автомобільним транспортом Виконавця (або його субпідрядників) в міському, міжміському та міжнародному сполученні.

Відповідно до пункту 2.2. Договору конкретні умови перевезення обумовлюються в заявці на кожне перевезення, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно пункту 2.4. Договору оформленні подорожній лист, завірений Виконавцем, чисті бланки товарно-транспортних накладних (СМR), заявка Замовника та пред'явлений водієм документ, що посвідчує його особу, є підставою, для одержання вантажу до перевезення з матеріальною відповідальністю Виконавця.

Пунктом 3.1.4. Договору встановлено зобов'язання Замовника забезпечити завантаження, закріплення, укриття, ув'язування вантажу, а також розвантаження автомобіля, зняття кріплень та покриттів. На вимогу Виконавця усунути виявлені недоліки в укладанні вантажу.

Відповідно до п.3.2.6. Договору Виконавець зобов'язаний забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення до моменту видачі в пункті призначення уповноваженій на отримання вантажу особі.

Згідно п.6. Договору кількість прийнятих (заданих) Виконавцем вантажів визначається кількістю місць, вказаних в товарно-транспортній накладній (СМR); у випадку невідповідності кількості вантажу або його стану кількості і стану вантажу, описаним у товарно-транспортних документах, при прийманні вантажу до перевезення. Виконавець (водій) зобов'язаний зробити відповідні застереження у першому екземплярі товарно-транспортної накладної (СМR), а також повинен приймати участь у складанні Акту торгівельно-промислової палати чи незалежного експерта страхової компанії і підписати його.

В разі невиконання або неналежного виконання однією із сторін зобов'язань, що виникають з цього договору Виконавець і Замовник несуть взаємну матеріальну відповідальність в межах передбачених Конвенцією міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ), Статутом автомобільного транспорту України і виданими в його розвиток Правилами, положеннями та іншими нормативними актами (абзац 1 Розділу 7 Договору).

Відповідно до абзацу 3 Розділу 10 Договору Договір укладається на термін до 31.12.2020р., вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і вважається продовженим на наступний період, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить у письмовій формі про свої наміри припинити договір.

Згідно Договору-заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 24.06.2017р. №24.06.2017 Позивач просив Відповідача виділити автомобіль на перевезення вантажу за маршрутом смт. Стоянка - Житомир - Луцьк - Львів (Малехів). Крім цього, в зазначеному Договорі-заявці Позивачем зазначено, що Перевізник (Відповідач) несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу у дорозі.

У Договорі-заявці від 24.06.2017р. №24.06.2017, зокрема, зазначалось, що автоперевезення здійснюватиметься автомобілем НОМЕР_1, водій ОСОБА_5.

Договір-заявка від 24.06.2017р. №24.06.2017 підписана та скріплена відбитками печаток Сторін.

Товар поставлявся згідно видаткової накладної Постачальника (ТзОВ «Ферреро Україна») та Одержувача (ТзОВ «Савсервіс-Мова») №FP-00248274 та до товарно-транспортної накладної від 25.06.2017р. №DST4690743, якими визначено перелік товарів, котрі постачаються та зазначено, що товар перевозиться автомобілем НОМЕР_1, водій ОСОБА_5

Як встановлено судом у справі №911/3434/17, при розвантаженні товару працівниками вантажоодержувача ТОВ «Савсервіс-Мова» було виявлено пошкодження товару у зв'язку з чим складено акт про розбіжності від 27.06.2017 до видаткової накладної №FP-00248274 від 26.06.2017, яким встановлено, що товар зі штрих-кодом 40084107 - яйце з молочного шоколаду Kinder surprise в кількості 28шт. зазнав замокання та прибув у пошкодженій упаковці.

У справі №914/1711/18, що розглядається, судом встановлено, що Актом про розбіжності від 27.06.2017р. б/н, складеного, підписаним представниками Отримувача, водієм та представником Постачальника, складеним до видаткової накладної від 26.06.2017р. №FP-00248274 та до товарно-транспортної накладної від 25.06.2017р. №DST4690743, встановлено замокання та пошкодження упаковки товару - яйце з молочного шоколаду Kinder surprise Маша і ведмідь в кількості 28 ящиків.

