Рішення № 78363535, 04.12.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8582/18

Провадження № 2/522/6476/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (65025, АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (65125, АДРЕСА_2) про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову вказано, що 05.10.2007 року між Кредитною спілкою «Одеське кредитне товариство» (яке на праві договору про уступку права вимоги передало всі свої права та обов’язки новому кредитору ОСОБА_1) та ОСОБА_2 був укладений Договір ОКОНП-000182, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала від КС «Одеське кредитне товариство» кредит у розмірі 100 000,00 грн., строк погашення кредиту був визначений до 05 жовтня 2008 року. Свої кредитні зобов’язання позичальниця належним чином не виконує, борг не погашає, у зв’язку з чим, у неї виникла прострочена заборгованість. 08.02.2018 року між Кредитною спілкою «Одеське кредитне товариство» та ОСОБА_1 було укладено угоду про поступку права вимоги за вищевказаним договором.

Ухвалою суду від 18.06.2018 року було відкрите провадження по справі та призначене судове засідання.

Ухвалою суду від 09.10.2018 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

12 листопада 2018 року до суду поштою надійшов відзив відповідача на позовну заяву та заява про застосування строків позовної давності. У відзиві відповідач зазначила, що в матеріалах справи відсутні докази укладення кредитного договору між ОСОБА_2 та Кредитної спілкою «Одеське кредитне товариство», не підтверджено факт отримання відповідачем кредиту та наявність у останньої заборгованості за кредитним договором та те, що пропущено строк позовної давності зі зверненням позивача до суду за захистом своїх прав. Також, відповідач вказала, що її представник ознайомилася з матеріалами справи та отримала копію позовної заяви з додатками та копію ухвали суду від 18.06.2018 року про відкриття провадження по справі, якою відповідачеві було надано п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, лише 25.10.2018 року, а тому строк на подання відзиву відповідачем не пропущений.

На адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій остання вказала, що, вважає, що сплив позовної давності розпочався 19.05.2017 року, оскільки тільки тоді з’явилася уповноважена особа КС «ОКТ», до нього ніхто не міг вимагати або повертати борг, оскільки свідоцтво КС «ОКТ» було анульовано. Також зазначила, що усі оригінали доказів знаходяться в кримінальній справі, яка наразі перебуває у Приморському ВП м. Одеси ГУНП Одеської області та те, що надати копію касового ордеру, що підтверджує факт видачі кредиту в них немає можливості, оскільки кредитна справа майже повністю помилково знищена минулим Головою КС «ОКТ» ОСОБА_3 у зв’язку із закінченням терміну зберігання.

У судове засідання 04.12.2018 року позивач та її представник не з'явились, надали до суду заяву, згідно якої просили провести судове засідання у їх відсутність та задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити в повному обсязі у зв’язку з недоведеністю та спливом строків позовної давності.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05.10.2007 року між кредитною спілкою «Одеське кредитне товариство» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №ОКОНП-000182, відповідно до якого кредитна спілка мала надала ОСОБА_2 кредит у розмірі 100 000,00 грн. Кредит надавався позичальнику терміном з 05.10.2007 року по 05.10.2008 року з оплатою 60% річних.

08.02.2018 року між Кредитною спілкою «Одеське кредитне товариство» та ОСОБА_1 було укладено угоду про поступку права вимоги, відповідно до якої ОСОБА_1 стала новим кредитором за Договором ОКОНП № 000182 від 05.10.2007 року.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов’язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов’язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів, що не позбавляє сторін права додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Пунктом 2.1. кредитного договору № ОКОНП-000182 від 05.10.2007 року встановлено, що надання кредиту проводиться шляхом видачі готівкових грошових коштів у національній валюті України з каси кредитора, або перерахування коштів на розрахунковий рахунок позичальника.

Однак, в матеріалах справи не міститься жодного документу, який би підтверджував отримання позичальником грошових коштів за кредитним договором. Поряд з тим суд зазначає, що документами, які слугують підтвердженням факту надання коштів за кредитним договором, шляхом перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника або видачі з каси кредитора, мають бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог законодавства України про бухгалтерський облік та фінансову звітність, зокрема, це може бути меморіальний ордер або заява на видачу готівки.

У відповіді на відзив представник позивача пояснила, що надати копію касового ордеру у них немає можливості, оскільки відповідно до відповіді на адвокатський запит, ксерокопіювання видаткового касового ордеру на ОСОБА_2 неможливо у зв’язку з тим, що вищезазначена кредитна справа майже повністю помилково знищена минулим Головою КС «ОКТ» ОСОБА_3 у зв’язку із закінченням терміну зберігання, що становить три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд приходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт видачі позичальнику грошових коштів за кредитним договором № ОКОНП-000182 від 05.10.2007 року.

У відповідності до вимог ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

У разі порушення зобов’язання відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В процесі розгляду справи, відповідачем була надана заява про застосування строку позовної давності.

При розгляді вимог відповідача щодо застосування позовної давності, суд виходить з роз’яснень п.1.1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого - встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові на цих підставах, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Статтею 262 ЦК України встановлено, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Пунктом 1.1 кредитного договору № ОКОНП-000182 від 05.10.2007 року було визначено, що кредит надається позичальнику терміном з 05 жовтня 2007 року по 05 жовтня 2008 року.

За таких обставин, перебіг трирічного строку для звернення позивача до суду за захистом своїх прав розпочався 06 жовтня 2008 року та закінчився 06 жовтня 2011 року. Проте, позивач звернувся до суду з відповідними вимогами лише 17 травня 2018 року, майже через 10 років з моменту виникнення у нього такого права, тобто з пропуском строків позовної давності.

Судом не встановлено обставин щодо зупинення перебігу строку позовної давності, які встановлені ст.ст. 263-264 ЦК України.

Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач подала заяву про застосування строків позовної давності, яка є наявною в матеріалах справи.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України встановлено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Поряд з тим суд зазначає, що доказів того, що первісний кредитор не мав реальної можливості звернутися в період з 06.10.2008 року по 06.10.2011 року до суду за захистом своїх прав не надано, а посилання позивача на те, що сплив позовної давності розпочався лише 19.05.2017 року, оскільки тільки тоді з’явилася уповноважена особа КС «ОКТ», до нього ніхто не міг вимагати або повертати борг, оскільки свідоцтво КС «ОКТ» було анульовано, суд вважає необґрунтованими.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що підстав для задоволення позовних вимог не встановлено і в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі, у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні «Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

Відповідно до п. 137 рішення Європейського суду з прав людини (п. 137 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волков проти України», строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними.

На підставі викладеного, керуючись: ст. ст. 11, 15, 16, 256-267, 509, 510, 512, 514, 526, 530, 610-612, 628, 629, 1054 ЦК України, ст. ст. 3-13, 27, 64, 76-81, 95, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (65025, АДРЕСА_3) на користь держави суму судового збору в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений 06.12.2018 року.

Суддя: А.Ю. Бойчук