Рішення № 78371946, 20.11.2018, Черкаський районний суд Черкаської області

707/1599/18

2/707/1093/18

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

20 листопада 2018 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Смоляра А.О.

при секретарі Зарубі Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду 08.08.2018 р. з позовом до ОСОБА_1 в якому просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором б/н від 29.08.2011р. в розмірі 14254,44грн та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1762грн. В обґрунтування позову позивач посилався на порушення відповідачем умов кредитного договору щодо порядку повернення кредитних коштів наданих відповідачу банком у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, внаслідок чого станом на 04.07.2018р. за відповідачем утворилась заборгованість, яка складається з наступних сум: 1665,48грн – тіло кредиту; 3333,45грн – нараховані проценти; 8100,54грн – пеня; 1154,97грн – штраф.

Згідно правил ч.6 ст.19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст.274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач надала відзив, в якому просила відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» у позові в повному обсязі. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на неправильність розрахунку позивачем процентів за користування кредитними коштами та неправомірність одночасного нарахування пені та штрафу за порушення умов кредитного договору. Зауважила на ненадання позивачем належних доказів розрахунку розміру заборгованості по процентах за кредитом. Крім того відповідач зазначила про пропуск позивачем річного строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені і заявила про необхідність відхилення позову з цієї підстави. Також у наданих запереченнях відповідач зазначила, що максимальна сума стягнення за даним позовом становить 2165,48грн, яка складається з наступних сум: 1665,48грн – тіло кредиту; 500грн – штраф.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій зауважив на необґрунтованості відзиву відповідача та відсутності обставин, які свідчать про неправомірність наданих позивачем розрахунків сум заборгованості по кредитному договору. Позивачем зазначено, що розрахунок всіх сум здійснений відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, що затверджені рішенням правління банку та змінювались в період надання банківських послуг відповідачу, але про всі зміни відповідач повідомлявся засобами мобільного зв’язку. До того ж змінені проценти та порядок їх нарахування стосувались лише тих кредитних коштів, які використовувались відповідачем після його повідомлення про відповідні зміни. Щодо одночасного нарахування пені та штрафу, то позивач обґрунтовує свою позицію тим, що штраф та пеня є різновидами неустойки та різними санкціями в межах одного виду юридичної відповідальності, мають різне функціональне значення, прямо передбачені договором і їх одночасне застосування, як забезпечувальних заходів належного виконання зобов’язання, не суперечить засадам диспозитивності цивільно-правових відносин. Також позивач зазначив, що не пропустив строку позовної давності, оскільки строк дії договірних відносин між сторонами спливає після закінчення строку дії платіжної картки відповідача, яка діє до кінця травня 2019 року. В обґрунтування своїх вимог до відповіді на відзив позивач додав виписку з банківського рахунку, відкритого на ім'я відповідача, копії повідомлень про підвищення процентної ставки, довідку про видачу кредитних карт тощо.

Інших заяв по суті справи та будь-яких клопотань від сторін не надходило.

Дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

29.08.2011р. ОСОБА_1, підписавши анкету-заяву, погодилася та ознайомилась із умовами та правилами надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», надала свою згоду, що заява з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складають договір, укладений між нею та позивачем. На підставі вищевказаної заяви їй було відкрито картковий рахунок та оформлено кредитну картку «Універсальна» з наданням кредитного ліміту. До зазначеного карткового рахунку відповідачем були отримані відповідні платіжні картки із строком дії останньої до травня 2019р..

Протягом користування платіжними картками відповідачеві було відкрито кредитний ліміт на суму 1830грн, що не заперечується відповідачем та підтверджується випискою з банківської картки.

За умовами та правилами надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» за програмою кредитування платіжної картки «Універсальна» з 01.04.2015р. передбачено наступне:

- за користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю відсотки в розмірі 3,6% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту;

- погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється позичальником щомісяця до 25 числа місяця, наступного за звітним, в розмірі не менш 5% від заборгованості, але не менш 100грн, та не більше залишку заборгованості;

- при порушенні позичальником строків погашення заборгованості сплачується пеня в розмірі 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожний день прострочення кредиту) + 50грн щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100грн, та +100грн щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100грн другий місяць поспіль і більше;

- за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов’язань позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф у розмірі 500грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.