Видатковою накладною від 04.07.2017р. №86331405 Вантажоотримувач повернув Вантажовідправнику яйце з молочного шоколаду Kinder surprise Маша і ведмідь в кількості 28 ящиків у зв'язку із браком товару, який підлягає утилізації.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018р. у справі №911/3434/17 встановлено, що 26.07.2017 ТОВ «Ферреро Україна» звернулося до ДП «Шенкер» з претензією вих. №1494-07 від 26.07.2017 про сплату йому прямих збитків, пов'язаних з пошкодженням товару (яйце з молочного шоколаду Kinder surprise в кількості 28шт. зі штрих-кодом 40084107) внаслідок намокання, на загальну суму 17109,12 грн. 14.09.2017 ДП «Шенкер» було сплачено ТОВ «Ферреро Україна» вищезазначені збитки згідно претензії вих.№1494-07 від 26.07.2017 у розмірі 17109,12грн. У зв'язку з вищезазначеним, ДП «Шенкер» звернувся до ФОП Бобалицького Ю.В. з претензією вих.№100 від 02.08.2017 про сплату йому збитків, пов'язаних з пошкодженням та псування ввіреного йому для транспортування товару, у розмірі 17109,12грн.

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018р. у справі №911/3434/17 вирішено, серед іншого, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича за первісним позовом про стягнення 17900,00грн. задовольнити повністю; позовні вимоги Дочірнього підприємства «Шенкер» за зустрічним позовом про стягнення 17109,12грн. задовольнити повністю; провести зустрічне зарахування позовних вимог за первісним та зустрічним позовах на суму 17109,12грн.

ФОП Бобалицьким Ю.В. скеровано ПП «Львівкульттовари» претензії про відшкодування збитків, завданих в порядку регресу, від 25.06.2018р., та про сплату збитків, завданих неналежним виконанням умов договору, від 28.07.2017р.

Листом від 24.07.2018р. вих.№718/5 ПП «Львівкульттовари» надало відповідь ФОП Бобалицькому Ю.В. на претензію про відшкодування збитків, завданих в порядку регресу від 25.06.2018р., якою відмовило у задоволенні вимог Позивача з наступних підстав.

Так, Відповідачем зазначено, що факт пошкодження товару вантажовідправника в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферреро Україна», що поставлявся за видатковою накладною за №FP-00248274 від 26 червня 2017 р., а саме - шоколаду «Яйце з молочним шоколадом Kinder surprise з іграшкою «Мата і ведмідь»у кількості 28 шт. та заподіяння, у зв'язку із зазначеним, збитків Фізичній особі-підприємцю Бобалицькому Ю.В. водієм Приватного підприємства «Львівкульттовари» на суму у розмірі 17109,12грн. не знаходять свого підтвердження та не відповідає фактичним обставинам справи. За результатами проведення експертного товарознавчого дослідження поставленого Товару встановлено, що він не пошкоджений та підлягає подальшій реалізації. Наведене підтверджується Висновком від 07.07.2017р. за №0717, підготовленим експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежний центр судових експертиз» ОСОБА_3 Ці матеріали вже надсилались Вам у відповідь на претензію від 28.08.2017р. про сплату збитків завданих неналежним виконанням умов договору. З огляду на те, що «затікання зовнішньої упаковки Товару», поставка якого здійснювалась за умовами Договору згідно з Видатковою накладною за №FP-00248274 від 26.06.2017р. та перевезення якого відбувалось згідно Товарно-транспортної накладної за №DST 4690743 від 25.06.2017р., про що йде мова у надісланій Вами претензії не зумовлені діями перевізника та спричинені незалежними від нього обставинами. Відтак, вини Приватного підприємства «Львівкульттовари» у виникненні, за наявності, будь-яких, можливих, невідповідностей у зовнішньому вигляді та стані поставленого Товару не вбачається. Відповідач також зазначив, що сам факт заподіяння Вам збитків у зв'язку з перевезенням товару за Товарно-транспортною накладною за №DST 4690743 від 25.06.2017р. зі сторони перевізника в особі ПП «Львівкульттовари», а також склад правопорушення у діяннях ПП «Львівкульттовари», що передбачає наявність неправомірних дій зі сторони перевізника (експедитора) за Договором від 20.06.2017р. за №258, безпосереднього причинного зв'язку між такими неправомірними діями та спричиненими цим наслідками та вина відповідної особи у їх заподіянні відсутні, суперечить фактичному стану справ та не підтверджуються жодними доданими до відповідної Претензії матеріалами.

