Ухвала суду № 78372020, 03.12.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/510/18 Справа № 702/880/16-к Категорія: ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6,

в режимі відеоконференції з

Уманським міськрайонним

судом Черкаської області:

обвинуваченого ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7, прокурора відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_6 на вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2016 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, інвалід II групи, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимий, -

засуджений за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч.2 ст.286 КК України, до 3 років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;

- ч. 1 ст. 135 КК України, до 2 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 до відбування покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів,

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений, за те, що він 14 грудня 2015 року близько 16 години 50 хвилин, в порушення вимог п.2.9 а Правил дорожнього руху України, керуючи автомобілем НОМЕР_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, рухаючись по вул. І.Богуна в напрямку вул. Соборна, за «Т» подібним перехрестям вул. ОСОБА_9, неподалік будинку № 49 по вул. Б.Хмельницького в м. Монастирище Черкаської області, порушив вимоги п.п. 2.3 б), 12.3, 12.4, 13.3 Правил дорожнього руху України в редакції від 21.10.2015, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, у темну пору доби, під час виникнення небезпеки для руху, яку він об’єктивно був спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, під час руху у населеному пункті перевищив допустиму швидкість 60 км/год., під час обгону не дотримався безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху та здійснив наїзд на ОСОБА_10, який рухався на велосипеді «Салют» в попутному з автомобілем напрямку. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_10, згідно з висновком судово-медичної експертизи № 489 від 15.12.2015, отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої проникаючої черепно-мозкової травми, що супроводжувалась крововиливами під м’які покрови черепа, переломом основи та склепіння черепа, розривом твердої мозкової оболонки, крововиливом під м’які мозкові оболонки та в шлуночки головного мозку, забоєм та травматичним розм’якшенням стовбура головного мозку, що призвели до смерті останнього.

Згідно з висновком експерта № 4/1090 від 08.07.2016, у дорожній обстановці, яка склалася на момент дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.2, 12.3, 12.4, 13.3 Правил дорожнього руху України.

Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_7, зокрема вимог п.п. 2.3 б); 2.9 а), 12.3, 12.4, 13.3 ПДР України, знаходиться в причинному зв’язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_10

Він же, 14.12.2015 близько 16 год. 51 хв., керуючи автомобілем НОМЕР_1 , та рухаючись по вул. І.Богуна в напрямку вул. Соборна, за «Т» подібним перехрестям вул. ОСОБА_9, неподалік будинку № 49 по вул. Б.Хмельницького в м. Монастирище Черкаської області, здійснивши наїзд на велосипедиста ОСОБА_10, в порушення вимоги п. 2.10 а),г) Правил дорожнього руху України в редакції від 21.10.2015, не зупинив керований ним транспортний засіб, не вжив заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому ОСОБА_10, не викликав карету швидкої медичної допомоги та з місця пригоди зник.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просив вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та призначити йому покарання не пов’язане з позбавленням волі.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що судом при призначенні йому покарання не в повній мірі було враховано обставини кримінального провадження, зокрема: його щире каяття та визнання вини у вчиненому; відсутність судимостей; добровільне відшкодування матеріальної та моральної шкоди; позицію потерпілої сторони щодо призначення покарання не пов’язаного з позбавленням волі; те, що він є інвалідом II групи та учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; на утриманні має матір похилого віку; позитивно характеризується по місцю проживання та роботи; має незадовільний стан здоров’я – хворіє на цукровий діабет, а тому вважає, що йому можливо призначити покарання із застосуванням вимог ст.ст.69,75 КК України, тобто покарання не пов»язане з позбавленням волі.

В апеляційній скарзі прокурор в кримінальному провадженні, не заперечуючи доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень та правильності кваліфікації його дій, просить скасувати вирок суду через невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочинів та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, та постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч.1 ст.135 КК України до 2 років позбавлення волі, за ч.2 ст.286 КК України до 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, а остаточно на підставі ст.70 КК України призначити останньому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Як на підставу такого скасування апелянт вказує на неврахування судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання вимог ст.ст. 50,65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання». Зокрема зазначає, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин в стані алкогольного сп’яніння, цілком усвідомлюючи свій фізіологічний стан, діючи самовпевнено, фактично передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, легковажно розраховуючи на їх відвернення, сів за кермо після вживання алкогольних напоїв, піддаючи тим саме ризику як своє здоров’я, так і життя інших осіб, у результаті чого заподіяв смерть потерпілому ОСОБА_10, при цьому зник з місця пригоди, не надавши допомогу останньому.

