Постанова № 78364806, 05.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3124/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Лях О.П.

суддів: Старосуда М.І. , Яковенка М.М.

при секретарі судового засідання Жданюк Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 року (повний текст складено 04.10.2017 року, головуючий суддя І інстанції Шляхова О.М., м.Харків) по справі № 820/3124/17 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нездійснення нарахування судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік"; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249), на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Антрацит Луганської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, суддівську винагороду за періоди січень 2017 року по червень 2017 року в сумі 116001,94 грн. (а.с.4-5)

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що з 01.01.2017 повинен одержувати заробітну плату, виходячи із розрахунку мінімальної заробітної плати на рівні 3200 грн., відповідно до положень частини 1 статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а не із розміру 1600 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 року по справі № 820/3124/17 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1: (а.с.52-58)

- визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік";

- зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області з 01 січня 2017 року по червень 2017 року перерахувати судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, суддівську винагороду за періоди січень 2017 року по червень 2017 року, виходячи з посадового окладу в сумі 32000,00 грн. та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, Державною судовою адміністрацією України подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 року та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову. (а.с.152-158)

При цьому, Державною судовою адміністрацією України вказується, що вона має право на апеляційне оскарження зазначеної постанови суду першої інстанції, оскільки є особою, яка не брала участі у справі, питання про чиї права, свободи, інтереси та (або) обов'язки вирішив суд. Так, апелянт зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються нарахування суддівської винагороди, а функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів положеннями чинного законодавства покладено, в тому числі, на Державну судову адміністрацію України, яка не була залучена до участі у справі. При цьому, апелянт на підтвердження доводів даного клопотання надає копії відповідних документів, в тому числі копію заяви позивача щодо необхідності виконання оскаржуваного судового рішення, адресовану саме апелянту. Так, із даної заяви вбачається, що позивач просить виконати оскаржувану постанову суду першої інстанції саме апелянта.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, займає посаду судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області . (а.с.8-9)

Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 18 вересня 2008 року №524-VI позивача було обрано на посаду судді Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області безстроково (а.с.10-11).

Наказом Голови Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області № 3 від 04 березня 2015 року позивача звільнено з посади вищезазначеного суду у зв'язку із переведенням до Первомайського міськрайонного суду Харківської області. (а.с.12-13).

Наказом Голови Первомайського міськрайонного суду Харківської області № 02-03/08 від 05.03.2015 року ОСОБА_1 зараховано до штату Первомайського міськрайонного суду Харківської області (а.с.14).

Також, встановлено, що позивача призначено на посаду судді до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 року №1402-VIІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402), на час виникнення спірних правовідносин він не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

Згідно розрахункових листів за січень-червень 2017 року суддівська винагорода нарахована позивачу виходячи з посадового окладу у розмірі 16000,00 грн. (а.с.35-36)

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що суддівська винагорода з 01.01.2017 року повинна обчислюватися із розміру посадового окладу в сумі 32000 грн. відповідно з ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, а враховуючи що відповідний розмір суддівської винагороди за січень - червень 2017 року позивачу нарахований не був, а тому наявні підстави саме для покладення на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду з 01 січня 2017 року по 30 червня 2017 року, виходячи з розміру 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин, розмір посадового окладу судді регулюється ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402), у відповідності до частини першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до п. 22 Р. ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Натомість, згідно п. 23 цього розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, №№ 41-45, ст. 529; 2015 рік, №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Частиною 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774), що набрав чинності з 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

При цьому зміни з цього приводу до Закону № 2453-VІ дійсно внесені не були.

Відтак, має місце колізія норм права, що стала підставою для виникнення цього спору.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, і саме до виключних повноважень останнього належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).

Судова колегія також звертає увагу на те, що Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового акту рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Слід зазначити, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримували судді до його ухвалення: з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абзац 2статті 8Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600,00 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»).

Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Як вбачається з ч. 3 ст. 133 Закону № 2453 вказана норма містить сталу складову: « 10» та динамічну: «мінімальних заробітних плат».

У рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 Конституційний Суд України охарактеризував сутність бланкетної норми, зазначивши, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону № 1774 не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

У відповідності до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обгрутованість позовних вимог позивача.

Крім того, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27.05.1996 року, суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що кваліфікаційне оцінювання судді - це встановлена законом процедура визначення Комісією професійного рівня знань судді та відповідності його займаній посаді, поетапне проведення якої породжує різні правові наслідки у осіб, що пройшли таке оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді від осіб, які таке оцінювання не пройшли.

Тобто, метою проведення кваліфікаційного оцінювання є виявлення та заохочення суддів, які змогли підтвердити достатній рівень знань та відповідність його займаній посаді.

Колегія суддів зазначає, що наявна різниця у статусі між суддями, які пройшли оцінювання та тими, які його не пройшли, з урахуванням відсутності їх вини у цьому, та її наслідки, які знаходять своє відображення у тому числі і в розмірі суддівської винагороди, не повинні слугувати обставинами, що породжують поглиблення такої різниці та створення нових факторів для її існування, а саме, суддя, який пройшов кваліфікаційне оцінювання не може отримувати суддівську винагороду у розмірі, що на порядок нижчий, ніж той суддя, який його на даному етапі не пройшов, оскільки в даному випадку не буде застосований принцип розсудливості, що зашкоджуватиме самій суті права.

Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про порушення прав оскаржуваним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Положеннями ч.9 ст.135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.146 даного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України.

Забезпечення функціонування судової влади передбачає: 1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; 2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; 3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Згідно із ч.ч.1, 3 та 4 ст.148 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ч.1 ст.149 даного Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Приписами ч.5 ст.22 Бюджетного кодексу України також передбачено повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, серед яких: отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Позивач звернувся із заявою щодо виконання оскаржуваної постанови суду першої інстанції саме до Державної судової адміністрації України, а тому Державна судова адміністрація України, є особою, яка не брала участі у справі, питання про чиї обов'язки вирішив суд першої інстанції в оскаржуваній постанові.

Матеріали справи свідчать, що відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області - заявляв клопотання про залучення апелянта в якості другого відповідача, однак ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 року було відмовлено у задоволенні даного клопотання.

Так само, апелянт не був залучений до розгляду справи №820/3124/17 у якості третьої особи та на його адресу не направлялися будь-які процесуальні документи по даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки постанова суду першої інстанції прийнята із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права , є підстави для її скасування з прийняттям постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 року по справі № 820/3124/17 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 грудня 2018 року.

Головуючий суддя (підпис)О.П. ЛяхСудді(підпис) (підпис) М.І. Старосуд М.М. Яковенко