Рішення № 78371656, 27.11.2018, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/2254/17

2/703/204/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Прилуцького В.О.

при секретарі Бондаренко А.І.

з участю

представників позивача ОСОБА_1

ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_4 частини А3085 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальних збитків,

встановив:

У липні 2017 року позивач ОСОБА_4 частина А3085 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_5 про стягнення матеріальних збитків в розмірі 41204,09 грн, свої вимоги мотивувавши тим, що відповідач, підполковник ОСОБА_5, являючись командиром 2 самохідного-артилерійського дивізіону, підпадаючи під категорію військовослужбовців, які згідно з Указом Президента України №115/2016 підлягали звільненню в запас за демобілізацією, не бажаючи продовжувати військову службу, не подаючи рапорту про свою згоду на укладення контракту для проходження служби, після спливу строку проходження служби за призовом, отримав на свій картковий рахунок № 5167490025886251 (Ощадбанк) грошові кошти в розмірі 28400,54 грн. В подальшому, не здавши посаду встановленим порядком до 30.04.2016 року (останній день звільнення), без формування пакету документів по звільненню для відправки до військкомату для подальшої постановки на військовий облік, як звільненого за демобілізацією військовослужбовця вибув з військової частини. В кінці травня 2016 року відповідач прибув до військової частини та надав витяг з наказу командувача Сухопутних військ ЗСУ від 16.05.2016 року № 214 про призначення його на посаду військового комісара Бориспільського об’єднаного міського військового комісаріату, будучи на той час вже розрахованим як звільнений військовослужбовець призваний за демобілізацією. Крім цього, ОСОБА_5 помилково було нараховано на картковий рахунок № 5167490025886251 (Ощадбанк) та виплачено 16.06.2016 року місячне грошове забезпечення за травень місяць 2016 року у сумі 12803 грн.55 коп.

Позивач вважає, що внаслідок своєї недобросовісності, ОСОБА_5 незаконно отримав грошові кошти як звільнений з військової служби, хоча фактично уклав контракт з ЗСУ, продовживши служити в ЗСУ (в Бориспільському ОМВК), які, згідно з вимогами ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню. Станом на день звернення до суду, відповідач до матеріальної відповідальності згідно з п.29 «Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі», затвердженого Постановою ВРУ від 23.06.1995 № 243/95-ВР, не притягувався, грошові кошти не повернув.

Представник позивача пояснив, що за новим місцем служби підполковника ОСОБА_5 направлялися копії матеріалів Київському обласному військовому комісаріату, для притягнення підполковника ОСОБА_5 до матеріальної відповідальності, проте з невідомих позивачу причин командування за новим місцем служби службову перевірку відмовилося проводити.

Як на підстави для задоволення позову представник позивача зіслався на Довідку Начальника фінансово економічної служби ОСОБА_6 за № 2562 від 08.07.2017р. в якій зазначається, що підполковнику ОСОБА_5, який підлягав звільненню за демобілізацією, згідно розрахункової відомості було помилково нараховано кошти на картковий рахунок в розмірі 41204,09 грн., які до цього часу не повернуті.

Таким чином, Відповідачем заподіяно Позивачу грошових збитків у розмірі 41204,09 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, що діє на підставі доручення позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 проти позову заперечив і пояснив, що до закінчення строку служби за призовом він виявив бажання проходити військову службу за контрактом, для чого подав необхідний рапорт на ім'я командування.

Командуванням військової частини – польова пошта В2050, з метою виконання директиви Генерального штабу ЗСУ «Про організацію комплектування ЗСУ військовослужбовцями за контрактом у першому кварталі 2016 року» від 27.01.2016 № Д-3, було прийнято рішення про оформлення документів щодо укладення контракту на проходження військової служби підполковником ОСОБА_5 Проте, після виходу Указу Президента України №115/2016 від 25.03.2016 року, контракт зі ОСОБА_5 укладати відмовилися, мотивуючи це тим, що жодних документів від нього (рапорту про згоду на укладення контракту) не отримували.

Наказом командувача Сухопутних військ ЗСУ від 27.04.2016 року № 182, на виконання Указу Президента України №115/2016 від 25.03.2016 року, ОСОБА_5 було звільнено з військової служби в запас, в установленому порядку ним було передано підпорядкований підрозділ, озброєння, отримані засоби та документацію.

Згідно з п.1 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв’язку з мобілізацією, затвердженого постановою КМУ від 17 вересня 2014 р. № 460: військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв’язку з мобілізацією та звільняються із служби після прийняття рішення про демобілізацію (крім військовослужбовців строкової військової служби), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Таким чином, після звільнення, 06 травня 2016 року, на підставі відомості поданої начальником фінансово економічної служби, яка складається на підставі наказу командира військової частини, йому було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 41204,09 грн.

В подальшому, після звільнення, ОСОБА_5 звернувся до командувача Сухопутних військ ЗСУ з метою вияснення причини відмови в укладенні контракту на продовження військової служби. Оскільки жодних підстав для відмови в укладенні контракту не було, але незважаючи на наявність його згоди на продовження служби за контрактом і поданих документів, відповідача все таки звільнили, то визнавши свою помилку, командування запропонувало продовжити службу в ЗСУ.

Наказом командувача Сухопутних військ ЗСУ від 16.05.2016 року № 214, його було призначено на посаду військового комісара Бориспільського об’єднаного міського військового комісаріату. Вважає, що він жодних документів, які послужили підставою для нарахування вихідної допомоги не надавав, а тому докази щодо недобросовісності отримання ним грошових коштів відсутні.

Представник відповідача, адвокат ОСОБА_3, що діє на підставі договору про надання правової допомоги від 02 жовтня 2017 року та ордеру про надання правової допомоги, позовні вимоги не визнав, та просив відмовити у їх задоволенні з тих підстав, що в даному випадку відсутня арифметична помилка при нарахуванні вихідної допомоги, представником позивача не надано доказів недобросовісності відповідача, оскільки фінансові документи, які були підставою для нарахування вихідної допомоги складалися без участі підполковника ОСОБА_5, а значить відсутні передбачені ст. 1215 ЦК України підстави для повернення нарахованих грошових коштів.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « ОСОБА_7 проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 05 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 09 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_8 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

У судовому засіданні стороною позивача визнано та не спростовано обставини, на які посилається відповідач, а саме що, по-перше, грошові кошти у розмірі 41204.09 грн. позивачем ОСОБА_4 частиною А3085 перераховано на ім'я відповідача підполковника ОСОБА_5 добровільно; по-друге, вказане грошове нарахування позивачем було здійснене із призначенням «вихідна допомога при звільненні».

За змістом положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються, зокрема, поясненнях учасників справи, їх представників.

Оскільки, достовірність зазначених обставин, а так само і добровільність їх визнання стороною позивача, перебувають поза обґрунтованим сумнівом суду, а відтак обставини щодо добровільного перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 41204.09 грн. на ім'я відповідача як вихідна допомога при звільненні, не підлягають доказуванню.

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Так, зокрема, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України).

Отже, закон встановлює виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача. При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Виходячи із аналізу ст. 1215 ЦК України обов'язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами в ході розгляду справи наявність передбачених ст.ст. 1212, 1215 ЦК України підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 41204.09 грн.

Враховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд не вбачає законних підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 18, 43, 49, 77, 78, 81, 141, 280-282 ЦПК України,-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_4 частини А3085 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальних збитків в розмірі 41 204,09 грн. відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текс рішення складено 6 грудня 2018 року.

Головуючий: В. О. Прилуцький