Рішення № 78361345, 30.11.2018, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста ОСОБА_1 Дніпропетровської області

Справа № 213/2081/18

Номер провадження 2/213/1149/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2018 року Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Нестеренка О.М.

секретар судового засідання - Ладухіна І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, та просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 «Інгулецький ГЗК» на свою користь моральну шкоду, завдану професійним захворюванням, у розмірі 50 000 гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових стягнень та платежів.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що багато років працював на підприємстві Відповідача, отримав професійне захворювання, яке було встановлено 10.01.2012 висновком Українського науково-дослідного інституту промислової медицини.

Комісією з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання складено Акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 16.02.2012, яким винним у заподіянні Позивачу фізичної та моральної шкоди визнано підприємство Відповідача, яке не створило нешкідливі і безпечні умови праці, не приймало заходів для обмеження або зменшення впливу шкідливих факторів на робочих місцях.

Після чого лікарсько-експертною комісією 28.03.2012 йому було первинно, та 07.03.2017 - повторно встановлено 30 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності.

Зазначив, що з вини Відповідача він отримав професійні захворювання, які до теперішнього часу не дають йому в повній мірі насолоджуватися життям і завдають значних труднощів, як моральних так і матеріальних, адже йому необхідно значну частину своїх доходів витрачати на медичні препарати. Через набуті професійні захворювання його постійно турбують стійки болі та обмеженням рухів в усіх відділах хребта, переважно на поперековому рівні, його непокоїть скутість рухів у хребті, також у нього виникають часті судоми в гомілкових м’язах. Через ці симптоми він не має можливості нормально спати, відпочивати, відчуває постійний дискомфорт, що призводить до зміни звичного способу життя і порушень його особистих та побутових відносин.

Вважає, що внаслідок професійних захворювань йому спричинена моральна шкода, яку має відшкодувати работодавець, тобто Відповідач.

Справа була призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, та надалі за клопотанням відповідача ухвалою від 18.09.2018 порядок розгляду справи змінено та проводиться в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Належним чином повідомлений позивач та його представник в судове засідання не з’явилися. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують, просять задовольнити /а.с.76/.

Відповідач згідно з нормами ЦПК України надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав. В судове засідання представник відповідача не з’явився, надав заяву про розгляд справи без їх участі, просив винести рішення відповідно до норм чинного законодавства /а.с.84/.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд розглядає справу без участі сторін, на підставі наданих сторонами доказів.

Надавши відзив на позов, Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що Гірничо-збагачувальне виробництво передбачає використання обладнання, машин та механізмів, при роботі яких виникають шкідливі фактори, що безпосередньо впливають на організм працівників, тобто наявність шкідливих умов праці на деяких робочих місцях є об'єктивним явищем. Нормативними актами з охорони праці передбачаються заходи для максимально можливої нейтралізації дії шкідливих чинників, але не встановлюється заборона на проведення робіт у шкідливих та небезпечних умовах праці. Додав, що праця у важких та шкідливих умовах супроводжується наданням пільг, передбачених Законом України «Про охорону праці».

Крім того, Відповідач вважає, що тривалість роботи працівника у шкідливих умовах праці, яка збільшує рівень професійного ризику, залежить від самого працівника і лише він сам несе відповідальність за наслідки свого вибору, але позивач, усвідомлюючи до яких наслідків це може призвести, продовжував працювати в таких умовах тривалий час, отримуючи за це відповідні пільги і компенсації та більшу оплату, хоч мав можливість змінити місце роботи та запобігти розвитку професійного захворювання, але жодного разу не ініціював переведення на іншу роботу, де був би відсутній вплив шкідливих факторів, або набуття нової професії, ставлячи за пріоритет для себе матеріальну сторону життя, а не власне здоров’я.

Відповідач зазначає, що існує причинно-наслідковий зв'язок між професійним захворюванням і діями самого Позивача, які виражаються у тривалому продовженні ним роботи в шкідливих умовах праці, а не діями Відповідача, який не має можливості будь-яким чином обмежити термін роботи працівника в шкідливих умовах праці, тобто у виникненні професійного захворювання є вина і самого Позивача.