З підстав наведеного Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування збитків в порядку регресу.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч.1 ст.909 ЦК України, яка кореспондуються з ст.307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Приписами ч.1 ст.917 ЦК України передбачено, що перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу.

Згідно частини другої вказаної статті відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог.

Відповідно до ч.3 ст.917 ЦК України перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.

Згідно п.п.8.2, 8.20 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. N363 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перевізник зобов'язаний забезпечувати своєчасну подачу справного рухомого складу, придатного для перевезення вантажів відповідно до заявки (разового договору) та такого, що відповідає санітарним нормам; водій зобов'язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити Замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню.

Згідно з ч. 1 статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.2 ст.308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Згідно з ст.314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало; перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Стаття 924 Цивільного кодексу України визначає принципи майнової відповідальності перевізника: він відповідає при наявності його вини (ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України) і в межах вартості перевезеного вантажу і багажу (ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України).

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Отже, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підпадає під визначення непереборної сили, відповідно до ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі № 6-2086цс15.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст.623 ЦК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Крім того, для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено в постанові Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», що з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

Приписами частини першої статті 1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Позивачем 30.10.2018р. подано письмові пояснення (вх.№41348/18) у котрих додатково зазначає, що у відповідності до ст.924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Окрім цього у поданому поясненні Позивач зазначає, що висновок від 07.07.2017р. №0717 за результатами експертного товарознавчого дослідження не може бути належним та допустимим доказом придатності спірного товару для подальшої реалізації в торгівельній мережі, оскільки вказаний висновок не містить унікальних ідентифікуючих ознак продукції, яка підлягала дослідженню, та з матеріалів справи вбачається, що пошкоджений товар було повернуто вантажоодержувачем третій особі - ТОВ «Ферреро Україна», згідно накладної №86331405, остання прийняла його на склад як брак, що підлягає утилізації, а тому посилання Відповідача на Висновок від 07.07.2017р. № 0717 на спростовує заявлені до нього вимоги.

Також Позивачем подано Заперечення на подані Відповідачем заяви та клопотання від 09.11.2018р. вх.№43785/18, у котрому зазначає, що Відповідачем при поданні заяви про застосування строку позовної давності та відмову у позові від 02.11.2018р. б/н вбачається невірна оцінка предмета спору, оскільки Позивач набув право вимоги до Відповідача лише з моменту набрання рішенням у справі №911/3434/17 законної сили.

Крім цього Позивач не погоджуються з висновком експерта ТОВ «Незалежний центр судових експертиз», оскільки згідно накладної №86331405 товар прийнято ТОВ «Ферреро Україна» на склад як брак, що підлягає утилізації, а тому посилання Відповідача на Висновок від 07.07.2017р. № 0717 на спростовує заявлені до нього вимоги.

13.11.2018р.Відповідачем подано Пояснення по справі вх.№43577/18, у котрих проти поданого позову заперечив з огляду на наступні обставини:

- відповідно до змісту акту про розбіжності слідує, що зміст недоліків у поставленому товарі полягає лише у пошкодженні зовнішньої упаковки (тари). При цьому. Як слідує зі змісту долученого до справи Акту відсутні обставини, які свідчать про те, що сам товар пошкоджений, у ньому містяться ознаки замокання, бруду, інших елементів, які б унеможливили його подальшої реалізації та споживання;

- також Відповідач посилається на п. 15.6. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, що для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.), таким чином Відповідач зазначає, що Акт сам по собі не може виступати належним засвідченням факту завданих збитків, оскільки на зворотному боці Товарно-транспортної накладної від 25.06.2017р. №DTS4690743 такі відомості відсутні, то такий Акт не може виступати належним та достатнім підтвердженням факту заподіяння збитків;