Крім того, прокурор звертає увагу на помилковість тверджень суду першої інстанції про відсутність процесуальних витрат в провадженні, оскільки по справі було проведено експертизи на загальну суму 1977,12 грн., які на виконання вимог ч. 2 ст. 124 КПК України належить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7

27 квітня 2017 року ухвалою апеляційного суду Черкаської області вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області змінено в частині призначеного ОСОБА_7 покарання. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, з покладанням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

10 травня 2018 року постановою Верховного Суду ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 27.04.2017 скасовано в зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому покарання, а саме - вимог ст. 75 КК України, та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

В судове засідання апеляційного суду не з’явились потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого, просили її задовольнити та заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, доводи прокурора про задоволення в повному обсязі апеляційної скарги прокурора та безпідставність апеляційних вимог обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даній справі вказані вимоги закону були належним чином дотримані.

Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, та за ч. 1 ст. 135 КК України – завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан, є правильною і в колегії суддів сумнівів не викликає, та не оспорюється учасниками кримінального провадження.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про суворість призначеного йому покарання та необхідність призначення покарання з застосуванням вимог ст.ст. 69, 75 КК України, а також доводи прокурора про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 більш суворого покарання не знайшли свого обґрунтованого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому до задоволення не підлягають виходячи з наступного.

Визначені в ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції призначив відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України з врахуванням: ступеню тяжкості вчинених ним злочинів, особи обвинуваченого, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, раніше не судимий, являється інвалідом II групи та учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, позиції потерпілих про призначення обвинуваченому покарання не пов’язаного з позбавленням волі та відсутність притензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого, наявності на його утриманні матері похилого віку; обставин, що пом’якшують покарання: щире каяття та добровільне відшкодування потерпілим завданих збитків, обставини, що його обтяжує – вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння, та прийшов до обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_7 покарання в мінімальному розмірі за санкцією ч. 2 ст. 286 КК України – 3 роки позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та в межах санкції ч. 1 ст. 135 КК України, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив обвинуваченому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання встановлених Кримінальним кодексом України і дійшов правильного висновку про призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкцій статей за якими його засуджено. Своє рішення місцевий суд належним чином мотивував.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції в частині визначення виду і розміру призначеного обвинуваченому покарання відповідає принципам індивідуалізації, справедливості та співрозмірності. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим внаслідок м'якості, як про це зазначав прокурор в апеляційній скарзі, а також суворості та необхідності його призначення із застосуванням вимог ст. 75 КК України, як про це зазначає обвинувачений в своїй апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Також, враховуючи встановлені в кримінальному провадженні обставини, в тому числі - вчинення ОСОБА_7 злочину в стані алкогольного сп’яніння, наслідки його вчинення у виді смерті потерпілого, а також поведінку обвинуваченого одразу після його вчинення – залишення останнього у небезпечному для життя стані, колегія суддів вважає, що позитивні дані про особу ОСОБА_7, в даному випадку, в достатній мірі не впливають на суспільну небезпечність особи обвинуваченого та не знижують істотно ступінь тяжкості вчиненого злочину, і не дають підстав для пом'якшення призначеного покарання та застосування ст. 69 КК України.

Переконливих доводів про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчинених злочинів і особі засудженого внаслідок суворості в апеляційній скарзі прокурора не наведено, а всі обставини, на які посилається обвинувачений ОСОБА_7, вже були враховані районним судом при призначенні покарання останньому : в мінімальному розмірі за ч. 2 ст. 286 КК України, та в межах санкції ч. 1 ст. 135 КК України, з застосуванням ч.1 ст. 70 КК України остаточно визначено покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим , в зв'язку з чим вважати його занадто суворим колегія суддів підстав не вбачає.

Крім того, при вирішенні питання про співрозмірність призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання вчиненому, колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.05.2018 за результатами розгляду касаційної скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанції на ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 27.04.2017 щодо ОСОБА_7, згідно якої призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м’яким, яка відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК України є обов’язковою для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Під час апеляційного розгляду стороною захисту були надані медичні довідки, які підтверджують наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 ряду захворювань ( а.с. 34-35 т.3), але вони не є підставами для призначення обвинуваченому більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, в тому числі, не пов’язаного з позбавленням волі та не свідчать про те, що ОСОБА_7 за своїм станом здоров’я не може відбувати покарання в місцях позбавлення волі.

Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження районним судом, які б слугували підставою для скасування чи зміни вироку суду, відсутні.

Доводи прокурора про необхідність стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави процесуальних витрат, пов’язаних із залученням експертів, підлягають вирішенню в порядку виконання вироку суду, відповідно до вимог ст. 537 КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлений щодо ОСОБА_7 вирок є законним і обґрунтованим, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. 404, п. 1 ч. 1 ст. 407, ст.ст. 408, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2016 року щодо ОСОБА_7, - залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора в кримінальному провадженні ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.

Дана ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий :

Судді :