Заперечуючи проти позову, представник Відповідача зазначила, що Позивач є застрахованою особою і відповідно до ст.42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та може скористатися своїм правом, передбаченим цим Законом, та отримувати страхові виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Крім цього, Представник відповідача просила суд взяти до уваги, що Позивачем не доведено наявність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки наявність самого тільки факту роботи Позивача у шкідливих умовах праці на підприємстві Відповідача, Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання та довідок МСЕК, не є підтвердженням моральних страждань, а відповідно і не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки в довідці МСЕК відсутні дані про стрес, депресію чи інші негативні прояви психологічного стану, які зазнав потерпілий в результаті професійного захворювання. А отже, довідка МСЕК, на яку посилається Позивач, також не може бути взята як доказ заподіяння моральних страждань, оскільки вона надає Позивачу право на отримання одноразової допомоги та виплату щомісячних страхових виплат, які здійснює відділення виконавчої дирекції Фонду соцстрахування.

Позивачем не доведено наявність моральної шкоди, вважає, що 30% втрати професійної працездатності Позивача - це 30% зниження здатності виконувати ним трудові обов’язки за професією, за якою він працював в останні роки. Тобто, втрата певного проценту працездатності ніяк не є доказом втрати здатності вести звичний спосіб життя.

Щодо розміру моральної шкоди, представник відповідача зазначає, що моральна шкода в розмірі 50 000,00 грн. є необгрунтованою, оскільки на цей час не визначено методу розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди, не передбачено і не існує жодної формули чи моделі, яка б допомогла об’єктивно встановити її розмір.

З врахуванням всього викладено, Відповідач просив у позові відмовити в повному обсязі.

Представник позивача, скориставшись своїм правом, передбаченим ст.179 ЦПК України, надав суду відповідь на відзив Відповідача, в якому зазначив, що доводи Відповідача про добровільність виконання Позивачем робіт у шкідливих умовах праці не знімають з ОСОБА_3 «ІНГЗК» обов’язку виконати вимоги Закону України «Про охорону праці» і нести відповідальність в установленому законом порядку за їх невиконання.

Крім того, підкреслив, що висновок ОСОБА_3 «ІНГЗК» про причинно-наслідковий зв'язок між професійним захворюванням і діями самого Позивача щодо тривалої праці в ОСОБА_3 «ІНГЗК» є неправильним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки, саме Відповідач мав забезпечити Позивачу безпечні і нешкідливі умови праці.

Втім, згідно з пунктами 16, 17 Акту у позивача виникло професійне захворювання (радикулопатія) через виконання трудових обов’язків на підприємстві Відповідача. Оскільки даний Акт є чинним, в судовому порядку жодною із сторін недійсним не визнавався, то він є доказом наявності факту вини Відповідача у набутті Позивачем професійного захворювання та третьої групи інвалідності.

Крім того, представник позивача навів обґрунтування розміру моральної шкоди, виходячи із того, що Позивач набув професійне захворювання через роботу на підприємстві Відповідача, підпадаючи під дію шкідливих факторів на протязі 14 років 7 місяців, йому безстроково встановлено 30 % втрати працездатності та третю групу інвалідності.

Також зазначив, що при визначенні розміру моральної шкоди Позивач врахував глибину моральних та фізичних страждань, які він відчуває, оскільки його постійно непокоїть підвищена втома, загальна слабкість, біль в шиї та хребті, він почуває себе виснаженим, знаходиться у постійному нервовому стані.

Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вивчивши позицію сторін, викладену в позовній заяві, відзиві на неї та відповіді на відзив, дослідивши письмові доказі, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 07.03.1995 по 30.11.2009 працював на підприємстві відповідача машиністом насосних установок РЗФ-1, слюсарем черговим та з ремонту устаткування в кар'єрі та ЦПКР, що підтверджується копією його трудової книжки /а.с.6-9/. Звільнений по переводу в ТОВ «Промисловий ремонт» 30.11.2009.