Таким чином, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредитний ліміт на платіжну картку у розмірі 1830грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 43,2% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_1 з вересня 2014р. активно користувалася кредитними коштами, сплачувала заборгованість за кредитом та відсотки за його користування та інші платежі, що підтверджується наданою позивачем випискою про рух коштів по картковим рахункам відповідача за період з 01.08.2011р. по 03.10.2018р.. При цьому аналіз змісту інформації по цій виписці свідчить, що 13 січня 2016р. відповідач мала позитивний залишок коштів по картковому рахунку, тобто здійснила погашення грошового зобов’язання перед банком, і в цей же день нею було знято 950грн кредитних коштів в банкоматі та здійснено розрахунок кредитними коштами в аптеці на суму 74грн. З кінця березня 2016р. на платіжну картку відповідача не поступало грошових коштів, а розмір заборгованості збільшувався за рахунок списання платежів по сервісу «оплата частинами», нарахування процентів за користування кредитними коштами, пені тощо.

Отже фактично за період користування кредитною карткою відповідачем з січня 2016р. по липень 2018р. допускалися систематичні порушення порядку внесення обов’язкових платежів з погашення кредитної заборгованості, внаслідок чого станом на 04.07.2018р. позивачем розрахована заборгованість відповідача у розмірі 14254,44грн, яка складається з наступних сум: заборгованість за кредитом – 1665,48грн, заборгованість по процентам за користування кредитом – 3333,45грн; заборгованість за пенею – 8100,54грн.; фіксована суму штрафу – 500грн; процентна сума штрафу – 654,97грн.

Оскільки відповідач в добровільному порядку відмовляється сплатити заборгованість за користування кредитними коштами позивач звернувся до суду з даним позовом.

Тож між сторонами склалися кредитні правовідносини та існує спір щодо виконання кредитних зобов’язань, який регулюється умовами укладеного договору, нормами Цивільного кодексу України (далі –ЦК) та Закону України від 12.05.1991р. №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-ХІІ).

Надаючи оцінку доводам сторін суд виходить з наступного.

У відповідності з ч.2 ст.639 ЦК якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст.207 ЦК правочин (в тому числі договір) вважається укладеним в письмовій формі, якщо її зміст, зафіксовано в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони. Стаття 207 ЦК не передбачає вичерпний перелік таких документів, тому наряду з листами та телеграмами можуть використовуватися і інші засоби зв’язку, наприклад електронний. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Згідно ст.1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

В судовому засіданні встановлено, що 29.08.2011р. відповідач підписала анкету-заяву. Зі змісту даної заяви вбачається, що вона є замовленням банківських послуг на отримання кредитної картки Універсальна із кредитним лімітом.

На зворотній стороні Заяви зазначено, що Довідка про тарифи та інші умови кредитування, Заява, Умови та Правила надання банківських послуг, Пам’ятка клієнта в сукупності становлять Кредитний договір між заявником та банком.

Відповідно до змісту Заяви заявник: "Ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку, які були надані в письмовому вигляді. Зобов’язуюсь виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua".

Таким чином, укладений між сторонами кредитний договір передбачає надання банком послуг з кредитування відповідача на умовах, викладених в Заяві, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифів банку, що діяли на момент підписання позичальником такої заяви.

Умови та Правила надання банківських послуг викладаються у письмовій формі та затверджуються наказом голови правління банку. Інформація про Умови та Правила є публічною офертою та загальнодоступною інформацією, яка є у вільному доступі на сайті ПАТ КБ «ПриватБанк» і будь-хто має можливість з ним ознайомитись або роздрукувати їх. При цьому суд зауважує, що відсутність підпису позивачки під Умовами не тягне за собою недійсність укладеного договору, а є підставою для дослідження обставин його укладення та виконання умов договору.

Тарифи ПАТ КБ «ПриватБанк» змінювались протягом періоду надання банківських послуг і з 01.04.2015р. процентна ставка за користування кредитними коштами по кредитному ліміту складає 3,6% на місяць, що є 43,2% річних, про що відповідача було повідомлено шляхом надсилання текстового повідомлення на номер мобільного телефону, що перебуває у користуванні відповідача і зазначений в заяві-анкеті, як контактний (+380958119116).

Факт отримання та використання платіжної картки відповідач не заперечує, а наданою позивачем випискою з карткового рахунку підтверджується виконання позивачем свого обов’язку із надання кредитного ліміту та використання таких коштів відповідачем. До того ж у своєму відзиві відповідач зазначила, що не заперечує тієї обставини, що сторонами була визначена та зафіксована процентна ставка на рівні 3,6% в місяць і саме по такій ставці позивач має нараховувати проценти за користування кредитними коштами.

