Рішення № 78377478, 27.11.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2018м. ДніпроСправа № 904/3943/18

Суддя господарського суду Дніпропетровської області Новікова Р.Г. при секретарі судового засідання Яковлєвій А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», м. Київ

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах», м. Дніпро

про визнання недійсним пункту 11.1 додаткової угоди №3 від 08.11.2016р. до договору страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р. щодо сплати страхових платежів після закінчення строку дії договору страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, дов. №3016-К-О від 17.07.2018р.

Від відповідача: ОСОБА_2, дов. №б/н від 01.10.2018р.

СУТЬ СПОРУ: Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» м. Київ звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» м. Дніпро з позовом про визнання недійсним пункту 11.1 додаткової угоди №3 від 08.11.2016р. до договору страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р. щодо сплати страхових платежів після закінчення строку дії договору страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що оспорюваною додатковою угодою змінені графіки та розміри сплати страхових платежів та передбачено здійснення банком страхових платежів за межами дії договору страхування майна; невідповідність оспорюваної угоди таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність, розумність; внесені зміни не мають наслідком вчинення зобов’язань за договором страхування майна для відповідача; положення частин 1, 3 статті 215, частини 1-3, 5 статті 205, статтю 217, частину 2 статті 236 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає, що між сторонами був укладений договір страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р. Пунктом 10 вказаного договору передбачено, що строк дії договору з 03.06.2014р. по 02.06.2017р. (але не більше ніж сплачуємий період п.11.1) В пункті 11.1 договору визначений графік сплати страхових платежів з датами оплати: до 30.07.2014р. (за період 03.06.2016р. – 02.06.2015р.), до 30.06.2015р. (за період 03.06.2015р. – 02.06.2016р.), до 30.06.2016р. ( за період 03.06.2016р. – 02.06.2017р.).

Відповідно до пунктів 11.9 та 15.2 договору дія договору страхування припиняється, у тому числі, закінченням терміну дії договору. Страхове відшкодування не виплачується, якщо страховий випадок стався до набрання чинності цим договором або після припинення дії цього договору.

Додатковою угодою №3 від 08.11.2016р. до договору страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р. викладений в новій редакції пункт 11.1 договору та зазначено, що страхові платежі сплачуються за наступним графіком: до 30.07.2014р. (за період 03.06.2014р. – 02.06.2015р.), до 30.07.2015р. (за період 03.06.2015р. – 02.06.2016р.), до 30.06.2016р. (за період 03.06.2016р. – 02.06.2017р.), до 16.12.2016р. (за період 03.06.2016р. – 02.06.2017р.), до 16.12.2016р. (за період 03.06.2017р. – 02.06.2018р.), до 30.06.2018р. (за період 03.06.2018р. – 02.06.2019р.), до 30.06.2019р. (за період 03.06.2019р. – 02.06.2020р.)

Позивач зазначає, що термін дії договору, визначений пунктом 10 договору страхування майна, сторонами не змінювався. Таким чином, після закінчення дії договору страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р., а саме – 02.06.2017р. сплачені банком страхові платежі не матимуть наслідком вчинення страховою компанією дій зі здійснення виплат при настанні страхового випадку.

З огляду на викладене, зміст пункту 11.1 в редакції додаткової угоди №3 від 08.11.2016р. до договору суперечить загальним засадам законодавства та не має наслідком вчинення зобов’язань для відповідача за договором страхування майна.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2018р. прийнято позов до розгляду, відкрите провадження за правилами загального позовного провадження.

У зв’язку із задоволенням клопотання відповідача, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2018р. судове засідання було відкладене.

Ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2018р., від 06.11.2018р., від 19.11.2018р. в судовому засіданні оголошувались перерви до 06.11.2018р., до 19.11.2018р., до 22.11.2018р. Також судом був поновлений строк на надання відзиву, продовжений строк підготовчого провадження.

У відзиві відповідач вказав, що збільшення періоду страхування до 02.06.2020р. відбулось не спірною додатковою угодою від 08.11.2016р., а додатковою угодою від 17.05.2016р. Суперечності між пунктами 11.1 та 10 договору були усунені додатковою угодою від 16.12.2016р., укладеною шляхом обміну листами №2016/12-15 від 15.12.2016р. та №16-12/02-05 від 16.12.2016р.