- факт заподіяння збитків спростовуються Висновком за №0717, складеним за результатами експортного товарознавчого дослідження від 07.07.2017р., зі змісту якого слідує, що всі поставлені вироби, про які йде мова у акті про розбіжності від 27.06.2017 р. та укладені у 28 блоків цілі, без деформації, обгорнуті в обгортковим папером, типу «фольга» цілісність обгортки не порушена. Відтак. «яйце з молочним шоколадом КШОЕК 811КРКІ5Е з іграшкою «Маша та ведмідь» не пошкоджені та придатні для подальшої реалізації;

- окрім цього характер договірних правовідносин між Позивачем та Відповідачем відрізняється від характеру правовідносин між Позивачем та ТОВ «Шенкер», що унеможливлює використання судових рішень у справ №911/3434/17, як таких, що мають преюдиційне значення;

- оскільки Позивач не оплатив коштів, котрі були стягнуті з нього судовим рішенням у справі за №911/3434/17, а тому відсутні відповідні правові підстави для стягнення відповідних коштів з Відповідача у порядку регресу.

Суд зазначає, що виходячи з умов п.п.3.6, 6 Договору від 20.06.2017р. №258, Виконавець зобов'язаний забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення до моменту видачі в пункті призначення уповноваженій на отримання вантажу особі; у випадку невідповідності кількості вантажу або його стану кількості і стану вантажу, описаним у товарно-транспортних документах, при прийманні вантажу до перевезення. Виконавець (водій) зобов'язаний зробити відповідні застереження у першому екземплярі товарно-транспортної накладної (СМR), а також повинен приймати участь у складанні Акту торгівельно-промислової палати чи незалежного експерта страхової компанії і підписати його.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що жодних застережень, відміток чи записів при прийнятті до перевезення товару на видатковій накладній № FP-00248274 від 26.06.2017 та товарно-транспортній накладній №DST4690743 від 25.06.2017 Відповідачем, в тому числі його водієм, зроблено не було, будь-яких повідомлень Позивачу щодо недоліків товару не направлялося, від прийняття вантажу до перевезення Відповідач не відмовлявся.

Таким чином, суд дійшов висновку, що товар, зокрема яйце з молочного шоколаду Kinder surprise в кількості 28 шт. зі штрих-кодом 40084107, був прийнятий для перевезення Відповідачем в належному стані.

Разом з тим, при розвантаженні товару було виявлено його пошкодження, про що представником ТОВ «Савсервіс-Мова», водієм ОСОБА_5 та представником ТзОВ «Ферреро Україна» складено акт про розбіжності від 27.06.2017р., у якому зафіксовано замокання, пошкодження зовнішньої упаковки (тари) та непридатність для подальшого продажу товару зі штрих-кодом 40084107 - яйце з молочного шоколаду Kinder surprise в кількості 28 шт.

Пошкодження вантажу сталось внаслідок дій Відповідача, а під час перебування вантажу на складі ТОВ «Савсервіс-Мова», оскільки спірний вантаж було доставлено Відповідачем Вантажоодержувачу 26.06.2016р., в той час як лише 27.06.2017р. після доставки вантажу сторонами було складено акт про розбіжності, відтак, у випадку прийняття товару у повному обсязі 26.06.2016р. водій Відповідача не мав би бути присутній 27.07.2016р. на складі Вантажоодержувача та, відповідно, не мав би підписувати Акт про розбіжності. Відповідно, приймання товару відбувалось в період з 26.06.2016 по 27.06.2016.

Наведена обставина встановлена також Рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018р. у справі №911/3434/17 та підтверджується наявним в матеріалах справи №914/1711/18 Актом про розбіжності від 27.06.2017р. б/н, складеного, підписаним представниками Отримувача, водієм та представником Постачальника, складеним до видаткової накладної від 26.06.2017р. №FP-00248274 та до товарно-транспортної накладної від 25.06.2017р. №DST4690743, який підписано без зауважень.

Крім того, Рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018р. у справі №911/3434/17 встановлено, що пошкоджений товар було повернуто ТОВ «Савсервіс-Мова» Товариству з обмеженою відповідальністю «Ферреро Україна» згідно накладної №86331405, останнє прийняло його на склад як брак, що підлягає утилізації.