В обґрунтування своїх вимог позивачем надано суду витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг», які затверджені правлінням ПАТ КБ «ПриватБанк» та розміщені на сайті банку і ознайомлення з якими, згідно анкети-заяви від 29.08.2011р., є обов’язком відповідача. Скориставшись послугою позивача із надання кредитних коштів на загальних Умовах та Правилах надання банківських послуг, відповідач не заявляла банку про незгоду із такими умовами, а відтак погодилась з їх змістом. В той же час суд зауважує, що відповідно до п.1.1.2.1.6 Умов та Правил повідомлення банк про незгоду із змінами правил та тарифів банку є обов’язком позичальника.

Внаслідок порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за кредитним договором б/н від 29.08.2011р. та несвоєчасною сплатою належних платежів, за відповідачем, станом на 04.07.2018р. утворилася заборгованість, яка за розрахунком позивача складається з наступних сум: заборгованість за тілом кредиту – 1665,48грн; заборгованість за процентами – 3333,45грн; заборгованість за пенею – 8100,54грн.; фіксована суму штрафу – 500грн; процентна сума штрафу – 654,97грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, витягом з «Умов та правил надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою» та випискою з карткових рахунків відповідача.

Відповідно до ст.526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Статтею 525 ЦК передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно ст.548 ЦК виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором. Видами забезпечення виконання зобов'язання, в контексті ст.ст.546, 549 ЦК України є неустойка у вигляді штрафу або пені.

Згідно із ст.611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а ст.624 ЦК передбачено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі.

Згідно із ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Статтею 1050 ЦК передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашення кредитної заборгованості за договором.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду про чинність договору, відповідач не надав, в тому числі не спростовано розміру нарахованої суми заборгованості, контррозрахунок не надано.

Суму заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1665,48грн відповідач не заперечує.

З приводу зауважень відповідача щодо порядку обчислення розміру процентів слід зауважити, що аналіз наданої позивачем виписки по картковим рахункам свідчить, що відповідні проценти нараховані за період користування кредитними коштами з січня 2016р. по серпень 2017р. (включно). Розрахунок розміру процентів здійснений із додержанням умов, передбачених п.2.1.1.12.6, 2.1.1.12.7.3 Умов та Правил і обчислення процентів здійснено за ставкою 3,6% на місяць за період кредитування січень-липень 2016р. та за ставкою 3,5% на місяць за період серпень 2016р. – серпень 2017р..

При цьому, оскільки відповідачем не здійснювалось своєчасного погашення кредитної заборгованості, то з 01.01.2017р. позивачем нараховувались відсотки на кредитну заборгованість за подвійною ставкою, що передбачалось Умовами та Правилами надання банківських послуг, які діяли як на момент підписання відповідачем анкети-заяви, так і на момент отримання відповідачем кредитних коштів за зміненими тарифами, які стали діяти після 01.04.2015р. і це передбачено п.2.1.1.12.2.1 Умов та Правил.

Отже, за період з січня 2016р. по серпень 2017р. позивачем правомірно нараховано відповідачеві проценти за користування кредитними коштами в сумі 3333,45грн.

У зв’язку з відсутністю активності по платіжній картці та ненадходження коштів на погашення кредитної заборгованості у період з вересня 2017р. по 04.07.2018р. позивачем не нараховувались проценти на кредитну заборгованість, але нараховано пеню на суму 8100,54грн. Окрім того, позивачем також нарахований штраф за порушення умов виконання грошових зобов’язань відповідачем в сумі 1154,97грн. Нарахування відповідних сум обумовлено обов’язком позичальника сплатити банку неустойку у разі порушення умов виконання кредитних зобов’язань.

Що стосується вимог про стягнення неустойки, то слід зауважити, що підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (ст.610, п.3 ч.1 ст.611 ЦК). За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Отже, аналіз змісту ст.266 і ч.2 ст.258 ЦК свідчить, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується. Зазначена правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013р. у справі №6-116цс13.

Враховуючи, що відповідач просив застосувати позовну давність по вимогах про стягнення неустойки, то вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки підлягають судовому захисту в межах їх розрахунку за період з серпня 2017р. по серпень 2018р.. Аналіз виписки по картковому рахунку відповідача свідчить, що з обчисленої позивачем суми пені, сума в розмірі 650грн (сума комісій за період з травня 2016р. по липень 2017р.) перебуває поза межами строків позовної давності, а отже загальна сума пені, що заявлена позивачем в межах строків позовної давності складає 7450,54грн (8100,54грн – 650грн).

