Рішення № 78361955, 16.11.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

16.11.2018 Єдиний унікальний номер 205/3802/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2018 рокум. ДніпроСправа № 205/3802/18 2/205/2238/18

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2, про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач 04.06.2018р. звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_1, у якій просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі понесених витрат у сумі 32 778,71 грн. та судові витрати у справі.

Позов мотивований тим, що МТСБУ виплатила страхове відшкодування у розмірі 32 166,01 грн. потерпілому у ДТП, вчиненому з вини ОСОБА_3, який виконуючи свої трудові обов’язки керував автобусом, належним ФОП ОСОБА_1, а відтак до позивача на підставі ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 1191 ЦК України перейшло право вимоги до відповідача у порядку регресу. Крім того, МТСБУ було прийнято відповідні роботи аварійного комісара та оплачено їх вартість у сумі 612,70 грн.

ОСОБА_1 надав суду заяву, у якій посилаючись на пропуск позивачем встановленого ст.257 ЦК України строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судове засідання представник позивача не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідач надав суду заяву, у якій позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.12.2011р. у справі № 3-3528/2011, встановлено, що 14.11.2011р. близько 16-20 год., ОСОБА_2, керуючи автобусом «Ікарус 365», д/н НОМЕР_1, рухаючись по вул. Набережна Заводська в м. Дніпропетровську, в районі електроопори №220, не витримав безпечну відстань та допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, який рухався попереду нього в зустрічному напрямку, що призвело до ушкодження транспортних засобів (а.с.9).

Вказаною постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська визнано ОСОБА_3 винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Окрім того, судом встановлено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України у березні 2015 року звернулось до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в порядку регресу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.10.2015р., залишеного без змін ухвалою апеляційного суд Дніпропетровської області від 01.09.2016р., позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь позивача 32 778,71 грн. та судові витрати у справі.

Постановою Верховного Суду від 06.02.2018р. у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вищевказані судові рішення в частині позовних вимог до ФОП ОСОБА_1 скасовано. Провадження у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ФОП ОСОБА_1 закрито. У решті судові рішення залишено без змін.

Вказана постанова мотивована, зокрема, тим, що вимоги до ФОП ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вищевказаними судовими рішеннями також встановлено, що ОСОБА_2 під час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 та керував належним останньому автобусом «Ікарус 365».

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до інформації про фізичну особу ОСОБА_1, наданою Міністерством юстиції України 16.05.2018р., підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена (а.с.95-98).

У статті 52 ЦК України передбачено, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

Таким чином, у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2018р. 320/9471/15-ц (провадження № 61-18132св18).

За змістом пункту 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).

Таким чином, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 є належним відповідачем у даній справі.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

В матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача на момент заподіяння зазначеної шкоди укладеного договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

При цьому, відповідно до висновку експертного дослідження про оцінку вартості майнової шкоди № 650 від 02.12.2011р. експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ, загальна вартість спричиненої матеріальної шкоди, завданої автомобілю НОМЕР_3, складає 40 656,20 грн. (а.с.29-30).

Крім того, МТСБУ згідно платіжного доручення від 20.02.2012р. за № 805 було прийнято відповідні роботи аварійного комісара та оплачено їх вартість у сумі 612,70 грн. (а.с.33).

Відповідно до пп. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

За таких обставин, на підставі заяви власника автомобіля НОМЕР_3, від 27.01.2012р. (а.с.28) МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих виплатило останньому 32 166,01 грн., як відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, що підтверджується платіжним дорученням № 1034 від 02.03.2012р. (а.с.33).

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно із пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Враховуючи, що суду не надано докази належності відповідача до категорій осіб, визначених у п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ правомірно відшкодувало завдану ОСОБА_2 шкоду у розмірі 32 166,01 грн., а відтак відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» набуло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача у розмірі виплаченого відшкодування.

Стосовно посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки строк позовної давності повинен відраховуватись з березня 2015 року, тобто з моменту звернення позивача до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 про стягнення коштів в порядку регресу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, за змістом 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що відповідачем не надано суду доказів того, що позивач раніше, ніж було прийнято постанову Верховного Суду від 06.02.2018р. у справі № 205/1734/15-ц, знав або міг довідатися про те, що діяльність ОСОБА_1, як фізичної особи-підприємця, припинена, суд доходить висновку, що трирічний строк позовної давності за вимогами позивача до відповідача про відшкодування шкоди не пропущено.

Таким чином, оскільки позивач довів правомірність заявлених вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь МТСБУ понесених витрат у розмірі 32 778,71 грн., які складаються з: страхового відшкодування у розмірі 32 166,01 грн. та витрат за послуги аварійних комісарів у розмірі 612,70 грн., а відтак і про достатність правових підстав для задоволення позовних вимог.

За змістом ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 38, 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 1191 ЦК України, а також ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2, про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: 49000, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_4) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (місцезнаходження: 02154; м. Київ, бульвар Русанівський, буд. 8; р/р 2600202284871 в ПАТ «Укрексімбанк» в м. Київ, МФО 322313, ЄДРПОУ 21647131) кошти в розмірі понесених витрат у розмірі 32 778,71 грн. (тридцять дві тисячі сімсот сімдесят вісім гривень 71 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: 49000, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_4) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (місцезнаходження: 02154; м. Київ, бульвар Русанівський, буд. 8; р/р 2600202284871 в ПАТ «Укрексімбанк» в м. Київ, МФО 322313, ЄДРПОУ 21647131) судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду, яка відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України, подається до Дніпровського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 26 листопада 2018 року.

СуддяОСОБА_4