10.01.2012 медичним висновком Українського НДІ промислової медицини м. Кривого Рогу встановлено отримання Позивачем професійного захворювання з діагнозом: радікулопатія L5, S1 білатеральна і С5, С6 зліва, рецидивуючий перебіг, фаза затяжного загострення, з вираженими порушеннями статико-динамічної функції хребта, стійким м'язово-тонічним, нейроваскулярним і больовим синдромами, дистрофією у вигляді кульшового і плечолопаткового періартрозу зліва ПФ другого ступеню /а.с. 16/.

Відповідно до Акту № 6 розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 16.02.2012 підтверджено дане професійне захворювання позивача /а.с. 10-12/.

З пункту № 17 цього Акту вбачається, що причиною виникнення професійного захворювання у позивача стала робота впродовж 14 років 7 місяців в умовах важкої праці а саме: у машиніста насосних установок РЗФ-1 - робоча поза до 30 градусів, % зміни - 50 при ГДР до 25; нахили тулуба, кількість за зміну - 300 при ГДР 50-100; переміщення у просторі, обумовлені технологічним процесом, км - 15 при ГДР 8; у слюсаря чергового та з ремонту устаткування в кар’єрі - робоча поза до 30 градусів, більше 30 градусів, зміни – 38.1-31.8.4.2-8.4 при ГДР до 25 відсутня; нахили тулуба, кількість за зміну 141-128 при ГДР 51-100; у слюсаря чергового та з ремонту устаткування ЦПКР - динамічна робота при роботі за переважною участю м’язів плечового поясу – 48,6 при ГДР 23-45; маса піднімання вантажу, кг - 36 при ГДР до 30; статичне навантаження двома руками - 215400 при ГДР 70000; нахили тулуба, кількість за зміну - 196 при ГДР 51-100.

Згідно з довідкою МСЕК від 28.03.2012 позивачу первинно встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 30 % у зв’язку з професійним захворюванням – до 1 квітня 2013 року, та третя група інвалідності /а.с.14/. Довідкою МСЕК від 07.03.2017 підтверджена втрата Позивачем професійної працездатності в розмірі 30 % з 1 квітня 2017 року по 1 квітня 2020 року та третя група інвалідності, рекомендовано санаторно-курортне та медикаментозне лікування /а.с.15/.

З наданої суду Позивачем виписки з історії хвороби від 21.08.2009 вбачається, що позивач вперше звернувся до Інституту промислової медицини у 2009 році. Надалі, в період з 2010 по 2017 рік, постійно, щорічно проходив обстеження та лікувався в цьому Інституті, що підтверджується виписками із медичних карт амбулаторного та стаціонарного хворого позивача /а.с.17-33/.

Ці медичні документи свідчать, що Позивач страждає професійним захворюванням, протягом дев’яти років перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні, останньому протипоказана тяжка фізична праця, переохолодження, рекомендовано прийом медикаментів, оздоровлення в профілакторії, санаторно-курортне лікування та інше.

Вивчивши докази, суд вважає доведеним, що Відповідачем порушувалися норми з безпеки праці, що свідчить про часткову втрату працездатності Позивачем з вини підприємства-Відповідача, у зв’язку з чим йому спричинено моральну шкоду.

Судом також встановлений причинно-наслідковий зв'язок між винними діями Відповідача та настанням у Позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності у розмірі 30 відсотків та третьої групи інвалідності.

Доводи представника Відповідача щодо відсутності підстав відшкодування Позивачу моральної шкоди спростовується наданими Позивачем доказами: актом розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4, медичними документами, довідками МСЕК.

Також суд приймає до уваги, що Акт розслідування хронічного професійного захворювання містить висновок про наявність шкідливих умов праці, з якого вбачається, що умови праці ОСОБА_2 відносяться по всіх показниках до важких, які перевищують ГДР /а.с.12/.