Оспорювана додаткова угода добровільно підписана як позивачем, так і відповідачем. Це свідчить про вільне волевиявлення обох сторін. Позивач не посилається на введення його в оману, вчинення правочину під впливом насильства або тяжких обставин. Таким чином. на момент укладення спірної додаткової угоди позивач діяв вільно, на власний розсуд, разом з відповідачем визначав умови цієї додаткової угоди, оцінював їх на прийнятність, розумність і справедливість.

Відповідач відхиляє твердження позивача про те, що оспорювана угода не має наслідку вчинення зобов’язань за договором страхування майна для відповідача.

З огляду на положення частини 5 статті 203 та частину 1 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним правочином є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, що обумовлювались цим правочином.

Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відповідач звертає увагу, що у позові вказано про відсутність таких обставин як умисел обох сторін та відсутність дій з виконання правочину.

На виконання договору страхування майна позивачем сплачено страхові платежі в розмірі 2868833грн.95коп. за період з 18.06.2016р. по 17.06.2017р. та в розмірі 32347460грн. за період з 18.06.2017р. по 17.06.2018р. Відповідач, в свою чергу, відобразив вказані платежі у звітності як розмір резервів незароблених премій на кінець звітного періоду. Таким чином, договір страхування (в редакції додаткових угод) виконувався обома сторонами. Це спростовує доводи позивача про фіктивність додаткової угоди та відсутність у сторін наміру створення правових наслідків, обумовлених додатковою угодою.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що Закон України «Про страхування» не визначає в якості підстави здійснення виплат наявність сформованих резервів.

Статті 26, 28 Закону України «Про страхування» передбачають право сторін визначати відмови у виплаті страхового відшкодування, якщо це не суперечить закону, та припинення дії і чинності договором страхування у разі закінчення строку його дії.

Додатковою угодою №3 від 08.11.2016р. до договору страхування майна змінено графіки та розміри сплати страхових платежів та передбачено здійснення авансом страхових платежів за період поза межами дії договору. Таким чином, сплачені страхові платежі не матимуть наслідком вчинення відповідачем дій зі здійснення виплат при настанні страхового випадку.

Також позивач заперечив укладання будь-яких інших додаткових угод до договору страхування майна шляхом обміну листами. Згідно відомостей електронної бази вхідної та вихідної кореспонденції лист №2016/12-15 від 15.12.2016р. не був зареєстрований та відправлений від імені банку, а лист №16-12/02-05 від 16.12.2016р. не надходив до банку.

Крім того, пунктом 11.6 договору передбачено, що зміни та доповнення вносяться за згодою сторін та оформлюються додатковою угодою. Внесення змін до договору шляхом обміну листами не передбачено.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2018р. відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення почеркознавчій експертизі, закрите підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Відповідачем були надані заяви свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підтвердження обставин обміну листами №2016/12-15 від 15.12.2016р. та №16-12/02-05 від 16.12.2016р.

Позивач заявив клопотання про виклик вказаних свідків для допиту, оскільки викладені у заявах свідків обставини викликають сумнів щодо їх змісту, достовірності та повноти.

Суд відхиляє клопотання позивача з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

На території України в спірний період діяли затверджений наказом Держспоживстандарту України №55 від 07.04.2003р. «Національний стандарт України Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003» та Типова інструкція з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджена постановою Кабінету Міністрів України №1242 від 30.11.2011р.

Вказані акти встановлювали вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами незалежно від способу фіксації та відтворення інформації, яка міститься в документах, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік і контроль за виконанням; склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів.

Як вбачається зі змісту заяв свідків та пояснень відповідача, вказані заяви надавались на підтвердження отримання сторонами листів один від одного.

Разом з тим, належним доказом факту обміну листами є носії інформації в паперовому (журнали реєстрації вхідної кореспонденції) або електронному вигляді про реєстрацію вказаних листів службами діловодства позивача та відповідача.

Оскільки суд не приймає в якості допустимого доказу заяви свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підтвердження обставин обміну листами №2016/12-15 від 15.12.2016р. та №16-12/02-05 від 16.12.2016р., клопотання позивача про їх виклик для допиту також не підлягає задоволенню.

З’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив таке.

Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі – страховик) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (далі – страхувальник» був укладений договір страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р. (далі – договір), згідно з яким страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхувальником, а страхувальник зобов’язується своєчасно сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, вказаним у пункті 5.1. договору. Перелік страхових випадків визначений в пункті 7 договору. Згідно пункту 9 договору страховий платіж дорівнює 660326грн.82коп.

Пунктом 10 договору (в первісній редакції) передбачено, що строк дії договору становить з 03.06.2014 по 02.06.2017 включно (але не більше ніж сплачуємий період п. 11.1).