Окрім того, позивачем нарахований штраф в розмірі 1154,97грн (фіксована сума штрафу – 500грн; процентна сума штрафу – 654,97грн), що здійснено на підставі п.2.1.1.7.6 Умов та Правил. Аналіз змісту зазначеного пункту договору свідчить, що нарахування штрафу здійснено за порушення клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов’язань. В той же час нарахування пені також обумовлено порушенням відповідачем строків погашення кредиту (п.2.1.1.12.6.1 Умов та Правил). Таким чином пеня та штраф нараховані позивачем за одне й те саме порушення відповідачем своїх зобов’язань.

Натомість, за положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності. Отже одночасне застосування пені і штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Обчислення позивачем пені здійснено раніше ніж штрафу, а відтак додаткове нарахування позивачем штрафу до вже нарахованої пені є неправомірним, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21.10.2015р. №6-2003цс15.

За таких обставин в межах річного строку позовної давності позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення неустойки на загальну суму 7450,54грн. Окрім того, в межах загального трирічного строку позовної давності позивачем заявлено і вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту в сумі 1665,48грн та процентів за його користування в сумі 3333,45грн. Відтак сума вимог позивача по основному зобов’язанню складає 4998,93грн, а по додатковому (неустойка) – 7450,54грн.

Частиною 2 статті 551 ЦК передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором. Разом з тим, в ч.3 ст.551 ЦК закріплено право суду зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.3 ЦК цивільні правовідносини будуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності.

Між сторонами існують договірні відносини внаслідок яких позивач надавав відповідачу послуги з надання кредитних коштів на умовах, що такі послуги будуть своєчасно оплачені, а надані кредитні кошти повернуті. У зв’язку з порушенням відповідачем порядку повернення кредитних коштів, позивач відповідно не досяг тієї мети, яку мав при укладанні договору з надання банківських послуг. Передбачуване Умовами та Правилами право позичальника на отримання пені у разі прострочення та неналежного виконання боржником зобов’язань за договором – є засобом цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язання та засобом відновлення порушених інтересів учасників договірних відносин.

Виходячи зі змісту ст.3 ЦК засади правового врегулювання цивільних правовідносин стосуються всіх складових елементів цих відносин (права та обов’язки учасників, міра відповідальності та інше). Законодавець не дає чіткого тлумачення, зокрема, понять справедливі умови договору. Проте, п.5 ч.3 ст.18 Закону №1023-ХІІ встановлює, що несправедливими є умови про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Частиною 1 ст.8 ЦК передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Враховуючи зміст спірних правовідносин, то до них підлягають застосуванню положення Закону №1023-ХІІ.

За таких обставин, враховуючи принципи добросовісності, справедливості і розумності, суд вважає, що розмір неустойки не може перевищувати п’ятдесяти відсотків невиконаного відповідачем зобов’язання з повернення кредитних коштів та процентів за їх користування. З урахуванням зазначених обставин, беручи до уваги, що за кредитним договором відповідач не виконав належним чином своїх грошових зобов’язань на суму 4998,93грн (сума заборгованості за кредитом та процентами), то вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача неустойки підлягають задоволенню частково в межах суми 2500грн.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 7498,93грн (за тілом кредиту – 1665,48грн, по процентам за користування кредитом – 3333,45грн, неустойка – 2500грн).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зауважує, що судові витрати по справі складаються із судового збору, сплаченого позивачем за подання позову в сумі 1762грн. Відповідно до ст.141 ЦПК, враховуючи що позов підлягає до часткового задоволення, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі, пропорційно частині задоволених вимог. Разом з тим, відповідно до п.39 постанови пленуму ВССУ від 17.10.2014р. №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у разі якщо суд на підставі ч.3 ст.551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. В даному випадку в межах строків позовної давності позивачем правомірно було заявлено вимог на суму 12449,47грн (4998,93грн заборгованість по кредиту і процентам; 7450,54грн – неустойка), що складає 87% від суми позову. Отже саме таку частку сплаченого позивачем судового зборку необхідно відшкодувати за рахунок відповідача, що із заокругленням суми до десятка складає 1533грн (1762грн х 87%).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 280-282,288-289 Цивільно-процесуального кодекс України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1, паспорт серії ЕР №426775, виданий Первомайським МВ УМВС України в Миколаївській області 10.08.2011року) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО № 305299 ) заборгованість за договором б/н від 29 серпня 2011року в сумі 7498 (сім тисяч чотириста дев’яносто вісім)грн. 93коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» судові витрати в сумі 1533 грн.

Учасники справи можуть ознайомитись текстом судового рішенням, в електронній формі, на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень в мережі Інтернет - http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Черкаської області через Черкаський районний суд Черкаської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: О. А. Смоляр