Відповідно до ст.153 Кодексу законів про працю України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 вказаного кодексу закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків. Рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008р. від 08.10.2008 встановлено, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

Частина 1 ст.237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Судом встановлено, що внаслідок професійних захворювань, позивачеві ОСОБА_2 заподіяні моральні й фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних і професійних можливостей, призвели до зміни звичайного способу його життя, спричинили й інші негативні наслідки морального характеру, що вимагає від нього додаткових зусиль для його організації. Моральні страждання та переживання через погіршення стану здоров’я, постійні болі, прийом ліків, тривале перебування у лікарнях змусили позивача терпіти через це моральні страждання. Через стійки болі у шиї, хребті, гомілкових м’язах, загальну слабкість, він не має можливості нормально спати, відпочивати, виконувати побутові справи, відчуває постійний дискомфорт.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 № 1-рп/2004р. встановлено, що ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання (п.4.1).

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров'я, втрату професійної працездатності, вину підприємства в заподіянні шкоди, істотних вимушених змін в життєвих стосунках.

При цьому суд керується роз’ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п.3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема: в моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В п.5 цієї постанови визначено, що обов’язковому з’ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Також підлягає з’ясуванню чим підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода.

Згідно з п.9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.13 цієї Постанови при розгляді справ відповідної категорії суди мають враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України, за наявності погіршення прав працівника у сфері трудових відносин (в тому числі виконання робіт у небезпечних для життя умовах), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд не погоджується із запереченнями Відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, в тій частині, що Позивач сам несе відповідальність за наслідки свого вибору, та, усвідомлюючи, що робота у шкідливих умовах впливає негативно на стан її здоров’я, мав можливість звільнитися, чого не зробив своєчасно, оскільки умови праці має створювати роботодавець, і позивач, як працівник має право розраховувати на безпечні умови праці. Але як випливає з Акту форми П-4 від 16.02.2012, компетентною комісією встановлені причини профзахворювання Позивача, яким є робота впродовж 14 років 7 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, зокрема в умовах важкої праці, де всі показники виробничих факторів перевищують гранично-допустимий розмір (робоча поза, нахили тулуба, їх кількість за зміну, маса піднімання вантажу, статичне навантаження двома руками та ін.).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються суду сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, суд вважає, що наданими позивачем доказами підтверджується причинний зв’язок між працею Позивача в ОСОБА_3 «ІнГЗК» та ушкодженням його здоров’я. Водночас, відповідач іншого не довів.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, суд враховує вищезазначені обставини, ступінь втрати ним професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, обсяг фізичних та моральних страждань, їх інтенсивність, та довготривалість наслідків, що наступили, тривалість роботи Позивача в умовах важкої праці на підприємстві Відповідача, яка складає 14 років 7 місяців із загального стажу роботи – 20 років.

Враховуючи вищезазначені обставини, особу позивача, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає співмірною моральним стражданням позивача суму в розмірі 20 000 грн. При цьому суд критично ставиться до обгрунтування представником позивача у запереченні на відзив розміру моральної шкоди в 50 000 грн. тим, що позивачу начебто безстроково встановлено 30 % втрати працездатності та третю групу інвалідності, оскільки це спростовується повторною довідкою МСЕК, згідно з якою відсоток втрати працездатності та третя групу інвалідності Позивачу встановлено строком до 01.04.2020 /а.с. 15/.

Водночас визначений судом розмір моральної шкоди, на думку суду, не є обтяжливим для такого великого промислового підприємства як ПРАТ «ІНГЗК».

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача судовий збір на користь держави, від сплати яких згідно з законом позивач звільнений.

Керуючись ст.ст. 3, 43, 46 Конституції України, ст.13 Закону України «Про охорону праці», Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року №20-рп/2008, ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 80-81, 141, 228-229, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00190905, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, на відшкодування моральної шкоди 20 000 (двадцять тисяч) гривень, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00190905, судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача – Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, р/р 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Інформація щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 - 50102, АДРЕСА_1;

Відповідач: ПРАТ «ІнГЗК» - 50102, м. Кривий Ріг, вул. Рудна, 47.

Повний текст рішення складено 30 листопада 2018 року.

Суддя О.М. Нестеренко