При цьому, факт повернення товару Відправнику для утилізації є підтвердженням завдання збитків, оскільки Відправник не отримав грошових коштів за такий вантаж.

Відповідачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не доведено суду наявності обставин, які звільняють його від відповідальності за незбереження ввіреного йому для перевезення товару.

Так, судом встановлено наявність протиправної поведінки перевізника - Відповідача (незабезпечення цілісності та схоронності вантажу), наявність майнових втрат Позивача (рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018р. у справі №911/3434/17 вирішено провести зустрічне зарахування позовних вимог за первісним та зустрічним позовах на суму 17109,12грн.) причинно-наслідковий зв'язок між цими втратами та протиправною поведінкою перевізника - Відповідача, а також те, що відсутність вини останнього не доведено.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що Відповідач належними та допустимими доказами заявлених до нього вимог не спростував, доказів, які звільняють його від відповідальності за незбереження ввіреного йому для перевезення товару, суду не надав.

Щодо доданого Відповідачем до клопотання від 30.10.2018р. вх.№41387/18 пояснення ОСОБА_5, в якому визнається факт замокання товару з причин утворення конденсату, проте, зазначається про те, що продукція не постраждала, суд зазначає наступне. ОСОБА_5 не є Учасником процесу у даній справі. Крім того, ОСОБА_5 не подавалось заяви свідка. Також, пояснення адресовані не суду, директору Підприємства Відповідача. Крім того, суду не надано доказів, що пояснення написані сааме ОСОБА_5 З врахуванням наведеного суд критично оцінює належність та допустимість поданих пояснень та не бере такі до уваги при ухваленні рішення.

Поряд з цим суд зазначає, що водій Відповідача ОСОБА_5 виразив свою позицію щодо фактичних обставин шляхом підписання Акту про розбіжності від 27.06.2017р. б/н.

Щодо доводів Відповідача про те, що факт заподіяння збитків спростовуються Висновком №0717, складеним за результатами експортного товарознавчого дослідження від 07.07.2017р., складеного ТзОВ «Незалежний центр судових експертиз» за результатами проведення експертного товарознавчого дослідження, зі змісту якого слідує, що всі поставлені вироби, про які йде мова у акті про розбіжності від 27.06.2017р. та укладені у 28 блоків цілі, без деформації, обгорнуті в обгортковим папером, типу «фольга» цілісність обгортки не порушена, відтак. «яйце з молочним шоколадом Kinder surprise з іграшкою «Маша та ведмідь» не пошкоджені та придатні для подальшої реалізації, суд зазначає наступне.

Пошкоджений товар було повернуто ТОВ «Савсервіс-Мова» Товариству з обмеженою відповідальністю «Ферреро Україна» згідно накладної №86331405, останнє прийняло його на склад як брак, що підлягає утилізації, а тому посилання Відповідача на висновок №0717 за результатами проведення експертного товарознавчого дослідження не спростовує заявлені до нього вимоги. Крім того, вказаний Висновок експертного дослідження не містить унікальних ідентифікуючих ознак продукції, яка підлягала дослідженню. Подані Відповідачем документи не є належними доказами, оскільки предметом експертного дослідження є кондитерські вироби, але не надано жодних доказів того, що це саме ті кондитерські вироби, які були зіпсовані під час перевезення.

Також, експертне дослідження проведено не в рамках судового процесу без дотримання відповідних процесуальних норм.

Аналогічні обставини встановлені Рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018р. у справі №911/3434/17.

З приводу доданого Відповідачем до клопотання від 30.10.2018р. (вх.№41420/18) листа ТзОВ «Незалежний Центр Судових експертиз» від 29.10.2018р. б/н, адресованого Відповідачу, суд зазначає наступне.

У Листі від 29.10.2018р. б/н вказується про те, що Висновок від 07.07.2017р. №0717, складений за наслідками експертного дослідження Товару, поставленого транспортним засобом MAN, ВС0821ЕН, водієм ОСОБА_5, за наданими для дослідження копіями видаткової накладної №FP-00248274 та товарно-транспортної накладної від 25.06.2017р. №DST4690743, та щодо якого складено Акт про розбіжності від 27.06.2017р.