В пункті 11.1. договору (в первісній редакції) визначений графік сплати страхових платежів з датами оплати та розміром страхових платежів: до 30.07.2014р. сума 660326грн.82коп. (за період 03.06.2016р. – 02.06.2015р.), до 30.06.2015р. сума 660326грн.82коп. (за період 03.06.2015р. – 02.06.2016р.), до 30.06.2016р. сума 660326грн.82коп. (за період 03.06.2016р. – 02.06.2017р.).

Додатковою угодою №1 від 19.06.2015р., підписаною представниками сторін без зауважень та заперечень, пункти 7, 8, 9 та 11.1 договору були викладені в новій редакції. Зокрема, був змінений розмір страхового платежу з 660326грн.82коп. до 26413072грн.91коп.

Пунктом 3 додаткової угоди №1 від 19.06.2015р. передбачено, що ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами і є невід’ємною частиною договору.

Додатковою угодою №2 від 17.05.2016р., підписаною представниками сторін без зауважень та заперечень, пункт 11.1 договору викладений в новій редакції, змінений графік сплати страхових платежів та узгоджено, що страхові платежі сплачуються за наступним графіком: до 30.07.2014р. в сумі 660326грн.82коп. (за період 03.06.2014р. – 02.06.2015р.), до 30.07.2015р. в сумі 26413072грн.91коп. (за період 03.06.2015р. – 02.06.2016р.), до 30.07.2016р. в сумі 26413072грн.91коп. (за період 03.06.2016р. – 02.06.2017р.), до 30.06.2016р. в сумі 26413072грн.91коп. (за період 03.06.2017р. – 02.06.2018р.), до 30.06.2018р. в сумі 26413072грн.91коп. (за період 03.06.2018р. – 02.06.2019р.), до 30.06.2019р. в сумі 26413072грн.91коп. (за період 03.06.2019р. – 02.06.2020р.).

Пунктом 3 додаткової угоди №2 від 17.05.2016р. передбачено, що ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами і є невід’ємною частиною договору.

Додатковою угодою №3 від 08.11.2016р., підписаною представниками сторін без зауважень та заперечень, пункти 6.1, 6.2, 9 та 11.1 договору викладені в новій редакції. Так, страховий платіж дорівнює 30879100грн. та зазначено, що страхові платежі сплачуються за наступним графіком: до 30.07.2014р. в сумі 660326грн.82коп. (за період 03.06.2014р. – 02.06.2015р.), до 30.07.2015р. в сумі 26413072грн.91коп. (за період 03.06.2015р. – 02.06.2016р.), до 30.06.2016р. в сумі 26413072грн.91коп. (за період 03.06.2016р. – 02.06.2017р.), до 16.12.2016р. в сумі 2605182грн.47коп. (за період 03.06.2016р. – 02.06.2017р.), до 16.12.2016р. в сумі 30879100грн. (за період 03.06.2017р. – 02.06.2018р.), до 30.06.2018р. в сумі 30879100грн. (за період 03.06.2018р. – 02.06.2019р.), до 30.06.2019р. в сумі 30879100грн. (за період 03.06.2019р. – 02.06.2020р.)

Пунктом 3 додаткової угоди №3 від 08.11.2016р. передбачено, що ця угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами і є невід’ємною частиною договору.

Позивач посилається на те, що додатковою угодою №3 від 08.11.2016р. змінені графіки та розміри сплати страхових платежів та передбачено здійснення банком страхових платежів за межами дії договору страхування майна; невідповідність оспорюваної угоди таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність, розумність; внесені зміни не мають наслідком вчинення зобов’язань за договором страхування майна для відповідача

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 234 Цивільного кодексу України визначає, що фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності.

Для визнання фіктивного правочину недійсним необхідно встановлення умислу його сторін. При цьому, слід враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Згідно графіку сплати страхових платежів (в редакції додаткової угоди №3 від 08.11.2016р. до договору) страхувальник мав сплатити до 16.12.2016р. страховий платіж в сумі 2605182грн.47коп. (за період 03.06.2016р. – 02.06.2017р.) та страховий платіж в сумі 30879100грн. (за період 03.06.2017р. – 02.06.2018р.)

Як вбачається з наявної у матеріалах справи банківської виписки по рахунку відповідача №26507050000686 за 16.12.2016р., в цей день позивачем перераховано на рахунок страховика грошові кошти у розмірі 2605182грн.47коп. та 30879100грн. з призначенням платежу: сплата страхового платежу по страхуванню майна відповідно до додаткової угоди №3 від 08.11.2016 до договору №DNHSIM128314 від 03.06.2014р.