Проте, зміст листа від 29.10.2018р. б/н суперечить змісту самого Висновку №0717, оскільки у Висновку №0717 вказано, що на дослідження надійшла копія акту розбіжностей, проте, відсутні дані щодо надання копій видаткової накладної №FP-00248274 та товарно-транспортної накладної від 25.06.2017р. №DST4690743, відтак, відсутні обґрунтування щодо проведення експертного дослідження саме Товару, поставленого транспортним засобом MAN, ВС0821ЕН, водієм ОСОБА_5

Також, Відповідачем не заявлені та не подані докази того, що зміст даного листа може доповнювати чи змінювати висновок спеціаліста - Висновок №0717.

Крім того, лист від 29.10.2018р. не спростовує висновки суду щодо Висновку №0717, в тому числі щодо того, що вказаний Висновок експертного дослідження не містить унікальних ідентифікуючих ознак продукції, яка підлягала дослідженню.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 (заява №4241/03) Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України», де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. №3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що вимоги Позивача є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами, доводи Відповідача є безпідставними і необґрунтованими, а тому позов слід задоволити.

Щодо поданої Відповідачем заяви від 30.10.2018р. вх.№41421/18 про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідач обґрунтовує заяву тим, що Позивачу стало відомо про факт, як він стверджує, заподіяння збитків, 02.08.2017р., тобто з моменту звернення ДП «Шенкер» до Позивача з претензією про відшкодування збитків.

Позивач ж звернувся до Відповідача з претензією від 28.07.2018р., яка відправлена Позивачем 30.08.2018р.

З покликанням на ст.315 ГК України та ч.2 ст.258 ЦК України, відповідно до якої позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу), Відповідач зазначає про те, що Позивачем пропущено річний строк позовної давності.

Суд зазначає, що сам же Відповідач Листом від 24.07.2018р. вих.№718/5 надавав Позивачеві відповідь на претензію від 25.06.2018р., в якій, в тому числі, Відповідачем зазначено і про претензію Позивача від 28.07.2017р.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Як зазначено судом вище, рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018р. у справі №911/3434/17 за позовом Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича до Дочірнього підприємства «Шенкер» про стягнення 17900,00грн. та за зустрічним позовом Дочірнього підприємства «Шенкер» до Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферреро Україна» про стягнення 17109,12грн., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018р. у справі №911/3434/17, вирішено, серед іншого, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича за первісним позовом про стягнення 17900,00грн. задовольнити повністю; позовні вимоги Дочірнього підприємства «Шенкер» за зустрічним позовом ро стягнення 17109,12грн. задовольнити повністю; провести зустрічне зарахування позовних вимог за первісним та зустрічним позовах на суму 17109,12грн.

Відтак, днем виконання основного зобов'язання є день набрання рішенням Господарського суду Київської області від 22.03.2018р. у справі №911/3434/17, тобто 07.06.2018р.

З відбитків поштових штемпелів на описах вкладень про направлення позовної заяви до Господарського суду Львівської області та копії позовної заяви Відповідачу вбачається, що така подана Позивачем 10.09.2018р. Як вбачається із відмітки уповноваженої особи відділу автоматизованого документообігу та обробки інформації (канцелярію) Господарського суду Львівської області про прийняття позовної заяви, позовну заяву Позивачем подано до Господарського суду Львівської області 17.09.2018р.

Відтак, перебіг позовної давності розпочався з 07.06.2018р., а тому Позивачем при поданні 10.09.2018р. позову не пропущено строк позовної давності.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що заява Відповідача від 30.10.2018р. вх.№41421/18 про застосування строків позовної давності є безпідставною, а тому не підлягає до задоволення.

Щодо судових витрат суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Як доказ сплати судових витрат Позивачем подано Квитанцію від 10.09.2018р. №69 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1762грн.

Позивачем у поданій позовній заяві до Господарського суду Львівської області надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1762грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1762грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1762грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Львівкульттовари» (79068, Львівська область, м.Львів, вул.Гетьмана Мазепи, буд.15, кв.142; ідентифікаційний код: 33285520) на користь Фізичної особи-підприємця Бобалицького Юрія Вікторовича (43000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код: НОМЕР_2) 17109,12грн. збитків та 1762грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 26.11.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.