Наведене свідчить про виконання позивачем зобов’язань згідно з пунктом 11.1 договору (редакції додаткової угоди №3 від 08.11.2016.)

Згідно частини 16 статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування – страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. На момент укладення договору страхування існує лише ймовірність виникнення страхового випадку. Таким чином, факт виконання страховиком зобов’язань за договорами страхування не завжди пов’язується із виплатою страховиком страхувальнику страхового відшкодування, оскільки страховий випадок може так і не настати.

Статтею 31 Закону України «Про страхування» визначено, що страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви). Страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя): незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату; збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

З наданих відповідачем до справи розрахунків та статистичної звітності вбачається, що при формуванні та веденні технічних резервів незароблених премій страховик враховував зобов’язання за договором страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р. (в редакції додаткової угоди №3 від 08.11.2016.) Формування технічних резервів за договором страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р. (в редакції додаткової угоди №3 від 08.11.2016р.) свідчить на те, що відповідач намагався досягти правового результату за таким правочином.

Таким чином, позивачем та відповідачем вчинялись дії, спрямовані на виконання договору (в редакції додаткової угоди №3 від 08.11.2016.)

Тому додаткова угода №3 від 08.11.2016р. та її положення (пункт 11.1 в новій редакції) щодо сплати страхових платежів не можуть розцінюватись як такі, що вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених цією додатковою угодою.

Враховуючи викладене, позивач не довів відсутність у всіх учасників додаткової угоди №3 від 08.11.2016р. до договору наміру створити правові наслідки на момент її вчинення.

Щодо посилання позивача на невідповідність оспорюваної додаткової угоди засадам цивільного законодавства в частині справедливості, добросовісності, розумності суд зазначає наступне.

Як зазначалось раніше, графік сплати страхових платежів в частині періодів та дат оплати страхових платежів був первісно змінений сторонами додатковою угодою №2 від 17.05.2016р. Так, страхувальник мав сплатити до 30.06.2019р. кінцевий страховий платіж в сумі 30879100грн. (за період 03.06.2019р. – 02.06.2020р.).

Додатковою угодою №3 від 08.11.2016р. сторонами були внесені зміни до дат оплат та розміру страхових платежів. Періоди, за які сплачуються такі платежі, залишились незмінними. Тому є помилковим посилання позивача на встановлення пунктом 11.1 в редакції саме додаткової угоди №3 від 08.11.2016р. сплати страхових платежів після закінчення строку дії договору.

Крім того, пунктом 10 договору встановлено, що строк дії договору визначається сплачуємим періодом страхування, встановленим в пункті 11.1 договору.

Згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, перед підписанням договору сторони мають узгодити спірні питання та проаналізувати його умови щодо настання можливих негативних наслідків. При цьому кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить її інтересам.

Позивач не довів, що додаткова угода №3 від 08.11.2016р. укладена без вільного волевиявлення позивача, не відповідала його внутрішній волі, що її зміст був невідомий позивачу на момент підписання додаткової угоди, а також не доведено підписання додаткової угоди внаслідок введення позивача в оману або наявності інших обставин, які обґрунтовують недобросовісність дій контрагента при укладенні такої додаткової угоди.

Листи №2016/12-15 від 15.12.2016р. та №16-12/02-05 від 16.12.2016р. суд не бере до уваги при прийнятті рішення, оскільки вони не змінюють положення договору і додаткової угоди №3 від 08.11.2016р. в частині графіку сплати страхових платежів та їх розміру.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» м. Київ до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» м. Дніпро про визнання недійсним пункту 11.1 додаткової угоди №3 від 08.11.2016р. до договору страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р. щодо сплати страхових платежів після закінчення строку дії договору страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р., а саме після 02.06.2017р.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме – судовий збір за подачу позовної заяви покладається на позивача.

Керуючись нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 4, 13, 20, 41, 42, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 86, 87, 91, 129, 231, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» м. Київ до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» м. Дніпро про визнання недійсним пункту 11.1 додаткової угоди №3 від 08.11.2016р. до договору страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р. щодо сплати страхових платежів після закінчення строку дії договору страхування майна №DNHSIM128314 від 03.06.2014р., а саме після 02.06.2017р. - відмовити

В судовому засіданні 27.11.2018р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 07.12.2018р.

Суддя Р.Г. Новікова